90. Психолого-педагогічна характеристика дітей з дцп

Дитячий церебральний параліч (ДЦП) - це важке захворювання нервової системи. ДЦП розвивається у результаті недорозвинення або пошкодження мозку в ранньому онтогенезі.

Основним клінічним симптомом ДЦП є порушення рухової функції, пов'язаної із затримкою розвитку чи неправильним розвитком статокинетических рефлексів, патологією м'язового тонусу, парезами. До руховим розладів в більшій частині випадків приєднуються порушення зору і слуху, мови та ін. У деяких дітей можуть спостерігатися супутні синдроми: судомний, мозжечковий, гіпертензіонний, гіперкінетичний і інші. Найбільш поширеною формою порушення психічного розвитку при даному захворюванні є затримка психічного розвитку. Слід зазначити, що ДЦП не є прогресуючим захворюванням. З віком при правильному лікуванні, реабілітації та корекційно-педагогічної роботи стан дитини, як правило, покращується.Ступінь тяжкості рухових порушень варіюється у великому діапазоні. Важка. Діти не опановують навички ходьби і маніпулятивною діяльністю. Вони не можуть себе обслуговувати.Середня. Діти опановують ходьбою, але пересуваються за допомогою ортопедичних пристосувань (милиць, канадських паличок і т.п.) Навички самообслуговування у них розвинені не повністю з-за порушень маніпулятивної функції.

Легка. Діти ходять самостійно. Вони можуть себе обслуговувати, у них досить розвинена маніпулятивна діяльність. Проте у хворих можуть спостерігатися неправильні патологічні пози і положення, порушення ходи, руху недостатньо спритні, уповільнені. Знижено м'язова сила, є недоліки дрібної моторики. Найбільш важкі хворі виховуються і навчаються в спеціальних установах інтернатного типу для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату.

89. Охарактеризуйте мовленнєвий розвиток дитини дошкільного віку.

Мовленнєвий розвиток дитини — один з основних чинників становлення особистості в дошкільному дитинстві. Ступінь розвитку цієї сфери психіки визначає рівень сформованості соціальних і пізнавальних досягнень дитини — потреб і інтересів, знань, умінь та навичок, а також інших психічних якостей, що є основою особистісної культури. Становлення в людини всіх психічних функцій, психічних процесів, особистості в цілому неможливе без міжособистісного контакту. Комунікативно-мовленнєві здібності можна характеризувати як індивідуальні психологічні й психофізіологічні особливості, які сприяють швидкому і якісному засвоєнню умінь та навичок застосовувати засоби спілкування в конкретній ситуації взаємодії з оточуючим. Хочеться підкреслити, що спілкування є тією вирішальною умовою, яка визначає факт появи активного мовлення, строки його виникнення, темп розвитку й удосконалення в наступні періоди дошкільного дитинства. Цей висновок не зменшує важливості інших факторів, і передусім розвитку чуттєвого пізнання, а також фонематичного слуху й артикуляційних рухів, без яких неможливо побудувати звукоорганізоване членоване мовлення, шо закріплює понятійний зміст свідомості.

Мовлення виникло в спілкуванні і в своєму подальшому розвитку й становленні тісно пов'язане з комунікативною діяльністю дошкільника. Його рівень складності визначається широтою і дієвістю мотивів спілкування. Сама матерія мовлення (лексика, граматика) великою мірою залежить від потреби дитини в спілкуванні з дорослими й однолітками. Із розмаїття мовлення навколишніх, що чує дитина, вона вибирає, засвоює і створює необхідне їй для розв'язання комунікативних завдань, які постають перед нею у зв'язку з особливостями життєдіяльності на даному етапі розвитку. Саме розвиток комунікативної діяльності визначає розвиток мовлення, а не навпаки. Для розвитку мовлення необхідно ставити перед дитиною нові завдання спілкування, шо вимагали б нових мовних засобів спілкування.