litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

тер чисто местного, обьічного в прифронтовой полосе, незначительного по своим размерам явлення и не вьізьівало ни с чьей сторони большого внимания.

Но затем, когда войска отхльїнули вглубь страньї, оставляя неприятелю громадную территорию, явление зто, впоследствии известное как «беженское движение», приняло грандиозньїе, исключительньїе размерьі. [...] Произошел невероятний сдвиг целого народного массива, пережившего глубокую трагедию разрушения вполне определенного уклада жизни — битовой, зкономической и социальной. Чисто местное явление приняло неожиданно характер явлення первой государственной важности и привлекло внимание и участие больших государственних и общественних сил. [...]

ЖЕЛЕЗНО-ДОРОЖНОЕ ДВИЖЕНИЕ

Все зарегистрированное население подразделяется по способу передвижения на две группьі: звакуируемую по железньїм дорогам и по гужевмм путям. [...]

К первой группе принадлежит, пожалуй, более счастливая меньшая часть зарегистрированного населення. Предполагалось организовать помощь беженцам таким образом, чтоби по возможностн всех, находящихся в прифронтовой полосе, звакуировать по железньїм дорогам. Позтому [...] били послани в те райони, где наибольше сосредоточились беженцьі, особьіе агентн-проводники, на обязанности которьіх лежало посадить беженцев в вагони и сопровождать их до места нового расселения. Обязанности проводников били чрезвьічайно сложни, работа происходила в крайнє тяжелих условиях. Зто по-видимому отразилось и на полноте представленного в Комитет карточного материала. [...] Благодаря зтому удалось установить почти полную цифру звакуируемого по железним дорогам населення.

Однако к моменту организации Комитетом звакуации по железним дорогам значительная часть беженцев очутилась почти внутри страньї — в Киевской, Черниговской губ., и т.д., куда она пришла гужевьіми путями. Идя навстречу нуждам их, Комитет постановил учредить по пути питательние пункти, а также облегчить условия расселения их, особенно в первьій период, для чего необходимо било определить пути их движения и располагать по возможности точним материалом. С зтой целью район движения беженцев бьіл охвачен определенньш кольцом и в наиболее крупньїе пун­ кти зтого кольца бьіли послани регистраторьі. Задача их сводилась к одной работе — регистрации, работе механической. Позтому от них мьі располагаем исключительно статистическим материалом. Никаких ни писем, ни систематически собранньїх докладов, по которим можно бьіло би су­ дить о тех условиях, в которьіх происходило движение беженцев, ми не имеем. Однако зтот пробел отчасти пополняется наблюдениями агентовпроводников, а также отдельньїми докладами лиц, принимавших участие в живой работе по оказанию помощи беженцам. [...]

Для непосредственного сопровождения беженцев по железньїм дорогам било назначено двадцать шесть проводников, представивших отчети о

518

Р о з д і л VII. Україна у воєнних та революційних потрясіннях перших десятиліть XX ст.

своих поездках, которьіе сделали в общем шестьдесят командировок с указанием числа звакуируемьгх беженцев. В среднем кажднй из агентов сделал более двух командировок.

Всего било звакуировано 59.349 беженцев, которьіе распределяются следующим образом:

[...] Всех семейств бьіло зарегистрировано 11.800, из них семейства, не имеющие взросльїх мужчин, составляют 11,3 %. Одиночек, или отставших, или направляющихся в поисках семьи насчитмвается 9,7 %, причем в сентябре он достигает 10,6 %, в октябре 8,7 % и в декабре 7,7 %.

Характерно, между прочим, то, что процент безмужчинньїх семейств с каждьім дальнейшим периодом все повьішался и повьішался и соответственно ему повьішался и процент детей. [...]

Наибольшая часть беженцев бьіла вислана из Вольїнской губернии (96,5 %), все же остальньїе области представленьї в самих незначительньїх количествах.

Соответственно зтому представляется и картина распределения бежен­ цев по национальньїм группам.

Все остальньїе национальности представленьї в величинах, не поддающихся вьіражению в десятих долях процента.

Звакуация беженцев согласно заранее намеченному маршруту направ­ лялась по нескольким линиям в зависимости от пункта посадки. Из северньіх пунктов Юго-Западних железньїх дорог беженци направлялись в центральние губернии — Курскую, Тульскую, северньїе уезди Харьковской гу­ бернии. Из южньїх станций направлялись в Екатеринославскую, Таврическую губернии. Более длинньїе маршрутьі в зтих же направленнях нами вьщелени в особую группу. [...]

[...] Приведенние више статистические данньїе, вследствие неполнотн материалов и ограниченной программьі, не позволяют с достаточной ясностью и подробностью вникнуть в самую суть беженского движения, познать его психологию, а также представить живо все условия, в обстановке которьіх производилась звакуация беженцев. В значительной степени зти пробельї пополняют чрезвьічайно обстоятельние, местами содер-

519

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

жещие очень ценньїе наблюдения и впечатления, доклади проводников, сопровождающих беженцев от места их посадки до последнего пункта расселения. [...]

Жванко Л. Біженство Першої світової війни в Україні: Документи і матеріали (1914—1918 рр.).

Харків, 2010. - С. 193-199.

Із звернення Загальної української ради «До всіх культурних народів світа» (1916 р., вересня 15)

[...]

Вже другий раз у часі сеї війни насувається на українські землі АвстроУгорщини російська інвазія. Другий раз українське населеннє Галичини, Буковини та північно-східної Угорщини попадає в огонь національного й релігійного переслідування з боку Росії.

В часі першої інвазії Росія з найбільшою брутальністю змагала до пов­ ного здавлення українського життя: заборонено уживати українську мову —

мову научування в школах, мову церковної проповіди, мову публичного життя, розговірну, рідну мову населення; замкнено українські школи, товариства й ін­ ституції, заборонено пресу й цілу українську літературу; нищено бібліотеки й архиви; арештовано й вивожено на Сибір українських діячів; забирано малих дітей і вивожено масово в глибину російської держави для виховання з них яничарів; греко-католицькі церкви перемінено на православні; насильно за­ проваджувано православє; митрополита гр.-кат. церкви графа Андрія Шептицького арештовано, вивезено до Росії та віддано під суд.

І тепер в часі другої інвазії всі ті вчинки повторюються! Що гірше! ук­ раїнське населеннє масово вивозиться в глибину Росії з наміром, на випа­ док забору Галичини й Буковини, скольонізувати сі краї родовитими Мос­ калями. [...]

З проголошеннєм війни знищено брутально й безпощадно й ті останки культурних придбань, які заховалися в тяжкі часи реакції. Одним почерком пера закрито всю українську пресу, розв’язано всі просвітні українські то­ вариства, заборонено навіть українську правопись!

Українська справа мусить бути справою всіх культурних народів світа й тому Українці виносять свою справу перед суд цивілізованого світа.

Всі Українці без огляду на політичні границі стоять на становищі своєї окремішности від сусідніх народів і змагають до визволення, опира­ ючи сі свої змагання не тільки на внутрішній потребі національного роз­ витку, але також на історичнім праві й незабутній традиції своєї визвольної боротьби. [...]

Осередком національних змагань Українців є українські провінції Австрії з їх розмірно свобідним українським національним життєм. До сьо­ го осередку звернені думки й надії Українців і тому Українці по обох бо­ ках боєвої лінії не хочуть, аби українські землі Австро-Угорщини забрала Росія! [...]

520

Р о з д і л VII. Україна у воєнних та революційних потрясіннях перших десятиліть XX ст.

Починаючи від тої хвилі, як війська осередніх держав переступили в своїм побіднім поході на схід — лінію рік Сяну в Галичині (червень 1915), Вепра й Тисьмениці в Польськім Королівстві (липень 1915), а Нурця й Нарева в городненській губернії (серпень 1915), війна на східнім фронті — від ріки Шари на півночі до Карпат на полудні, отже на довжині 550 км про­ стої воздушної лінії, ведеться на українській етнографічній території, так, що всі страхіття війни на сході двигає передовсім український народ і його прадідна земля.

Цілу область української етнографічної території в приближенню 150.000 км2 перерито й перекопано стрілецькими ровами, збито гранатами та скупано в крови! Людські оселі зруйновані, міліони українського насе­ лення зосталося без даху. Ся матеріяльна руїна української землі, фізичне нищення українського населення, пролита тепер і в минувшині кров най­ ліпших синів нашого народу в боротьбі за кращу національну будучність дають нам право жадати від культурного світа уваги до нашого положення й до наших змагань. [...]

Бажаннєм і домаганнєм Українців є таке уладнаннє відносин у східній і середній Европі, яке давало б українському народови повну спромогу свобідного національно-політичного розвитку, вільного від верховодства сусідніх народів.

Хочемо бути самостійними господарями своєї землі, в сім’ї вільних і рівних народів мати повну спромогу розвивати свої духові сили й матері­ альні багатства свого краю для себе та для людства!

Тисяча років української суспільно-політичної думки. Т. VI.

Київ, 2001. - С. 207-211.

Відозва Тимчасового українського революційного комітету «До українського громадянства,

студентства, робітництва й українських офіцерів у Петрограді» (1917 р., березня 15/02)

Російська демократія виступила в боротьбі за політичну свободу своєї держави. До неї прилучилися жовніри російської армії — ся плоть од плоті й кров од крови демократії. В боротьбі за волю народу російська армія вкрила себе великою славою, далеко більшою й почеснішою, ніж на полі війни в боротьбі за завойовницькі змагання російського уряду й російської буржуазії. Велика хвала їй за се! Російський нарід з вдячністю й любовю запише в історії свого політичного визволення славні вчинки російського війська на вулицях столиці.

У визвольній боротьбі останніх днів велику ролю відограв і українсь­ кий демос в особі українського жовнірства тих полків, що прилучилися до повстання. Російське громадянство з вдячністю згадає колись, що ряди війська, яке боролося за свободу разом з широкими демократичними маса­ ми Петрограду, в значній мірі складалися з синів українського громадян­ ства й робітництва, з представників демократичних верств української нації.

521

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Чи так само з вдячністю згадає вчинки українських жовнірів на вули­ цях Петрограду і український нарід? Чи з такою самою любовю запише сі вчинки й українська демократія в історію національно-політичного визво­ лення свого народу й своєї країни?

Щоб на сю вдячність і любов заслужити, щоб нестертими слідами за­ писати в історію національно-політичного визволення українського народу свої вчинки, свій героїзм, свою готовість до самопожертви й віддання за­ гально-громадській справі, український демос, українське жовнірство повин­ но сі вчинки, сей героїзм, сю самопожертву й віддання виявити в завойованню не чужих політичних прав, а своїх власних, національно-політичних прав українського народу, і справити велику енергію української жовнірсь­ кої маси в Петрограді на шлях завойовання власних національно-полі- тичних прав, зафарбити її революційні виступи свідомістю власних націо­ нальних інтересів — сей обовязок лежить передусім на свідомій українській інтелігенції й демократії Петрограду, на вас, українське студентство й сві­ доме робітництво, на вас, українські офіцери російської армії, на вас, сві­ домі українські громадяне. На вас всіх лежить під сю важну хвилю величез­ на відповідальність перед нашою нацією, величезної ваги завдання — дати напівсвідомій українській жовнірській масі гасло боротьби за національну волю українського народу, а також зорганізувати під сим гаслом і повести до боротьби ще незорганізовані й роскидані українські демократичні маси.

Гасло демократичної республіки, виставлене російською демократією, забезпечує громадянські права кожної окремої людини. В боротьбі за сі права ми зичимо російській демократії всякого успіху. Але українська де­ мократія, українські маси потрібують забезпечення не лише своїх загально­ громадянських прав, але й своїх окремих прав національних, тих прав, які російський нарід має вже віддавна. З сим гаслом національного визволення й повинні виступити українські маси в Петрограді.

Найповнішим висловом ідеї національного визволення є національнодержавна самостійність, і лише створення власного суверенного державно­ го організму може забезпечити як найширший культурний розвиток ук­ раїнського народу. В світлі сього ідеалу, як найближчий етап до нього, як практичне завдання сьогоднішнього дня, українська маса в Петрограді по­ винна виставити, вкупі з демократією інших народів Росії, льозунг перебу­ дови російської держави на федеративну демократичну республіку, з як найширшими правами окремих націй і спеціяльно з як найширшою націо- нально-територіяльною автономією України.

Отже, широка національно-територіяльна автономія України — се практичний льозунг, під яким кличемо вас усвідомляти й організувати українську масу.

Лотоцький О. Сторінки минулого. Ч. 3. Варшава, 1934. — С. 327—328.

Перша вцозва Центральної Ради (1917 р., березня 22/9)

Народе Український!

Впали вікові пута. Прийшла воля всьому пригніченому людові, всім поневоленим націям Росії.

522

Р о з д і л VII. Україна у воєнних та революційних потрясіннях перших десятиліть XX ст.

Настав час і твоєї волі й пробудження до нового, вільного, творчого життя після більш як двохсотлітнього сну.

Уперше, Український тридцятип’яти-мільйонний народе, ти будеш ма­ ти змогу сам за себе сказати, хто ти і як хочеш жити, як окрема нація. З цього часу в дружній сім’ї вільних народів могутньою рукою зачнеш сам собі кувати кращу долю.

Впав царський уряд, а Тимчасовий оголосив, що незабаром скличе Уста­ новчі збори (Учредительное собрание) на основі загального, рівного, пря­ мого й таємного виборчого права.

Звідти уперше на весь світ пролунає у всій своїй силі справжній голос твій, справжня воля твоя.

До того ж часу ми закликаємо спокійно, але рішуче домагатися від но­ вого уряду всіх прав, які тобі природно належать і які ти повинен мати, ве­ ликий народе, сам хазяїн на українській землі.

А в найблизшім часі право на заведення рідної мови по всіх школах, од нижчих до вищих, по судах і всіх урядових інституціях. З таким же спо­ коєм, але рішуче, домагайся, народе, того ж права для української мови від пастирів церкви, земств і всіх неурядових інституцій на Україні.

Народе Український!

Селяни, робітники, солдати, городяни, духовенство і вся українська ін­ телігенція!

Додержуйте спокій: не дозволяйте собі ніяких вчинків, що руйнують лад в житті, але разом щиро й уперто беріться до роботи: до гуртування в політичні товариства, культурні і економічні спілки, складайте гроші на Український національний фонд і вибирайте своїх українських людей на всі місця — організуйтесь!

Тільки згуртувавшись, можна добре пізнати всі свої потреби, рішуче за них заявити і створити кращу долю на своїй землі.

Народе Український!

Перед тобою шлях до нового життя.

Сміливо ж, одностайно йди на той великий шлях і в ім’я щастя свого і щастя будучих поколінь матері-України могутньою рукою твори своє нове вільне життя.

Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2 т. Т. 1.

Київ, 1996. - С. 38-39.

Знаказу жителів с. Зарога Оржицької волості Лубенського повіту з викладом бачення державного устрою України

(1917 р., квітня 14)

Ми, жителі села Зарога Оржицькоі волости, бажаючи найскорішого знищення нашого національного поневолення і забезпечення перестрою громадського життя на основах права і справедливости, постановили домо­ татися від Тимчасового уряду (Временного правительства) Россіі виголо­ шення в найближчому часі офіціяльного акту з признаням необхідносте встановлення Автономичного ладу Украіни.

523

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Визнаючи, що перебудування Украіни має бути переведено в життя установчим Соймом Украіни, обранним загальним рівним безпосереднім і таємним голосуванням, для знищення неправди стараго ладу потрібуємо не гайно переведення в життя:

1) Признання Украінскоі мови обовязковою для всіх інстітуцій урядо­ вих шкильних і релігійних по всій Украіні.

Таким чином, суди мирові та окружні і судебні палати повинні кори­ стуватись переважно мовою краю. В школах низчих негайно заводится навчення на украінській мові, казенні середні школи з українською люд­ ністю поможливости переводятся на украінскі. Університети — Киівскій, Харьківскій та Одесскій повинні мати більшість кафедр украінских. Духов­ на киівска академія повинна бути украінскою [...] По техничних вищих школах на Украіні заводятся кафедри украінскоі історій та околичноі геог­ рафії Украіни. [...]

Історія державної служби в Україні: У 5 т. Т. 5: Документи і матеріали, кн. 1.

Київ, 2009. - С. 57-58.

Витяг з доповідної записки делегації Української Центральної Ради Тимчасовому уряду

та виконавчому комітетові Петроградської ради робітничих та солдатських депутатів з питань автономії України (1917 рм червня 11)

Зріст українського руху, що так інтенсивно проявив себе в дні револю­ ції, вимагає нових методів для його оцінки, нових підходних стежок, не ка­ жучи вже про саме фактичне ознайомлення з його проявом. Тим часом в цій галузі все лишилося по-давньому, й російські громадські кола щодо ук­ раїнського руху по більшості стають на старі невиразні позиції. Це вже й зараз сумно відбивається на взаємовідносинах двох братніх народів, а на будучий час загрожує дуже й дуже небажаним ускладненням, для полаго­ дження й застереження яких повинні бути з обох сторін вжиті міри держав­ ного та громадського значення. Для людей, що мало знайомі з історією й характером українського руху, цілком не зрозумілий той розмах, який воно проявило з перших же днів революції. Те, що вважалося ділом невеличкої купки інтелігенції, раптом набуло масового характеру: національні лозунги й вимоги стали популярними в народних масах. Поясняється це тим, що український рух, по суті глибоко демократичний, завше стояв на грунті на­ родних потреб, широко обхоплюючи їх, і завше говорив мовою зрозумілою народові про його власні справи. Ось через що з самого ж початку життя рух зробився організуючою силою, спайкою, ось через що до нього підгор­ тались все більші маси народу, справедливо бачучи іменно тут гарантію здійснення своїх загальнолюдських і національних потреб та вимог. [...]

Як же ставиться до цього воістину казкового пробудження 35-мільйон- ного народу російське громадянство там, на Україні? Треба з перших же слів сказати: відношення не глибоке, не зв’язане інтересами революційної

524

Р о з д і л VII. Україна у воєнних та революційних потрясіннях перших десятиліть XX ст.

Росії, навпаки, погрожуюче багатьма ускладненнями для всеї справи волі. Причин цьому багато. Головна ж з них — класові інтереси. Пануючі кола на Україні — неукраїнці. Промисловість в руках буржуазії російської, єв­ рейської, французької; торговий капітал, а також величезна частина аграр­ ної буржуазії складається з поляків, росіян і українців, які давно звуть себе «русскими». Так само всі адміністративні посади в руках неукраїнців. Вер­ стви ж, яких експлуатують — селянство, більша частина городського про­ летаріату, ремісники, дрібні служащі — українці.

Таким чином, в даний момент української буржуазії, котра визнає себе такою, на Україні нема. Є окремі особи, невеличкі групи, котрі гуртуються по своїх класових інтересах коло економічно пануючих класів, але класів, повторюємо, ще нема.

Через це серед українських партій досить не було жодної, яка б в свою програму не внесла ідеї соціалізму. Звичайно, ці окремі особи і групи, за­ вдяки класовому привабленню скоро зіллються в одну компактну масу, за­ кладуть підвалини національно-визначеній українській буржуазії й, розу­ міється, боротьба за панування повинна розгорітися між буржуазними вер­ ствами всіх націй на Україні.

І от ця то перспектива боротьби і передбачення перемоги української буржуазії настроює неукраїнські пануючі верстви населення дуже вороже до всього українського руху. До цього треба додати ще й цілком національ­ ний момент. Всмоктавши з молоком самодержавія ідею централізму, звик­ ши дивитися на Україну тільки як на Південно-Західний край Російської імперії, а на українців, як на «хохлов», що відрізняються від руських тільки деякими маленькими побутовими особливостями, не турбуючись ніколи про те, щоб познайомитись з життям цих «хохлов» та їхніми ідеалами, що ніколи не вмирали навіть під гнітом царизму — буржуазна інтелігенція не змогла, не знайшла в собі сили піднятись до правильного розуміння того процесу, що відбувався весь час. І піддаючись цим двом символам — кла­ совому і національному егоїзму — пішла шляхом енергійного опору органі­ зації української демократії. Для цього вживали всіх можливих заходів.

Перекручуючи факти як в пресі, так і в обивательських розмовах, роз­ пускаючи чутки про те, що «хохли хотять відділитись від Росії», що вони ж збираються вигнати з України всіх неукраїнців, бо, мовляв, їх гасло — «Україна тільки для українців», що взагалі, весь український рух без різни­ ці соціально-політичних відмін — рух контрреволюційний, який вимагає негайного припинення. І настільки їх налякав величезний зріст цього руху, що вони заразили своїм жахом навіть демократичні кола неукраїнців. [...]

Але наскільки заразилася і російська демократія настроєм російської буржуазії, наскільки ідея національного панування на Україні російського народу, ідея господаря-власника, глибоко в’їлась в свідомість навіть демок­ ратичних елементів, показує той занадто підвищений, ворожий настрій, під впливом якого, наприклад, у предсідателя Київської ради робітничих і сол­ датських депутатів на нараді соціалістичних організацій всіх національнос­ тей вирвалась погроза розігнати штиками Український конгрес. І, треба відзначити, ця погроза, ця ворожнеча, в більш або менш культурній формі, весь час гніздиться в розумінні і буржуазних, і небуржуазних кіл неукраїн­

525

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

ського громадянства. Ніякі запевнення українців не можуть побороти це розбурхане національне почуття хазяїна, якому хотять нанести удар з боку підвладної до цього часу національності, вдарити самим фактом існування її, її зростаючої організації і натурального (а не насильного) витіснення з позиції пануючих.

Виникає ціла низка фактів, у яких в більшій, або меншій степені вияв­ ляється ця ворожнеча. Справа Українського полку, організацію якого всі неукраїнські верстви лічили мало не загином Росії, «ножем в спину рево­ люції» і такі інші страховини, тепер, коли військова влада визнала за мож­ ливе формувати з українців корпуси, яскраво показала, що люди захищали не інтереси революції в Росії, а свої класові або національні позиції.

Так саме всі ті заходи, котрі за останній час визнані пануючими в Киє­ ві неукраїнськими колами за необхідні, будуються на тому ж грунті і не тіль­ ки нахиляються до затвердження і зміцнення демократичних основ, ого­ лошених революцією, але навіть ідуть наперекір їм. Так, наприклад, поста­ нова Київської ради робітничих і солдатських депутатів про з’їзди одверто і грубо ламає основи оголошеної волею революційного народу волі зборів.

Віднині по цій постанові в Київ скликати з’їзди можна лише з дозволу Київської ради робітничих та солдатських депутатів. І не тільки з дозволу, але і по регламентації ради. Цей захід мотивується тим, що в Києві за ос­ танній час буває дуже багато з’їздів селянських, кооперативних, солдатсь­ ких. Хоч в цім мотиві і не згадується про те, що майже всі такі з’їзди були українські, одначе кожному ясно, що постанову направлено виключно проти українців.

Аналогічне з цим бажання Київського виконавчого комітету громадсь­ ких організацій виділити Київ в окрему адміністративну одиницю, неза­ лежну від цілого краю.

Признаючи, що в зросійщенім за довгі роки абсолютизму Києві пере­ вага неукраїнського елементу недовговічна, що край з розвитком демокра­ тичних основ нового життя заллє цей острів національними хвилями, па­ нуючі елементи заходжуються обгородити його високим молом від рідної йому стихії, ізолювати його від краю.

Не маючи змоги в цій короткій записці привести всі видатні факти ви­ явлення національної ворожнечі російського громадянства до українського відродження, ми зупиняємось на зазначених прикладах. Але, з свого боку ми вважаєм за свій громадський і моральний обов’язок зробити таку заяву. Таке відношення визнаєм злочинним для справи революції, яке несе за со­ бою тяжкі наслідки для цілої Росії.

Люди, які живуть по містах України, бачать перед собою зросійщені вулиці цих міст, чують навколо жаргонну російську мову, забувають цілком про те, що ці міста тільки дрібненькі острівці в морі всього українського народу. Забувають, що через декілька років зросійщений елемент значної частини людності цих самих міст повернеться до рідної стихії, що зросій­ щення деяких центрів України, котре здається таким повним, є тимчасове з’явище, утворене ненормальними обставинами знищеного абсолютизму і централізму, який намагається врятувати свої позиції. Мало того, засліпле­ ні класовим або ж національним егоїзмом, загіпнотизовані в цій примарній

526

Р о з д і л VII. Україна у воєнних та революційних потрясіннях перших десятиліть XX ст.

видимості свого національного панування, ці люди не хотять рахуватися з тим, що вже існує не тільки свідомість його в зв’язку з інтересами усеї дер­ жавної цілості.

Всі ці численні з’їзди (селянські, кооперативні, партійні, загальнона­ ціональні), на які були делеговані представники мільйонної організованої української демократії, повинні б вже переконати всіх, що український рух — не вигадка купки інтелігентів, як його повсякчас рекомендував царський уряд російському громадянству, що це величезна сила, котра вирвалася з-під вікового утиску, що сила ця росте з кожною годиною, навіть не днем, що припинити її, як би не хотіли цього її вороги, нема вже рішучо ніякої можливості, бо прокинувся 35-мільйонний народ.

Треба повернутися до царизму, до приниження всіх прав людини й громадянина, щоб жити деякою надією на поворот української демократії до первісного стану «приниженого і закованого раба».

Бо в національнім самопочуванні вилилося перш за все в широких на­ родних масах почуття цих прав, цієї достойності людини і громадянина. Віднині він не «хохол», не «бидло», не «мужик», а українець, тобто рівний

зусим, хто до революції мав владу принижувати його.

Ідомагання національної школи, армії, українізації всього життя на Україні мають в корні головним чином це відроджене та визволене почуття й достоїнство людини. І віра в це настільки велика в масах, що вони спо­ чатку навіть зрозуміть не можуть, чому це їх бажання, це вільне прекрасне почуття зустрічає зле, недобре, вороже відношення до себе у тих, хто стоїть на чолі демократичного руху. В їх простій, не отруєній спокусою, психіці не вкладається ця страшенна суперечка.

Вони думають, що кожен, хто б він не був, повинен вкупі з ними раді­ ти та веселитись їх визволенню, їх перетворенню в людей.

Не тільки радіти, але й всіма силами допомагати цьому чудесному пе­ ретворенню.

Цілком зрозуміло, що впертий опір доводить до розчарування, потім ворожнечі, а під кінець і до страшного обурення. Тепер на всіх з’їздах, зі­ браннях, всюди тільки й чути, що скарги, догани й погрози. 1 чим упертіше стоїть одна сторона, тим хвилювання з другого боку робиться палкі­ шим, тим міцніше й глибше в’їцається недовір’я до росіян, тим ширше розливається хвиля стихійного протесту.

Неодповідальні особи не розуміють всього того, що зараз відбувається,

іненаче з якоюсь метою продовжують ставити різні перепони організації українських мас. Українська Центральна рада як представницький орган в організаційній українській демократії досі грала, та й зараз грає, стримуючу та керуючу по організованому руслу роль.

Але вона могла і може це робити тільки до того часу, поки ця організа­ ція іде в контакті з натуральним розвитком народного руху. Коли через щось вона повинна буде припинити або навіть загаяти свою організаційну діяльність, воііа буде знесена стихійним потоком.

До цього її може примусити негативне відношення як місцевого, так і особливо російського громадянства.

527