litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Уривок з листа М.П.Старицького про умови розвитку українського театрального мистецтва (1870—1880-ті рр.)

Від 1863 по 1871 рр. і від 1876—1881 рр. були страшенні утиски і цен­ зурні, і поліцейські, і жандармські: мало не щоденні труси, арешти, тюрми, висилки до Сибіру і навіть шибениці [...] так при таких обставинах доводи­ лось працювати: жах, лемент, одчай панували скрізь, і не було де шукати ні поради, ні підмоги, тільки невелике коло українських літераторів та щирої молоді підтримувало мене, іноді чужі люди промовляли слово ласкаве чи ставали попліч життя, а найбільше невгавна жадоба [...] власної думки.

У першій період утисків до 1872 року було заборонено цілком у Росії наше слово: ми вимушені були співати у концертах народні пісні на фран­ цузькій мові [...] Отож з 1872 р. розрішено було український приватний спектакль: з того часу, крім перекладів, які дозволено було до друку, я узявся й до сцени, вважаючи її за могутній орудок до розвитгя самопізнаття народного. Склалося в Києві Товариство сценічних аматорів, і я став на чолі його режисером і постатчиком п’єс: отож і появились тоді лібретта до музики — «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Утоплена», водевіль «Як ковбаса та чарка...»

Вертаючись до того руху, що спалахнув був у Києві в 1872 р., мушу до­ дати, що він швидко й погас: скасував його височайший указ 1876 р. 16 мая. Тим указом українська мова була цілком заборонена, той указ не дав мені видати і моєї драми «Не судилось», яка була в 1876 р. начорно ви­ кінчена і читана Матвієву, Косачці, Кониському, Комарову, а потім уже, по дозволі української сцени, читана в 1881 р. цілому гурту [...] Так ото до сього року все стояло облогом, а з 1881 р. знову стала дозволеною, хоч і тяжкими обставинами, рідна сцена, і я з гарячою вірою завзявся постачати для неї, а потім з 1883 р. і сам став на чолі трупи, поклавши на її розвиток усю свою спадщину. [...]

Хрестоматія з історії Української РСР: У 2 т. Т. II: 1861-1917.

Київ, 1961. - С. 299.

З програми «Громади» (1880 р., вересня 1)

[•••] Від 1877 р. виходить в Женеві безстроковими книгами українська збір­

ка «Громада», порядкована М.Драгомановим. Одтепер «Громада» стане ви­ ходити в строк, що два місяці, книжками по шість листів. Разом з тим впо­ рядкування її візьмемо на себе ми троє, котрі підписані нижче: М.Драгоманов, М.Павлик і С.Подолинський.

Ми знаємо, як то тяжко братись за письменне видавництво на україн­ ській мові, та ще й за кордоном нашої країни. Ми мусимо обертатись до народу, котрий не має державної (політичної) самостоячості, котрого ро­ зірвано між двома великими царствами: Росією й Австро-Венгрією і котро­ му через те зовсім не можна проявити свою волю в своїх справах. До того ж

438

Розділ VI. Зміни всуспільно-політичному, соціально-економічномута культурномупоступі...

ми, — невеличка купка українських громадівців (соціалістів), відбита од своєї країни й без найменшої змоги прикладати безпосереднє наші думки до праці серед нашого народу. [...]

У к р а ї н о ю ми звемо всю сторону від верху р. Тиси в теперішнім Венгерськім королівстві, на заході сонця, до р. Дону на сході й Кубанську землю в теперішнім Російськім царстві, — від верху р. Нарева на півночі до Чорного моря на півдні, — усю ту землю, де гурт народу говорить укра­ їнською мовою [...] Всякому народові шкодить неволя під чужими людьми, а з другого боку серед громад не мусить бути непрацюючих станів, а муся­ ть вони складатись з самих здобувачів. Ось через що майже все одно: чи увільнити Україну од панування чужинців, чи увільнити громади україн­ ських здобувачів од непрацюючих станів: і так, і так пани всяких пород по­ винні хоч усі стати робітниками, хоч покинути Україну. Інша річ працюючі громади волошські, болгарські, сербські, грецькі, московські, мазурські (польські), виселки німецькі, ремісники польські, жидівські й інші, що жи­ вуть у нашій країні: вони мусять мати в усьому рівне право й однакову во­ лю з українцями, їх товариства й громади будуть вільні од усякого примусу до звичаїв чи мови українського гурту, матимуть волю закладати свої школи: нижчі, середні й вищі, й волю приставати до всякої спільності з гуртом тих народів, од котрих одійшли до України ті громади, виселки й товариства. Такі працюючі чужинці будуть для українців узлами, котрі прив’язуватимуть їх до всіх сусідніх пород (націй), з котрими українці повинні приступати до великої всепородньої вільної спілки (інтернаціональної федерації).

Самостоячість (автономія) політична громади єсть, по нашій думці, во­ ля кожної громади признатись до того народу й приступити до тієї спілки, до котрої вона сама схоче, а також воля конче по-свойому впорядкувати всі справи серед себе й усі свої стосунки до других громад.

II. У справах господарських (економічних) ми бажаємо:

5) Щоб усі сили природи й струменти, що потрібні для здобутку корис­ них людям речей, себто: земля, вода з усім, що в них є, машини й фабрики

іт. п. були просто в руках товариств і громад хліборобських і робітницьких

іщоб люди не мусили продавати свою працю в найми панам та багатирям, а робили просто на себе.

Ми думаємо, що спільна, або гуртова власність і спільна, гуртова й праця доконче корисніша для людей, ніж осібна, але ж заразом думаємо, що те, яким способом перемінити осібну власність (собину, батьківщину) на гуртову, а далі, як упорядкувати спільну працю і як ділити вжиток од неї, це мусить залежати від доброї волі кожного товариства й кожної гро­ мади. Певно, що розвага й проба (практика) над потребами господарськи­ ми навчать осібні громади не тільки спільності праці (кооперації) й розум­ ному поділу вжитку од неї посеред самих громад, але й проміж громадами цілих країн і на цілому світі.

III. В справах освітніх (культурних) ми бажаємо:

6)зросту випробованої (позитивної) науки про речі природні й громад­ ські, а також умілостів з тією наукою зв’язаних. Ми думаємо, що така нау­ ка й умілості (словесні, театр, малярство, різьба, музика) замінять зовсім теперішні віри, через котрі люди стільки ворогували й ворогують проміж

439

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

себе. Поки ж це настане через вільну науку й проповідь, то ми думаємо, що кожній людині [і] товариству треба залишити волю держатись такої ві­ ри, якої вони хотять, з тим тільки, щоб прихильні до кожної віри (християне, жиди, магометанці й т. д.), й до кожного брацтва (штунди, шалопути й інші) содержували свої церкви й попів на свій кошт, щоб навіть на це не було й громадських податків, ані громадської праці, а кожний давав би на це від себе, коли сам забажає.

[...] Нігде й ніколи докорінні зміни громадського життя не робились тіль­ ки мирним поступом. На Україні, ще може менше, ніж деінде, можна спо­ діватись, щоб начальства й панства по волі зреклись свого панування й че­ рез те простому народу на Україні не обійтись без оружного бою й пов­ стання (революція). Тільки це повстання передасть у руки хліборобських і робітницьких громад і товариств сили природи й струменти, потрібні для здобутку. Щоб же старі панські стани й начальства не змогли потім захо­ пити в свої руки знов що з громадського добра й не поновили свого пану­ вання, — треба, при першім случаю, скасувати державне військо й позаво­ дити громадське козацтво (міліцію), в котрому б кожний громадянин мав оружжя і знав з ним обертатись. [...]

Ми щиро просимо до праці в «Громаді» всіх людей і товариства на Ук­ раїні, котрі згожуються з нашими думками, хоч би вони не належали до народу української мови. [...] Найбільш ми просимо всіх письменних лю­ дей по громадах на Україні докладно писати нам про всі громадські справи

йпорядки, про всі неправди, які діються робочим людям по селах і містах. Все це ми будемо зводити докупи й пускати в світ через наш, а при потребі

йслучаю і через інші європейські часописи одних з нами думок. [...]

Україна: Антологія пам’яток державотворення X—XX ст.: У 10 т. T. 6: Змагання за українську ідею (від 60-х років до кінця XIX ст.).

Київ, 2008. - С. 348-352.

Уривок з доповідної записки уповноважених VII з’їзду гірничих промисловців Півдня Росії про створення

у регіоні сприятливих умов для розвитку промисловості (1882 р.)

Незважаючи на зростаючий щороку видобуток і збут мінерального па­ лива в Донецькому кам’яновугільному басейні і успіхи, зроблені цією про­ мисловістю за останнє десятиріччя, вжиття дальших заходів до розширення збуту його є вкрай необхідним. Останнє підтверджується точними стати­ стичними даними, виробленими VII з’їздом гірничопромисловців. Тепер всі копальні Донецького кам’яновугільного басейну підготовлені до видо­ бутку 166 700 000 пуд., з яких призначено на вивіз в цьому році 57 185 000 пуд. по Курсько-Харківсько-Азовській залізниці і 42 250 000 пуд. по Коз- лово-Воронезькій, а всього тільки 100 045 000 пуд. За відрахуванням 16 000 000 пудів призначених для місцевих потреб, залишається близько 50 000 000 пудів, які внаслідок нижченазваних перешкод не можуть мати

440

Розділ VI. Зміни в сусіально-полпмчному, соиіально-економічному та культурному поступі...

збуту і повинні залишитися в копальнях, не кажучи про те, що при вільно­ му збуті копальні могли ще набагато збільшити видобуток. З одного боку, потреба в мінеральному паливі дійсно є, що підтверджується всіма визна­ ною дорожнечою дров, швидким винищенням лісів і нестачею лісних запа­ сів, з другого — щорічно зростаючим ввозом в Росію іноземного кам’яного вугілля на суму до 17,5 мільйонів карбованців, з якого більше половини його використовується в Чорноморському басейні, Південно-Західному краї і в Москві, тобто в таких районах, де воно при певних умовах цілком може бути замінене російським паливом.

[...] Ряд урядових заходів вплинув на розвиток кам’яновугільної проми­ словості, але остання чекає здійснення ще ряду інших заходів, які природ­ но, випливають із заходів, здійснених і здійснюваних. Такими сьомим з’їз­ дом гірничопромисловців визнані: 1) закінчення сітки рейкових шляхів у Донецькому басейні; 2) влаштування рейкових під’їздних шляхів від копа­ лень і заводів до станцій залізниць; 3) встановлення сприятливих для збіль­ шення збуту залізничних тарифів; 4) обкладання іноземного вугілля митом; 5) обладнання південних портів і пристаней і усунення різного роду пе­ решкод, які заважають розширенню збуту, збільшення водних шляхів.

Подаючи разом з цим окремо клопотання по перших чотирьох пунк­ тах, ми дозволяємо собі в цій записці докладно спинитися на останньому.

Сітка рейкових шляхів у Донецькому басейні прилягає, з одного боку, до портів Чорного і Азовського морів, з другого — до річних пристаней. При передачі мінерального палива з рейкових шляхів на водні шляхи нев­ порядкованість пристаней і портів дуже впливає на подорожчання палива, заважає йому вільно розповсюджуватися і погіршує за певного роду пере­ вантаженням і його якості. За винятком споруджуваних пристаней в Кате­ ринославі, Кайдаках на Дніпрі, всі інші пристані і порти зовсім не присто­ совані для дальшої передачі мінерального палива. Так, Маріупольська до­ рога, шо відкрилась 1-го листопада і пряме призначенім якої доставляти донецьке вугілля до Азовського і Чорного морів, упирається в невпорядкований Маріупольський порт, де одне перевантаження за вартістю вугілля становить від '/4 до '/з ціни цього продукту на місці. Без упорядкування тут належного порту з необхідними пристроями для перевантаження вугілля Маріупольська залізниця не виконає свого призначення. Тому дуже бажано якнайшвидше спорудити Маріупольський порт в інтересах вантажного руху Донецької залізниці. Таким же необхідним заходом є спорудження приста­ ні в Олександрівську на Дніпрі, в заглибині гавані Таганрозького порту.

Кількість вугілля, яке провозиться через Олександрівськ, тепер досягає 1 мільйона пудів, але з відкриттям Катерининської залізниці через цю при­ стань ще більше посилиться рух вугілля, якщо будуть влаштовані належні пристрої для дешевого перевантаження мінерального палива. Ті ж недоліки відчуваються досі в Таганрозі.

Крім подорожчання палива, яке є наслідком невпорядкованості портів і пристаней, донецьке кам’яне вугілля дорожчає ще від збирання окремого попудного збору на користь портових міст від V4 до '/2 коп., як, наприклад, в Таганрозі і Маріуполі і в інших портових містах. За таких умов донецькому

441

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

мінеральному паливу важко конкурувати з іноземним, яке користується де­ шевими фрахтами і найдосконалішими пристроями для перевезення в за­ кордонних портах, що доводять витрати по навантаженню і розвантаженню до мінімуму.

Зважаючи на викладене, для полегшення збуту донецького вугілля сьо­ мий з’їзд постановив клопотати перед урядом:

1)про найшвидше спорудження Маріупольського порту з усіма необ­ хідними пристроями для безперервного і дешевого вантаження мінерально­ го палива;

2)про скасування в м. Таганрозі попудного в */4 копзбору з росій­ ського мінерального палива на користь міста і про скасування '/2 копієчного збору з вугілля в Маріуполі; і взагалі клопотати, щоб надалі, доки кам’я­ новугільна промисловість цілком не розвинеться і збут вугілля не встано­ виться в Чорноморському басейні, не були б дозволені які б то не було збори з донецького мінерального палива;

3)про найшвидше заглиблення гавані Таганрозького порту в тому міс­ ці, де вантажаться мінеральним паливом судна і пароплави, до глибини принаймні 10—12 ф.;

4)про спорудження пристані в Олександрівську на Дніпрі з необхідни­ ми пристроями для навантаження вугілля на судна;

5)про розчистку донських гирл і про встановлення суворого урядового нагляду за утриманням їх у належному порядку. [...]

Хрестоматія з історії Української РСР: У 2 т. Т. II: 1861-1917.

Київ, 1961. - С. 85-87.

Витяг з «Положення про особливі переваги цивільної служби у віддалених місцевостях,

а також у західних губерніях і Царстві Польському» (1886 р., червня 13)

[...] 39. В девяти Западньгх губерниях, впредь до издания для местнмх уста­

новлений новьіх штатов, лицам русского происхождения, исключая однако местньїх уроженцев, производятся, по некоторнм должностям, прибавки к содержанию на следующих основаниях: 1) занимающим классньїе должности в канцеляриях духовних консисторий православного исповедания, в канцеляриях губернаторов в городских и уездньїх полицейских управле­ ннях, а также класснмм чинам городских и уездньїх полиций и учителям приходских училищ, — в размере пятидесяти процентов получаемого ими жалованья (ст. 11), и 2) занимающим должности от четьірнадцатого до вось­ мого класса включительно, с определенньїми штатними окладами, в губернских правленнях, в приказах общественного призрения, в комиссиях народного продовольствия, в почтових конторах, в казенньгх палатах, в ка­ значействах, в управленнях государственнмми имуществами, в контрольньіх палатах, в духовно-учебньїх заведеннях и в канцеляриях: попечителей учебнмх округов, учебнмх заведений ведомства Министерства народного

442

Розді л VI. Зміни в суспільно-палггичному, соціально-економічному та культурному поступі...

просвещения и дирекций народньгх училищ, равно как смотрителям и учи­ телям уездньїх училищ и соответствующих им городских училищ в трех Юго-Западньїх губерниях, уездньїм врачам, уездньїм землемерам и чинам ведомства Министерства путей сообщения (кроме инженеров) — в размере двадцати процентов получаемого жалованья (ст. 11). При назначений при­ бавки лицам, занимающим должности восьмого класса, наблюдается однако, чтобьі оклад их, вместе с прибавкою, не превьішал содержания, полу­ чаемого в том же учреждении должностньїми лицами седьмого класса. [...]

40.Лицам русского происхождения, вьізьіваемьім или переводимьш на службу в губернии Виленскую, Ковенскую и Гродненскую на должности всех классов, вьщаются ординарньїе прогоньї по классу должности (ср. ст. 8).

41.Лица русского происхождения, определяемьіе на должности по учебной и воспитательной части в учебнне заведення Виленского учебного округа, получают, сверх прогонов на основании статьи 40, пособие: семейньіе — в размере полугодового оклада жалованья, а одинокие — в размере одной трети означенного оклада.

42.К лицам, получающим прогоньї или пособия, применяются прави­ ла, изложенньїе в статьях 2, 3, 5, 6 и 10—16. Определяемьім на должности мирових судей прогоньї и пособия производятся из сборов, на счет которьіх содержатся мировьіе судебньїе установлення. [...]

Історія державної служби в Україні: У 5 т. Т. 4: Документи і матеріали.

Київ, 2009. - С. 788-789.

Уривок зі спогадів про створення київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» (середина 1890-х рр.)

[...] Наприкінці 1896 року я переїхав з Полтави в Київ і вступив у со- ціал-демократичну групу «Рабочее дело» [...]

Група складалася з невеликої кількості інтелігентів, серед яких особли­ во відзначався БЛ.Ейдельман. Б.Л. в той час відзначався своєю силою во­ лі, невтомною енергією і великою вимогливістю до себе і інших в тому, що торкалося нашої роботи. Відданість його нашій справі була надзвичайно велика: він тільки для неї й жив. Недивно тому, що він мав величезний вплив на групу «Рабочее дело» і фактично був її главою.

За інших членів групи згадаю про Н.А.Вигдорчика, надзвичайно тала­ новитого автора листівок і статей в газеті «Вперед», перший номер якої вийшов на початку 1897 року.

Було ще кілька дуже видатних працівників у нашій групі, щиро відда­ них справі, які віддали всі свої сили пропагандистській роботі в гуртках се­ ред робітників і робітниць.

Зв’язки із робітниками як дрібних майстерень, так і великих заводів бу­ ли в нас на той час досить значні і все розширювались. В цьому позначилась досить тривала попередня робота (вже в 1889 році серед київських робітни­ ків працював в соціал-демократичному напрямку лікар Абрамович). На по­ чатку 90-х років дуже велику роль відіграв у справі соціал-демократичної

443

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

пропаганди Ювеналій Дм. Мельников. З Мельниковим працював і Ейдельман, який і в той час, про який я кажу, мав найбільше зв’язків серед робіт­ ників і користувався в робітничому середовищі великим авторитетом.

Саме на час мого вступу в групу «Рабочее дело» група вирішила поєд­ нати пропаганду з агітацією, тобто гурткову роботу з випуском листівок до робітників тих або інших підприємств з питань, що хвилювали їх.

Для постійного контакту з робітниками, в зв’язку з утворенням нових гуртків, випуском і поширенням прокламацій і т. д., був утворений особли­ вий робітничий комітет з найпередовіших робітників. Це був уже «2-ий ро­ бітничий комітет»; перший, в якому головну роль відігравав Юв. Дм. Мель­ ников, припинив своє існування після арешту Мельникова весною 1896 року. До комітету входив і представник групи.

В той час у Києві діяла група польських соціал-демократів і група, яка примикала до ППС (Польської партії соціалістичної), але схилялася до со- ціал-демократичних поглядів. Між цими групами і групою «Рабочее дело» виникли переговори про злиття для об’єднання роботи. Питання про мову не могло бути перешкодою: польських робітників було не так багато, а в спеціально-польських робітничих гуртках, звичайно, могла вживатися під час пропаганди польська мова. Російський (або, якщо хочете, велико­ руський) націоналізм у нас цілком був відсутній. Проте на початку перего­ вори про злиття не привели ні до чого. Як це не здасться дивним у тепе­ рішній час, товариші ПС.-Д і ППС не знаходили можливим видання листі­ вок, яке ми вважали насущною необхідністю. На їх думку, слід було поки що обмежитися тільки заняттями в гуртках, а масова агітація, хоча б у виг­ ляді поширення листівок, могла привести тільки до провалу і загибелі всієї справи. Ми, спираючись на приклад петербурзького «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», наполягали на необхідності безпосередньо впливати на широку робітничу масу, постійно відгукуючись на всі хвилюю­ чі її питання. Злиття всіх с.-д. груп Києва відбулося тільки весною 1897 р. на грунті саме нашої тактики, причому наша об’єднана організація прий­ няла назву «Київський союз боротьби за визволення робітничого класу». Звичайно, і в цьому разі вплинув приклад Петербурга.

На рішення польських груп приєднатися до групи «Рабочее дело», бе­ зумовно, мала вплив діяльність нашої групи з кінця 1896 року: ми випусти­ ли дуже багато прокламацій (спочатку вони писались друкованими буква­ ми і відтворювались на гектографі, але скоро ми придбали ремінгтон і мі­ меограф), ні трохи не ослабивши своєї пропагандистської роботи. 1 це аб­ солютно не потягло за собою тих жахливих наслідків, яких так побоювали­ ся польські товариші.

Після створення «Київського союзу боротьби» [...] наша робота пішла ще більш посиленим темпом. «Союз» поширив у 1897 р. 6,5 тис. проклама­ цій на 25 фабриках і заводах, улаштовував лекції з історії революційного руху в Росії і за кордоном (лекції відбувалися влітку 1897 р. в гаях, в око­ лицях Києва, причому на лекціях бувало по 60—80 чол.), видавав газету «Вперед»; водночас продовжувались і заняття в гуртках. Але «Союз» не об­ межувався роботою в Києві. Надрукована ним (уже друкарським способом) першотравнева прокламація була поширена в ряді південних міст. Так само

444

Розді л VI. Зміни в сустльно-полгпгшому, «щіально-економічному та культурномупоступі...

«Союз» сприяв поширенню нелегальної літератури 03 «Союз» одержував через Вільно) в Кременчуці, Миколаєві, Катеринославі та Одесі.

В своєму тактичному підході до робітничих мас ми керувалися здоро­ вим педагогічним правилом — від відомого до невідомого, від більш до­ ступного до менш доступного. Внаслідок цього в наших прокламаціях, звернених до не займаних ще нашою пропагандою і агітацією робітничих верств, ми торкалися насамперед економічного становища робітників, а потім переходили до висвітлення сторони політичної. Якщо в сутичку між хазяями і робітниками втручалася поліція чи вище начальство, що трапля­ лось нерідко, це давало робітникам наочний політичний урок, який ми, звичайно, не пропускали докладно роз’яснити і узагальнити [...]

[...] Поряд з агітацією, як я сказав, велася й пропаганда. Тут ми нама­ галися підготувати свідомих агітаторів і пропагандистів з самого робітничо­ го середовища. Тут, зрозуміло, і мови не могло бути про ігнорування полі­ тичного «моменту». Існували гуртки вищого і нижчого типу, і, отже, була можливість створювати не верхоглядів, а дійсно серйозно підготовлених робітників [...]

Хрестоматія з історії Української РСР: У 2 т. Т. II: 1861-1917.

Київ, 1961. - С. 230-231.

Уривки зі зводу статистичних даних щодо середніх навчальних закладів Київського учбового округу

за 1889—1894 рр.

І. Число книг в библиотеках (в среднем вьіводе для одного учебного заведення)

а) Число книг в фундаментальних библиотеках мужских гимназий в среднем виводе для каждой из них увеличилось за шесть лет с 9.502 до 10.944, в одной прогимназии — с 2.379 до 3.363, а всего на 21.5 %.

В ученических библиотеках каждой мужской гимназии число книг за тот же период времени увеличилось с 1.778 до 2.303, в прогимназиях — с 511 до 855, а всего на 38 %.

б) Число книг в библиотеке одной женской гимназии увеличилось с 1.578 до 2.011, в прогимназиях — с 1.368 до 1.592, а всего на 22 %.

в) Число книг в фундаментальних библиотеках одного реального учи­ лища увеличилось с 4.851 до 5.618 (на 15 %), в ученических библиотеках — с 922 до 1.405 (на 52 %).

Приведенние числа показмвают, что в течение отчетного периода главное внимание било обращено на увеличение ученических библиотек при средних учебньїх заведеннях Киевского Округа. [...]

IV.Учащиеся

А. Р а с п р е д е л е н и е п о в е р о и с п о в е д а н и я м

Во всех средних учебньїх заведеннях Киевского Учебного Округа обучаются дети преимущественно православного исповедания, в особенности в женских гимназиях и прогимназиях (73.8 %). Затем следуют в мужских учебньїх заведеннях ученими римско-католического исповедания (22.3—22.6 %),

445

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

а в женских гимназиях и прогимназиях — ученицьі иудейского исповедания (17.6 %). За отчетное время число евреек в женских гимназиях и про­ гимназиях увеличилось с 16.1 % до 21 % (на 5 %), в мужских гимназиях и прогимназиях число учеников-евреев уменьшилось с 10.7 % до 9.3 % (на 1.4 %), а в реальньїх училищах — с 11.6 % до 8.9 % (на 2.7 %). Зто явление находится в зависимости от тех ограничений, которьіе существуют для ев- реев-учеников мужских учебньїх заведений и не касаются учениц женских гимназий и прогимназий.

В. Р а с п р е д е л е н и е по с о с л о в и я м

В средних учебньїх заведеннях Киевского Округа обучались преимущественно дети дворян и чиновников (в мужских гимназиях и прогимна­ зиях — 58.5 %), затем следуют дети купцов 2-й гильдии, мещан и ремесленников (в реальньїх училищах — 32.8 %).

Детей дворян, чиновников, почетньїх граждан, купцов 1-й гильдии и лиц духовного звання обучалось в мужских гимназиях и прогимназиях — 68.1 %; в реальньїх училищах — 56 %. Детей мещан, крестьян и проч., обратно, бьіло меньше в мужских гимназиях и прогимназиях (31.9 %), чем в реальньїх училищах (44 %°).

Зта таблица вместе с таблицей процентного распределения учащихся по классам показьівает, что в мужских гимназиях и прогимназиях наиболее равномерно бьіли распределеньї учащиеся по классам. Равньїм образом, процентное уменьшение числа учащихся по классам оказьівается наиболее благоприятньїм в мужских гимназиях и прогимназиях.

С. Р а с п р е д е л е н и е по к л а с с а м

На сколько процентов уменьшилось число учащихся сравнительно

Б . В н о в ь п о с т у п и в ш и е

Число лиц, изьявивших желание поместить своих детей в мужские гимназии и прогимназии, увеличилось за отчетное время с 2.004 до 2.428 (на 21 %). Число действительно поступивших увеличилось с 1.442 до 1.637 человек (на 14 %). Число лиц, изьявивших желание поместить своих детей в реальнне училища, увеличилось с 613 до 949 (на 54.8 %). Число действите­ льно поступивших увеличилось с 439 до 549 (на 25 %).

Таким образом возрастание числа вновь поступивших не пропорционально возрастанию числа желающих поступить в гимназии и реальньїе

446

Розді л VI. Зміни всуспільно-політичному, соціально-економічному та культурномупоступі...

училища. Причинами отказа в приеме служат как слабая подготовка к зкзамену (в гимназиях 14.5 %, в реальних училищах — 19.6 %), так и недос­ таток вакансий и помещения (в гимназиях — 8.1 %, в реальних учили­ щах — 4 %), а также неявка на зкзамен (5.3 %).

С домашней подштовкой поступали ученики в мужские гимназии поч­ те исключительно только в приготовительннй и І класси (69.6 %), а частью и во II класе (6.8 %).

Что же касается до остальннх классов, то в них поступали главннм об­ разом или ученики, окончившие курс прогимназии (в V кл. 6.7 %, в VII кл. 44 %), или ученики, по разним причинам переходившие из одной гимна­ зии в другую. Прием же учеников в старшие класси с домашней подготовкой представлял крайнє редкое исключение. Всего принято в IV—VIII класси гимназии по зкзамену 168 учеников (10 %) и по свидетельствам 1.531 ученик (90 %).

В младшие класси реальних училищ поступали ученики почти исклю­ чительно с домашней подготовкой. В старшие класси (IV-VI) поступали одинаково по числу как с домашней подготовкой (147 учеников или 49 %), так и по зкзамену (154 ученика или 51 %).

Зто отличие реальних училищ от гимназий по количеству учеников, поступающих в старшие класси с домашней подготовкой, указнвает на сравнительную трудность домашней подготовки к старшим классам гимна­ зий. [...]

G . У с п е х и у ч е н и к о в

Успешность учеников гимназий по всем предметам в течение шести лет увеличилась с 75.2 до 78.5 (на 3 %). За тот же период времени число учеников гимназий тоже увеличилось на 5 %, при прежнем количестве классов; следовательно, возрастание успешности учеников гимназий произошло не на счет уменьшения числа учащихся и служит указанием на более коренние условия.

Н . В з и с к а н и я с у ч е н и к о в

Необходимо отметить то явление, что среднее число взисканий, наложенних за проступки на «одного» ученика, значительно уменьшилось в те­ чение отчетного времени: в реальних училищах — с 6 до 2 в год; в мужских гимназиях — с 2.7 до 1.7 и в мужских прогимназиях — с 5 до 2. [...]

Свод статистических сведений по средним учебньїм заведенням Киевского учебного округа за 1889—1894 года (по поручению Его Превосходительства Попечителя Киевского учебного округа В.В.Веньяминова-Зернова составил И.В.Посадский).

Киев, 1895.

447