16. Культура україни в XIV – XVIII ст.

В культурному розвитку України спостерігалися неоднозначні, суперечливі процеси: збереження етнічної ідентичності та запозичення європейських духовних надбань.

Долаючи труднощі, українці зберегли освіту, науку, віру, мову, звичаї народу, збагачуючись впливами інших культур. Так, шкільництво в монастирях та при церквах збереглося і в мон­гольські часи. Пізніше стали відомі школи при Красноставській церкві (1550р.), в Пересопницькому монастирі (1596 р., заснована княгинею О.Чарторийською-Горностай).

Вивчати рідну мову, крім грецької та латинської,українці отримали можливість, коли князь К.Острозький відкрив у 1576 р. Острозьку колегію - перший у Східній Європі Вищий навчальний заклад. На чолі цього «триязичного ліцея» стояв Герасим Смотрицький. У 1632 р. внаслідок злиття Київської братської і Лаврської шкіл утво­рено Києво-Могилянську колегію, а митрополит Петро Могила уклав її статут, за яким студентські конгрегації отримали значне самоуправ­ління. На вакаціях спудеї та бурсаки несли знання в народ.

Сотні українських студентів у середині XIV - середині XVII ст. здобули освіту в європейських університетах: Краківському (протягом XV-XVI ст. його закінчили 800 вихідців з України), Празькому, Болонському, Падуанському, Лейденському та ін. Так, у списках Падуанського (Італія) університету XVII ст.. було понад 2000 тис. українців. Деякі з них стали визначними вченими: у XV ст. ректором Болонського університету був перший український доктор медицини, філософії й астрономії Юрій Дрогобич (Котермак); магістром Краківсько­го університету - Павло Русин, який започаткував гуманістичний напрям в українській та польській поезії; Станіслав Оріховський – видатний філософ, який вперше обґрунтував ідеї гуманістичної політики і свободи, визначивши їх засади, - закон, законопослух і правопорядок

Прогресивну роль у розвитку освіти, науки та літератури відіграло друкарство. Першу друкарню, що вживала українського письма, заснував у Кракові Швайпольт Фіоль. До 1491 р. він надрукував кирилицею «Тріодь» та «Часослов». У 1574 р. Іван Федоров, отримавши матеріальну допомогу від львівських міщан-ремісників і купців надрукував у Львові «Апостол» і „Буквар”, а в 1581 р. в Острозі „ Острозьку біблію.” Братські друкарні згодом виникли у Луцьку, Новгород-Сіверському, Києві тощо.

Своєрідного розвитку зазнало мистецтво. Так, на добу XIV-XVI ст. припало створення українського стилю дерев'яних церков. Поєднання замків і храмів у готичному стилі простежується у церкві с.Сутківці та вежах Дерманського монастиря (XV ст.). Найкращою із збережених пам'яток готики є Вірменська церква у Львові 1363 р. Тут збереглися і шедеври доби ренесансу: Чорна кам'яниця (XVI ст.), будинок Корнякта, ратуша, перебудована 1624 р., каплиці Боїмів та Трьох королів. Лука Пряшів збудував у 1541 р. Луцький замок, а Амвросій Прихильний - синагогу. Архітектурний слід залишили також італійські зодчі.

Отже, попри всі випробування, український народ розвивав самобутню національну культуру, на яку позитивний вплив справляв і розвій західноєвропейського ренесансу. Культурний розвиток впливав на етнічну свідомість народу, який на 1600 р. досяг чисельності 5,3 млн. чол. На цей час поряд із церковною назвою Мала Русь, в документах поширились і назви «Україна», «Україна Руська».

В середині XVII–XVIII ст. помітний відбиток на розвиток культури наклала українська революція 1648-1676рр., поступальний розвиток буржуазних відносин, перебування українських земель в складі різних іноземних держав, загальноєвропейські ідеї та процеси періоду пізнього ренесансу, доби реформації, часів просвітництва.

На Україні майже на століття раніше, ніж у Московії, виникли виші школи - Острозька і Київська колегії - центри української куль­тури XVII ст. Якщо братські школи і колегії на Правобережжі під тиском католиків занепадали, то Києво-Могилянська академія за­лишилася одним із провідних вузів. У стінах академії було вироблено чітку систему організації навчання (12років), яка за змістом не поступалася європейським університетам.

Філософську думку розвивали Інокентій Гізель (XVII ст.), Георгій Кониський, Стефан Яворський (кінець XVII - поч. XVIII ст.). Видатні філософські твори Григорія Сковороди («Діалог», «Наркісс» та ін.) не втратили свого значення дотепер, як «філософія серця»

«Першою історією України», за визначенням М.Грушевського, став виданий 1764 р. І.Гізелем «Синопис». Знаменною подією було і видання 1661 р. «Киє­во-Печерського патерика». На початку XVIII ст. поширилися козацькі літописи Самовидця, Г.Грабянки, С.Величка. Наприкінці XVIII ст. була створена «Історія русів», яка відстоювала самобутність і давність українського народу та мала великий вплив на суспільну думку в XIX ст.

В архітектурі та образотворчому мистецтві України із XVII ст. спо­стерігається перехід від канонів середньовіччя до національних форм. Народні мотиви чітко проступають у розписах церков чесного Хрес­та у Дрогобичі, Св. Духа в Потеличі (XVII ст.) у дерев'яних храмах тієї пори.

Українська музика кінця XVII-XVIII ст., як і інші види мистецтва, позитивно впливала на російську. Теоретичні основи партерного співу, який отримав у Росії назву «київського», узагаль­нив у «Граматиці мусикійській» композитор М.Дилецький. У Львові (1700 р.) вперше у Східній Європі видано «Ірмологіон» - нотну грамоту. У Глухові в 1737 р. відкрито першу в імперії музичну школу.

Назважаючи на втрату державності у XVIII ст., духовне життя народу живилося ідеями ренесансу і козацького демократизму. Україна переживала культурне піднесення і стала своєрідним доно­ром російської науки, літератури і мистецтва. Наприкінці XVIII ст. національна еліта започаткувала перший, фольклорно-історичний етап визвольного руху, а пам’ять про козацько- гетьманську державу та Запорізьку Січ допомогла започат­кувати нову добу національного відрод­ження.