23. “Політизація” українського національного руху в російській імперії в останній чверті х1х – на поч. Хх ст.. Револю ційна українська партія.

Перехід українського національного руху до політичної боротьби з самодержавним імперським режимом Росії (“політизація”) був обумовлений кількома причинами: культурно-ідейним самоусвідомленням певної частини інтелігенції, переходом царизму до цілеспрямованої політики викорінення “українофільства” (з виданням Емського указу в травні 1876 р.) та політичною конкуренцією з загальноросійською опозицією, яка активно діяла і в Україні (радикалами-народниками, лібералами, соціал-демократами).

Ініціатива створення сучасної української політичної партії з власною політичною ідеологією належить до числа історичних заслуг М.Драгоманова. М.Драгоманов рішуче виступав не лише проти імперського централізму та асиміляторства, а й проти їхнього антипода – націоналізму, що народжу-вався в “громадівців” та галицької інтелігенції.

Під глибоким впливом М.Драгоманова в “українському русі” розпочлась“політизація”.З середини 80-х – 90-і рр. виникли цілий ряд українських гуртків, які склали основу майбутньої української політичної партії – Братство тарасівців, Українська соціал-демокра-тична група І.Стешенка-Л.Українки, Українська соціалістична партія Б.Ярошевського, політизовані студентські “громади”.

Саме лідери останніх (Д.Антонович,М.Русов,Л.Мацієвич та .Камінський),зібравшись на поч.січня 1900 р. в Харкові на “Раді чотирьох”, проголосили заснування Революційної Української партії (РУП).

Однак, уже з 1902 р. в РУП дістали розвиток кризові явища, обумовлені, з одного боку, вузькістю соціальної опори, конкуренцією інших партій (особливо РСДРП), а з іншого – відсутністю власної ідології та програми: запропонована в цій якості брошура М.Міхновського “Самостійна Україна” за своїм змістом не влаштувала більшість партійців і була слабкою об’єктивно. Коли ж ця більшість стала схилятись до марксизму й соціал-демократії, прибічники М.Міхновського вийшли з РУП (у 1902 р.), заснувавши “самостійницьку” Українську народну партію (УНП), втім, прак-тично невідому масам.

Слабкість, розкол найактивнішої та найчисленнішої з українських партій обертався слабкістю“українства” в цілому. Тим більше, що права, ”самостійницька”,його складова була майже відсутньою,а ліберально-центристська ще взагалі не сформувалась.Утворена ще в 1897 р. старшим поколінням інтелігенції, Загальна Безпартійна Українська Органі-зація (ЗБУО) виявилась політично безбарвною та млявою на практиці. І навіть коли вона перейменувала себе в Українську Демократичну партію (в 1903 р.), на ділі мало що змінилося.

Отже, напередодні першого двобою з самодержавством (1905-07 рр.), “український рух” був далеким від того, щоб стати силою загальнонаціонального масштабу. Він переживав складну фазу політичного структурування, становлення масових зв’язків.

24. Москвофільство, народовство та радикалізм у суспільному русі західної україни (50-80-і рр. Х1х ст.).

Український рух в Австро-Угорщині розвивався помітно швидше, не знаючи репресивних утисків (принаймні в тій мірі, що в Росії). Брак же власних інтелектуальних та матеріальних ресурсів місцеві “руські” діячі почасти компенсували за рахунок допомоги, запозичень з сусідньої Росії.

Ідеологічне самовизначення “руської” еліти, а потім – і “руського” простолюду Австро- Угорщини відбулося в результаті спору двох суспільних течій –“старорусів-москвофі-лів” та “народовців”.Оскільки ж природними спадкоємцями древньо-руської державності вважався російський народ,то,таким чином, “старорусинство” переходило в “москвофільство”. Такий підхід, на думку речників останнього, давав підстави русинам вважатися “теж державним народом” і претендувати на те ж саме місце в імперії Габсбургів, яке вже посідала решта “державних історичних народів” (німці, угорці, поляки та італійці). Розчарування в австро-угорській державі і водночас– надії на росій-ського царя-визволителя від гніту поляків та мадьярів - високо піднесли популярність “старорусинства–москвофільства”, яке домінувало аж до80-х рр..

Ідеологи опонуючого напрямку –“народовства” (О.Огоновський, О.Партицький, А.Вахнянин, С.Качала та ін.),тісно пов’язані з австрійською крайовою адміністрацією та уніатською верхівкою (з притаманною їм неприязню до Росії та росіян),розв’язували проблему національної ідентичності австрійських русинів приблизно так же, як і наддні-прянські “громадівці”, у яких вони черпали ідеї, інтелектуальну й иатеріальну підтримку. Вони вважали русинів частиною “українського народу. Далі ж, посилаючись на модерні поняття рівноправ’я народів та їх права на самовизначення “народовці” добивалися урівноправнення русинів-українців і в Австрії,і в Росії.В геополітичному плані вони заявляли себе течією, одночасно “австрофільською” і “антиросійською”, кваліфікуючи російську державність і культуру як найбільших ворогів “українства”.

Спираючись на новостворені товариства-“Просвіту”(1868 р.), ім. Т.Шев-ченка (1873 р.), часописи“Діло”, ”Правда”, ”Батьківщина”) та координуючий осередок в особі Народної Ради, (утв. в 1883 р. на чолі з Ю.Романчуком), “народовці” перехопили ініціативу.

Однак, вплив на маси у них, як і у опонентів-“москвофілів” був незначним.

Своєрідним каталізатором подальшого поступу “українства” стала ще одна галицька течія – радикалізм. Вона стала відомою після процесу над соціалістами в січні 1878 р., а виникла трьома-чотирма роками раніше в студентських гуртках (з них вийшли і лідери цього напрямку – І.Франко та М.Павлик.) Погляди радикалів являли собою суміш драго-манівства, марксизму та польського популізму. Ставлячи досягнення соціалізму як кінцеву мету, послідовники цієї течії на поточний момент добивалися соціальних реформ на користь робітників та селян, намагалися налагодити масову роботу серед них, вдало вибравши й “точки дотику”з масами – віча (масові збори) та хати-читальні (їхніми стопами потім йшли інші політичні сили). На поч. жовтня 1890 р. з’їзд кількох радикальних осередків у Львові виступив зі ще однією ініціативою, якій належало велике майбутнє,- було проголошено заснування першої української партії в Австро-Угорщині – Русько- Української радикальної партії (РУРП).

Незважаючи на те, що ця партія проіснувала недовго,її створення стало стимулом до при-скорення громадсько-політичної розбудови австрійського “українства” – створенню інших партій (наприклад, націонал-демократичної та соціал-демократичної (з 1899 р.)),кооперації, молодіжних об’єднань і т.д.. Громадський рух українців Австро-Угорщини

впевнено виходив на вищий щабель.