31. Політика коренізації в 20-30-ті рр.: суть, зміст, значення.

Щоб привернути на свій бік широкі прошарки національної інтелігенції та селянства радянської держави влада в 20-х роках намагалася забезпечити умови розвитку національних культур і мов. Така політика отримала назву коренізації. Основні її положення були прийняті на XII з'їзді РКП(б) (квітень 1923 р.) і включали:

- підготовку, вихован­ня та висування кадрів корінної національності;

- урахування націо­нальних факторів при формуванні партійного та державного апарату;

- організацію мережі навчальних закладів усіх ступенів, закладів культури, газетні журналів, книговидавничої справи на мовах корінних національностей;

- глибоке вивчення національної історії, відрод­ження і розвиток національних традицій і культури.

В Українській СРР коренізація мала два напрямки здійснення:

1) українізація;

2) створення необхідних політичних та економічних умов для розвитку національних меншостей України.

Для реалізації політики українізації створюється комісія на чолі з секретарем ЦК КП(б)У В. П. Затонським, до складу якої увійшли відомі партійні та державні діячі В. Чубар, М. Скрипник, Л. Каганович, О. Шліхтер, О. Шумський та ін. 1 серпня 1923 р. приймаються директива ВУЦВК про необхідність надання державної допомоги розвитку української мови.

Результати здійснення політики українізації:

- перехід на українську мову викладання освітніх закладів (кінець 1927 р. - 4/5 шкіл, більше 1/2 технікумів і понад 1/4 вузів);

- перехід на українську мову в діловодстві (52% республіканських наркоматів і відомств, 60% місцевих органів радянської влади, 42 % апарату КП(б)У;

- зросла питома вага українців у лавах партії (54%) та її керівних структур (50%);

- динамічно розвивається українська культура («культурне відродження 20-х»).

Результати політики розвитку національних меншостей:

- представництво представників нацменшин в держапараті УСРР на 1929 р складає 63, 8 %;

- в місцях компактного проживання неукраїнського населення створено окремі територіально-адміністративні округи (автономна Молдавська республіка, 7 німецьких, 4 болгарських, 1 польський, 1 єврейський національні райони);

- відкрито близько 950 національних шкіл.

В кінці 20-х на початку 30-х рр. політика коренізації в обох її проявах під тиском командно-адміністративної системи згортається. Українізація стає під­ґрунтям, на якому формується міф про «націоналізм» та «націонал-ухильництво» («хвильовізм», «шумськізм» «волобуєвщина»), а причетність до її реалізації стає підставою для репресій в партійному, державному апаратах та широких колах інтелігенції.

32.Формування тоталітаризму. Сталінізм і політико-ідеологічні процеси в усрр у 1930-х.

В 20-х рр. в СРСР в цілому і в Україні зокрема закладаються основи тоталітарної системи влади, яка передбачала здіснення всеохопного контролю комуністичної партії над усіма сферами життя українського суспільства. Якщо в 20-х рр. головним мотивом існування такого режиму була боротьба з „внутрішньою і зовнішньою контреволюцією”, то в 30-х рр. до нього додається потреба в мобілізації всіх зусиль суспільства на проведення індустріалізації.

Ознаки тоталітаризму:

1. Утвердження панівної комуністичної ідеології.

- боротьба з конкурентними ідеологіями (антирелігійна кампанія і ліквідація в 1930 р. автокефальної церкви; ліквідація „Просвіт” в 1929-1930 рр.)

- формування „єдиноправильної лінії” в самій партії і боротьба з „ухилами” та внутріпартійною опозицією;

- насаджування комуністичної ідеології через органи цензури та партійного контролю в культурі та освіті;

2. Монополізація влади більшовицькою партією, усунення з політичної арени інших політичних сил.

- централізація і унітаризація РКП(б), в ході яких КП(б)У отримує права обласного осередку РКП(б);

- ліквідація партій, які співпрацювали з більшовиками в роки громадянської війни та утвердження радянської влади в Україні (Українська партія соціалістів-революціонерів боротьбистів (лідери О.Шумський, Г.Гринько, П. Любченко) в 1920 р. самоліквідується і вливається в КП(б)У; Українська комуністична партія (лідери – А. Річицький, Ю. Лапчинський) припиняє існування в 1925 р.);

- боротьба з нелегальними осередками опозиційних партій (репресії і самоліквідація в 1924 р. організацій РСДРП (меншовиків) в Україні);

- законодавче закріплення монополії на владу РКП(б)

3. Зрощення правлячої партії з державним апаратом.

4. Встановлення контролю партії та держави над суспільним життям (перехід громадських організацій під юрисдикцію НКВС).

5. Встановлення контролю партапарату над економікою України.

- згортається неп, як поєднання ринкових механізмів функціонування економіки і державного регулювання;

- формується адміністративно-командна система управління економікою.

Збереження такої системи влади було неможливим без насилля. Здійснення насилля і терору було пов’язане з такими чинниками:

- з потребою усунення реальних та потенційних противників тоталітарної системи влади;

- з формуванням сприятливої для існування системи атмосфери страху, соціальної апатії, послуху;

- з боротьбою за особисту владу і формуванням культу особи Й. Сталіна.

В довоєнний період Україною прокотилося три хвилі репресій:

1. 1929-1931 рр. – розкуркулення і депортації українського селянства, боротьба з „шкідниками” та „саботажниками”(„шахтинська справа” і „Харківський центр” 1928 р.); боротьба з „націоналістичною контреволюцією” (Спілка визволення України, Український національний центр ін.), перші чистки парт- і держапаратів (1929-30 рр. „вичищено” 11 % - 40 тис. чол.)

2. 1932-33 рр. – штучний голод в Україні, «постишевський» терор (репресій зазнали діячі української культури пов’язані з українськими визвольними змаганнями 1917-20 рр.), репресії після вбивства Кірова („Об’єднання українських націоналістів” 1934 р.,)

3. 1936-38 рр. – доба „Великого терору”: масові арешти і розстріли української інтелігенції (розстріл в урочищі Сандормох (Карелія) 1111 в’язнів), репресії командного складу Червоної армії (44 тис. чол. - 100% командування корпусів, 98% - дивізій, 70% - полків, 80% - батальйонів), „чистки” КП(б)У (кількість членів партії в Україні зменшилась на 266 тис.).

Радянський тоталітаризм належить до найжорстокіших і антигуманних рполітичних режимів в історії людства.