litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

в авангарді від Данила з Києва, то він зустрів військо на Білобережжі, і би­ лися вони за ріку Случ і вигнали ворогів до ріки Деревної з лісу Чортового. Прийшла звістка у Київ Володимирові і Данилові від Володислава, і сказав Данило князеві Володимирові: «Брате, знаючи обох нас, вони йдуть на нас; пусти мене, я піду їм в тил». Вони ж, довідавшись, повернулися в Галич. Коли ж Данило, що виступив із братом, настиг їх біля Шумська, то вони поговорили з ними через ріку Велью, а з королевичем були Олександр і Гліб Зеремійович, і інші князі болоховські, і безліч угорців. Коли Данило бачився через ріку Велью з королевичем, то він сказав деяке таке похва­ льне слово, якого Бог не любить.

Ранком другого дня Данило перейшов ріку Велью проти Шумська і, по­ клонившись Богові і святому Семенові та вистроївши свої полки, пішов до Торчева. Довідавшись же про це, королевич Андрій, вистроївши свої вій­ ська, вирушив проти нього, тобто на бій. Але він ішов по рівнині, а Данило­ ві і Василькові доводилося спускатися з високих гір, і деякі лаялася: «Так стояли б ми на горах», лаялася сходячи. Тоді Данило сказав, як у писанії сказано: «Хто забарюється на бій, той полохливу душу має», і цим спонукав їх прискорити спуск на ворогів. Василько ж ішов прямо проти угорців, а ти­ сяцький Дем’ян і багато інших полків ішли з лівого боку, а Данило із своїм полком ішов посередині; а був у нього полк великий, і створений він був із людей хоробрих, із зброєю блискучою, так що як вороги поглянули на них, то не схотіли стати з ними до бою і спрямувалися на Дем’яна і на інші пол­ ки. Коли ж приїхали соколи-стрільці, то люди не стерпіли і, перебивши їх, розкололися. Дем’ян вів бій із Судиславом, а князь Данило, заїхавши в тил їм, колов їх. Дем’ян же думав, що то всі воїни, і втік від нього. А Данило всадив спис свій у воїна і, тому, що він зламався, вихопив свій меч; оглянув­ шись же навколо, він побачив, що Васильків полк тримається, і добре боре­ ться, і угорців гонить, оголивши меч, і він кинувся на допомогу братові, і багато було поранених і померлих від його меча.

[...] Васильків полк переслідував угорців аж до їх станів, і підтяли були і королевичів стяг, а велика кількість інших угорців, втікаючи, аж у Галичі зупинилася. Коли ж ці стояли на горі, а ті на долині і Данило і Василько спонукали людей своїх з’їхати на них, сталося, що Бог дав за гріхи таке, що дружина Данилова кинулася тікати; але ті не наважувалися переслідува­ ти її, і через це не сталося шкоди у військах Данилових, крім тих п’яти вбитих. Другого дня Данило зібрав своє військо, але він не знав про брата, з ким і де він є. Королевич же повернувся в Галич, бо велика втрата була в його полках; інші ж угорці втекли, аж у Галичі зупинилися. І був великий бій у той день, і знищено було тих угорців багато, а Данилових бояр мало, імена їх були: Ратислав Юрійович, Мойсей, його брат Степан, Юрій Яневич. А потім Данило, довідавшись, що брат його здоровий, не переставав готувати походи на них; був бій у Торчеську в велику суботу. Потім при­ слав Олександр до братів Данила і Василька [сказати]: «Не добре бути мені окремо від вас»; і вони обидва любовно прийняли його.

Хрестоматія з історії Українсько! РСР: У 2 т. Т. І: 3 найдавніших часів до кінця 50-х рр. XIX ст.

Київ, 1959. - С. 86-88.

88

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

Літопис про боротьбу руських князів за київський стіл

(1238 р.)

В лето 6746. Михаил бежа по сьіну своемь перед Татарьі во Угрьі, а Ростислав Мьстиславичь Смоленьского седе Кьіеве. Данил же еха на нь и я его, и остави в немь Дмитра, и вдасть Кьіев в руце Дмитрови обьдержати противу иноплеменьньїх язьік, безбожьньїх Татаров. Яко бежал єсть Михаил ис Кьіева в Угрьі, [Ярослав] ехав я княгиню его и бояр его поима, и город Каменець взя. Сльїшав же се Данил, посла слн, река: «пусти сестру ко мне, зане яко Михаил обеима нама зло мьіслить»; и Ярослав усльіша словеса Данилова, и бьість тако, и приде к нима сестра к Данилу и Василку, и держаста ю во велице чести. Король же не вдасть девкьі своей Ростиславу, и погна и прочь. Шоста Михаил и Ростислав ко уеви своєму в Ляхьі и ко Кондратови. Присла бо Михаил сльї Данилу и Василку, река: «многократьі согрешихова и многократн пакости творях ти, что ти обещах и того не створих; аще коли хотях любовь имети с тобою, невернии Галичане не вдадяхут[ь] ми; ньіне же клятвою клянутися, яко николиже враждьі с тобою не имам имети»; Данил же и Василко не помянуста зла, вдаста ему сестру и приведоста его из Ляхов. Данил же с[о]вет створи со братом си, обеща ему Киев Михаилови, а сьінови его Ростиславу вдасть Луческ; Михаил же, за страх Татарьскьій, не сме ити Києву. Данил же и Василко вдаста ему ходити по земле своей, и даста ему пшенице много, и меду и говяд и овець доволе. Михаил же уведев приятье Киевьское, и бе­ жа со сьіном своим во Ляхьі Кондратови, приближившимжеся Татаром, то не стерпе туто, йде в землю Воротьславьску, и приде ко месту Немецкому, именемь Середа; узревши же Немци, яко товара много єсть, избиша ему люди и товара много отьяша, и унуку его убиша; Михаилу иже не дошедшю и собравшюся, и бьість в печали велице, уже бо бяхуть Татари пришли на бой ко Иньдриховичю; Михаил же воротися назад опять Кон­ дратови. [...]

Історія України в документах і матеріалах. Т. І: Київська Русь і феодальні князівства XII—XIII століть.

Київ, 1939. - С. 162.

Літопис про зруйнування військами хана Батия Чернігова (1239 р.)

Після того як Батий взяв місто Козельськ, він пішов у землю поло­ вецьку. Звідти він почав посилати війська на міста руські; і він штурмом захопив Переяслав, вибив все [місто], і церкву архангела Михаїла зруй­ нував, і забрав численний посуд церковний, золотий і з дорогого каме­ ня, і єпископа преподобного Симеона вбили. У цей же час він [Батий] послав і на Чернігів; і обступили вони [татари] місто величезною силою своєю; а Мстислав Глібович, почувши про напад іноплемінників на міс­

89

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

то, виступив проти них з усім своїм військом; і коли вони билися, Мстислав був переможений і багато його воїнів були повбивані, і [тата­ ри] взяли місто, і запалили його вогнем; епіскопа залишили живим, але вивели його в Глухів.

Хрестоматія з історії Української РСР: У 2 т. Т. І: 3 найдавніших часів до кінця 50-х рр. XIX ст.

Київ, 1959. - С. 92-93.

Ніконовський літопис про оборону Києва під час облоги міста військами хана Батия (1240 р.)

В тому ж році (1240 р.) прийшов хан Батий до міста Києва з величез­ ною кількістю воїнів і оточив місто. Облягла його сила татарська, і немож­ ливо було нікому з міста вийти, ні в місто ввійти. 1 не можна було чути в місті один одного від скрипіння возів, ревіння верблюдів, від звуків труб і органів, від ржання стад кінських і від крику та галасу незчисленної кі­ лькості людей. 1 вся земля була переповнена татарами. Захопили тоді кия­ ни татарина, на ім’я Таврула, і той назвав усіх великих князів, що були з Батиєм, і розказав про його незчисленну силу [...] Приставив Батий багато пороків до міста Києва біля Лядських воріт, бо там близько були хащі. Ба­ гато пороків било [в стіни] безперестанно, день і ніч, а городяни мужньо боролися, і багато було мертвих, і лилася кров, як вода. 1 послав Батий у Київ до городян з такими словами: «Якщо підкоритеся мені, буде вам ми­ лість, а як будете опиратися, то багато постраждаєте і жорстоко загинете». Але городяни ніяк не послухали його, а злословили і проклинали його. Ба­ тий же дуже розгнівався і звелів з великою люттю іти на приступ міста. І так з допомогою великої кількості пороків пробили міські стіни і ввійшли в місто, а городяни кинулися назустріч їм. 1 тут можна було бачити і чути страшенний тріск списів і стукіт щитів; стріли затьмарили світло так, що не видно було неба за стрілами, а була темрява від безлічі стріл татарських, і скрізь лежали мертві, і скрізь текла кров, як вода. Дуже поранений був воєвода Дмитро, і багато сильних загинуло. І були переможені городяни, і татари зійшли на стіни, але від великої втоми засіли на стінах міських. І настала ніч. Городяни в цю ніч спорудили другий город навколо церкви святої Богородиці. На ранок же прийшли на них татари, і був лютий бій, і стали знемагати люди, і вбігли із своїми пожитками на церковні комари, і від ваги повалилися стіни церковні, і взяли татари місто Київ, місяця груд­ ня в 6 день [...] А Дмитра воєводу привели пораненого до Батия, і не велів Батий убивати його ради його мужності. І почав Батий розпитувати про князя Данила, і сказали йому, що князь утік в Угорщину. Батий же поса­ див у місті Києві свого воєводу, а сам пішов до Володимира на Волинь.

Хрестоматія з історії Української РСР: У 2 т. Т. І: 3 найдавніших часів до кінця 50-х рр. XIX ст.

Київ, 1959. - С. 93-94.

90

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

Письмова згода папи Інокентія IV прийняти «Королівство» Данила Галицького під своє заступництво (1246 р., травня 3)

Найяснішому королю Русі — єпископ Інокентій, слуга слуг Божих. Оскільки ми намірені удостоїти тебе і твоє Королівство як нову ниву

[Господню] особливою милістю і благословенням, то охоче відгукнулися на твої прохання і доброзичливо вислухали твої просьби, покладаючись на милість Бога. Схилені твоїми благаннями, ми приймаємо тебе і згадане Королівство під заступництво святого Петра і наше, [що] й підтверджуємо сьогоднішнім листом.

Нехай не буде нікому з людей дозволено порушувати цю сторінку на­ шого покровительства або в нерозсудному зухвальстві виступати проти ньо­ го. Коли ж хто-небудь насмілиться це зробити, то хай він знає, що викличе на себе гнів усемогутнього Бога і святих апостолів Петра і Павла.

Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть.

Львів, 2004. - С. 765.

Лист папи Інокентія IV до католицьких ченців, що мали відбути на Русь до Данила Галицького (1246 р., травня 3)

[...] Бажаючи відгукнутись на прохання найдорожчого у Христі нашого сина [...] найчеснішого короля Русі і бажаючи в усьому з Божою допомо­ гою задовольнити його побажання, ми відряджаємо вас для перебування при ньому, даючи вам нашим листом такі повноваження, якими наділені ті, хто посланий до татар.

А тому велимо негайно з’явитись перед цим королем і знаходитись при ньому [стільки], скільки йому буде потрібно. [...]

Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть.

Львів, 2004. - С. 765-766.

Опис папським легатом Джованні да Плано Карпіні подорожі по Волині і Київщині

(1246 р.)

— Коли ми вже захотіли, як сказано вище, вирушити до татар, ми при­ були до короля Богемського. Коли ми спитали в нього поради, бо цей наш цар був прихильний до нас здавна, яка дорога краща для нашої подорожі, він відповів, що, як йому здалось, краще було б їхати через Польщу і Русію, бо в Польщі в нього були родичі, за допомогою яких ми б могли ви­ їхати в Русію. І, давши нам грамоту і добрих провожатих, він наказав також давати харчі по його землях і містах, поки ми не приїдемо до князя Сілезії Болеслава, його племінника, що був нам також знайомий і близький.

91

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

— Він також дав нам свою грамоту, надійних провожатих і харчі по своїх маєтках і містах, поки ми не приїхали до князя Ланціського Конрада. В цей час з допомагаючої нам милості божої туди прибув пан Василько, князь Русії, від якого ми цілком дізналися про настрій татар. Саме він по­ силав туди своїх послів, які повернулися до нього і брата його Данила з охоронною грамотою для проїзду до Батия пана Данила. Василько сказав нам, що коли ми захочемо поїхати до них, то нам слід мати великі дари для роздачі їм, бо вони дуже настирливо вимагали їх, і якщо їх не давати то — і це цілком правдиво — посол не міг відповідно виконати своїх справ; мало того, його так би мовити, вважали за ніщо. Ми ж, не бажаючи, щоб справа пана папи і церкви була в зв’язку з цим утруднена, наказали купити на те, що нам було дано як милостиня і для підтримки життя, кілька шкур бобрів, а також інших різних тварин. Князь Конрад і княгиня краковська, деякі воїни і єпископ краковський, дізнавшися про це, подарували нам та­ кож ще більше цих шкур. Таксамо князь Конрад, син його і краковський єпископ дуже просили згаданого вище Василька, шоб він допоміг нам, наскільки міг, при переїзді до татар; він відповів їм, що охоче це зробить.

—Звідси він повіз нас у свою землю, І через те, що він затримав нас на кілька днів на своєму утриманні, щоб ми трохи відпочили, і на наше прохання наказав з’явитись до нас своїм єпископам, ми прочитали їм гра­ моту пана папи, в якій він умовляв їх повернутися до єдності святої матері церкви; ми також умовляли їх, і навіть схиляли до того ж самого, наскі­ льки могли, і князя, і єпископів, і всіх інших, що зібралися. Але через те, що в той час, коли вищезгаданий князь поїхав у Польщу, його брат, князь Данило, поїхав до Батия і його не було, вони не могли дати рішучої відпо­ віді, і нам, щоб дістати остаточну відповідь, треба було чекати повернення Данила.

—Після цього вищеназваний князь послав з нами до Києва одного слугу. Однак ми все ж їхали увесь час у смертельній небезпеці через литов­ ців, які часто і потай, скільки могли, робили набіги на Русію і особливо в тих місцях, через які ми повинні були проїжджати; а що велика частина людей Русії була перебита татарами або взята в полон, вони аж ніяк не могли вчинити їм сильний опір, а з боку самих руських ми були у безпеці, дякуючи вищеназваному слузі. Звідси з допомагаючої нам милості божої і позбувшися ворогів хреста христового, ми прибули до Києва, який був сто­ лицею Русії; прибувши туди, ми мали нараду про нашу подорож з тисяч­ ником і іншими знатними особами, що були там же. Вони нам відповіли, що коли ми поведемо в Татарію наших коней, то вони всі можуть загинуть, бо лежав глибокий сніг і вони не вміли добувати копитами траву спід сні­ гу, подібно до коней татар, а знайти їм для їжи щось інше не можна, бо в татар немає ні соломи, ні сіна, ні корму. Через це ми, після наради, вирі­ шили залишити їх з двома слугами, які мали охороняти їх. В наслідок цьо­ го нам треба було дати подарунки тисячникові, щоб заслужити його ми­ лість для одержання підвод і провожатих. Перше, ніж попасти в Київ, ми смертельно захворіли в Данилові; проте, все таки ми наказали, не зважа­ ючи на сильну холоднечу, везти себе на возі по снігу, щоб діла християн­ ства не могли зазнати перешкод.

92

Ро з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

—Отже, влаштувавши всі ці справи в Києві, на другий день після свя­ та очищення нашої владичиці, ми кіньми тисячника з провожатими по­ спішно направилися з Києва до інших варварських народів. Ми прибули до якогось селища, що звалося Канів, яке було під безпосередньою владою

татар.

Історія України в документах і матеріалах. Т. І: Київська Русь і феодальні князівства XII—XIII ст.

Київ, 1939. - С. 195-196.

Зписьмового дозволу папи на дотримання єпископами і пресвітерами Русі традиційних релігійних обряців

(1247 р., серпня 27)

Оскільки ми особливо поважаємо тебе серед шанувальників церкви, [то] з Божою допомогою охоче спрямовуємо [наш] слух до твоїх прохань і чинимо милостиве благословення твоїм побажанням. Тому, найдорожчий у Христі сине, схиляючись до твоїх прохань, ми дозволяємо цим листом єпископам і іншим пресвітерам Русі дотримуватися обрядів, пов’язаних з [підготовкою святих дарів із] перебродженого тіста та інших їхніх релігій­ них звичаїв, які не суперечать католицькій вірі, тобто вірі римської церкви.

Нехай не буде нікому з людей дозволено порушувати цю сторінку на­ шого покровительства або в нерозсудливій зухвалості виступати проти ньо­ го. Коли ж хто-небудь насмілиться це зробити, то хай він знає, що викличе на себе гнів усемогутнього Бога і святих апостолів Петра і Павла.

Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть.

Львів, 2004. - С. 767.

З доручення папському легатові навернути вище духовенство і руських вельмож до римської церкви

(1247 р., вересня 7)

[...] Як згинули в потопі всі, хто опинився поза ковчегом, так на муку вічного прокляття приречені всі, хто перебуває поза єдністю церкви, якщо їх не навернути до її лона. Схилений ось такими роздумами, наш найдо­ рожчий у Христі син Данило, найясніший король Русі, якого просвітив Господь своїм милосердям, воліючи не смерті грішникам, а свого воскре­ сіння і життя, просив нас із належною поштивістю у спеціальному листі і через недавно присланих з цією метою послів, щоб ми з властивою нам добросердістю удостоїли прийняти його самого і весь народ його Королів­ ства, досі відірваний від єдиної віри, до спільності й обітниці римської церкви, голови й наставниці усім іншим.

А тому ми доручаємо тобі, як особисто причетному до цих земель, від імені нашої папської влади возз’єднати й прийняти їх, як особливо побож­ них синів названої римської церкви — матері всякої єдності, за умови, що згаданий король сам, утвердившись у своєму благочестивому намірі, а та­

93

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

кож архиєпископи, єпископи та інші магнати його Королівства, клятвено й щиро відрікаючись від схизми, пообіцяють і присягнуть, що вони віднині перебуватимуть у єдиній вірі, яку зберігає й проголошує римська церква, і у вічній обітниці цієї ж римської церкви.

Оголоси про це всенародно в містах і королівствах, де вважатимеш за потрібне, і подбай про публічне розголошення. [...]

Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть.

Львів, 2004. - С. 769-770.

Літопис про поїздку князя Данила Романовича до хана Батия (1250 р.)

У рік 6758 [1250]. Тим часом [хан] Могучій прислав посла свого до Да­ нила й Василька, коли вони обидва були в [городі] Дороговиську: «Дай Га­ лич!» [1 Данило] був у печалі великій, тому що не укріпив він був землі своєї городами. І, порадившися з братом своїм, поїхав він до Батия, кажу­ чи: «Не дам я пів-отчини своєї, а їду до Батия сам».

[...] прибув він до Батия на Волгу. [І] коли він збирався поклонитися [ханові], то прийшов чоловік Ярослава [Всеволодовича] Сонгур [і] він ска­ зав: «Брат твій Ярослав кланявся кушу, і тобі кланятися». 1 одказав йому [Данило]: «Диявол говорить із уст ваших. Бог запре уста твої, і не буде по­ чуто слово твоє». І в той час він покликаний був Батиєм [...]

1 поклонився він за обичаєм їх, і ввійшов у вежу його. Він, [Батий], сказав: «Данило! Чому ти єси давно не прийшов? Але якщо нині ти при­ йшов єси, — то й се добре. Чи п’єш ти чорне молоко, наше пиття, кобиля­ чий кумиз?» І він сказав: «Досі я не пив. А нині ти велиш — я п’ю». Він тоді сказав: «Ти вже наш-таки, татарин. Пий наше пиття!» І він, [Данило], випивши, поклонився за обичаєм їх, [і], промовивши свої слова [подяки], сказав: «Я іду поклонитися великій княгині Баракчиновій». [Батий] сказав: «Іди». Пішовши, він поклонився їй за обичаєм. І прислав [Батий] вина дзбан, і сказав: «Не звикли ви пити молока, пий вино!»

О, лихіша лиха честь татарськая! Данило Романович, що був князем великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом, і Володими­ ром, і Галичем, і іншими краями, нині сидить на колінах і холопом себе називає! А вони данини хотять, і погрози ідуть, [і] він життя не надіється! О, лиха ти, честь татарськая! [...]

[...] Пробув же князь у них днів двадцять і п’ять, [а тоді] одпущений був [із тими], що були з ним, і поручена була земля його йому. 1 прийшов він у землю свою, і зустрів його брат [Василько] і сини його. І був плач че­ рез обиду його, але ж більша була радість, що він є здоров. [...]

Літопис руський.

Київ, 1989. - С. 404-406.

94

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньорусько! державності

Літопис про боротьбу галицького князя Данила з Литвою і Золотою Ордою

(1250-ті рр.)

[...] Після кременецької ж війни [хана] Куремси Данило здійняв війну проти татар. Порадившися з братом [Васильком] і з сином [Львом], послав він [воєводу] Діонісія Павловича [і] взяв [город] Межибоже. А потім Дани- лові-таки люди і Василькові пустошили Болохів, а Львові — Побожжя і людей татарських.

Коли ж настала весна, послав [Данило] сина свого Шварна на Горо­ док, і на Сімоць, і на всі [тамтешні] городи. І взяв він Городок, і Сімоць, і всі городи, що піддались татарам, Городеськ і [городи] по [ріці] Тетереву до Жедечева. Але возвягляни обманули Шварна: узявши тивуна [його], во­ ни не дали йому тивунити, і Шварно прийшов [назад], узявши городи всі. А вслід за ним прийшли білобережці, і чернятинці, і всі болохівці [з поко­ рою] до Данила.

Прислав також Миндовг [посла] до Данила: «Я пришлю до тебе Рома­ на і новгородців, щоби він пішов до Возвягля, [а] звідти й до Києва». 1 призначив він строк [збору] коло Возвягля.

Урік 6766 [1258]. Данило тоді з братом [Васильком] рушили до Возвягля

звеликою силою, ждучи вісті од Романа і литви. І стояв [Данило] на [ріці] Корчику днину, ждучи вісті од них, і пішов до Возвягля. Раніш послав він сина свого Шварна, щоб він оточив город і щоб ніхто ж не втік із них.

Воїв же було з ним п’ятсот, і городяни, бачивши мало ратників із кня­ зем, сміялися, стоячи на городській стіні. Але назавтра прийшов Данило із силою-силенною війська, із братом своїм [Васильком] і з сином Львом. І

коли побачили [це] городяни, то страх напав на них, і не видержали вони, і здалися. 1 [Данило] город запалив, а людей вивів і оддав їх на поділ, — то брату своєму, а то — Львові, інших — Шварнові. 1 пішов він до себе додо­ му, взявши город.

Коли ж Роман прийшов до города [Возвягля] і литва, то литовці ки­ нувшись на город, не побачили нічого, тільки самі головні [та] псів, що бі­ гали по городищу. І [литовці] досадували і плювали, кажучи по-своєму «Янда», призиваючи богів своїх Андая і Диверикса і всіх богів своїх споми­ наючи, тобто бісів.

Потім Роман поїхав услід за отцем, узявши з собою трохи людей, а ін­ ших пустив додому. Данило ж і Василько раді були [йому]. А Лев поїхав до себе додому.

Литва тим часом, роздумавши [їхати додому], пустошила [землю Данилову], бо держали вони гнів [на нього]. Отож, поїхавши, пустошили вони довкола Луцька, а [цього] Данило не відав, ні Василько. Тоді князі, що служили в Данила, і Василькові люди — [тисяцький] Юрій [Домажирич], Олекса [Орішок] двірський та інші — поїхали на них [...] [Литовці] не ви­ держали і повернули навтікача, а вони, рубаючи їх і колячи, ввігнали їх в озеро. Десять мужів хапалися за одного коня, думаючи, що «кінь винесе нас», і при цім тонули, бо ангел їх топив, посланий богом. 1 натонуло в

95

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

озеро трупів, і щитів, і шоломів, так що місцеві жителі велику користь ма­ ли, виволікаючи їх.

Велика ж проти литви була січа. Побідники славили бога і святую вла­ дичицю богородицю, і послали вони здобич Данилові й Василькові. 1 обра­ дувалися Данило й Василько божій помочі, що [була] проти поганих. А бу­ ли се люди Миндовгові і воєвода їх Хвал, що велике убивство чинив землі Чернігівській, і [князь] Сирвид Рушкович. Сирвид тоді втік, а Хвал убитий був і багато інших.

У рік 6767 [1259]. А потім [хан] Куремса рушив на Данила і на Васи­ лька; несподівано він приїхав. Василько тоді збирався [на війну] у Володи­ мирі, а Данило — в Холмі, [і] вони послали [гінців] до Льва, щоби він по­ їхав до них.

Куремса ж, не перейшовши [ріки] Стару, послав людей до [города] Во­ лодимира. А коли в’їхало військо противників до города, вийшли на них піші городяни і билися з ними кріпко, і вибігли вони з города, прибули до Куремси і розповіли, що городяни кріпко борються з ними.

Данило ж і Василько все одно збиралися удвох, маючи намір битися з татарами. Але прилучилось ото за гріхи [наші] загорітися Холмові [...] і по­ лум’я було таке, що зо всеї землі [Холмської] заграву [було] видіти. Навіть і зо Львова дивлячись, було видно [її] по белзьких полях од палахкотіння сильного полум’я. [...]

Потім же поїхали вони обидва у Володимир і, зібравши трохи дружи­ ни, молилися богу, щоби ізбавив їх бог од нашестя татар. Не маючи змоги дружини зібрати, посилали вони обоє [гінців] сюди й туди. І коли прилу­ чилося Васильковим людям виїхати [в поле], то, знайшовши татар, вони били їх і колодників захопили.

А потім, коли Куремса стояв біля Луцька, сотворив бог чудо велике. Луцьк був неукріплений і непідготовлений, і збіглося у нього багато людей. А був уже холод і вода велика. 1 коли він, [Куремса], прийшов до Луцька, то не міг перейти [ріку Стир]. Він хотів міст захопити, але городяни одрубали міст. Він тоді пороки поставив, намагаючись одігнати [їх], але бог чу­ до вчинив, і святий Іоанн [Златоустий], і святий Микола [Мирлікійський]: знявся ж такий вітер, що коли порок вергав [камінь], то вітер повертав ка­ меня на них, [татар]. Вони все одно далі сильно метали на них, [городян, і] зламався силою божою порок їхній. 1, не досягнувши нічого, вернулися во­ ни в сторони свої, тобто в поле. [...]

Коли ж минув час, то прийшов [воєвода] Бурондай, безбожний, лю­ тий, з безліччю полків татарських, з великою силою, й став на місцях Куремсиних [татар], Данило ж воював із Куремсою і ніколи-таки не боявся Куремси: Куремса бо не міг йому був ніколи вчинити лиха, допоки [не] прийшов Бурондай із силою великою. Послав він тоді послів до Данила, кажучи: «Я іду на Литву. Якщо ти спільник єси, піди зі мною».

Данило, отож, сів із братом [Васильком] і з сином [Львом думати]. Пе­ чальними бувши, радились вони, бо знали, що як Данило поїде, то не буде він назад із добром. Коли порадилися вони всі, то поїхав Василько замість брата, і провів його брат до Берестія, і послав із ним людей своїх. !, помо­ лившись богу святому, Спасу ізбавителю, — а це ікона, яка є у городі Мель-

96

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

ниці в церкві святої Богородиці і нині стоїть у великій честі, — дав йому обітницю Данило-король прикрасою оздобити її.

Коли ж Василько їхав за Бурондаєм один по Литовській землі, він, знайшовши десь литву [і] побивши її, привів здобич Бурондаєві. І похвалив Бурондай Василька: «Хоча брат твій не їхав». І пустошив [Василько], їздя­ чи з ним, [Бурондаєм], шукав він синівця свого Романа, [і] розоряли вони землю Литовську і Нальщанську. Княгиню ж [Олену] він зоставив був у брата [Данила], і сина свого Володимира.

А потім Данило-король, поїхавши, узяв [город] Волковийськ і Глібакнязя. Пославши їх, [бранців, у Холм, Данило] держав його, [Гліба], в че­ сті, бо до Волковийська він їхав більше тому, що намагався схопити ворога свого, Войшелка і Тевтивила, але не застав їх обох у городі. Він шукав їх по становищах, посилаючи людей, але не знайшов їх, бо великий обман вони удвох учинили були: схопив Войшелк сина його Романа. І ще послав [Данило] Михайла [Ростиславича], і пустошив він по [ріці] Зельві, шука­ ючи їх обох, але не знайшов їх.

Потім же, думаючи іти на Городен [і] гадаючи, що вони там обидва, [Данило] послав тому [гінця] по Льва, сина свого, і по людей своїх, і при­ їхали вони в город Мельник. Але коли він збирався іти до Городна і всі поспішали, то була із Ляхів у короля Данила вість, що татари пробувають у Ятвягах. Лев тоді сказав [Данилові]: «Вої твої голодні є і коні їх». А він, одповівши, сказав йому: «Ми пошлем сторожів до Визни». І дав Данило-ко- роль харчу воям досита і коням їхнім.

Послано було раніше також двох послів у Ятвяги, довідатися про брата [Василька]. Але тому що татари приїхали в Ятвяги, посли обидва схоплені були, і допитував їх [Бурондай]: «Де є Данило?» І вони відповіли: «У Мельниці він є». Вони, [татари], сказали тоді: «То є спільник наш. Брат його воював із нами. Туди ідем».

Але сторожі [Данилові] розминулися з ними, [татарами], і вони про­ йшли до Дорогичина. І була [про це] вість Данилу, [і] послав він звідти, [з Мельника], Льва, і Шварна, і Володимира [Васильковича], кажучи їм: «Якщо ви будете в мене — їздити вам у стани до них». [...]

У рік 6769 [1261]. [...] І тоді рушив Бурондай до [города] Володимира, а Василько-князь — із

ним. Але не дійшов він до города, а став на [селі] Житані на ніч. Бурондай же став мовити про Володимир: «Васильку! Розмечи город!» 1 князь Васи­ лько почав думати в собі про город, тому що не можна було розкидати йо­ го скоро через [його] величину. [1] повелів він запалити його, і так за ніч він згорів увесь.

Аназавтра приїхав Бурондай у Володимир і побачив своїми очима, що город згорів увесь. І став він обідати у Василька на дворі і пити. Пообідав­ ши ж і пивши, ліг він на ніч у [городку] П’ятиднях.

Аназавтра прислав він татарина, на ім’я Баймура, і Баймур, приїхавши до князя, сказав: «Васильку! Прислав мене Бурондай і велів мені город розкопати». Сказав тоді йому Василько: «Роби, що звелено тобі». І став він розкопувати город на знак побіди.

97