- •Особливості сучасного звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти. Прийоми звукового аналізу й синтезу.
- •Букварний період. Етапи букварного періоду, особливості опрацювання. Структура уроку читання на ознайомлення з новою буквою (конкретний приклад).
- •Обсяг фонетичного та графічного матеріалів, що вивчаються в початкових класах. Методика опрацювання розділу "Звуки і букви".
- •5. Запиши слово, називаючи букви, якими позначаються звуки в слові, вказуючи на особливість вживання букв. Наприклад: у слові дощ звуки [шч] позначаються однією буквою щ (ща).
- •Методика звукового та звукобуквеного аналізів. Звукове конструювання. Помилки в звукобуквеному аналізі.
- •Структура уроку читання на ознайомлення з новою буквою.
- •1. Виділення звуків [с], [с'] із скоромовки, наприклад:
- •Розвиток мови і мислення в період навчання грамоти.
- •Формування навичок виразного читання в молодших школярів.
- •Структурні компоненти уроку читання, передбачуваний зміст, аналіз. Етапи опрацювання прозового тексту.
- •IV. Мотивація навчальної діяльності учнів. Повідомлення теми і мети уроку. Підготовча робота до сприймання тексту.
- •V. Сприймання та усвідомлення нового матеріалу. Розвиток мовленнєвих умінь і навичок.
- •VI. Повторне читання тексту учнями і робота над текстом.
- •Методика опрацювання байки в початкових класах.
- •Методика вивчення віршів у початкових класах. Хорова декламація, підготовка, методика проведення.
- •Методика навчання письма в букварний період. Коротка характеристика методів навчання. Основні вимоги до техніки і засобів письма.
- •6. Зошит кладеться проти середини грудей так, щоб контрольна похила лінія по відношенню до лінії краю парти утворювала прямий кут. У міру заповнення сторінки
- •Зміст та дидактична структура уроку читання.
- •Розвиток мови і мислення в період навчання грамоти.
- •Післябукварний період навчання грамоти.
- •IV. Художнє та технічне оформлення підручника.
- •V. Висновок про підручник, його загальна науково-методична оцінка.
- •Дидактична структура уроку української мови в початкових класах, зміст та методика проведення. Сучасні вимоги.
- •Методика вивчення іменника в початкових класах.
- •Методика вивчення прикметника в початкових класах.
- •Методика вивчення дієслова в початкових класах.
- •Мовний розбір та мовне конструювання на уроках української мови в початкових класах.
- •Умови успішного формування орфографічних дій у молодших школярів. Методика опрацювання орфографічного правила.
- •Орфографічні вправи, види, методика проведення. Критерії систематизації.
- •Методика формування граматичних понять на уроках української мови в початкових класах.
- •Теоретико-методичні основи вивчення чисел у концентрі «Багатоцифрові числа».
- •Теоретико-методичні основи вивчення нумерації чисел в межах 100.
- •Теоретико-методичні основи вивчення нумерації чисел у межах тісячі.
- •3 Етап. Письмових нумерації числа у межах 1000.
- •Теоретико-методичні основи початкового ознайомлення учнів з діями множення та ділення.
- •1. Формування обчислювальних навичок молодших школярів в процесі складання таблиць множенні ділення.
- •Теоретико-методичні основи формування уявлень про величини, які розглядаються у курсі математики початкової школи(довжина, площа, місткість, маса, ціна, вартість, час, швидкість тощо).
- •Мотивація учіння школярів.
- •Методи навчання, їх класифікація.
- •Закономірності, принципи і правила навчання.
- •Засоби навчання.
- •Методи науково-педагогічних досліджень.
- •Теоретичні основи морального виховання
- •Функції навчання і його рушійні сили.
- •1) Цільовий (визначення вчителем мети і сприймання її учнями) 2) стимулюючо-мотиваційний 3) змістовий 4) операційно-діяльнісний 5) контрольно-регулюючий 6) оцінювально-аналітичний
- •Методи навчання за джерелом знань.
- •Методи навчання за характером пізнавальної діяльності.
- •Процес виховання, його структурні елементи та рушійні сили.
- •Нетрадиційні уроки.
- •Фізичне виховання учнів, організація здорового способу життя школярів.
- •Роль класного керівника в організації шкільного життя та реалізації особистісно орієнтованого вихованні.
- •Розумове виховання.
- •Поняття про принципи виховання. Характеристика традиційних принципів, та тих, що виникли під впливом народної педагогіки.
- •Урок – основна форма організації навчання
- •І завдання педагогіки.
- •Національна система виховання.
- •Вікова періодизація у теорії виховання. Педагогічна характеристика молодших школярів.
- •Динаміка і етапи розвитку колективу. Системи перспективних ліній. Традиції колективу.
- •Навчальний план, навчальні програми та підручники в початковій школі.
- •Планування роботи школи. Планування роботи школи. Перспективне. Річне. Поточне
- •Методи стимулювання навчальної діяльності учнів
- •Форми організації навчального процесу.
- •Види і методи контролю знань, умінь і навичок учнів.
- •Система освіти в Україні. Основні принципи освіти.
- •Зміст освіти в початковій школі.
- •Інтеграція сімейно-шкільного виховання.
- •Формування соціально-активної позиції особистості в колективі.
- •Методика роботи вчителя з батьками. Організація родинного виховання.
- •Внутрішкільний менеджмент.
- •Мета виховання у сучасній педагогіці.
- •Позаурочні форми організації навчального процесу.
- •Функції перевірки, оцінки знань, умінь і навичок учнів.
- •Предмет, завдання і основні категорії дидактики.
- •6) Забезпечення навчально-матеріальної бази, засобів навчання.
- •Чинники формування особистості.
- •Учитель школи України. Професіограма вчителя.
- •Навчання як вид пізнавальної діяльності учнів початкових класів.
- •Теоретичні основи громадянського виховання.
- •Навчальні предмети у початкових класах, їх функції.
- •Педагогічний аналіз уроку.
- •Форми і види позаурочної діяльності учнів по розвитку інтересів, нахилів та здібностей.
- •Процес засвоєння знань учнями, його головні етапи.
- •Етнопедагогіка – основа національного виховання.
- •Демократизація та гуманізація виховного процесу. Розвиток самодіяльних начал шкільного життя. Організація режиму, побуту, праці та відпочинку.
- •Зміст та пріоритетні напрямки виховання в сучасній школі.
- •Національна система виховання.
- •Позашкільна освіта і виховання.
- •Закономірності, принципи виховання, їх характеристика.
- •Зміст, форми і методи формування в учнів наукового світогляду.
- •Формування уявлень про текст. Методика вивчення розділу «Текст».
- •Методика вивчення розділу «Речення» в початкових класах.
- •Диктант, види, методика проведення.
- •Твір м- складова частина системи розвитку мовлення. Класифікація творів, методика проведення.
- •Переказ – одна із складових частин системи розвитку мовлення. Види переказів, методика проведення.
- •Урок позакласного читання – основна форма керівництва самостійним дитячим читанням.
- •Теоретико-методичні основи вичення позатабличних випадків множення та ділення. Теоретико-методичні основи вивчення ділення з остачею.
- •1. Складена задача включає в себе прості задачі пов'язані між собою так, що шукані одних простих задач є даними інших.
Формування соціально-активної позиції особистості в колективі.
В умовах демократизації виховання, дотримання прав і свобод людини питання про взаємини колективу й особистості набуває особливої гостроти. Протягом багатьох десятиліть вважалося, що особистість повинна безумовно підкорятися колективу. Тотальна колективізація особистості спричинила втрату нею індивідуальності, набуття положення «гвинтика». Сьогодні вітчизняна наука, опираючись на глибинні філософські концепції людини і досвід світової педагогічної думки, шукає нові рішення проблеми формування особистості учня шляхом впливу на колектив.
Кожна людина більшою чи меншою мірою прагне самост-вердитися в колективі, посісти в ньому найзручніше місце. Проте процес включення її в систему колект. взаємин складний, неоднозначний і глибоко індивідуальний. Школярі, майбутні члени колективу, відрізняються один від одного станом здоров'я, зовнішністю, рисами характеру, ступенем товариськості, знаннями, уміннями, багатьма інш. рисами і якостями. Тому вони викликають неоднакову реакцію з боку товаришів і по-різному входять до системи колект. відносин. Суттєво залежить входження особистості в колектив від її індивід. Соц.. досвіду, який визначає характер суджень учня, систему його цін. орієнтацій, лінію поведінки. Цей досвід може відповідати, а може й не відповідати судженням, цінностям і традиціям поведінки, які склалися в колективі. Там, де ця відповідність має місце, включення особистості в систему відносин колективу значно полегшується. У випадках, коли у вихованця досвід інший (вужчий, бідніший або, навпаки, багатший, ширший, ніж досвід соц.. життя колективу), йому важче встановити взаємини з ровесниками. Особливо складним виявляється його становище, коли інд. соц.. досвід суперечить цінностям, прийнятим в даному колективі. Сутичка протилежних ліній поведінки тут неминуча і призводить здебільшого до різних наслідків.
Характер взаємин особистості і колективу зумовлений не лише якостями особистості, а й особливостями колективу. Одноманітність діяльності й вузький діапазон соц.. ролей у колективі, бідність змісту й одноманітність організаційних форм спілкування між членами колективу, недостатня взаємокультура сприймання, невміння бачити в іншому те цікаве і цінне, що заслуговує на увагу, — все це негативно впливає на встановлення норм. відносин з тими, хто до нього входить.
Науковими дослідженнями відкрито три найпоширеніші варіанти розвитку взаємин між особистістю і колективом: 1) особистість підкоряється колективу (конформізм); 2) особистість і колектив знаходяться в оптим. взаєминах (гармонія); 3) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм). У кожному з цих аг. варіантів виділяється безліч ліній взаємин, як наприклад: колектив відмовляється від особистості; особистість ігнорує колектив; співіснування за принципом невтручання та ін.
У першому варіанті особистість може: а) підкорятися вимогам колективу добровільно, б) поступатися перед колективом як зовнішньою силою, що має вищість, в) намагатися зберігати свою незалежність та індивідуальність, підкоряючись колективу лише зовні, формально.
Якщо особистість схиляється перед колективом, сприймає його цінності, колектив «поглинає» її, підпорядковує нормам і традиціям свого життя.
У другому варіанті поведінки, коли особистість і колектив знаходяться в оптим. взаєминах, можливі такі шляхи розвитку подій: а) особистість зовні підкоряється вимогам колективу, зберігаючи внутр.. незалежність; б) гармонізація особистості й колективу.
Типовою моделлю відносин особистості і колективу недавньої нашої школи було співіснування. За цією моделлю учень зовні сприймає норми і цінності колективу, висловлює ті судження, яких від нього чекають, поводить себе так, як це прийнято в колективі. Проте поза колективом він думає і чинить інакше. У більшості випадків у колективі встановлюється подвійна система цінностей: у межах організованої за участю педагогів діяльності існують позит. взаємини, в неорганізов. спілкуванні — негативні. Причиною цього явища є те, що вихованці не можуть проявити свою індивідуальність у колективі. Запропоновані їм ролі вони виконують вимушено. Виходом з ситуації може бути розширення діапазону ролей, ствердження учня в новій позиції у колективі.
Гармонізація особистості і коллективу є ідеалом взаємовідносин. Дані досліджень свідчать, що комфортними умовами свого життя в колективі вважають лише 5 % опитаних учнів. Поглиблене вивчення цих дітей показало, що вони наділені особливими природними колектив. якостями, тому здатні вживатися в будь-якому колективі. До того ж вони набули позитивного соціального досвіду в добре сформованих колективах.
У третьому варіанті взаємовідносин особистості і колективу, коли особистість підкоряє собі колектив, можливі два шляхи розвитку колективу: а) збагачення соціального досвіду, б) втрата раніше набутого соціального досвіду.