litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

З донесення київському військовому, подільському і волинському генерал-іубернатору про розшук загону Устима Кармалюка

(1835 р., травня 2)

В первьк числах апреля месяца литинский городничий Носалевский донес мне, что содержащийся в тамошнем остроге арестант Лебединский обьявил, будго шайка известного разбойника Карманюка не искоренилась, а имеет пребьівание в разньїх местах Литинского и Винницкого уездов, и что к сему способствуют ему многие крестьяне, три священника и один помещик.

По важности сего дела, для лучшего удостоверения и принятия соответственньгх мер к преследованию и поимке разбойников, командирован бьіл советник губернского правлення Здорь, по расспросам и разьісканию коего ничего положительного не открьілось. Но прежде, нежели получено от него донесение по сему предмету, числящийся по губернскому правленню канди­ датом на полицейские должности отставной поручик Лонцкий донес, что он, будучи командирован губернским правлением для открьггия преступников, решился во все время пребьівания своего в Брадлаве допрашивать всех вновь поступающих в острог арестантов. И таким образом 2 апреля визванньій им из тюрьмьі арестант Войцих Окульский показал, что Карманюк главное убежище своє имеет Брадлавского уезда в Вороновицких лесах.

По донесенню сему немедленно предписал я Лонцкому в общем действии с брацлавским земским исправником принять решительньїе мери к отисканню означенного преступника, но исправник, которому пред тем еще сообщено било показание Окульского, явил в поступках своих неблагонадежность, обнаруживающуюся, во-первьіх, в том, что когда Окульский давал показание о Карманюке и других бродягах, равно признавался в смертоубийстве нескольких душ евреев в Брацлаве, признал показание его не заслуживающим уважения и не хотел присутствовать при показаним; во-вторьіх, в том, что по требованию поручика Лонцкого о содействни к исполнению предписания моего не только не сделал, но еще вошел ко мне с рапортом, в котором, стараясь доказать, что донесение Лонцкого неспра­ ведливо, удостоверяет, что в Брацлавском уезде все в порядке, и что розьіск по лесам за бродягами и разбойниками требует слишком большого труда и большого числа людей.

Напротиву того, поручик Лонцкий, явившись ко мне, обьяснил зто дело совершенно в другом виде.

Желая открьггь в настоящем деле истину, так, чтоб бродяги и разбойники, если они действительно имеют пристанище в Брацлавском уезде, достались в руки правительства, я подтвердил прежнее предписание пору­ чику Лонцкому; а дабьі дело зто получило желаемьій успех и всякое влияние по оному, [и] земского исправника било устранено, предложил губерн­ скому правленню до времени удалить его от должности, заседателям зем­ ского суда Лисовскому и Горулесову предписал способствовать Лонцкому к исполнению настоящего поручения.

Селянський рух на Україні 1826—1849 рр.: Збірник документів і матеріалів.

Київ, 1985. - С. 129-130.

388

Роз д і л VI. Зміни в суспільно-полтічному, соціально-економічному та культурному поступі...

Донесення київському військовому, подільському і волинському генерал-губернатору про початок селянських

виступів у Чортківському окрузі Східної Галичини (1838 р., липня 8)

Слухи носятся, что в австрийских селениях: Зненигородке, Мельнице, Бабинцах, Турильче, Худиковцах, Звинячке, Сколе (известное местечко) и других Залещицкого цьіркула крестьяне сбунтовались, не хотят работать помещикам своим, что в зтом разе употребленьї бьіли мерьі укрощения во­ єнними командирами, и хотя некоторьіх усмирили, но от других волнение продолжается и распространяется. Сколь не испьітьівал я разговором, что могло побудить крестьян к таковьім действиям, но существенной причини не узнал. По слухам там делается и то, что всех евреев, живущих по селениям и корчмам, вьігоняют на жительство в местечки. Статься может, что и действительно от отягощения помещиками к работам для них крестьяне произвели неповиновение. Говорят, также, что сие произошло по случаю рекрутского там набора и сбора податей.

Селянський рух на Україні 1826—1849 рр.: Збірник документів і матеріалів.

Київ, 1985. - С. 152-153.

Мирський вирок татарських поселян сільської громади с. Біюк Ламбат про відправлення до Алуштинської волосної

управи коштів на утримання чиновницького апарату (1840 р., грудня 19)

[...] ми нижеподписавшиеся Алуштинской волости Биюк Ламбатского Сельского Общества Наличньїе Поселяне Татари бьіли собраньї на мирскую сходку имели разсуждение о том, что: предложение ко взьісканию начальством на жалование Волостньїх, Сельских старшин и писарей и другие надобности на 1840 год, почему мьі сходно предписанию Алуиггинского Волостного Правлення Единогласно приговорили из 7 деревень Биюк Ламбатского Сельского Общества с числящемся в оном 1020 душ взьіскать с каждой души по 28 2/ 7 копеек серебром деньги, и оньїе через зборщика отправить непременно к первому числу генваря 1841 года в Алуиггинское Волостное Правление, в чем и подписуемся.

По татарски подписано тако: деревни Биюк Лам[бат А]джи Али Мустафа Оглу, А[с]ан Мемет Оглу, Мемет [Б]али Оглу, Усеин Мустафа; деревни Партенит, Дервиш Усеин Оглу, [М]ерджан Геиз [?], деревни Гурзуф Кар- [а]бай А[с]ан Оглу, Амет Фетта Оглу, Дервиш [К]ер-Оглу, Умербай Мамут Оглу, 0[с]ман Мамут Оглу; деревни Дерменкой Сеит-[Али] Умер Оглу, а на вместо них неграмотних по рукоданной просьбе подписался деревни Биюк Ламбат духовного звання Хатем Дервиш Зфедий. [...]

Козирєв В.К. Матеріали до історії адміністративного устрою Південної України.

Запоріжжя, 1999. — С. 388.

389

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

З розпорядження новоросійського і бессарабського генерал-губернатора

про розслідування причин втеч державних селян Аккерманського округу Бессарабської області до Туреччини (1844 p., листопада 10)

Господин министр государственньїх имуществ отношением на имя вашего превосходительства по исправлению должности моей от 9 минувшего октября № 78 изьясняет, что некоторьіе из государственньїх крестьян Бессарабской области Аккерманского округа делают побеги за турецкую границу, побуждаясь к тому, как доносит Бессарабская палата государствен­ ньїх имуществ, наклонностию многих из тех крестьян, недавно зашедших в Бессарабскую область из других губерний, к бродяжнической жизни, причем бедное их хозяйство не привязьівает их к местам жительства.

Почему господин генерал-адьютант граф Киселев, предписав Палате государственньїх имуществ войти в ближайшее соображение о мерах упрочения хозяйства означенньїх крестьян для привлечения их к оседлости, просит уведомить его, нет ли к побегу крестьян Аккерманского округа побудительньїх причин от каких-либо особенньїх местньїх притеснений, которьіе вам, милостивьій государь, как ближайшему начальнику Бессарабской области могут бьіть известньї, и вместе с тем сообщить мнение ваше насчет будущих мер к отклонению побегов. [...]

Селянський рух на Україні 1826—1849 pp.: Збірник документів і матеріалів.

Київ, 1985. - С. 222.

Статут Кирило-Мефодіївського товариства (1845 — грудень 1846 р.)

Г л а в н м е и д е и 1. Принимаем, что духовное и политическое соединение славян єсть

истинное их назначение, к которому они должньї стремиться.

2.Принимаем, что при соединении каждое славянское племя должно иметь свою самостоятельность, а такими племенами признаєм: южно-рус- сов, северно-руссов с белоруссами, поляков, чехов с [сло]венцами, лужи­ чан, иллиро-сербов с хурутанами и болгар.

3.Принимаем, что каждое племя должно иметь правление народное и соблюдать совершенное равенство сограждан по их рождению, христианским вероисповеданиям и состоянию.

4.Принимаем, что правление, законодательство, право собственности

ипросвещение у всех славян должньї основнваться на св[ятой] религии господа нашего Иисуса Христа.

5.Принимаем, что при таком равенстве образованность и чистая нравственность должньї служить условием участия в правлении.

6.Принимаем, что должен существовать общий Славянский собор из представителей всех пле[мен].

390

Розді л VI. Зміни в сустльно-полгпгиому, соціально-економічному та культурному поступі...

Г л а в н н е п р а в и л а о б щ е с т в а 1. Установляєм общество с целью распространения вьішеизложенньїх

идей преимущественно посредством воспитания юношества, литературьі и умноження числа членов общества. Общество именует своими покровите­ лями святьіх просветителей славянства Кирилла и Мефодия и принимает своим знаком кольцо или икону с именами или изображением сих святьіх.

2. Каждьій член общества, поступая, произносит присягу употреблять дарования, трудьі, состояние, общественньїе свои связи для целей обще­ ства, и ежели бьі какой член потерпел гонение и даже мучения за принятне обществом идеи, то, по данной присяге, он не вьідает никого из чле­ нов, своих собратий.

3.В случае член попадет в руки врагов и оставит в нужде семейство, общество помогает ему.

4.Каждьій член общества может принять нового члена общества без необходимости сообщать ему об именах прочих членов.

5.В членьї принимаются славяне всех племен и всех званий.

6.Совершенное равенство должно господствовать между членами.

7.Так как в настоящее время славянские племена исповедуют различньіе вероисповедания и имеют предубеждение друг протав друга, то обще­ ство будет стараться об уничтожении всякой письменной и религиозной враждьі между ими и распространять идею о возможности примирення разногласий в христианских церквях.

8.Общество будет стараться заранее об искоренении рабства и всякого унижения низших классов, равньїм образом и о повсеместном распространении грамотности.

9.Как все общество в совокупноста, так и каждьій член должньї свои действия соображать с евангельскими правилами любви, кротости и терпения; правило же: «Цель освящает средство» общество признает безбожньїм.

10.Несколько членов общества, находясь в одном известном месте, могут иметь свои собрания и постановлять частньїе правила для своих действий, но дабьі они не противоречили главньїм идеям и правилам общества.

11.Никто из членов не должен обьявлять о существовании и составе об­ щества тем, которьіе не вступают или [не] подают надеждьі вступить в него.

Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. Т. 1. Київ, 1990. - С. 150-152.

Уривок із «Книги буття українського народу» (1845 р.)

[...]

[75—76.] 1 Україна, поєднавшись с Польщею як сестра з сестрою, як одно плем’я слов’янське також с другим люд[ом] слов’[янського] брат­ ства]; вони не сотворили, ні царя, ні пана, а сотворили братство — козац­ тво, куди кожний пристав[ав], був би він пан чи невольник, аби христия­ нин]. Там усі були рівні і старшини вибирались і повинен був слугувати всім і за всіх працювати. 1 жодної помпи, ні титула не було між козаками.

391

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

[78.] 1 постановило козацтво оборонять віру святую і визволяти ближ- н[іх] своїх із неволі.

1 так гетьман Свирговс[ький] ходив оборо[няти] Волощину і не взяв червінці, котрі йому давали, а взяв тільки кухву вина, що послали брати по-братерськи.

І так Сагайда[чний] ходив Кафу руйн[увати] і визволив із темниць тіль­ ки десять тисяч невольник[ів] з віри пропасниці. [...]

[80.] 1 день со дня більше росло і умножалось козачество, і незабаром були б усі на Вкраїні козак[ами], себто вільні і рівні, не мали над собою цар[я] і пана, тільки бога єдиного.

[81.] 1 не хотіла Україна іти услід язиків, а держалась закону божого, і всякий чужестран[ець], заїхавши туда, дивувався, що ні в одній стороні на світі не було такого брат[ст]в[а], такої віри, нігде муж не любив так щиро своєї жони, а діти родителей.

[82.] І коли пани та ієзуїти хотіли насильно повернуть Україну під свою власть, щоб україн[ці]-христия[ни] повірили, буцім і справді усе так і єсть, що папа сказав, тоді на Вкраїні з’явились братств[а] такі, як були у перш[их] християн, і пан записув[ався] у брат[ство], і мужик і називались братами. Таке братст[во] було і в Луцьку, і в Києві, і потім Львові [?].

[83.] Але панство побачило, що погано йому буде, взяло зараз мучить людей, брат[ів] своїх, нарікл[о] невольниками, не допускало в козацтво, драли пани шкури в людей, варили в котлах дітей і ругались над вірою і продавали жидам на заріз, як скотину, і примучили козаків, поробили ко- з[аків] кріпаками, так що думали, що воно вже пропало, козацтво.

[86.] Але не скоро так думалось, козацтво піднялось, а за ним весь на­ род — вибили і прогнали панів, і стала Україна, земля козацька, єсть то вольне, бо всі були вільні й рівні.

[87.] І хотіла Україна тоді знову жити по-братерсь[ки] з Польщею, але Польща жадним побитом не хотіла покинуть своє панство.

[88.] Тоді Україна пристала до Московщини, як країна слов’янська до слов’янської, як єдин люд слов’я[нский] до друг[ого] слов’янського, так щоб жити укупі, зарівно, як колись буде віки між слов’янсь[кими] людьми.

[89.] Але скор[о] побачил[а] Україн[а], що попалась в неволю, вона по своїй простоті ще не знала, що то єсть цар, а цар московський значе усерівно, що ідол і мучитель.

[90.] І одбилась Укра[їна] од Москов[щини] і не знала бідна, куди їй схилить голову.

[91.] Бо вона любила і Польщ[у], і Москов[щину], як братів своїх і не хотіла з ними розбрататься, хотіла вона, щоб всі три жили вкупі в союзі, теж щоб були три Річі Посполиті, а з всі[х] трьо[х] вкупі були б одною.

[92.] Але сього не второпали ні ляхи, ні москалі.

І бачать ляхи і москалі, що нічого не зроблять з Україною, і сказали між собою: не буде вона ні тобі, ні мені, роздерли її пополам, по ліву сто­ рону Дніпра москал[еві], по праву — ляхові.

[93.] І билась Україна літ пятдесят, а єсть се святішая і славнішая борба за свободу, яка коли-небудь була на світі, а розділ України єсть саме негодне діло, яке колись було на світі.

392

Розділ VI. Зміни в суспільно-інхлггичікжу, соціально-економічному та культурному поступі...

[94.] І вибилась із сил Україна, і вигнали ляхи козацтво з правої сторо­ ни Дніпра, і положили Укра[їну] [в] тугу, і запанували над бідним остатком вольного народу.

[95.] А на ліві[й] стороні ще держалось козацтво, але в неключ[имой] держ[аві] [?] Московський], а потім петерб[урзького] імператора, бо цар Петро положив сотні тисяч коза[ків] в канавах і на костях їх збудув[ав] со­ бі столицю.

[96.] А цариця Катерина — німка, курва всесвітна, безбожниця явна — доконала козацство; бо, одобравши тих, котрі були в Укра[їні] старш[ими], понадавала їм вольних брат[ів] і поставали одні панами, а другі невольниками.

[97.] t так пропала Україна, але так здається.

[98.] Вона не пропала, бо вона не знала ні царя, ні пана, а хоч був цар, єсть так чужи[й], і хоч були і єсть пани, так чужі, хоча ті пани і з укра[їнського] роду, однак не говорили по-українськи, суть виродки, а справ­ жній] українець, не любить ні цар[я], ні пана і зна[є] одного бога. Так і перше було, так і тепер.

[99.] І Слов’янщина хоч і терпіла і терп[ить] невол[ю] от царя і пан­ ства, однак і цар, і пани у них не словенські], а німецьк[і], або татарські, бо од чужих забігли, щоб розво[дити] панство, а правд[иві] слов’яни не жа­ ліють ні царя, н[і] пана, приз[нають] одно[го] бога.

Тим не пропали слов’яни, не пропала і Укра[їна].

[100.] Лежить у могилі Україна, та не мертва, бо уже прихо[дить] голос і пробудить.

[101.] І перший раз вона пробуд[илась], і крикнула, і одізвався крик її в Польщі, і зібрались поляки на сейм 3 мая, і постановили], щоб усі в Ре­ чі Посполит[ій] були рівні і вільні і незале[жні] б ні [од] царя, ні пана, а знали б одн[ого] бога.

[102.] Але сусіди не допустили до того Польщу і розірвали її, як Україну. [103.] Так її було і треба, бо раз за те, що вона зробила Україні, те їй зробилось, а друге за те, що ляхи не знали, що їм таку думку дала Україна,

що в гробі лежала.

[105.] А в друг[ий] раз вона прокинулась і крикнула, а одізва[лось] [в] глибин[і], в Петербурзі 14 дек[абря] 1825 года, і умислили сам[і] пан[и] одріктись свого панства і царя, і позн[ать] одн[ого] бог[а].

[106.] Але деспот не допустив до того свободно, їх пов’язали, одн[их] потягнули на шибеницю, других закатували в копальня[х], третіх замучил[и] в Сибір[у], а отдель[них] же заріз[али] черкеси.

Так і треба було, бо й ті не лучче знали, що думка принес[ена] до їх з України.

[108.] І в трет[ій] раз во[на] скоро прокинеться і крикне на всю широ­ ку Слов’янщ[ину], і почують крик її.

[109.] І встане Україна, і буде непідлеглою Річ[чю] Посполитою в союзі слов’янськім.

І тоді звершиться та й писаніє: «Камень его же не брєго[ша] зиждущ[ії], то і бисть во главу угла».

Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. Т. 1. Київ, 1990. - С. 256-258.

393

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Скарга селян Русько-Кимполунзької округи австрійському цісареві Фердинанду І про утиски, здирства і знущання, які терплять громади від панів та адміністрації (1846 р., травня 20)

Ваша цісарсько-королівська апостольська величносте! Ми, нижчепід­ писані 27 підданих з Путилова Русько-Кимполунзької округи, покірно по­ даємо таку скаргу:

Дідичі з небувалою сваволею підвищили раніше встановлені податки. Вони ж витиснули нас з лісів, не даючи нам вільно користуватися дро­

вами.

Самовільно відібрали від нас всі наші толоки. Забрали у нас найкращі землі.

В справі набору новобранців існує необмежена сваволя з боку панів, які таким чином хочуть помститися над нами.

Пани і урядовці арештовують ні в чому невинних людей і держать їх днями, тижнями і місяцями без всякої законної підстави.

Вони змушують нас робити панщину та інші роботи і заздалегідь ста­ раються, щоб про це ніхто не довідався.

Коли це не допомагає, то посилають до наших хат для нагляду пан­ ських гайдуків, які не тільки перешкоджають нам вільно виконувати дозво­ лену роботу, але й визначають час, коли ми маємо варити обід або пекти хліб.

Вони дозволяють нам тільки два рази на тиждень палити в наших ха­ тах, не беруть до уваги найлютіші морози, в які люди обов’язково замер­ зають, а такі випадки вже траплялися.

Тілесне катування незчисленними киями і різками триває безперестан­ но з грудня 1843 року, що загрожує тілесним каліцтвом людей.

Місцева влада, в якій дідичі є домінікальними представниками, від­ мовляє нам у видачі посвідок і перепусток, потрібних для службових або судових справ.

Панські гайдуки нищать нашу і так мізерну худобу.

Нас, наче диких звірів, проганяють з території Радівецької та Бергометської над Серетом доміній, при цьому ми втрачаємо наші заробітки і то тільки тому, що не маємо перепустки.

Панські гайдуки силою вдираються в наші хати, вибивають вікна та ламають вхідні двері, як грабіжники нападають і знущаються над нашими жінками, дітьми і над нами, а також забирають наші речі.

Панські слуги рубають та нищать огорожу на наших грунтах. А тому зовсім занепадає рільництво.

Гине вся городина.

Вони ж розбивають наші стайні.

Забороняють нам користуватися навіть чистою водою. Вони нищать по можливості всі криниці та джерела в лісі.

Гасять в наших хатах огонь, а зимою відчиняють вікна і двері, щоб на­ пускати в хату холод.

394

Розді л VI. Зміни в суспільїю-полггичіюму, соціально-економічному та культурному поступі...

22.Нарешті, коли знаходять в наших хатах лозинки або хмиз для пали­ ва, то й це забирають панські слуги і відносять в ліс.

Ми мусимо гинути через відсутність палива, тоді як в Русько-Кимпо- лунзькій окрузі за підрахунками, проведеними в 1836 і 1837 роках, нарахо­ вується 51 228 моргів й 1138 квадратних сажнів великих лісів.

23.В 1843 році військова допомога з дозволу буковинського заступника старости Збишевського загарбала все наше майно. В наших хатах і за наш

рахунок розкішно жили по 6, 10, а то і по 15 солдатів на протязі 3 місяців, а самі ми мучилися по 14 тижнів заарештовані в тюрмах. [...]

Ми, нижчепідписані, є найбільш пригнічені нашою місцевою владою і то настільки, що не маємо можливості кожний зокрема подати наші скарги про пригноблення нас вашій величності, бо в нас немає коштів на папір і на плату покутним писарям. Домінія і пан заступник обласного буковин­ ського старости в цьому випадку виступають як обвинувачені, тому-то в першій і в другій інстанції на наші скарги не звертають уваги.

Воліть, ваша величність, з вашого величного престолу, не забути про нас нещасних підданих, тому що наша свобода, наші дії і наші слова закуті в кайдани, наші господарства зруйновані, в нас панує вандалізм і грабіж­ ництво, а гостинність ліквідована, за наклепи і зраду винагороджують, мо­ ральність підкопана, а головним злочином вважається опалення наших хат взимку. їсти, пити воду, одягатися тут також вважається великою прови­ ною як зловживання. [...]

Селянський рух на Буковині в 40-х роках XIX ст.: Збірник документів.

Київ, 1949. - С. 166-168.

З протоколу допиту М.І.Костомарова в III відділенні (1847 p., квітня 15)

Вопросьі, предложенньїе г-ну адьюнкг-проф. Костомарову, и ответьі его. 1. Известно ли Вам било о существовании тайного общества, називаемо-

го Славянским обществом св. Кирилла и Мефодия; если бшо известно то подробно опишите цель оного, состав и все действия в видах оного предпринятьіе.

На первьій пункт имею честь отвечать, что я не знаю и не знал о су­ ществовании тайного Славянского общества, которое бьі називалось Об­ ществом Кирилла и Мефодия.

2. Если вьі не знали об обществе, то обьясните, от кого сльїшали рассуждения о славянстве, соединении славянских племен, преобразовании государственного управлений u других подобних предметах; не можете ли ньіне, по обьявлении вам о существовании Славянского общества, сообразить, что сльї­ шали и обьясните подробно все, что может раскрьіть начало и действия об­ щества.

На второй пункт имею честь отвечать, что несмотря на повсеместньїе толки о славянстве, идея соединения славян не доходила, по моєму понятию и сведению, ни на письме, ни в устах до какого бьі то ни бьіло политического постоянного стремления.

395

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

3. Какие разговорн по зтому предмету и где именно происходили; по­ йменуйте всех лиц вам известньїх, занимающихся подобньїми мислями, и о&ьясните, в какой степени каждое из зтих лиц участвовало в означенних разговорах.

На третий пункт имею честь отвечать следующее: живя в Киеве, я весьма часто беседовал о славянстве, сам всегда душою любя зтот предмет, с почтенньїми товаришами моими, которьіе мне помогали и указаниями и советами в моих учених розьісканнях, в особенности с профессорами Иванишевьім, Костирем, Селиним и бившим проф. Максимовичем. Предме­ ти разговоров никогда не виходили из чисто ученой сфери — зтнографни, истории и философии.

Г-н помощник Киевского округа Юзефович также со мной часто бесе­ довал о славянстве и не только в ученом, но и в политическом отношении, разделяя со мною то мнение, что все племена славянские должньї будут соединиться под скипетром русского государя и что ученьїе и литератори должньї иметь зту мисль, без которой так назьіваемий панславянизм сух и бесплотен. Зти все почтенние особи могут поручиться, что в разговорах с ними я не показивал никакого противозаконного направлення. Тоже должен я сказать о беседах с помещиками Ригельманом и Тарновским, с которьіми я часто вел разговорн о славянстве чисто в ученом отношении. Кроме того, я часто прежде говорил о том же с Кулишом, от которого не слнхал ничего предосудительного, хотя очень часто с ним спорил за привязанность его и за внсокое мнение о своей Малороссии, чего я не мог с ним разделить, как великороссиянин, что видеть можно из переписки его со мною. Впрочем нелепнх толков о восстановлении Малороссии я от него не слихал никогда; о соединении же славян он говорил очень мало и не в противозаконном духе. Кандидат Гулак, человек превосходного образования, но ума и мншления не твердого и характера до крайности странного, познакомившись со мною в исходе 1845 г., занимался древностями и зако­ нами славянских народов, а в апреле и в має 1846 г. начала ему входить в голову мисль заимствованное им от меня кольцо с именем Кирилла и Мефодия сделать девизом какого-нибудь общества, не сознавая вполне какого. Так как он не сознавал, чего именно хотел и менялся с каждим днем в своих убеждениях, то я смотрел на зто как на ребячество, следствие того, что он начитался о разньїх обществах и рицарских орденах и имел такое настройство, что принимал в себя все, что читал, за некоторое время. [...]

[...] Художник Шевченко бнвал у меня единственно несколько раз в сентябре, а потом в декабре и то большей частью при Максимовиче. Хотя молва називает его составителем бродячих стихов очень гадкою содержания, но я от него об зтом признання не сльїшал, и когда, раз спросил, он вспьіхнул и назвал мне какую-то другую фамилию. О славянстве он вовсе не заботился ни в хорошем, ни в дурном смисле, а бил пламенний мало­ росе до крайности и грубого характера, но о политическом битии Мало­ россии в виде государства не говорил. [...]

Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. Т. 1. Київ, 1990. - С. 275-277.

396

Розділ VI. Зміни в сусшльно-полггичному, соціально-еконодачному та культурному поступі...

З донесення про збройний виступ поміщицьких селян м-ка Шаботин Черкаського повіту Київської губернії у зв’язку із введенням інвентарних правил

(1848 р., липня 8)

[...] я прибьіл в м-ко Жаботин вночи с 6 на 7 июля и, имея в виду, что одно зто местечко состоит из трех зкономических управлений: Жаботинского — 637-ми, Завадского — 816-ти, и Флиорковского — 614 душ обоего пола (всего 2067), на другой день, поутру, потребовал к себе людей сначала из одного Жаботинского управлення самьіх почетнейших хозяев, а воєн­ ную команду приказал расставить, в виде дневки, не по крестьянским избам, но в самом местечке, в постоялих еврейских домах. Но вместо потребованннх домохозяев из одного зкономического управлення ко мне яви­ лись крестьяне со всех трех управлений до 1000 душ обоего пола. Не приступая к расспросам, я тотчас послал за приходским священником (их здесь два) для получения от них ближайшего сведения о заблуждениях крестьян и, в случае надобности, употребления зтих духовних лиц к уразумлению тех же крестьян [...]

После того я приказал, чтобн крестьяне-домохозяева пришли ко мне на господский двор для обьяснения их недоразумений о сгонньїх днях и обьявления правильних жалоб, если таковьіе имеют, пригласив вторично к себе и означенного священника Дембовского.

Через час собралось крестьян около 800 душ обоего пола. По виходе к ним с приглашенньїм мною черкасским земским исправником я обьяснил им вразумительно все их повинности вообще и сгоннне дни в особенности, вьіставил им все зто на доступном для их понятия язьіке, не упустил ничего того, что могло би образумить самое закоренелое невежество. Но из них многие отозвались, что сгонньїх дней работать не будут и платьі не хотят, другие говорили, что по 1 и по 2 дня со двора с на­ чала весньї уже отработали, третьи обьявляли, что только по 1 сгонному дню будут работать в месяц. Помещик Флиорковский собственно по своим расчетам представил им работать вместо 2 только по 1 сгонному дню с души в неделю за плату и для большего обеспечения в продовольствии дозволил крестьянам собирать на господских полях хлеб за 4-й сноп, в пользу их; но ни в том, ни в другом случае мужики не виразили своего согласия; а относительно жалоби противу своего владельца обьявили, что лет 17 тому назад по приобретении им зтого имения он переменил их по­ ля, заменил старьіе новими участками, и что вообще той земли, которою они пользуются, для них мало, некоторьіе же требовали, чтоби семейства, состоящие по инвентарю из 2 рабочих душ, бьіли соединени в одно тяг­ ло, хотя имеют разньїе участки. Наконец, говорили, что до введення пра­ вил они били .обременени черезмерними повинностями. Когда же им бмло замечено, что оттого, что они по заблуждению и упорству не приняли рабочих книжек, и теперь нет возможности дойти, как они в настоящее время отрабатьівают барщину и что в книжках зтих заключается

397