21. Реформи в російській та австро-угорській імперіях

У СЕР.- ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ Х1Х СТ. ТА УКРАЇНА

В середині Х1Х ст. обидві імперії– суверени українських земель вступили в період глибоких змін, які йшли в принципово спільному напрямку,-створення капіталістичної ринкової економіки,правової держави,ідейно-політичного плю ралізму.Однак,темпи й методи перетворень при цьому суттєво різнились,що відображало далеко не однакову ситуацію в Росії та Австро-Угорщині.

В Австро-Угорщині реформаторський процес розпочався раніше, під безпосереднім впливом революції 1848-49 рр., мав під собою широку суспільну опору,а тому виявився глибшим та більш комплексним. Його стартом можна вважати селянську реформу,розпочату у “Галіції та Лодомерії” 16 квітня 1848 р. (майже на півроку раніше,ніж у решті імперії:скасування феодальних повинностей(за викуп),закріплення селянських наділів (рустикальних земель) у приватну власність селян.

З кінця 1867 р. держава була поділена на дві внутрішньо самостійні частини– “піднімецьку”Ціслейтанію та“підугорську” Транслейтанію,внаслідок чого і політична реформа просувалась по різному. Загальмована в угорській частині імперії,вона доволі послідовно впроваджувалась у власне“Австрії-Ціслейтанії”– аж до встановлення рівного і загального виборчого права(1907 р.).

В історичній долі західноукраїнських земель ці реформи зіграли суперечливу роль,оскільки за своєю природою являли собою компроміс між елітами т.зв. ”державних народів”(німців,угорців,поляків) за рахунок слабкіших,переважно “селянських”.Явно обділеними виглядали в цьому ряді й русини-українці, роздроблені на три автономні провінції(Угорщину,Буковину та Галичину)і поставлені в них у підлегле становище. Та водночас,австрійська демократія прищеплювала цьому приниженому раніш етносові “хлопів та попів”такі нові явища як ініціативність,громадську організованість та самодисципліну,поважання права і т.п. Зрештою,національне самоусвідомлення та консолідація стали можливими теж завдяки демократії.

В Росії реформаторський процес розпочався пізніше,мав вузьку суспільну опору-в особі ліберальної бюрократії та інтелігенції,- проходив у формі перетворень,ініційованих царським урядом,та за змістом не виходив за межі,продиктовані інтересами самодержавства. 12 лютого 1861 р.розпочалась

селянська реформа,яка покінчила з кріпацтвом. Селяни звільнялись від нього з земельними наділами,однак,за викуп.

З 1874 р. рекрутська система комплек тування армії поступилась місцем сучасним принципам загальної військової повинності, регулярного строкового призову до армії з вибуттям в запас. В армії заборонялось рукоприкладство,впроваджувались військові суди та прокуратура для контролю над дотриманням законності. Згодом,з 80-х рр.,стало переглядатися податкове законодавство– в плані скасування станових привілеїв. Нарешті,сучасного вигляду стала набувати й система освіти: гімназії та вузи здобули автономію, стали набувати більш різноманітних та спеціалізованих форм (реальні гімназії, вузи технічного та комерційного спрямувань).

На відміну від сусідньої Австро-Угорщини,реформи в Російській імперії практично не торкнулися системного устрою влади–він залишався самодержавним, опирався на дворянство.Тим самим,закладалося одне з протиріч,що породило політичні кризи й революції недалекого майбутнього.

Значення великих реформ в Росії та Австро-Угорщині полягало в тому, що вони відкривали простір процесам соціально-економічної, культурної модернізації українського суспільства і неминуче надавали прискорення формуванню української нації.