13. Українська національна революція (1648-1676рр.) та створення козацько-гетьманської держави.

Протягом січня 1648 р. - вересня 1676 р. в Україні тривала національно-визвольна революція, яка йшла в руслі інших європейських суспільно-політичних рухів. Наступав новий період історичного розвитку, який характеризувався створенням національних держав, формуванням буржуазних відносин. "Пробудження" Європи охопило й Україну, яка перебувала в складі Речі Посполитої.

Причинами національно - визвольної боротьби (повстання - війна -революція) були об’єктивні та суб’єктивні фактори: наростаюче закріпачення селянства в умовах фільваркової системи, невдоволення козацтва, міщанства, духовенства, дрібної шляхти соціально-економічним, суспільно-політичним і національно-релігійним становищем; „магнатерія” та слабкість влади короля, свавілля шляхти, зростання авторитету козацтва сприяли масовому народному виступу.

У ході революції можна виділити ряд етапів: I етап (лютий 1648 - серпень1657 рр.) характеризується найбільшим піднесенням національно- визвольних змагань та соціальної боротьби під проводом Б.Хмельницького і його сподвижників; II етап (серпень 1657- січень 1663 рр.) - включає добу громадянської війни, що призвела до національної трагедії: територіальний поділ козацької України на Правобережну (під владою Польщі) і Лівобережну (під владою Росії). Гетьманували - І.Виговський (1657 -1659рр.) та Ю. Хмельницький (1659 -1663рр.). Ш етап (січень 1663 - вересень 1676рр.) - охоплює період боротьби за возз'єднання Української держави. Гетьманували - П. Тетеря, П.Дорошенко (Правобережжя); І. Брюховецький, Д.Многогрішний, І.Самойлович (Лівобережжя). Падіння гетьманства на Правобережжі стало поразкою 1 Української революції.

В становленні козацько-гетьманської держави важливе значення мали три договори: Зборівський, Білоцерківський, Переяславський.

Зборівський договір 1649 р. передбачав: надання Річчю Посполитою Україні території трьох воєводств - Київського, Чернігівського, Брацлавського; кількість козацького реєстру - 40 тис.; певні свободи релігійного, адміністративного та політичного характеру. Договір документально визначав статус автономії України в складі Речі Посполитої. Білоцерківський договір 1651р., був принизливим для України, оскільки територія обмежувалася лише Київським воєводством, козацький реєстр скорочувався до 20 тис, відновлювалися магнатсько - шляхетські права, гетьману заборонялося вступати в міжнародні контакти.

Переяславська рада 1654р. козацької старшини і московського посольства досягла домовленості про протекторат царя російського. Правове і політичне становище та державницький статус України були визначені у 23 статтях, складених українською стороною та узгодженими і підписаними у Москві. "Березневі статті" 1654р. мають широкий спектр оцінок в науковій літературі: „васальна залежність України від Росії”, "приєднання", "об'єднання", "возз'єднання", "входження ", "військово-політичний союз", "автономія", "конфедерація", „полівасалітет" тощо.

Українсько - російський договір передбачав визнання за козацькою Україною створеного в межах її території політичного устрою, суду і судочинства, армії (6Отис. чол.), фінансової системи, адміністративного поділу, нової (без кріпацтва) моделі соціально-економічних відносин, невтручання у внутрішні справи. Обмеження в зовнішній політиці торкалися відносин з Річчю Посполитою та Туреччиною. Україна мала сплачувати данину до московської скарбниці, а Росія - надавати військову допомогу Україні проти її зовнішнього ворога.

Негаразди у зовнішній та внутрішній політиці прискорили смерть Б.Хмельницького, який помер у Чигирині 27 липня ( 6 серпня ) 1657р., залишивши, як проблеми, так і здобутки.

Згідно спадковості, наступним гетьманом був обраний в квітні 1657р. 16-річний син Б.Хмельницького Юрій, але в жовтні гетьманування перейшло до І.Виговського. Внаслідок наступальної політики російського уряду на автономію України, І.Виговський орієнтується на Польщу, підписує договори з Кримом і Швецією. Проти гетьмана формується опозиція (лідери Я.Барабаш і М.Пушкар), яку підтримує Москва. Повстання проти І.Виговського закінчилося битвою під Полтавою (червень 1658р.) в якій жертвами громадянської боротьби стало 50 тис. людей.

„Сонцем Руїни” став П.Дорошенко, обраний гетьманом Правобережжя в 1665р. Реалізуючи ідею соборності України він здійснив ряд заходів: відмовився від орієнтації на Польщу; заручився підтримкою татар для витіснення поляків із Правобережжя; добився шляхом об’єднання козацько-татарсько-турецьких військ восени 1667р. визнання суверенітету гетьманату на Правобережжі; здійснив похід на Лівобережжя та проголосив себе у 1668р. гетьманом обох берегів Дніпра. Поява на землях України турків з їх руйнівними та загарбницькими діями на Поділлі підірвали авторитет П.Дорошенка. В 1676р. він зрікся булави на користь лівобережного гетьмана І.Самойловича.

Українські землі зазнали територіального розподілу між ними: Туреччина приєднала – південну Київщину, Брацлавщину, Поділля; Росія – Лівобережну Україну та Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверщину. Опісля, Брацлавщина та південна Київщина ставали нейтральною незаселеною зоною між Польщею та Московією, а Польщі відходили Північна Київщина, Волинь та Галичина.

Після тривалої „Руїни” та агонії козацької держави, самоуправління зберігалося лише на Лівобережжі. Гетьмани йшли не тільки на поступки, а й намагалися відстоювати свою автономістичну політику. Так, ще І.Брюховецький (1663-1668рр.) відкрито виступив проти Москви й очолив антимосковське повстання. Наступний гетьман Д.Многогрішний в 1669р. в Глухівських статтях добивається зменшення чисельності російських воєвод в Україні, збільшення козацького реєстру до 30 тис. осіб, утримання найманого війська, збирання податків лише козацькою старшиною, участі українських делегатів у дипломатичних справах Москви. Водночас він вів таємні переговори з П. Дорошенком про можливість переходу Лівобережжя під протекторат Туреччини. Це і стало причиною його арешту в 1672р. та заслання. Гетьманом Лівобережжя при сприянні Росії став І.Самойлович (1672-1687рр.), який був проголошений в 1674р. гетьманом усієї України й здійснив похід на Правобережжя проти П.Дорошенка. Невдоволена козацька старшина подала в Москву донос на І.Самойловича, звинувативши його в зраді Росії.

Отже, попри зовнішні, внутрішні проблеми полягали в боротьбі між козацькою старшиною, яка загостриться в результаті заміни династичного принципу гетьманської влади виборним, республіканським. Це приведе до спалаху громадянської війни, кризи державності, періоду „Руїни".