litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

беєм міцно вдарив на самих гетьманів, які вже були в смертельному відчаї, і цілком стер та ламав їхні шики. Козаки рубали своєю гострою зброєю шляхетські голови, і переважна більшість польського війська впала трупом, не витримавши цього смертельного змагання. Друга частина, а було їх дві чи три тисячі, з кількома своїми вождями врятувалася від загибелі втечею у ліси й луги — Хмельницький їх не добачив. Третю частину в три тисячі з обома гетьманами було полонено, до того ж гетьмана Калиновського пора­ нено. Разом із гетьманами взяли в неволю Синявського, Балабана, Бєгановського, Одривольського, Яскольського та іншу знамениту й високорідну шляхту, загальним числом до вісімдесяти чоловік. [...]

Величко С. Літопис: У 2 т. Т. 1. Київ, 1991. - С. 69-71.

Лист подільського судді Лукаша М’ясківського про появу війська Богдана Хмельницького на Поділлі (1648 р., серпня 20)

У минулий понеділок, рано, нас раптово сповістили про те, що вже 6 полків з боку Бару переходить Медобір і сюди, у цей бік, до Кам’янця (?) [йдуть], рубають, забирають стада біля великої могили. Все, що живе, [ки­ нулося] до коней, до квартир, до брам, подібно як під час нещасливої па­ ніки на Цецорі і ледве у полудень відкрилася причина тривоги: не від Бару і не 6 полків, а тільки 6 хоругов зібравши, подністрянське селянство, оп­ ришки, так сильно загрожували селам, що тут з цієї сторони Медобору, позабирали всі стада й бидло. Вони плюндрують всі міста і містечка, ти­ рансько вбивають ляхів як урядовців, так і підданих з дітьми. Старому пану Гонсьоровському відрубали голову у Китайгороді, а в Студениці, в Дунайгороді, в Ступинах, в Балинці вони вже захопили собі абсолютну владу. Ми хотіли не чекати, але далі відступати табором та вже після запевнення їх м. пп. воєвод, його м. пана воєводи київського, руського, подольського у швидкій допомозі маємо надію, що це селянство не схоче на нас наступа­ ти. Щодо оборони, то ми вже цими днями все вчинили, реставрували руї­ ни, тесали скелі, великі діри в мурах замостили чотири — кротно деревом і водою так, як колись було, оточили великий табір. Ми оточили кошами замок Новий і місто, поділили між собою квартири, перемішавши між со­ бою русинів і вірмен і вирішили вже чекати на допомогу, довіряючи тільки Богу. Бо хоч нас тут є кілька сот шляхти, котрих ми переписали, та коли подивимось на обидва замки і махину міста, то власне наша чисельність невелика [?]. Гармат маємо досить, котрі їх м. пп. обивателі попривозили з усіх своїх міст і замків. З Молдавії повідомив мене пізніше хотинський пиркалаб, людина гідна віри, котра ні разу не дала повідомлення, яке б по­ тім спростували, що капиджі з Порти з емірами були послані до кримської орди, що вже знаходиться в полі, щоб її повернули назад до Криму. Він повідомляв також, що від татар не треба боятися жодної небезпеки. Додає він і те, що йому також Добжанський сказав, який мчав з терміновими листами до князя Радзивилла, а саме, що найважливіших польських в’язнів

208

Р о з д і л IV. Україна в добу Національної революції середини — другої половини XVII ст.

відправлено до Порти і це слова його листу. Я ж так думаю, що коли так є, що кримці повернули до Криму, тоді безперечно добрудзькі (ординці) му­ сили б (теж) послухати.

Мицик Ю. Буремний 1648 рік (добірка неопублікованих джерел) / / Національно-Визвольна війна українського народу середини XVII ст.:

політика, ідеологія, військове мистецтво. Київ, 1998. - С. 302-303.

Умови Війська Запорозького, передані з-під Замостя Яну Казимиру (1648 p., листопада бл. 5/15)

Умови, послані у Варшаву з козацьким послом Хмельницьким молод­ шим і ксьондзом Мокрським, з ордена регулярних каноніків.

1.Щоб завжди було козаків 12 тисяч і щоб чинним був той привілей, який одержали від св. пам’яті короля з підписом чотирьох сенаторів.

2.Щоб кварцяного війська не було, а вони самі оборонятимуть Річ Посполиту.

3.Щоб Хмельницькому було дано в Україні староство, яке він собі вподобає, а до цього староства 20 миль землі.

4.Щоб вони не карали своїх підданих і все простили цим заколотни­

кам.

5.Щоб можна було виходити в море, коли захочуть і в будь-якому числі.

6.Щоб судилися козаки правом литовських татар, а литовські татари судяться таким правом, як шляхта.

7.Щоб те, що сталося, було забуте.

Щоб не були під владою пп. коронних гетьманів, а тільки під владою самого короля й. м-ті і мали свого гетьмана, обраного з козаків.

Універсали Богдана Хмельницького 1648—1657.

Київ, 1998. - С. 45-46.

Літопис Самійла Величка про звільнення України з-під влади Речі Посполитої

Панове поляки ніколи не сподівалися, навіть уві сні їм не снилося, що мали вони відцати й навічно від себе відчужити таку велику й знамениту, що лежить обіруч Дніпра, частину своєї держави, Малу Росію з великою кількістю народу лицарського козако-руського, і то все через одного геть­ мана війська Запорозького і всієї України Богдана Хмельницького, часто згадуваного в цій історії. Не міг не спогадати й кримський хан, що був у дружньому союзі з Хмельницьким, що вже надходить близький час і термін розірвання з ним тієї спілки. Тому коли укладався Жванецький договір про мир, не було при тих переговорах ні самого Хмельницького, ні його пос­ ланців. Поляки були з того раді: одне, що не було в тих переговорах з боку Хмельницького ніякої перепони, ніяких хитрощів і нових поправок, а дру­ ге — вони сподівалися, що тут хан легковажить Хмельницького, і, отже,

209

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

мали надію, що тільки поправляться, вчинять щось корисне для себе над Хмельницьким і Україною. Але Хмельницький був обережний на всі боки й одурив у тому поляків, бо зовсім не дбав Хмельницький про Жванецький трактат і мир, знаючи із затятості й непостійності людської, що так само, як було скасовано і знищено Зборовські й Білоцерківські пакти, так не збиралися вони твердо виконувати і Жванецький трактат, тим паче, що ко­ роль звелів своїм комісарам не потверджувати його присягою. Через те, обтяжившись цією шестирічною війною з поляками і позбувшись надії дійти з ними коли-небудь бажаної згоди й дружби, Хмельницький вирішив, що польську владу треба навічно відкинути [...]

Величко С. Літопис: У 2 т. Т. 1. Київ, 1991. - С. 127-128.

З листа київського митрополита С.Косова до Посольського приказу з повідомленням про направлення

в Москву монахів для вчених занять і з проханням надати допомоіу київським школам

(1649 р.)

[...] Но понеже господь грех ради наших тесньїе времена на нас попус­ ти тако, яко и нашим обителем святьім, милостинею кормящимся, оскудением благодетелей оскудевати. Найпаче ж, аз, во своем попечении имьій общежительную обитель святих богоявлений храму во граде Киеве, при нем же, храме, прежде мене бивий блаженнне памяти митрополит кир Петр Могила: училища различная, благочестием сияющая, к научению благочестивих детей зело полезная, благословением патриаршеским воздвиже, монастирь созда и братию благочестивих инок, во всяком учення художестве обученннх, делу учення приличних, церкви нашей восточной, в православии сущей, зело потребних избра, при том храме утверди и своим иждивением во всяком обилии довольствовати творяще. [...]

[...] Их же, аз, яко паче инех церкви божией потребнейших, зело сожаливши, не имий же откуда их скудости руку помощи подати, к пресветлому царскому вашему величеству, яко к общему всех во всем мире сущих православних пастирей, обителей и иноков великому благодетелю, путь показах, надеяся, яко и сих благочестивих иноков, самого святейшаго иерусалимского, зде мало прежде сего бившаго, кир Паисия зело церкви божии потребннх благословением свидетельствованних, от благоподатни царския своея десници отринути царское ваше величество не восхощет. От них же, иноков, двум честньш учителем, по желанию царского вашего величества, священноиноку Арсению и священноиноку Епифанию на службу царскому вашему величеству избранним, третиему же священноиноку Феодосию, учителю и проповеднику слова божия, с молебною грамотою сих учительних иноков послану сущу. [...]

Воссоединение Украйни с Россией: Документи и материали: В 3 т. Т. 2. Москва, 1953. - С. 221-222.

210

Р о з д і л IV. Україна в добу Національної революції середини — другої половини XVII ст.

Угода Богдана Хмельницького з польськими комісарами (1649 р., лютого 14/24)

1.Маючи корогву і булаву від величності в. к. м-ті і Речі Посполитої,

п.гетьман і все Військо Запорозьке залишаються їх вірнопідданими, про що заявляють у своєму листі.

2.Оскільки через велику недостачу корму для коней, військо і полки не можуть тепер стягнутися для складання реєстрів і відокремлення поспольства, яке перебуває в них, комісія відкладається до трави, до Зелених ру­ ських свят. Цього дня сам п. гетьман має упорядковувати військо й. к. м., додержуючись давніх звичаїв і привілеїв Запорозького Війська, щоб воно впорядковане було у володіннях Речі Посполитої якнайближче до Дніпра і шляхів Київського воєводства. Цього ж дня у Росаву мають прибути два комісари від й. кн. м. і від Речі Посполитої для укладання цієї угоди.

3.Тому що комісія тепер не може бути успішно укладена, має бути збережений мир з коронними військами і військами Великого Литовського князівства, які не повинні вступати з жодного боку в Київське воєводство по ріки Горинь і Прип’ять, а від Подільського і Брацлавського воєводств по Кам’янець-Подільський. Військо Запорозьке також повинно залишити­ ся на своїх позиціях і через ці місця і ріки не переходити і ніякого з обох

сторін не мають робити під’їзду, наїзду і чат. А якщо коронні війська і вій­ ська Великого Литовського князівства перейдуть ці описані місця, то по­ винні назад повернутися.

4.Якщо хто-небудь із Війська Запорозького перебуватиме за згаданими місцями і ріками, то також мусить повернутися назад. А хто через свою впертість посміє перейти ці місця, всупереч універсалам й. м. п. брацлав­ ського воєводи і п. запорозького гетьмана й. к. м., які тепер посилаємо, то­ го треба вважати свавільним і суворо карати.

5.А щоб не дійшло до безладдя, поки військо впорядковується, їх м-ті

пп.обивателі поміщики і державці не повинні з’їжджатися до своїх домів через ці ж позначені місця, а мусять затриматися до Зелених свят. А ті їх м-ті, які в цей час уже проживають у своїх домах між Горинню і Случчю, не повинні далі просуватися.

6.Виявляючи вірнопідданство й. м. п. гетьман й. к. м. з Військом За­ порозьким всіх в’язнів на майбутню, як дасть Бог, комісію передасть всіх живими, тільки просить про те, щоб на цю комісію віддали Чаплинського.

7.Цих прийнятих пунктів будуть непорушно додержуватися під обо­ в’язком сумління. Й. м. п. брацлавський воєвода з панами комісарами

й.к. м. і Речі Посполитої, а п. гетьман й. к. м. Війська Запорозького від імені всього Війська Запорозького списали їх і постановили додержуватися повністю і непорушно, а на них підписалися, поставили печатки і передали один одному при відрядженні й. к. м. п. н. м. [...]

Універсали Богдана Хмельницького 1648—1657.

Київ, 1998. - С. 49-50.

211

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Вимоги Війська Запорозького, передані Яну Казимиру з табору під Зборовим

(1649 р., серпня 7/17)

1.Щодо наших давніх прав і вільностей, наданих нам св. пам’яті по­ кійними польськими королями, як раніше було, так і тепер, де б не знахо­ дились наші козаки і хоч би їх було три, два повинні судити одного; а та­ кож всі вільності повинні бути збережені.

2.Оскільки князь й. м. Вишневецький проти волі й наказу й. кор. м. таку силу нашого козаитва розплодив, що тепер ми й самі не можемо їх перелічити, почавши від Дністра, Берлинців, Бар, по Старий Костянтинів, по Случ і за Случ, що впадає в Прип’ять, по Дніпро, а від Дніпра, почав­ ши від Любеча до Стародуба і аж до московської границі з Трубецьким, в усіх цих названих містах ми самі зробимо перепис, призначивши на службу його кор. вел. і всій Речі Посполитій тільки гідних, здатних до цього молойців. По цих містах серед нашого війська, щоб корогви, як іноземні, так

іпольські, не мали ніяких прав і не наважувалися брати жодних стацій. Настійно вимагаємо, щоб тим, які з реєстру будуть виписані і потраплять під панську юрисдикцію, все, що сталося під час цього воєнного походу чи то пограбування майна, чи то вбивство, було вибачено і повністю скасова­ но без ніяких вимог надалі.

3.Унія, як постійна причина пригноблення руського народу і трудно­ щів Речі Посполитої, повинна бути скасована і в Короні, і у Великому князівстві Литовському.

4.Київський митрополит за стародавнім звичаєм повинен брати посвя­ чення від константинопольського патріарха і підлягати йому з усім руським духовенством на вічні часи.

5.Всі церкви і церковні маєтки, фундації, руські надання, несправед­ ливо забрані і відсуджені уніатам, повинні бути відібрані від уніатського духовенства і світських руської віри та інших людей в Короні і у Великому князівстві Литовському, делегованим для цього полковником Війська За­ порозького і передані духовенству грецької релігії. А якщо уніати, духовен­ ство римського обряду, студенти або урядники, трибуналісти як у Короні, так і у Великому князівстві Литовському їх будуть відстоювати, тоді їх вва­ жати за порушників загального спокою і ворогів вітчизни. А на відібрані церкви і церковні маєтки повинні бути надані привілеї тим особам, які ні­ коли не були в унії.

6.Руське духовенство повинно користуватися всіма вільностями, так само як духовенство римської віри. По всій Короні польській і Литві бо­ гослужіння відправляти публічно, а не потай: похорони й інші церковні обряди, як там, де перебуває його кор. м., так і по інших великих містах, також відправляти спокійно.

7.Руська церква повинна бути в Кракові, Варшаві, Любліні та інших містах, не виключаючи тих, в яких була і раніше.

8.їх мм. канцлери, коронний і Великого князівства Литовського, по­ винні надавати Русі привілеї, декрети, мандати без будь-якої затримки і зволікання, понад права, якими користується коронна шляхта.

212

Ро з д і л IV. Україна в добу Н аціональної революції середини — другої половини XVII ст.

9.У місті Києві та інших окраїнних містах єзуїти і ченці римської релі­ гії, як ніколи раніше, так і тепер, щоб ні від кого засобів для існування не одержували, бо від ченців і релігії починаються незгоди і порушення спокою.

10.Всі посади земські, гродські і міські по всіх воєводствах у королів­ ських світських і духовних містах, починаючи від Києва по Білу Церкву, по татарську границю на Задніпров’ї, у воєводстві Чернігівському повинні бу­ ти надані й. кор. м. особам не римської, а грецької віри.

11.Євреї щоб не наважувалися не тільки бути орендарями, але й меш­ кати у цих вищезгаданих містах, хіба тільки тимчасово приїжджатимуть у купецьких справах.

12.А тому що за давніми й новими сеймовими ухвалами по цих містах спочатку за намовою бунтівників невинних людей замордовано, а потім незаконно доми і вільності відібрано, то всі ці ухвали і незаконні надання повинні бути скасовані, а церкви, вільності, права й доми по всіх містах і в Короні і у Великому князівстві Литовському спадкоємцям повинні бути повернені.

13.Щодо різних костьольних і церковних речей, які під час воєнного заколоту були у будь-кого забрані козаками, то ніхто нікому ні в якому разі не повинен про це нагадувати й докоряти, а кому в цей час від козаків діс­ талося, з цим мають залишитися.

14.Шляхтичі грецької або римської віри, які в той час перебували у Війську Запорозькому або були взяті в полон, або ще яким іншим спосо­ бом змушені були залишитися при Війську Запорозькому, щоб не вважали­ ся за бунтівників і безчесних і якщо й були за щось засуджені, то це без­ честя повинно бути знищене і скасоване конституцією.

15.Всі сеймові ухвали, що урізують права і вільності Війська Запорозько­

го, як несправедливо видані, також повинні бути скасовані конституцією.

16.Вимагаємо, як уже вище було згадано, щоб духовенства римської ві­ ри не було в Києві, а звідси випливає, що не було й Київського єпископа.

Коронні війська до повного заспокоєння не повинні йти в ці краї на постій, щоб це не порушувало задумів, спрямованих до встановлення миру.

17.Київський митрополит з двома владиками повинні мати місце в се­ наті, користуючись такими самими привілеями, як і духовні сенатори рим­ ської віри.

18.А тому, що й. м. король під час своєї щасливої коронації не прися­

гав на грецьку віру, то тепер, як на цілість прав грецької віри, так і на всі ті пункти мусить заприсягти на сеймі з шістьма сенаторами різних вір і шістьма послами Речі Посполитої. Всі ці пункти й присяги від початку до кінця повинні бути вписані в конституцію. А якщо не будуть дотримувати­ ся вищесказаного, то Військо Запорозьке витлумачить це як неласку й не­ прихильність й. кор. м. до нас, як до своїх підданих.

Про все це наші посли, впавши до ніг й. кор. м. нашого милостивого пана, найпокірніше мають просити.

Універсали Богдана Хмельницького 1648—1657.

Київ, 1998. - С. 54-56.

213

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Універсал Богдана Хмельницького ніжинському купцеві Гнатові Івановичу на вільну безмитну торгівлю

(1649 р., серпня 26/вересня 5)

Богдан Хмелницкии, гетман з Воиском его кор[олевскои] милости Запорозким.

Ознаимуем тим писане нашим кожному, кому би о том ведати належа­ ло, иж дали есмо сего на[шо]го универсалу Игнатови Ивановичови для вшелякое обороньї, сурово приказуючи, абьі оному, яко чоловекови купецкому, з яким, колвек товаром, так до Нежина едучому, яко и где бьі колвек мел ехати, нихто не важився жадное кривдьі и перенагабаня чинити и жебьі бьіл всюда доброволне, безмитне и в целости з овсеми своимим речами пропусчонии, ьіначеи не чинячн.

Універсали Богдана Хмельницького 1648—1657.

Київ, 1998. - С. 92.

Лист гетьмана Богдана Хмельницького до короля Яна Казимира про складання реєстру Війська Запорозького

(1649 р., жовтня 8)

Найясніший милостивий пане королю, пане наш вельми милостивий. Покірно дякуючи в. к. м., панові нашому милостивому, за таку велику,

милостиву, майже батьківську ласку, ми всі одностайно старатимемося ви­ конати наказ в. к. м., якнайшвидше на призначений в. к. м. час і день скликання сейму привести в порядок в. к. м-ті Військо Запорізьке, бо з листа в. к. м., написаного до нас і переданого нам слугами й. в. м. п. київ­ ського воєводи, зрозуміло, що в. к. м., п. наш милостивий, хочеш, щоб ми назавжди були вірнопідданими, і про те зволиш нас повідомляти. Тільки покірно просимо в. к. милість, пана і добродія нашого, щоб було забуте те, що так багато невинних душ мусило загинути; ми самі цього ніколи не оп­ лачемо, хіба що при щасливому пануванні в. к. м. Всемогутній Бог подасть таку нагоду, що при вірній службі нашій і за наказом в. к. м. забудуться давні провини, щоб ніколи чужі держави не раділи, дивлячись на нашу не­ щасну міжусобну війну, і щоб все це за божою поміччю на ворогів оберну­ лося. Низько кланяючись до ніг величності в. к. м-ті, наше вірне піддан­ ство складаємо і покірно просимо, щоб в. к. м., пан наш і милостивий добродій, зволив залишити нас під крилами своєї панської ласки. [...]

Документи Богдана Хмельницького. 1648—1657.

Київ, 1961. - С. 141-142.

214

Р о з д і л IV. Україна в добу Національної революції середини — другої половини XVII ст.

Універсал Богдана Хмельницького про затвердження Івана Скивдера чернігівським війтом

(1649 р., листопада 8/18)

Всем вобец и каждому зособна, кому о том велати належит, меновите паном полковником, сотником, атаманом, асавулом и всим козаком Войска его кор[олевской] мил[ости] Запорозкого и висланим нашим, также месчаном чернеговским и селяном, чиним ведомо сим листом нашим, иж постерегаючи всюди, аби порядок бьіл и справедливост святая многожилас, прото за обранем всего посполства места Чернегова подлуг першого листу нашого, им даного, Иоанна Скиндера за войта и дозорцу места и волости, ведлуг права майдебурзкого, месчаном черниговским служачого, теди и ми, угледевши и маючи залецене и поцтивне поступки помененного Иоанна Скиндера, яко чоловека годного и на то способного, повагою на­ шою гетманскою за войта и дозорцу места его кор[олевской] мил[ости] Чернигова постановляємо и ствержаемо его, которого уряду мает заживати и держати аж до живота, яко право тое звичай свой мает, же войти доживотние упривилованне, о чем далшую конфирмацею от его кор[олевской] милости за сим листом нашим одержит. А тепер за сим уневерсалом на­ шим моцен ест вишменований войт местом радети и правити и волосчанами здавна до места належачими, то ест Слабином, Рудкою, Седнесчиною и иншими, и их судити, порадки винайдовати, которого мают слухати и по­ важати, так месчане, яко и волосчане менование, и во всем прилежние мают бити на складку, в чем потреба. И товариство наше, полковник и сотник и вси козаки, мают шановати, яко намесника нашого, и ни в чом перешкоди не чинити. [...] Взглядом которого уряду тому ж войту для обийстя его з ласки нашое гетманское даємо млинок Лопатинский и Застриженский и его власний Кувечицкий, а на мескую потребу перевоз и озера и в дозор млини подаємо, до места належачие. Которому то листу нашому аби нихто не бнл спречньїй, и овшем у кождого абьі бьіл цале и непорушно держан, под каранем срокгим войсковим, што кождий спречний, за данем нам ведомости, яко кгвалтовник листов наших гетманских, будет срокго покаран. [...]

Документи Богдана Хмельницького. 1648—1657.

Київ, 1961. - С. 146-147.

Універсал Богдана Хмельницького про «послушенство» міщан Максимівки і Городища ченцям Київського Пустинного Микільського монастиря

(1650 р., квітня 26/травня 6)

Ознаимуем тьім писанем нашим, меновите сотнику и всему товариству Максимовскому, иж за слушним правом отцове николские манастьіра Пустинного до Максимовки з раменя своєю посьілают, прето вам прика­ зуєм, аби заслании урядник од них жадного пренагабаня не мел, кгдиж

215

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

тое надано веспол з Городишчем на месце святое од православних предков нашьіх. Хто тедм з мешчан знаидуется, аби послушникови так в Максимовце, в Городишчу мешчане послушннми бьіли, жадньїх своеволенств не всчинали, иначем абьіс не чинил, под ласкою воисково[ю].

Документи Богдана Хмельницького. 1648—1657.

Київ, 1961. - С. 166.

Наказ Богдана Хмельницького київському полковнику Антону Ждановичу вислати

сотню козаків на допомогу кримському ханові (1650 р., травня 24/червня 3)

Панові київському полковникові зо всім товариством полку в. м. ба­ жаємо від господа Бога здоров’я. Взимку ми від вас вимагали і наказували вам, щоб ви йшли на допомогу й. м. кримському цареві, але тоді ми ще не були впевнені у тому, що укладемо мир з пп. ляхами, а тому по тому році ми і кримський цар вирішили відкласти допомогу. Тепер настав певний мир, тому й. м. кримський цар прислав до нас [листа з проханням], щоб ми дали йому кілька тисяч товариства, по 300 чоловік з полку і по двоє ко­ ней на чоловіка, одного сотника старшим з доброю вогнепальною зброєю, щоб було достатньо пороху, і один віз з харчами на десять чоловік. Не че­ каючи другого нашого універсалу, дня 26 травня з’явитися до Полтави, звідки і вирушити в цю дорогу, тобто на призначену допомогу й. м. крим­ ському цареві, який має намір йти на черкас на визначене місце, без даль­ шої відмови, не чинячи інакше під нашою військовою ласкою.

Універсали Богдана Хмельницького 1648—1657.

Київ, 1998. - С. 105.

Наказ Богдана Хмельницького ніжинському полковнику Прокопу Шумейку

не перешкоджати шляхті повертатися до своїх маєтків (1650 р., липня 31/серпня 10)

Пану Шумейкови, будучому полковникови нижинскому, тьім писаньем нашим ганим, иж не ведлуг радьі и постановеня нашего за Орсклом вьіправуючи воиска на Черкасьі, [а] приехавши до полку Нежинского неслушньіе поступки ваши чего смьі и в раде не споминали, яко бьі я сам гетман мев казать карать ляхов и урядников, шляхту, так на Украине, яко и у Северу вьібивать. Естем казал, абьі все товариство, яко звьічаи войсковьш, на каждьш час в делах рьіцерских, так в оружю, конех, живности готовими бьіли, а жебьі не бьіли так от ляхов, яко ни откуль беспечньїми, а зарьівки жадной ни с ким не казалисмо чинить. Волно уже в миру и шляхте до своих маетностеи и старостве приезжать, а меновите о того его м[илостивого] пана Лаврентия Льісковского, посланного от его м[илости] пана краков-

216

Р о з д і л IV. Україна в добу Національної революції середини — другої половини XVII ст.

ского, яко гетмана великого коронного пилновать наупоминаем и сурово росказуем, абьісте так ему самому, яко и иншим жадной кривдьі и пере­ шкоди в пожитках панских чинить не важился, с чего би покои не мог бмть разрушоньш. Каждьш нехай из свого ся тешит: козак нехай свого глядит и своих волностеи постерегает, а до тьіх, которьі не суть принятьі до реестру нашего, абьі дальї покои и в засевках, которьіе на ланах панских збоже лета воєнного позасевали, знявши збоже, тепер нивье поотдавали; а которое збоже по примирью сего лета на ланах панских сеяли ярину, абьі десятую копу дали; бо уже по примирью не годилося того чинить, досьіть бьі тешитися ласкою Божиею и воисковою, що до волностеи своих принялисмо, а же бьі толко при своем добром зоставать, иначей абьісте не чини­ ли под срокгим каранем своим воисковьім. [...]

Документи Богдана Хмельницького. 1648—1657.

Київ, 1961. - С. 178-179.

Універсал Богдана Хмельницького про заборону чинити утиски ніжинським міщанам

(1650 р., серпня 1/11)

Паном полковником, сотником, атаманом, висилком вшеляким од нас

вСевер кождого часу висланим, до ведомости подаємо, иж дошло нас ведати, же розние в справах воисковьіх в тамтие край заехавши в месте его к[оролевскои] милости Нежине незвичаиние в стациях податки витегают и

внапоях розние утяжен и инние ексцесси пополняют. Прето хочемо то по вас мети, хто бьі єно колвек подател сего уневерсалу, от нас мещаном нежинским даного, важилсе над слушност и звьічаи будучи висилкою и мимоиздом прикрост чинити, уряд мескии зневажати и до шкоди убогих лю­ дей а Нежине месте приводити, таковии каждьш за однесенем до нас, а слушним доводом о каждьш виступок незвичайний сурове на горле каран будет, чего полковник наш тамошнии нежинскии пилно постерегати мает под срогим каранем, што для лепшое ваги при звиклои печати воисковои

ис подписом руки нашое сей уневерсал иньїм видат росказуем.

Універсали Богдана Хмельницького 1648—1657.

Київ, 1998. - С. 108.

Прохання Богдана Хмельницького у справах Війська Запорозького, передані

королю Яну Казимиру та сенату (1650 р., листопад)

Ваша королівська милість пан наш милостивий, ставши з волі Божої помазаником Польської Корони, зволив бажати для неї миру і святої спра­ ведливості, а нас, Військо Запорозьке, наділити королівською ласкою і пік­ луватися про нього в лоні найяснішої достойності, і ми без сумніву відцає-

217