Мета виховання у сучасній педагогіці.

Мета виховання – це наперед визначені результати формування, розвитку і постійного самовдосконалення особистості, яких прагнуть досягти в процесі виховання.

К. Д. Ушинський наголошував на важливості визначення мети і завдань виховання: «Що сказали б ви про архітектора, який, закладаючи нову будівлю, не зумів би відповісти на ваше запитання про те, що він буде будувати, – храм, присвячений богу істини, любові й правди, чи просто дім.., готель.., кухню.., кузню.., музей... чи, нарешті, хлів для складання туди різного, нікому не потрібного мотлоху? Те саме ви повинні сказати про вихователя, який не зможе чітко визначити вам мету своєї виховної діяльності... Ось чому, ввіряючи вихованню чисті й вразливі душі дітей, ввіряючи для того, щоб воно провело в них перші, а тому й найглибші риси, ми маємо цілковите право спитати вихователя, якої мети він добиватиметься в своїй діяльності, і вимагати на це питання ясної й категоричної відповіді».

«Я під цілями виховання, – підкреслював А. С. Макаренко, – розумію програму людської особи, проблему людського характеру, причому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особи, до якої повинні прагнути».

Основною ознакою мети виховання є її об'єктивність, яка визначає спосіб і характер діяльності вихователя й вихованця. В історії відомі різні цілі виховання, що диктувалися об'єктивними причинами.

Безперечно, визначальними є ідеологія і політика держави. Немає жодної держави, яка б цілі виховання не спрямовувала на зміцнення державного устрою та суспільних відносин. Так, за первіснообщинного ладу метою виховання було озброєння вихованців знаннями, навичками та вміннями, необхідними в суворому повсякденному житті. В рабовласницькому суспільстві дітей рабовласників готували до ролі володарів, які насолоджуються життям, а дітей рабів – до виконання наказів володарів, фізичної праці, покірності. За феодалізму в дітей феодалів виховували «рицарські доброчинності», а дітей селян у «школі» під відкритим небом готували до праці на свого господаря. Отже, рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, притаманний кожній соціально-економічній формації, є основним фактором, що визначає мету і характер виховання в суспільстві. Тому історія педагогіки – це низка зародження, здійснення і відмирання цілей виховання та процес їх реалізації в конкретних педагогічних системах.

Окрім цього, слід враховувати закономірності фізіологічного та психічного розвитку людини, провідні ідеї філософської думки щодо сутності людської природи й призначення, набутки педагогічної науки, рівень суспільної та матеріальної культури.

Позаурочні форми організації навчального процесу.

Семінарські заняття — обговорення класним колективом підготовлених учнями доповідей, рефератів, повідомлень, головних питань з основного розділу (чи кількох розділів).

Практикум — форма навчального процесу, за якою учні самостійно виконують практичні та лабораторні роботи, застосовуючи знання, навички й уміння.

Навчальна екскурсія (лат. excursio — прогулянка) — форма організації педагогічного процесу, спрямована на вивчення учнями поза межами школи і під керівництвом учителя явищ, процесів через безпосереднє їх сприймання.

Додаткові групові, індивідуальні заняття. Предметні гуртки.

Домашня робота — самостійне виконання учнями навчальних завдань після уроків.