litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

лейшьіх предков е. и. в. вьісокомонаршими грамотами утвержденьї да и ньіне в подтверждение того ж, даби малороссийский народ найлучшим по­ рядком и совершенним радением бьіл управляєм при своих издревле приобретенних волностях и правах, вьісочайшими ж е. и. в. грамотами.

Первою: 1749 г. декабря 15 дня дозволяющою в Малой России избрать гетмана, в которой [е. и.] в. обещать соблагоизволили и своим императорским словом новоизбранному гетману и всем верньїм подцанннм, малороссийскому народу все волности, права и привилегии, которие оньї от времени принятия под державу Всероссиискую гетмана Богдана Хмелницкаго с Войском Запорожским и со всем малороссийским народом, и при том при государствовании е. и. в. вседражайщаго государя-родителя, блаженния и високославния памяти императора государя Петра Великого имели свято, ненарушно и цело содержать.

Второю: 1751 г. мая 22 дня на утверждение ясневелможности вашей високого гетманского достоинства всемилостивейше жалованною, тоже конфермовано, з височайшим соизволением и повелением управлять в Малой России ясневелможности вашей воинския и гражданския всякия дела по войсковим правам, по прежним обичаям и постановленним пунк­ там, на которих приступил под державу государя деда е. и. в. блаженния памяти великого государя цара и великаго князя Алексия Михайловича всея Великия и Малия и Белия России самодержца, его царскаго величества гетман Богдан Хмелницкий со всем Войском Запорожским и народом малороссииским и по е. и. в. указам определенним и впредь определяемим, без нарушения прав и волностей стародавних народа малороссийского, а по малороссийским правам книги Статута, в разделе 12-м, а арти­ куле 14-м, в разделе 3-м, артикуле 38-м, и в розделах 9-м и 12-м, по изображенним артикулам явствует, что владелческим н[аслед]ственним по отцам и матерям подданним и вислуженним или положенним и яким колвек образом нажитим, запрещено отходити от своих владелцов к другим на житте, и таких бегающих возвращать в прежнее владение узаконено. А за прием такових же бегающих людей, за держание и за пожилое их, денежной и другие, в тех же правах штрафи на приемщиков определеньї. Також особливо по тому ж Статуту, по разделу 12-му, артикулах 17-м и 18-м уза­ конено: слугам от господ своих без отпуску и сведителства писменного господского не отходить своеволно, а ежели б которого господин удержовал напрасно, то таким слугам искать от урядов споможения и определения. А ньіне в Малой России многие, виступя, и упривилеованних прав, и разних владений посполитие подданние владелческие бегают с мест своих с женами, детми и пожитками, а другие владелци такових чужого владения подданних принимают к себе в подцанство в отменним права, да теж бегающие с места на место посполитие, не имея нигде постоянного и твер­ дого жилля ж, точию от надлежащих владелцам повинностей, но и от по­ датей народних и всяких е. и. в. должностей прочь отбивают, а протчий обиватели, на своих местах оставшиесь, и за тех беглецов несут все с крайнею тяжестию, также те ж шатаючиесь переходци, беглеци, сискуя способи такими побегами приближением к заграницам, бегают тайно и в чужие государства, как-то: в Полскую и Тур[ецкую б]лизкие и пограничние областе

318

Ро з д і л V. Суспільно-політичні, економічні та культурні процеси в Україні..

субитком народного состояния, а особливо и внутрь России [в] разние места бегают же, как-то: в слободские полки и новонаселяючиесь в Вели­ кій России слободи, притом и на земле запорожских козаков, где они, запорожские козаки, населили и селять малороссийскими людми слободи немалим числом дворов, и от такова побегу и нетвердого життя в Малой России обивателей в городах, селах и деревнях малороссийского народа великое умаление произийшло, и от времени до времени более происходит. Что же принадлежит и до слуг господских, особливо ж поступаючих в противность малороссийским же правам, яко оние служители у господ в домах их биваючие, инние свободние, а инние с подданства принятие в дворовую службу, другие же за крайнюю нищету свою и сиротство в служ­ бу упросившиеся, и все тие коштом владелческим разного майстерства обученние, потом збаловавшись от пянства и своеволства и не хотя порядочно жить, а свободние ж, дослужа уговоренного сроку, починивши шко­ ди и воровства господам своим, уходят от них тайно и без отпуску и к другим владелцам пристают, кой их без всякого вида и без пашпортов принимая, содержат, а таковим служителям без отпуску от владелцов, най­ паче же подданннм, отходить и бегать, а другим их принимать теми ж, как више значит, правами малороссийскими запрещается.

Того ради ясневелможности вашей нижаише просим по поверенной вашей ясневелможности от е. и. в. високой гетманской власти ко учреждению в Малой России наилучших порядков по здешним правам, вьісочайшими е. и. в. грамотами утвержденним к ползе всей здешней нации, о не побеги с места на место посполитим подданньїм владелческьім и другим того ж посполитого звання людям, також и о неприеме служителей господскьіх, бегаючих от господ своих до других без отпуску и без пашпортов, учинить вьісокое своє благоразсмотрение.

Селянський рух на Україні, середина XVIII — перша чверть XIX ст.: Збірник документів і матеріалів.

Київ, 1978. - С. 44-46.

Донесення лубенського полковника гетьману Кирилу Розумовському з проханням затвердити проект «національного герба»

для виготовлення та уніфікації сотенних корогов (1758 p., березня 18)

[...] Вьісоким Вашей ясневелможности ордером в полковои Лубенскои канцелярии минувшого 1757 году июля 20 д. полученним между протчим онои полковой Лубенской канцелярии знать дано, яко чтоб на исправление в ново отделенную в полку Лубенском Куренскую сотню сотенной ко­ рогви з скарбовои канцелярии пятьнадцять рублев денег отпущено бьіло. О том к гспдну подскарбию генерал[ному] послан а полковои би канцелярии [...] [положив] герб з еднои [сторони] [...] по усмотрен[...] сотню Жовнинскую [...] на сотничество високим [...] должности уневерсалом попросилем и в оную Жовнинскую сотню сотенную корогву от полковои Лубенскои

319

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

канцелярій, в щет же возврату з скарбу войскового денег, исправить, что полковая канцелярия и исполнить должность имеет. Однако, каковим об­ разом оние сотенние знамена полковая канцелярия зделать намерилась, до високого вашеи ясневелможности Генералной войсковой канцелярии усмотрения абрис при сем вашей ясневелможности в Генералную войсковую канцелярию к благоусмотрению оная полковая канцелярия прилагаеть и будет ли оньїй аппробован или инако поделать приказано, что б мощно по тому ж и в других сотнях одинакие знамена исправить повелителного ва­ шей ясневелможности в резолюцию ордера о том и на те знамена в обе, Куренскую и Жовнинскую, сотне отпуску денег нижайше просить. [...]

Националньїи герб

На светло голубой доле с правой стороньї по золотой земле на знамени росписан будеть и витушован пристоиними красками. Длиною же оное знамя имеет бьггь полтретя аршина шириною как у двоє пол вьіходить будет.

Полковник лубенскии Йван Кулябка.

Історія державної служби в Україні: У 5 т. Т. 3: Документи і матеріали.

Київ, 2009. - С. 564-566.

Скарга селян сіл Тершова та Завадки Самбірської економії Перемишльської землі до Августа III про збільшення поміщиком панщини і введення нових повинностей

(1758 р., травня 16/27)

Найясніший королю, милостивий наш пане!

Як вірнопіддані припадаємо до панських ніг з цим покірним та гаря­ чим проханням, вимолюючи ласку при такій великій нашій кривді, яку [ми] терпимо від ясновельможного молодшого пана Казимира Конопацького, що панує тепер над нами вже п’ять років. [Він] поводиться з нами безправно, примушує відробляти [повинності] понад інвентар і встановлює свої закони, наказує працювати за своєю волею і бажанням.

1. За орання протягом одного дня треба рахувати два дні панщини, як [це] бувало раніше, а його милість пан Конопацький рахує лише день за день, а часом, коли орання не подобається його милості, зовсім не рахує.

2.Коли возимо з поля одним возом протягом [одного] дня, від ранку до заходу сонця, збіжжя або сіно, то [пан] повинен рахувати два дні пан­ щини, а його милість рахує лише день за день. Часом віз ночує на гумні й мусимо чекати до наступного дня — через це велика кривда.

3.Раніше ми возили гній від півдня до заходу сонця, за це рахували нам один день панщини. [Тепер] його милість наказує возити, що йому треба, [що] сам придумає, від ранку до вечора, а часом — наступного дня; крім цього, розкидати цей гній по полі — й рахує тільки один день пан­ щини.

4.Раніше ми возили віз дров, за що нам рахували один день панщини,

айого милість каже возити два вози — і возимо. А рахує лише [один] день панщини й дає ще по 100 палиць.

320

Р о з д і л V. (^стльно-полгпгші, економічні та культурні процеси в Україні...

5.Раніше ми возили один віз хмизу, а для його милості мусимо [вози­ ти] великі вози і ще мусимо городити, а рахує лише [один] день панщини.

6.Мусимо відбувати різні шарварки, яких ми не повинні [робити], як пішки, так і возом. [Ми] їх раніше не робили, крім [шарварку] до млина. А його милість, де накаже, там мусимо [працювати], та й панщину за це не рахує.

7.Наказує возити солому, сіно, збіжжя з фільварку до двору, а з двору на фільварок [або відкіля-небудь поблизу] — солому. За це не рахує пан­ щину.

8.Молотили [ми] на молотника по 60 снопів, а за його милості мусимо [молотити] по 70 та більше.

9.Раніше ми працювали на двох толоках, та й це на прохання і з ча­ стуванням, а його милість каже робити на шести толоках; тобто перша — заорювання, друга — волочіння, третя — скошування, четверта — зажинки, п’ята — з граблями, шоста — обжинки. Вся громада мусить [відбути], чого [раніше] не бувало.

10.Раніше пряли штуки [пряжі] по одному ліктеві на селянина, часом — по два [лікті], що траплялося на прохання; а за його милості треба прясти по 60 щорічно (наприклад, цього року), а панщину за це не рахує.

11.Накидає по півсотку полотна на селянина та наказує білити, чого не бувало.

12.Раніше бувала одна сторожа, тепер мало двох. Один сторож на дворі, другий мусить на фільварку пасти худобу, третій сторож вартує біля коней. Ці два сторожі коштують громаді 256 флоренів щорічно, крім вартівників.

13.Повідбирав у громади поля і приєднав до своїх. Громада має і вжи­ ває тільки 11 чверток, а його милість — 9. А ми платимо податки до замку

вСамборі як за ту [частину], на якій сіємо, так і за ту, яку має його милість. Тому порозбігалося багато людей — 30 селян, і якщо не буде ласки божої, то розбіжиться решта, бо б’є, калічить, сажає під арешт, там наказує мучи­ ти, шмагає палицею.

14.Гнобить нас шляхетською екзекуцією — ставить по два коні, якщо хтось не робить так, як пан хоче.

15.Каже давати по 15 грошів за день панщини; ми й даємо, а раніше було лише по 6 грошів.

16.За пусту чвертку поля платили раніше по 36 флоренів, а тепер по 84 флорени.

17.На зиму накидає худобу, а якщо пропаде або здохне — мусимо пла­

тити.

18.Забороняє пасти худобу на громадських полях і пасе сам, а що не випасе — наказує косити.

19.Замість громадських земель, які забрала повінь, ми скопали землю

влісах і пристосували. Його милість привласнює її собі, як, наприклад, в Лугах.

321

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

20. Раніше, коли був врожай на лісові горіхи, ми давали по [одній] мірці на селянина — цих мірок входило 23 в півмацок з Старого міста, а тепер його милості даємо таку мірку, що в півмацок з.Старого міста вхо­ дить лише три. [...]

Селянський рух на Україні, середина XVIII — перша чверть XIX ст.: Збірник документів і матеріалів.

Київ, 1978. - С. 51-52.

Лист віце-канцлера М.Воронцова до белзького воєводи А.М.Потоцького про боротьбу з гайдамаками (1758 р., липня 31)

Имев честь получить писмо вашего превосходителства от 15 минувшего июня месяца и поставляю должности моеи обьявить вам в ответ на изображенньїе в оной жалоби по случаю набегов в воєводства Киевское, Брацславское и Подольское, которьіе поньїне от гайдамаков продолжаются, что е. и. в. моя августейшая самодержица, отнюдь не терпя, чтоб производимьіх с сторон ея величества подцанньк насилствам, хотя малеийше попускаємо бьіло, не изволила умедлить повелением о немедленном возобновлении точнеиших указов, дабьі командующие на границах офицерьі всевозможное старанне прилатали для препятствования и предупреждения далнейших безпорядков.

Но не менше с другой сторонм справедливо, чтоб и сами поляки ста­ рались содеиствовать в толь важном деле, тем болше, что разбойники, разоряющие соседние провинции, по болшеи части состоят из полских бегльіх, которне положение мест зная, могут всегда форпостьі наши миновать и так необходимо — нужно, чтоб с обоих сторон силнеишие мерьі принятьі бьши, дабьі насилства их прекратить, как то повторенньїми моего двора указами отсюда уже и учинено.

Селянський рух на Україні, середина XVIII — перша чверть XIX ст.: Збірник документів і матеріалів.

Київ, 1978. - С. 53.

Копія зі свідчення сотника Новослобідського козацького полку В.Кошовенка,

який побував в Очакові, з викладенням обставин виступу буджацьких ногайців проти турків та кримських татар (1758 р., жовтень)

Отправлен он бьіл cero мсца «11» дня по наставлению от помянутого гдна генерал майора Юста в Очаков к тамошнему паше с писмами а в самом деле велено ему в тамошних обращениях проведьівать и от здешней крепости ехал на Сечь Запорожскую а из Сечи з даннмм к лутчему препровождению по писму отсюдова из Сечи запорозким казаком пона Днепром до Перевоски а отудова на косьі запорожские а с кос в дубе переправлен через лиман в Очаков запорожскими казаками и по переправе приве-

322

Р о з д і л V. СУспільда-палггичні, економічні та культурні процеси в Україні...

ден от еничар кой для смотрения на берегу стоят по турецком назьіваемому именом то єсть секретарю ачаковского паши которой представленной от него ему пашпорт данной отсюдова посмотря и обявлял чрез толмача что его Кошевенка самого хотя он и с писмами прислан до паши не допустит, взял посланное с ним от вьішепомянутого генерал майора Юста писмо сам к паше понес а его самого внутрь крепости не допустили и по казанам, и бмла квартира за городом и в разговорах тої секретарь спрашивал сколко здесь войск при границе имеетца и для чего на что он Кошевенко обявлял ему что несколко [он...] имеетца точию не для чего инаго кроме что для искоренения гайдамацкого почему оной секретарь сие ево обявление за изрядно и в дружественное почел что гайдамакам здесь искоренение чинитца ибо оньїя их людям немалое грабителство и соотогнанием лошадей обидьі причиняют и весма на оньїх гайдамак жалуютца их турецкие люди и татарьі, как и при самом ево сюда обратно отправлении оной секретарь словесно обявляя о причиняемьи от гайдамак запорожских их людям обид велел ему Кошевенку реченному генералу донести дабьі оньїя сокращаемьі и искореняемьі бьіли; в Очакове он Кошевенко находился три дни, а вчетвертой принявши от очаковского паши в ответ к реченному гдину генерал майору Юсту писмо от вьішеупоминаемого секретаря переправес же на сю сторону дубом прямо степью до здешней крепости ехал; а будучи в Очако­ ве он Кошевенко проведал что в Очаков и около оного также при речке Березани состоят самьім воєнним делом а кибитки их з женьї и детми к полской границе х Кодиме имеютца особо Белогороцкой ордьі многочисленное войско тьісячь до дватцати что он Кошевенко сам очевидно видел которая орда самое местечко Добосар а к тому и немальїя три села разорили и что у тамо живущих людей где живут турки и волохи ймення скот и все что у кого сьіскать могли заграбили а людей кой тому противньї или оказьівались били и мучили а других и до смерти побили кримских татар войска немало ж с Кинбура чрез лиман в Очаков судом возятца и намереньі с показанною Белогороцкою ордою баталию иметь за причинимьіе от них туркам и волохам обидьі кой от той Белогороцкой ордьі забратием именей и скота и за разорением сел и намерение Крьімская орда имеет ту причиненную от Белогороцкой разорением сел обиду отмстить и в сокращение и послушность ту Белогороцкую орду привести город Очаков починен и к тому еще вновь изрядно построен земляной округ прежняго и око­ ло онаго полисадником весь оставлен турок же или еньїчар воєнних людей в Очакове кроме тамошнего гарнизона имеютца и о прибьітии туда турецкаго войска не сльїша о кроме толко что туда ис Царя града воєнних запасов яко то пороха и пуль два корабля великие недавно привезеньї и еще под городом невнгруженньїе стоят показанная Белогороцкая орда как он Кошевенко от тамо живущих в Очакове волох надежньїх людей а особливо от православного одного попа живущаго там Василия кой в бьітность ево Кошевенка к здещней стороне доброжелателность оказьівал сльїшал яко оная орда точно намерена подбегнуть под протекцию Российской империи почему де оньїя и немальїя обидьі туркам и волохам причиняют и села разоряют и в татарской стороне между крьімскими и Белогороцкими татара­ ми немальїе смятения происходят попритчине сему делу начатия зато стало

323

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

яко белогороцкой солтан как зовут не знает брал к себе у мурз татарских жен и дочерей а от турок так же и от татар к здешней стороне противнаго ничего не имеетца и не предусмотрено и турки крайнє желание имеют и впредь бьггь в смиренности нехотя никаких противностей чинить как и вьіше упоминаемой очаковской секретарь о соседственной дружбе наупоминал и уверивал ево Кошевенка что у них никакого противнаго к здеш­ ней стороне не имеетца и состоит благополучно спрашивая состоит ли и в ваших местах благополучно как и самим же им ничего противнаго не пре­ дусмотрено и более вьіше писанного непроведал а состоит благополучно об опасной же болезни и о скотцком и конском падеже чтоб де оное имелось он де будучи в Очакове не слнхал и всем обявил по присяжной своей должности [...]

Джерела з історії Південної України.

Т. 7: Канцелярія Новосербського корпусу.

Запоріжжя, 2005. — С. 287—289.

Донесення генерал-майора Ф.Юста генерал-лейтенантові І.Хорвату з повідомленням про отримані відомості щодо появи в Бессарабії чуми та необхідність у зв’язку з цим жорсткого дотримання карантинного режиму на прикордонних форпостах (1758 р., жовтня 14)

Сего октября 9 дня ньінешнего году у появившейся в турецком городе Бендерах поветреной болезни вашему вьісокопревосходителству я сообщить честь имел, а сего числа здешний пограничньїй лекарь Власов по обявлению прибьівшего из заграничньїх мест посьіланного для вербования в Новую Сербию повеленньїх наций людей Новой же Сербии вахмистра Захарова ко мне репортует что оной вахмистр находясь для того вербова­ ния в полском местечке Палееве Озере которое де состоит на самой турецкой границе сльїшел от тамошних людей народное обявление яко в помянутом турецком городе Бендерах поветренная болезнь имеется в сходственность чего и полские губернатори Палеева Озера Ивашко Егорлицкий Конико[н]ский писменно ко мне дали знать что подлинно в показанном городе Бендерах та поветренная болезнь имеется и с коих губернаторов Егорлицкой уведомляет что в городе и граница заперта отгого: и для того во осторожность вьісочайших ЕЯ ИМПЕРАТОРСКОГО ВЕЛИЧЕСТВА интересов сверх учиненньїх неоднократньїх подтверждений ньіне посланном от меня по здешней ведомства моего яко пограничньїм команде к ко­ мандирам ордером наикрепчайшим образом подтверждено дабн отннне впред не толико ис турецкой области но из оньїх полских далних и ближних кроме самих пограничнмх к сим местам ближних мест а и то с прочею осторожности а иначе кой положення с [военскою] по оннм опасннм ме­ стам яко и прежним никого нищем ни для чего без указной полной шести неделной карантини из-заграницьі в Россию пропускаєм не бьіл, а особли­

324

Р о з д і л V. Сусшльно-полтгші, економічні та культурні процеси в Україні...

во с товарами паче же з бумажньїми и шерстяними для чего имеющиесь при них вещи и товари к лутчей безопасности когда к той с проезжающих из заграницьі людей содержатся будет в карантине ежедневно прокурьівал да и по прошествии шестинеделного карантина без осмотру лекарского отнюдь пропускать не велено, а ежели из опасних и околичних ко оним мест кто явится таковьіх не принимая в карантин, отсьілать прочь от границ под опасением за то потеряния жизни, и чтоб иногда кто и ненадлежащими дорогами проехать или пройти не мог ни тайно ни явно всегда беспереривно разездьі а в нужньїх местах и караул иметь и крепко того наблюдать и смотреть определено и по команде от меня ж подтверждено, и того ради о вьішеписанном для той же предосторожности и вашему вьісокопревосходителству сообщаю и о том же от меня и ко всем пограничним командирам сообщено и как в правителствующий Сенат в государственную Воєнную и Иностранньїх дел коллегии так и к его вьісокопревосходителству годину генерал аншефу и ковалеру Петру Ивановичу Стрешневу донесе­ но в протчем же с моим почтением пребьіваю [...]

Джерела з історії Південної України. Т. 7: Канцелярія Новосербського корпусу.

Запоріжжя, 2005. — С. 296—297.

Донесення намісника Київського Пустинно-Микільського монастиря Генеральному військовому суду про перехід монастирських підданих із м-ок Жовнина, Чигрин-Діброви та Вереміївки Лубенського полку в підсусідки до козаків (1759 р., січня 6)

[...] За силу имеющихся в Киево-Николаевском монастире крепостей, королевских привилегиев, гетманских уневерсалов, а особливо вьісочайших грамот, Киево-[Н]иколаевскому монастирю жалованних по указу е. и. в. их Вьісокопра[в]ительствующаго Сената [1]749 г., определенними з Войсковой генералной канцелярии нарочними отшедшие з владения Киево-Нико- лаевского монастира местеч[ек] Жовнин, Чигрин-Дуброва и Веремеевка с принадлежитост[ями], во вечное владение Киево-Николаевскому монастиру отда[нньіх], а розделке пахатним полям и сенокосним лукам между ко­ заками и посполитими, за монастир отданньши не учинено, почему по­ сполитеє, с-под владения [мо]настирского в подсуседки к козакам в помянутих местечках для укривателства от податей по отда[че] изшедшие, коих сколко числом — при сем копии реестров за руками правителей монастирских присланньїх сообщаются, не токмо все строение сво[е] оставшоеся по исходе к козакам попереносили, но и всеми грунтами монастирскими, коими преж[де] в подданстве монастирском владели, оними и теп[ерь] вяадеють по-прежнему, с чего понеже Киево-Николь[ского] монастира до­ бру крайная следует обида.

Того ради [Войс]кового генералного суда Киево-Николаевский мона­ стир нижайше просит, кому надлежит предложить уч[инить], даби поспо-

325

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

литие, с-под владения монастирского к [коза]кам в подсуседки изшедшие, все строение своє, [ру]каме же перенесенное, .яко оное при владелци о[ста]ватся должно по-прежнему, на прежних местах монастирских своим коштом поставили, [...] грунтам монастирским, коими они в подданс[тве] монастирском, по отдаче Киево-Николаевскому м[онасти]ру доставшими­ ся, владели и нине владеють, нико[гда] не интересовалися.

Селянський рух на Україні, середина XVIII — перша чверть XIX ст.: Збірник документів і матеріалів.

Київ, 1978. - С. 54.

З універсалу великого коронного гетьмана, краківського воєводи Я.-К.Браницького до шляхти та населення Галицької землі Руського воєводства про боротьбу з опришками

(1759 р., жовтня 2/13)

Коли дійшла вістка про розбої і грабунки опришків, які бродять по Покутському краю (їх жорстокості й зухвальства зазнало нещасне місто Болехів), я не забарився, щоб, згідно з моїм постійним піклуванням гро­ мадською безпекою, розпорядитися про кінні патрулі [з складу] громадсь­ ких хоругов під командуванням його милості пана Дідушицького, галиць­ кого хорунжого, поручика панцерного знаку його милості пана воєводи смоленського, [скеровані] на ліквідацію цього гультяйства. За ласкою гос­ пода бога його вже частково розігнали. Проте в горах та недоступних місцях викорінити це гультяйство до грунту без допомоги громадян По­ кутського краю дуже важко і майже неможливо, та треба боятися, щоб — за не дуже давнім прикладом [загону] під [керівництвом] того ватажка Добощука не відновилися більші розбої в цьому ж краї, особливо коли тепер [вони] з зухвальством, яке досі не траплялося, відважилися вивішувати прапори для вербування гультяйства і накладати контрибуцію на містечка і села. Крім цього, ще виявляється — на підставі багатьох доказів, що люди з деяких сіл настільки зухвалі, що не лише мають домовленість з цим гуль­ тяйством, але також до них приєднуються.

Тому, запобігаючи [ще] більшому громадському нещастю, з любові до громадського добра, зобов’язую всіх згаданих вище їх милостей панів посе­ сорів покутських маєтків та їх управителів, щоб давали своїх людей для підтримки кінних патрулів, відряджених для приборкання цього гультяй­ ства, щоб під [карою] на горло заборонили будь-які взаємопорозуміння між ними. Навпаки, треба попередити міста, містечка і сільські громади, щоб пильно стежили за всіми підозрілими людьми, щоб не наважувалися їх переховувати, а негайно віддавали до командування кінних патрулів. У протилежному випадку командування кінних патрулів будуть змушені — де б не були такі люди, підозрілі в зв’язках і підтримуванні опришків — заби­ рати їх та передавати до найближчого гроду для покарання. А якщо цього вимагатиме потреба — поводитися з ними таким способом, який, згідно з розпорядженням славної пам’яті світлої його милості пана Потоцького, краківського каштеляна, великого коронного гетьмана, застосовувався в

326

Р о з д і л У. Сусшльно-полггачні, економічні та культурні процеси в Україні...

Немирівських маєтках — щоб край Речі Посполитої через зухвалість сва­ вільного хлопства, боже борони, не потрапив у нещастя.

У зв’язку з цим, цей мій універсал подати для запису до найближчих гродів, а щоб дійшов до відома всіх, я наказав оголосити [його] по церквах.

Селянський рух на Україні, середина XVIII — перша чверть XIX ст.:

Збірник документів і матеріалів. Київ, 1978. - С. 55-56.

Ордер гетьмана Кирила Розумовського київському полковнику Дарагану щодо заборони вільних

переходів посполитим без письмової згоди поміщиків (1760 р., квітня 22)

[...] Поданним у нашу Генералную войсковую канцелярию от суда Войскового генералного доношением представленно, что в оном Генералном суде слушанно дела, произведенного и решенного в полковой Миргородской канцелярии по иску колежского ассесора, грузинского князя Давида Церетелева на бившого подданного его, жителя хоро[л]ского Данила Карабленка, о непереходе ним по-прежнему в его, Церетелева, владение и о протчем, по которому де делу в решении полковой канцелярии между протчим показанно, яко ответчика Корабленка, что он на прежнее жиле не перейшол, винить не следует, ибо де по указу 1742 г., августа 18 дня малороссийскому народу с места на место переход дозволен, скот же: лошаде, овцьі и все, что ни имелос движимое и недвижимое в его, Корабленка, тогда, когда он с-под владениа истецова отойшол, должен он, Корабленко, за ним, истцем, по силе прав оставить. А по рассмотрению де суда Гене­ ралного, хотя по праву книги Статута раздела 12 по артикулу 14 показано беглих людей з женами, детми и их пожитки владелцу отдавать, но что де по вишеписанному указу обивателем малороссийским с места на место переход дозволен, а чтоб при переходе имеючиеся у них пожитки отбираеми бьши и встановлялись при владелцах либо перешедших, того в том ука­ зе не доложенно. Затем суд Генеральний по иску истца Церетелева, как самого помянутого изшедшого подданного Корабленка, так имений его движимих приговорить собою истцу Церетелеву не имеет и как об оном по тому и по другим примерним делам поступать, требовал от Генералной войсковой канцелярии резолюций. А по справки в нашей Генералной войсковой канцелярии явилось: в височайшем именном е. и. в. 1742 г., августа 18 дня за собственноручним е. и. в подписанием состоявшомся и напечатанном указе между протчим по 4-му пункту изображенно: в Малой России по определению Генералной войсковой канцелярии [173]9 г. от упомянутого народу волной с места на место [пер]еход (как то у них наперед cero бивало) под видом за границу побега не точию под жестоким наказанием, но и под смертною казнию запрещен, что им тот свободний переход нине по-прежнему позволяется, токмо того накрепко смотреть и по силе прежних указов, кому надлежит, предостерегать, даби между тем из Малой России и из слободских полков от тамошнего народа побегов за границу

327