8. Південно-Західна Русь у період феодальної роздробленості (40-і рр.XII – середина XIV ст.). Велике Галицько-Волинське князівство: етапи суспільно-політичного розвитку.

У ХІІ ст. Русь увійшла добу політичного розвитку, який у дореволюційній історіографії було прийнято називати «удільним періодом», а у радянській – «періодом феодальної роздробленості». Зрозуміло, що обидва ці терміни – умовні та віддзеркалюють процес виокремлення князівств-земель.

Що ж змінилося у ХІІ ст., якщо оперувати поняттями тодішньої історичної епохи ?

Доба політичного дроблення давніх держав – це загально історична закономірність розвитку ранньосередньовічної Європейської цивілізації. Відмінність руської історії полягала насамперед у тому, що після монгольського завоювання Русь як єдина та якісно нова держава не відродилася.

Хронологічно початок удільної роздробленості дослідниками визначається по-різному: від другої половини ХІ ст. і Завершується на поч. 40-х рр. ХІІІ ст., коли внаслідок завоювання руських земель монгольськими ордами хана Батия закінчується й історія Давньоруської держави.

Причини феодальної роздрібненості:

поглиблення та розширення феодального землеволодіння, коли земельні майнові інтереси удільних князів і бояр стають, фактично, тотожностями;

динамічне кількісне збільшення правлячої династії та її політичне перманентне дроблення (Мономашичі, Святославичі, Ростиславичі і т.п.), коли князівська психологія стає сепаратиською;

бурхливий розвиток давньоруських міст (бл. 100 – П. Толочко, понад 300 – М Тихомиров) і перетворення їх у адміністративно-політичні осередки князівств;

Вступ Давньоруської держави в епоху роздробленості зовсім не означав її розпаду. На думку Б. Рибакова, новий етап історичного розвитку Русі точніше називати не періодом роздробленості, а початком розвинутого феодалізму.

Одним із головних осередків державності у Південно-Західній Русі було Галицько-Волинське князівство, яке в XIII ст. об'єднувало лише етнографічні українські землі й охоплювало 90% населення, котре проживало в межах нинішніх кордонів України.

Територія, на яку поширювалася в різні часи влада галицько-волинських князів, становила 320-330тис.кв.км. На той час могутнє Угорське королівство мало 400тис.кв.км., Польське Королівство-200-250тис.кв.км., Володимиро-Суздальське князівство (ядро Московської держави),- до 300 тис. кв.км.

Спеціалізація міст, зумовлена державними потребами: одні - важливі торгові й ремісничі центри (Львів, Перемишль, Володимир), інші - мали суто оборонні функції, решта - адміністративно-фіскальні. Письмові джерела фіксують 22 види ремісничих спеціальностей, археологічні - до 60. Зовнішня торгівля велася з Польщею, Литвою, Німецьким орденом, Візантією, Угорщиною, Чехією, Саксонією, Фландрією, що вносило в соціально-політичний і економічний устрій князівства нові риси.

Державний апарат складали: князь, боярська дума, тисяцькі(намісники), урядовці-дворецькі, княжий печатник, стольник. Особливістю державно-політичного устрою Галицько-Волинської Русі була князівсько-боярська боротьба. Влада галицько-волинських князів була спадковою. Між Романовичами понад 100 років не відбувалися міжусобні війни. Військо - добре організоване, дисципліноване, складалося з „дружини" і „воїв". Існували у князівстві власні гроші - „гривні кун". Використовувалася символіка: герб, печатка, жезл (булава), прапор тощо. З ХІУ ст. гербом утверджується зображення золотого лева на синьому щиті. Прапор - синє полотнище із зображенням лева. Культура галицько волинської доби сприяла формуванню української мови і культури, зміцненню її зв'язків з культурою інших народів.

Отже, за всіма ознаками Велике Галицько-Волинське князівство відповідало категоріям держави. Водночас, суспільно-політичний розвиток пройшов якісно відмінні етапи:

Перший етап - утворення і становлення (1199-1205). Об'єднання Волинського і Галицького князівства Романом Мстиславовичем, який прагнув подолати удільну роздробленість. У 1202 р. він висунув проект „Доброго порядку" на Русі, що передбачав централізацію влади і федерацію Давньоруської держави (на основі 7 великих князівств).

Другий етап - тимчасовий розпад єдиної держави (1205-1238), позначений майже 40-річною боротьбою бояр та іноземним втручанням.

Третій етап - об'єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординською залежністю (1238-1264рр.). Навесні 1238р. князь Данило Романович відновив внутрішню єдність земель, розгромив тевтонських рицарів Добжинського ордену. У 1239 р. заволодів Києвом, усунув смоленського князя Ростислава і посадив намісника Дмитра. В умовах навали орд Батия, князь домовлявся про антиординський союз з правителями Угорщини і Польщі, а галицькі бояри запросили на стіл представника Чернігівської династії Ростислава Михайловича, який був зятем угорського короля. В 1245 р. в битві під м. Ярославом на Сяні князь Данило розгромив князя Ростислава разом з військом його союзників.

В 1256 р. закладено місто Львів. З метою створення міжнародної антиординської коаліції налагоджує зв'язки з Папою римським Інокентієм ІУ. У 1253 році князь коронувався в Дорогочині, однак обіцяна допомога для організації хрестового походу проти монголо-татар не надійшла. Князь Данило розриває зв’язки і зважується на самостійні дії: в 1254р. його війська звільняють Пониззя від монгольського намісника; в 1255 р. здійснено похід проти болохівців, які добровільно співпрацювали з ординцями; намагається поширити владу на Київську землю; розгромив загони Куремси на Волині. Орда хана Бурундая в 1259 р., під загрозою знищення краю, змусила Данила зруйнувати укріплення ряду фортець. У нескореному Холмі в 1264 р. князь Данило Романович помер.

Четвертий етап - стабільність та піднесення (1264-1323 рр.) Спадкоємці Данила Галицького, зберігаючи політичну цілісність князівства на чолі з князем Васильком, володіли окремими її землями. На 1289 р. всі галицько-волинські землі об'єднуються під владою Лева і відносно мирно розвиваються. Наступник Лева - князь Юрій І (1301-1315рр.) зміцнює позиції, ставши „королем Русі та князем Володимирії". Наступниками Юрія І стали його сини - Андрій та Лев II (1315-1323 рр.). Їх дуумвірат зберіг єдність держави, налагодив союзницькі відносини з Польщею, Тевтонським орденом проти Литви та Орди. У битві з військом хана Узбека в 1323 р. молоді князі загинули. Династія Романовичів закінчилася.

П'ятий етап - поступовий занепад (1323-1340), припадає на князювання Болеслава - сина мазовецького князя Трайдена та Марії Юріївни. Невдоволені бояри отруїли його в 1340 році. Престол перейшов до його зятя - литовського князя Любарта, сина Гедиміна, який почав приєднувати до Литви руські землі.

Шостий етап – агонія (1340-1380рр.), введений нещодавно до наукового обігу Н.Яковенко. Період завершення розподілу держави Романовичів між Польщею і Великим князівством Литовським. Упродовж короткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужинців: Галичина - під Польщею, Волинь - під Литвою, Буковина - у складі Молдавського князівства.