26. Утвердження радянсько-комуністичного режиму

В УКРАЇНІ (1919-1920 РР.).

На відміну від Радянської влади початку 1918 р. ,яка являла собою коаліцію ліворади-кальних сил на чолі з більшовиками, весною 1919 р.і надалі вона являла собою режим партійної диктатури КП(б)У, формально здійснюваної через радянські установи.

Згідно Конституції УСРР, ухваленої 111-м Всеукраїнським з’їздом Рад в Харкові 10 березня 1919 р.,в “державі диктатури пролетаріату та найбіднішого селянства у формі Рад” могла припинятися всяка політична діяльність, що суперечила інтересам комуністичної революції.Це поставило поза законом як партії Директорії, так і загальноросійські– від меншовиків,есерів та правіше.Правда, кільком партіям було дозволено брати участь у Радах, користуватися “пільгами” легальності– лівим есерам-борби-стам, українським есерам-боротьбистам та деяким дрібнішим групам Виключно важливу роль в його становленні зіграла всебічна підтримка РРФСР. Виходячи з курсу ЦК РКП(б) на “революційне злиття України з Росією”та військово-політичної ситуації, що складалась, з кінця травня 1919 р. радянські республіки уклали “воєнно-економічний союз”.

В умовах громадянської війни “війського-економічний союз” мав рацію в тому сенсі, що дозволяв централізувати ресурси радянських республік та командування військовими силами – перед лицем хоч і численних, але розєднаних противників. Він зіграв важливу роль в перемозі РКП(б)-КП(б)У. Утвердження радянсько-комуністичного режиму в Україні було складним і тривалим процесом.

Компартія фактично не змогла виробити відповідної українським реаліям і достатньо переконливої для мас соціально-економічної політики.

Подібно до РРФСР у такій якості впроваджувався “воєнний комунізм” -–прискорена націоналізація засобів виробництва, торгівлі й банків, обмеження ринкових відносин та їх заміни централізованим управ-лінням, плануванням виробництва та адміністративним розподілом продукції.

Складовою частиною стала й т.зв.“продрозверстка”, запроваджена 12 квітня 1919 р.– система централізованої конфіскації Для цієї “битви за хліб”з РРФСР прибуло більше 70 робітничих “продзагонів”; виділялися й військові частини.

Сумарними наслідками такої політики стала глибока політична криза: Криза поглиблювалася поразками на фронтах з травня 1919 р. - проти Добровольчої Армії А.Денікіна та Директорії.

Цю кризу уряду УСРР вдалося частково подолати лише на поч. 1920 р.. Перш за все, завдяки слабкості й взаємній ворожнечі своїх воєнно-політичних противників – білогвардійців, петлюрівців та Польщі.

В результаті контрнаступу Червоної Армії протигом грудня 1919- поч.лютого 1920 р. основні сили білогвардійців були розбиті. Їх залишки – 30-тисячна Російська армія барона П.Врангеля, яка ще контролювала Крим – вже не мали самостійного військово-політичного значення.

Потім – настала черга Польщі, лідер якої маршал Ю.Пілсудський діяв самостійно, уникаючи якихось угод з білогвардійцями. Контролюючи Сх.Галичину та Зах.Волинь, польський лідер прагнув встановити на решті території Між Польщею й Директорією (яка фактично нікого вже не представляла) від 21 та 24 квітня 1920 р., поляки визнавали правоздатність петлюрівського уряду, зобов’язалися надати йому військову та фінансову допомогу, отримавши за це українські території по рр. Збруч та Горинь(з 11 млн.населення) та економічні пільги в майбутній петлюрівській державі: . Саме наявність цих договорів дала підстави Ю.Пілсудському розпочати 25 квітня 1920 р. наступ без формального оголошення війни –адже остання виставлялась в якості “дружньої союзної допомоги.”

Сама ж радяно-польська війна виявилась скоробіжною навіть за мірками того часу –обидві сторони просто не могли дозволити собі більш тривалої кампанії, знаходячись на грані виснаження.

18 жовтня в латвійській столиці Ризі розпочалися мирні переговори, що їх результат мав серйозний вплив на хід української міжвоєнної історії.

Утвердження комуністичного режиму протягом 1920 р. почасти пояснювалося й корективами його політики, наміченими в постанові 8-ї конференції РКП(б) “Про Радянську владу на Україні”, прийнятій на поч. грудня 1919 р.. Правляча партія проголошувала свою підтримку принципу незалежності України )що в принципі гарантувало збереження УСРР на майбутнє), української мови та культури, політику союзу з т.зв. “середнім селянством” -, що тягло за собою пом’якшення продовольчої та земельної політики.

Водночас, “чистка” КП(б)У від внутрішньої опозиції, чекістські заходи проти антикомуністичного підпілля та повстанців об’єктивно зміцнювали правлячий режим у внутрішньому плані. Тому, всупереч кризовим явищам в економіці та численним проявам масового невдоволення, цей режим наприк.1920-1921 рр. виглядав консолідованим і дієздатним.