Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Istoriya_Ukrayini_2010.doc
Скачиваний:
188
Добавлен:
06.06.2015
Размер:
647.68 Кб
Скачать

2. Формування цивілізованого суспільства - доба раннього залізного віку на території України

На початку І тис. до н.е. епоха міді-бронзи змінилась залізним віком; початковий його період називається раннім залізним віком, який тривав приблизно до початку V ст. н.е. Його головною рисою було добування та широке використання заліза для виготовлення різних знарядь праці і зброї. Залізні вироби за міцністю і гостротою перевершували вироби з усіх інших матеріалів - каменю, кістки, рогу, міді і бронзи.

На зміну напівосілим скотарям-землеробам попередніх епох прийшли численні кочові племена, які протягом багатьох століть визначали історичний розвиток на степових обширах Євразії.

Першим кочовим народом в українських степах були кіммерійці /Х- початок VІІ ст. до н.е./. Цей етнонім донесли нам писемні джерела -ассирійські, лідійські, грецькі, а археологи визначили коло його пам'­яток. Кіммерійці сформувались на ґрунті білозерської культури пізньої бронзи, вели типово кочовий спосіб життя, залишивши після себе похо­вання курганного типу і належали до іраномовних етносів.

Провідне місце в господарстві кіммерійців належало табунному конярст­ву, що забезпечувало верховими кіньми воїнів, давало значну частину продуктів харчування. За це Гомер у поемі "Ілліада" називає їх "дивними гіпомологами-млекоідами" , тобто тими, хто доїть кобилиць. З ремесел і відомі залізоробне і залізообробне, бронзоливарне, ткацьке керамічне та ін.

Кіммерійське мистецтво мало прикладний характер. Типовим було й ство­рення антропоморфних статуй, на яких висікались зображення різноманіт­ного військового спорядження.

Подальший розвиток кіммерійського суспільства був перерваний навалою скіфів.

Скіфська доба в стародавній історії України тривала від середини VII ст. до н.е. по III ст. до н.е. Фахівці виділяють в ній два етапи - архаїчний / VІІ - VІ ст. до н.е./ та класичний /V - ІV ст. до н.е./. Для першого етапу характерна орієнтація скіфів на зв'язки з державами Передньої Азії, а для другого - з античними державами Північного При­чорномор'я.

Поряд з численними археологічними пам'ятками вивчення історії скіфів вивчення історії скіфів є писемні твори античних авторів, зокрема "Істо­рія" Геродота.

Найдавніші згадки про скіфів датовані 70-ми рр. VІІ ст. до н.е. і міс­тяться в ассирійських джерелах. Царі Ассирії спочатку використовували їх як найманців для боротьби з мідійцями і вавілонянами, а потім скіфи чверть століття самі панували у Передній Азії.

Важливою подією в політичній історії Скіфії після її формування була скіфо-перська війна 513 або 512 рр. до н.е. Готуючись до завоювання Греції персицький цар Дарій І вирішив спочатку приборкати скіфів, щоб уникнути удару в свій тил. Зібравши велику армію він перейшов Дунай і почав заглиблюватися в глиб Скіфії. Заманюючи армію персидського царя Дарія І у глиб своєї території і нападаючи на її окремі загони, уникаючи генерального бою, скіфи здобули блискучу перемогу і відкинули військо агресорів за Дунай. Сам Дарій І ледь не потрапив у полон до скіфів.

Перемога над Дарієм І сприяла етнополітичній консолідації скіфів, виникненню державного утворення Велика Скіфія. Вздовж берегів Меотіди /Азовського моря/ до Танаїсу /Дону/ та степовому Криму кочували царські скіфи; в степах на схід від Борисфена /Дніпра/ проживали скіфи-кочовики, на пів­ніч від них, в Лівобережному Лісостепу - скіфи-землероби. Поблизу Оль­вії у Південному Побужжі - калліпіди або еліно-скіфи, північніше від них - алазони. Кочові скіфи розводили коней, дрібну і велику рогату худобу, а лісо­степові племена займалися орним землеробством: вирощували пшеницю, яч­мінь, горох, гречку, овес. Розвивались різні промисли, ремесла, особли­во обробка чорних і кольорових металів, бронзи, виробництво кераміки, ткацтво та ін.

Влада правителів Великої Скіфії поступо­во трансформується з виборної у спадкову. За своїми функціями - підтри­мання відносин залежності і панування, зміцнення статусу царя, накопи­чення в руках верхівки величезних багатств - це вже була політична організація і скіфське суспільство у своєму розвитку досягло стадії цивілізації. Найбільшої могутності Велика Скіфія досягла у ІV ст. до н.е. за правління царя Атея, який навіть карбував власну монету. Занепад цієї могутності почався наприкінці ІV ст. до н.е. Скіфів витісняють нові кочові племена. Центр скіфської державності переміщується у Крим, де протягом II ст. до н.е. - початку III ст. н.е. існувало пізньоскіфське царство, відоме з праць Страбона як Мала Скіфія. Зеніту своєї могутності Кримська Мала Скіфія досягла в ІІ ст. до н. е. за часів правління царів Скілура та Палака.

Релігія скіфів була язичеською. Основними богами були: папай - воло­дар неба; Табіті - богиня домашнього вогнища; Гойтосір - бог Сонця та інші. Ховали своїх померлих скіфи під курганами. Особливо величними є царські кургани Чортомлик, Товста Могила, Огуз, Гайманова Могила .

Сарматський період в стародавній історії України тривав з III ст. до н.е. по IIIV ст. н.е. Термін сармат в перекладі з давньоіранське мови означає "оперезаний мечем", і сармати, подібно кіммерійцям та скіфам були іраномовними племенами. Про них писали античні автори: Діодор Сицілійський, Страбон, Помпоній Мела, Агріппа, Аппіан та ін. Масове переселення сарматських племен на територію сучасної України починається з кінця II ст. до н.е. На рубежі нашої ери вони повністю освоюють території між Доном і Дніпром, а надалі проникають в Побужжя Подністров'я і Нижнє Подунав'я, довго і вперто воюючи з Римом. Війна і грабіжництво у них вважалися не тільки звичайною, а й престижною справою.

Побут сарматів є характерним для кочовиків. Античні автори згадують сарматські вози, намети; чоловіки носили короткі каптани, шаровари, м'які чоботи, жінки одягали довгі сукні з рукавами до зап’ястя, поверх сукні носили халат.

Сарматське суспільство було ранньокласовим, характеризувалося наявні­стю майнового розшарування, виділенням панівної верхівки при збережен­ні колективної власності на землю. Кількість рабів у сарматів незнач­на. Певною особливістю суспільного ладу у сарматів була наявність пережитків матріархату, високий соціальний статус жінки.

Головним предметом культу у сарматів, як і у скіфів, був меч як уособлення богу війни. Шанували вони й Велику богиню, яка одночасно вважалася і покровителькою коней.

В середині III ст. н.е. сарматів в українських степах потіснили войовничі германські племена готів, а остаточно витіснили кочівники-гунни в останній чверті ІV ст. н.е.

Яскравою сторінкою стародавньої історії України було існування античних держав у Північному Причорномор'ї / друга половина VІІ ст. до н.е. - кінець ІV-V ст. н.е./, які виникли як результат освоєння греками узбережжя Середземного і Чорного морів внаслідок "Великої грецької колонізації.” Так, про­тягом другої пол. VІІ - V ст. до н.е. виникли: Борисфеніда і Ольвія в Південному Побужжі, Тіра у Нижньому Подністров'ї, Херсонес у півден­но-західному Криму, Пантікапей, Феодосія, Мірмекій, Пормфій, Тірітака, Німфей на Керченському півострові.

Тисячолітня історія античних держав у Північному Причорномор'ї по­діляється на два великі періоди, кожний з яких, в свою чергу, склада­ється з трьох етапів.

Перший період тривав від другої половини VІІ ст. до н.е. до середини І ст. до н.е., називався грецьким або еллінським. Він характеризувався самостійним існуванням грецьких колоній, їх тісними політичними, економічними, культурними зв’язками з материком Грецією

Другий період історії античних держав Північного Причорномор’я називається римським /друга половина І ст. до н.е. – 70-ті рр. ІV ст. до н.е./ Цей період характеризується входженням Тіри, Херсонесу, Ольвії до складу римської провінції Нижня Мезія, встановленням римського протекторату над Боспором.

На Керченському ж півострові у 480 р. до н.е. виникло Боспорське царство - держава з монархічною формою правління.

Більшість населення Ольвії, Тіри, Херсонесу, в містах Боспору становили греки. Соціально-майновий стан населення античних держав Північного Причор­номор'я був строкатим: це вільні громадяни різного майнового достатку, вільновідпущенники, раби.

Товарний характер сільського господарства і ремесла зумовлювали протягом усього часу існування античних держав у Північному Причорномор'ї розвиток внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Внутрішня зосереджувалась у межах міст та їхніх сільськогосподарських округ; проводилась як у грошовій так і в натуральній формі. Зовнішня торгівля велася з Афіна­ми, Корінфом, Фівами, Геракле, Понтійською, Римом, навколишніми і від­даленими народами. Для потреб торгівлі кожна держава карбувала власну монету.

Релігія була грецькою, політеїстичною, тобто поклонялися багатьом богам: Зевсу, Аполону, Артеміді, Афіні, Діонісу. З III ст. н.е. спочатку на Боспорі, а пізніше і в Херсонесі починає поширюватись християнство.

Вплив античної цивілізації на місцеве населення спричинив поміт­не прискорення темпів історичного розвитку населення Криму, Північно-Західного Причорномор'я, Нижнього і, навіть Середнього Подніпров'я, на тривалий час визначив південний вектор його цивілізаційної орієнта­ції. В подальшому це сприяло тісним контактам першої східнослов'янсь­кої держави - Київської Русі зі спадкоємницею греко-римського світу Візантійською імперією.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]