litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

родной школе исключительно на украинском язьіке. В состав зтих 69 человек значительно больше половини в х о д и л и учителя и учительницн. [...] Таким образом в Лохвицком уезде стремление доказать рознь русского и украинского язьїков уже обьединено, что ясно подгверждается постановлением собрания. Уезд зтот левьій вообще и несомненно, что весь состав учащего персонала — украинские сепаратисти. Полагаю, что пример Лохвицкого уезда подействует и на соседние уезди и что попьггка зта встретит сочувствие в других местах, ибо вьіступление сделано не отдельними личностями, а уже сплоченной организацией значительного числа единомьішленников. Таким образом чрез посредство школьї движение проявляется в стремлениях: 1) доказать рознь русского и украинского язнков, а следовательно и народностей зтих, 2) создать украинский язик и 3) добиться по­ явлення национальной украинской школи. Сельское духовенство в значительной степени также сочувствует украинскому движению и так как оно наиболее близко стоит к сельскому населенню, то чрез посредство его идеи зти легче проникают в простой народ. Духовенство открито пока не виступает, но нисколько не противится движению и при всяком удобном случае дает понять народу, что оно имеет собственний язик и собственную историю. Полтавская Духовная Семинария также является местом, где с наибольшим успехом прививаются те же идеи. Учебное заведение зто поставлено весьма плохо в смисле дисциплини: воспитанники крайнє распущени, держат себя вьізьівающе и грубо, никогда Губернатору на улице не поклонятся, стараются проявить какую-то независимость и несомненно культивируют среди себя украинские идеи. Семинаристн, уезжая на каникулярное время в деревню, не мало способствуют там развитию движения, так как отцн их, т. е. священники и другие члени причта не оказьівают ни малейшего воздействия на усвоение зтих идей, как их детьми, так и вообще всем населением.

Епархиальное Начальство повидимому закрьівает глаза на зто движе­ ние и весьма мало интересуется тем, что делают и думают священники в деревне, а равно не обращает внимания на семинаристов.

Среди интеллигенции замечается также достаточное количество сторонников украинского движения. Появление никогда невиданньїх раньте афиш «украинского музикально-драматического гуртка» (т. е. кружка), украинских трупп и украинского клуба подтверждают зто. Значительная часть служащих Губернской уездной и земской Управ — так назьіваемьій «третий злемент», люди сами по себе левьіх убеждений, являются также благодарной почвой для развития и пропаганди украинских идей и исповедуют мазепинское движение.

Украинский клуб в Полтаве состоит из людей исключительно принадлежащих к тому же движению. Многие украинцьі состоят на службе по Министерству Народного Просвещения и занимают профессорские кафед­ ри, примером чего служит Львовский профессор Грушевский, постоянно пребьівающий то в Киеве, то во Львове и беспрепятственно руководящий опасной и гибельной работой мазепинского лагеря. На общеобразовательних курсах для учителей, устроенних Полтавской Губернской Земской Управой в 1913 году один из Киевских лекторов, читая историю России,

508

Р о з д і л VII. Україна у воєнних та революційних потрясіннях перших десятиліть XX ст.

проводил на одной из них свои мнсли о том, что Украйна имеет очень ма­ ло общего с остальной Россией, в силу своей истории. Весьма прозрачно намекал на самостоятельное существование Украинн. Зарубежнме Галицийские украинофильї, чрез посредство живущих в Малороссии агентов, ведут непрестанную пропаганду и изьіскивают все способи, чтобьі укрепить убеждение в необходимости создания автономной Украинн, отторгнутой от остальной России, со включением ее в состав Австро-Венгрии на федеративньїх началах.

Связь Полтавских сепаратистов с галицийскими руководителями доказмвается приветственной телеграммой, посланной в 1913 году во Львов от „Полтавской громади». [...]

Секретний донос Полтавского губернатора Багговута Министру внутренних дел об украинском движении и мерах борьбьі с ним.

Полтава, 1917. — С. 3—9.

Маніфест Головної української ради (1914 р., серпня 3)

Український Народе!

Надходить важна історична хвиля. Важиться доля держав і народів. Ні­ чого не вдіяли всі зусиля дипльоматії, щоб удержати в Европі мир. Буря війни суне на Европу, і ніщо її не спинить.

Суне отся буря передовсім на держави, в склад яких входить українсь­ кий нарід. Український нарід належить до тих народів, на які війна і її нас­ лідки наляжуть найбільше.

В таку хвилю нарід, що хоче жити, мусить мати одну думку і одну волю і ту свою волю перемінити в діло, яке заважило би в історії держав і народів.

1 тому в сій хвилі представники українського народу в Галичині всіх політичних напрямів, які лучить один національний ідеал, зібралися в Го­ ловну Українську Раду, яка має бути висловом одної думки і одного діла, яке жде його в теперішній хвилі.

Ми не є прихильники війни, ми разом з цілим культурним світом ува­ жаємо мир найціннійшим добром людськости. Але бувають в історії держав і народів хвилі, коли війна являється неминуча. 1 коли не можемо війни відвернути, то мусимо старатися, щоб ті жертви, яких вона від нас вимагає, не пішли марно, щоби кров батьків принесла добро дітям.

Дорога, яка веде до сього, ясна. [...] Вже підчас попереднього австрийсько-росийського напруження з’їзд

найвизначнійших діячів усіх українських партій Галичини, який відбувся у Львові 7 грудня 1912 р., заявив, що з огляду на добро і будучність українсь­ кого народу на випадок оружного конфлікту між Австро-Угорщиною і Ро­ сією ціла українська суспільність однозгідно і рішучо стане по стороні Авст­ ро-Угорщини, проти росийської імперії, як найбільшого ворога України.

Так і теперішня хвиля кличе український нарід стати однодушне проти царської імперії, при тій державі, в якій українське національне життя зна­ йшло свободу розвитку.

509

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Дотеперішна пасивність австро-угорської політики супроти затій росийського царизму була все визискувана на шкоду інтересів австро-угорсь- кої монархії і її народів, а передовсім на шкоду самостійного національ­ ного розвитку нашого народу. 1 тому тепер нашим святим обов’язком є покласти всі свої сили на жертвеннику боротьби за будучність рідної країни.

Побіда австро-угорської монархії буде нашою побідою. І чим більше буде пораженнє Росії, тим швидше виб’є година визволення України. [...]

Україна: Антологія пам’яток державотворення X—XX ст.: У 10 т. Т. 7: Відродження української державності.

Київ, 2008. - С. 180-182.

Із звернення Головної української ради до українського народу з повідомленням про створення

організації «Українських січових стрільців» (1914 р., серпня 6)

Гряде великий час, вибила слушна година! Здіймається пожежа війни, в якій тріснуть кайдани, що давили поневолені народи. В сій пожежі ку­ ється будучність України!

Настав слушний час, день нашого воскресення. В сей час український нарід кличе синів своїх до бою за волю України. В сей час нема жертви, яка для нас могла би бути завелика. В сей час одноцілі є наші думки і ба­ жання, однодушні та тверді мусять бути наші діла.

Однодушним рішеннєм Головна Українська Рада з’єднала начальні упра­ ви всіх доси в нас істнуючих стрілецьких і руханкових організацій в Ук­ раїнську Боєву Управу.

Українська Боєва Управа стає одинокою старшиною організації українсь­ ких добровольців, яка одержує назву Українських Січових Стрільців.

В її руки зложила Головна Українська Рада верховну владу над Українсь­ кими Січовими Стрільцями, а від Тебе, Український Народе, жадаємо карности і послуху.

Тому взиваємо весь Український нарід дати Українській Боєвій Управі силу, яка потрібна, щоб викувати будучність України. Взиваємо всіх, хто тільки здатний, молодих і старших, інтелігенцію, селян, міщан і робітни­ ків, — наскільки вони не обняті мобілізаційним наказом ц. і к. армії — стати однодушно в лави Українських Січових Стрільців під прикази Ук­ раїнської Боєвої Управи. [...]

[...] Взиваємо дальше всю нашу суспільність, заможних і бідних мущин і жінок, дати горячу та жертвенну поміч Українським Січовим Стрільцям, а зокрема збирати датки на зброю і на санітарну службу («Червоний Хрест») та слати їх на адресу скарбника Головної Української Ради.

Всіх, хто остає дома, взиваємо нести поміч родинам тих, що несуть своє життє на жертвенник України під австрійським та українським прапо­ ром. В тій ціли належить шарварком, громадою обробити поля остаючих під оружем, занятися долею незаможних жінок, дітей та старців та поучити всіх про право родин, покликаних до удержання від держави.

510

Р о з д і л VII. Україна у воєнних та революційних потрясіннях перших десятиліть XX ст.

Взиваємо вкінци, хто нездатний до зброї та остає дома, зокрема Вас, українські жінки, нести з бодрим, кріпким серцем розлуку з мужами, сина­ ми, братами та милими, тямлячи все і всюди, що покликала їх доля Украї­ ни. Не плакати нам, а сміливо нести жертви, доки вернуть наші полки, не­ сучи Україні Побіду і Свободу! [...]

Україна: Антологія пам’яток державотворення X—XX ст.: У 10 т. Т. 7: Відродження української державності.

Київ, 2008. - С. 182-184.

З маніфесту Верховного головнокомандуючого російської армії великого князя Миколи Миколайовича до українців Галичини (1914 р., серпня 18/5)

Братья! Творится суд Божий! Терпеливо, с христианским смирением в течение веков томился русский народ под чужеземньїм игом, но ни лестью, ни гонением нельзя бьіло сломить в нем чаяний свободьі. Как бур­ ний поток рвет камни, чтобьі слиться с морем, так нет сильї, которая бьі встановила русский народ в его порьіве к обьединению. Да не будет больше подьяремной Руси! Достояние Владимира Святого, земля Ярослава Осмомьісла и князей Даниила и Романа, сбросив иго, да водрузит стяг единой, нераздельной и великой России. Да свершится Промьісел Божий, благословивший дело великих собирателей земли Русской. Да поможет Господь царственному своєму помазаннику, императору Николаю Александровичу всея России, завершить дело великого князя Йвана Калитьі. А тьі, многострадальная братская Русь, встань на сретение русской рати. Освобождаемьіе русские братья! Всем вам найдется место на лоне матери России. Не обижая мирньїх людей, какой бьі они ни бьіли народности, не полагая своего счастья на притеснении иноземцев, как зто делали швабьі, обратите меч свой на врага, а сердца свои к Богу, с молитвой за Россию и за русского царя.

Дорошенко Д. Історія України 1917—1923 рр. Т. 1: Доба Центральної Ради.

Нью-Йорк, 1954. — С. 6.

З політичної платформи «Союзу визволення України» (1914 р., серпня 25)

Українські землі по обидва боки австро-росийського кордону є не тіль­ ки одним з головних теренів сучасної європейської війни, а також одною з причин і предметом війни.

Українці добре розуміють, що у війні сій ходить головно о їх долю, хо­ дить о те, чи в результаті війни український Піємонт в Австрії буде знище­ ний, чи українське житє розцвіте також по той бік Збруча, аж за Дніпро і над Чорне море, і тому не можуть зоставатися німими свідками теперішних подій, а голосно і рішучо підносять свої неоспоримі права на національну самостійність.

511

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Обєктивна історична конечність вимагає, аби між західною Европою і Московщиною повстала самостійна українська держава. Потрібне се для осягнення і утревалення європейської рівноваги, є се в інтересі народів ав- стро-угорської держави, а передовсім в інтересі німецького народу в обох цісарствах, а для українського народу було б се здійсненнєм вікових його мрій і зусиль.

Взрозумінню сеї історичної конечносте росийські Українці покликали до житя центральну загальнонаціональну організацію, яка взяла на себе репрезентацію під теперішню хвилю національнополітичних і соціяльноекономічних інтересів українського народу в Росії. Організацією сею є Союз визволення України.

ВСоюзі репрезентовані всі ті політичні напрями, що стоять на становищи державної самостійносте українського народу, а реалізацію своїх на­ ціонально-політичних і економічних стремлінь в даний момент зв’язують з розбиттєм Росії у війні.

Національно-політичною плятформою Союза є державна самостійність України.

Формою правління самостійної Української держави має бути консти­ туційна монархія, з демократичним внутрішним устроєм політичним, од­ нопалатною системою законодавства, горожанськими, язиковими і релігій­ ними свободами для всіх національностей і віроісповідань, з самостійною українською церквою.

На випадок прилучення до Австрії більшої чи меншої українськоросійської території буде Союз обстоювати за створеннєм з усіх земель, засе­ лених українським народом в Австрії, осібного, автономного, краю.

Одночасно зі збудованням самостійної Української держави має бути переведена радикальна аграрна реформа на користь селянства. Є се основ­ ний економічний постулят Союзу визволення України. [...]

Україна: Антологія пам’яток державотворення X—XX ст.: У 10 т. Т. 7: Відродження української державності.

Київ, 2008. - С. 185-186.

З маніфесту ЦК РСДРП про характер Першої світової війни (1914 р., листопад)

Європейська війна, яку протягом десятиріч підготовляли уряди і бур­ жуазні партії всіх країн, вибухнула [...]

При даному становищі не можна визначити, з точки зору міжнародно­ го пролетаріату, поразка якої з двох груп воюючих націй була б наймен­ шим злом для соціалізму. Але для нас, російських с.-д., не може підлягати сумніву, що з точки зору робітничого класу і трудящих мас усіх народів Ро­ сії найменшим злом була б поразка царської монархії, найбільш реакційно­ го і варварського уряду, який гнобить найбільшу кількість націй і найбільшу масу населення Європи й Азії.

В Росії завданням с.-д. з огляду на найбільшу відсталість цієї країни, яка не завершила ще своєї буржуазної революції, повинні бути, як і досі, три основні умови послідовного демократичного перетворення: демокра-

512

Р о з д і л VII. Україна у воєнних та революційних потрясіннях перших десятиліть XX ст.

точна республіка (при повній рівноправності і самовизначенні націй), кон­ фіскація поміщицьких земель і 8-годинний робочий день [...]

Перетворення сучасної імперіалістичної війни в громадянську війну є єдино правильний пролетарський лозунг, вказуваний досвідом Комуни, на­ мічений Базельською (1912 р.) резолюцією і випливаючий з усіх умов імпе­ ріалістичної війни між високо розвинутими буржуазними країнами. Хоч би якими великими здавалися труднощі такого перетворення в ту чи іншу хвилину, соціалісти ніколи не відмовляться від систематичної, наполег­ ливої, неухильної підготовчої роботи в цьому напрямі, раз війна стала фактом. [...]

КПРС в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. Т. 1. Київ, 1976. - С. 395-396.

З політичної програми Загальної української ради (1915 р., травня 12)

Б теперішній важній історичній хвилі, коли всесвітна війна, що рішає про судьбу держав і народів, доходить до кульмінаційного пункту; коли на­ ближається остаточне вирішення конфліктів, які війну викликали, — в хвилі, котра рішає про дальшу долю людскости, «Загальна Українська Ра­ да», що повстала як розширення дотеперішньої «Головної Української Ра­ ди», — яка обіймала виключно галицькі українські політичні партії, — на всі українські землі, — заявляє перед цілим світом прилюдно і святочно іменем усього українського народу:

1

Згідно з заявою репрезентантів галицько-українських партій з 7 грудня 1912; згідно з маніфестом «Головної Української Ради» з 3 серпня 1914; згідно з маніфестом «Союза буковинських парляментарних та соймових послів» з 2 серпня 1914, та згідно з відозвою «Союза визволення України» з 25 серпня 1914, вважаємо, що для будучности, волі і самостійности Украї­ ни є конечне розбиття царської імперії, та що для того ми стоїмо рішучо по стороні австро-угорської монархії; по стороні її могутного німецького союзника та Туреччини, яка у вірнім з ними союзі веде оборонну війну проти заборчої російської політики.

2

Нашою метою що до українських земель, що стогнуть тепер під росій­ ським ярмом, є вільна, самостійна Україна, — вільна самостійна україн­ ська держава.

З

Нашою метою що до цілої нашої нації є повна національна свобода розвою і тому український народ, що в теперішній крівавій всесвітній війні тут на сході поніс найбільші жертви, тепер, коли на наші українські землі звалилась повінь московського варварства; коли українському наро-

513

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

дови хоче завдати смертельний удар його відвічний ворог — царат; тепер, коли українська країна є охоронним валом для Австрії; тепер український нарід для запоруки своєї національної свободи розвою домагається в ме­ жах Австро-Угорщини територіяльно-національної автономії, з’єдинення українських областей в одну автономну, на основах свободи і демократії збудовану територію, — при чім так само, як ми для українського насе­ лення на тих територіях, де воно становить меншість, домагаємось куль- турно-національної автономії, так само стоїмо за повну культурно-націо- нальну автономію для всіх національних меншостей на українській авто­ номній території.

4

Бажаючи полагодження української справи в межах Австро-Угорщини у висше вказанім напрямі, ми обстоюємо, що з хвилею покінчення війни є конечна переходова стадія, де б репрезентація українського народу мала рі­ шаючий голос при полагодженні сеї справи для переведення в діло наших домагань, як територіальної, так і культурно-національної автономії.

5

В кінці звертаємось з зазивом до всіх народів цілого цивілізованого світа:

Коли теперішна всесвітна війна має скінчитись справді побідою правди і справедливости; коли вона має справді принести всім народам свободу і незалежність і цим забезпечити єдино можливий, трівкий всесвітний мир для добра всеї людскости, то при мирових переговорах, як прийде до пола­ годження міжнародних відносин, є конечне, передовсім тут на Сході Европи визволення народів, поневолених царатом, який навіть тепер в критич­ ній воєнній хвилі не відступив ані на ступінь від своєї традиційної політи­ ки гноблення всіх визвольних змагань, як серед поневолених народів, так і серед своєї російської суспільносте, є отже конечне передовсім визволення українського народу, найбільш безпощадно давленого царатом, — народу, котрому в російській імперії відобрано найпримітивніші людські і національ­ ні права.

Визволення се є конечне в інтересі людскости, цивілізації, демократи і волі.

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали: В 3 т. Т. 1.

Мюнхен, 1983. — С. 222—223.

Із спогадів Є.Х.Чикалеика про політичні засади діяльності «Товариства українських поступовців»

уроки Першої світової війни

ВКиїві я помітив, що українці трохи підбадьорились, що на весну в Київ прийдуть німці, і висловлювались за те, що українцям не треба нікуди тікати [...]

514

Р о з д і л VII. Україна у воєнних та революційних потрясіннях перших десятиліть XX ст.

Зібралася ТУПівська рада, на якій ухвалено написати відозву до російсь­ кого й закордонного громадянства; в ній говорилось, що ми, українці, з початку війни заняли невтральне становице і не виступали ні за, ні проти війни, а тепер постановили виступити рішучо проти війни, бо вона тільки знищить наш край, як уже знищила Галичину та частину Волині, і не при­ несе нічого корисного. ВЛеонтович та А.Вязлов висловлювалися проти та­ кої рішучої заяви, бо вона йде всупереч з думками російської інтелігенції, що нас і так обвинувачує вже не тільки уряд, але й громадянство в сепара­ тизмі. Справді, барон Ф.Р.Штейнгель, якого вибрано було підчас війни, на одних загальних зборах в члени ради ТУП-у, заявив свій протест проти то­ го, що рада ТУП-у виходить з нейтральної позиції, якої обіцяла триматися з початку війни, а через те він, як кадет, не може зоставатися в українській організації. Він та инші кадети дорікали нам, що ми прагнемо приходу на Україну німців і не хочемо зрозуміти, що німці поневолять та пригнітять нас, як поляків у Познаньщині. На це ми відповідали, що [...] коли німці не змогли онімечити таких близьких своїх сусідів, як поляків, то нам вони нічого не зроблять та й намагатися не будуть нас онімечувати. Правда, во­ ни будуть нас визискувати економічно, але це потім вийде нам на користь: за всяку науку треба платити, а німці принесуть на Україну свої капітали, заведуть індустрію та промисловість, як у Лодзі; навчать наших селян, щоб у їх хліб родив не по 40 пудів з десятини, як тепер у середньому, а по 122 пуди з десятини, як родить у Германії на далеко гіршому грунті. Оті фабриканти та інженери, що переїдуть на Україну, в другому або в третьо­ му поколінні вже поробляться українцями, як їх багато поробилось в Поль­ щі поляками, а в Росії — «істинно-русскими».

Німці нам не страшні; кацапи страшніші, але не через те, що вони нас обрусять; коли не обрусили нас за 250 років, то не зможуть обрусити й да­ лі. Вони страшні нам своєю некультурністю: під московським пануванням наш народ не розвинувся, а понизився культурно, навіть став менше гра­ мотним, як про це свідчить «Румянцевская опись», з якої видно, що в 17 столітті на Україні було більше шкіл, як при заведенні земств, в 19 сто­ літті. А коли порівняти культурний стан фінсько-литовських народів під російським та німецьким пануванням, то ще яскравіше побачимо, що нім­ ців нам не боятися треба, а прагнути [...]

Чикаленко Є. Щоденник (1907—1917).

Львів, 1931. — С. 484—486.

Витяг з телеграми головного начальника постачання армій Південно-Західного фроніу до начальників

Київського та Мінського округів, волинського,подільського і холмського губернаторів щодо виселення місцевих жителів з окупованих територій (1915 р., червня 8)

Ввиду имеющихся несомненньїх данньїх, что неприятель забирает в занимаемьіх им местностях все мужское население в войска и на работу Главнокомандующий приказал принимать зкстренньїе мерьі всеми возмож-

515

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

ними способами всему населенню предлагать стравляться наш тил по ме­ ре отхода наших войск Точка Отправлять наш тьіл весь скот, лошадей, и все меднне предмети не исключая и колоколов, а равно все что могло бьі принести пользу неприятельской армии [...] сельскохозяйственньїе орудия, по возможности, увозить Точка

Переселяющееся население сосредоточивать в районе Люблин, Холм, Владимир, Волинск, Луцк, Дубно, Кременец, Ляховец, Теофиполь, Базалия, Проскуров, Ямополь, Каменец-Подольский, Новая Ушица, Могилев. Работоспособньїх мужчин и женщин привлекать к работам за плату, семьи их кормить, видавая хлеб детям моложе 10 лет по полтора фунта, прочим по два, казенний или покупной у местного населення или сухари Внселяющихся евреев отправлять к Востоку от Волгу, не предупреждая их однако о том тоже. Виезду населяющихся христианского населення, дальнейший тил и поступленню на работи к частньїм лицам организациям и правительственним учреждениям или приисканию заработка по его собственному усмотрению не препятствовать но без права на паек от казньї со времени поступлення на частньїе работи и л и должности Точка Вьіселяемому населенню впредь до определения на казенньїе работи и л и на работьі и должности по частому или любому найму видавать в течение первьіх двух недель со дня вьіезда с места их постоянного жительства на приварок по десять копеек в день на человека всякого возраста все распоряжения по обеспечению довольствия хлебом и вьідачи Главнокомандующий возлагает на попечение подлежащих губернаторов. [...]

Кроме того надлежит обьявить вьіселяющимся что тем из них кой обеспечат себя хлебом будет видаваться по двадцать копеек в день на чело­ века в течение первьіх двух недель Точка Сообщить об изложенном приказании Главнокомандующего для исполнения прошу обратить особое внимание на ведение точной отчетности при вьідаче приварочньїх денег и пай­ ка дабьі не бьіло переборов и видача не по назначению [...]

Жванко Л. Біженство Першої світової війни в Україні: Документи і матеріали (1914—1918 рр.).

Харків, 2010. - С. 129-130.

Витяг з листа харківського архієпископа Антонія

до харківського губернатора щодо готовності монастирів єпархії прийняти біженців (1915 р., серпня 13)

Монастьіри вверенной мне епархии заготовили для ранених воинов

516

Р о з д і л VII. Україна у воєнних та революційних потрясіннях перших десятиліть XX ст.

Между тем соответствующее начальство прислало раненьїх только в первьіе два монастиря, а прочие лазаретн стояли пустими и вероятно останутся без употребления, в виду отдаленности монастьірей от железной дороги.

Затем монастьіри Святогорский, Ахтирский, Ряснянский и Покровский Харьковский заготовили по 15 мест для проживання увеченннх воинов, но таковьи к ним не присьілали, если не считать трех-четмрех чело­ век, которьіе пробивши два дня, ушли, сказав, что им скучно вдали от родньїх, в настоящее время все зти обители в заседании отцов настоятелей 10 сего Августа обязались принять на постой беженцев:

И Харьковский Николаевский женский 50 человек; наконец Куряжский монастьірь может поместить 100 беженцев. [...]

Архиепископский дом на даче предназначен для зимования интеллигентньїм беженцам из Галиции, находящимся до начала учебньїх занятий в здании Духовной Семинарии; 3-є заготовленньїе в монастьірях помещення на 1000 беженцев замещать не из уездньїх комитетов, а непосредственно из губернского (через г. Плещеева), дабьі при возникновении каких-нибудь недоразумений комитет мог бьі обращаться прямо ко мне. 4-е исходатайствовать для находящихся на попечении Прикарпатского комитета 210 га- личан-беженцев ежедневного пособия по 50 коп. на человека начиная с 27-го июля, причем мьі обязуемся отмечать в ведомости, когда кто-либо из них перейдет на платную работу или на содержание благотворителей, дабьі плату за них сбрасьівать со счетов.

Жванко JI. Біженство Першої світової війни в Україні: Документи і матеріали (1914—1918 рр.).

Харків, 2010. - С. 139-140.

Витяг зі звіту та статистичні таблиці щодо евакуації біженців залізницями і гужовими шляхами

(кінець 1915 р.)

С момента отступления русской армии из Галиции в прифронтовой полосе стали появляться небольшие группьі местного населення, на время оставившего свои гнезда под напором наступающих войск. Отдельнме по­ селення незаметньїм образом оставляли свои жилища, просачивались сквозь рядьі войск и располагались недалеко от фронта, питались при медикосанитарньїх отрядах, при окопньїх организациях и не теряли надеждьі в скором времени возвратиться на старьіе места. Явление зто носило харак­

517