Вікова періодизація у теорії виховання. Педагогічна характеристика молодших школярів.

Вікова періодизація (класифікація) — поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками.

Уперше своєрідну вікову періодизацію особистості запро­понував давньогрецький філософ ІІлатон (428—348 до н. є.). Охоплюючи життєвий цикл розвитку людини від наро­дження до смерті, вона розкриває зміст виховання та ді­яльності особистості у кожному віковому періоді.

Вікова періодизація чеського педагога Яна-Амоса Ко-менського (1592—1670) передбачає дитинство, отроцтво, юність, змужнілість і відповідні ступені в системі народної освіти, кожний з яких розрахований на шість років.

Нині у шкільній практиці утвердилася емпірична кла­сифікація, пов'язана з розвитком школи і дошкільних закладів. У педагогіці шкільний вік поділяють на молод­ший (6—7 — 11—12 років); середній, або підлітковий (12— 15 років); старший, або юнацький (15—18 років). Межі ві­кових періодів відносно рухомі, тому що природний потен­ціал дітей і виховний вплив на них різні. Кожній віковій групі властиві певні анатомо-фізіологічні, психічні та соці­альні ознаки, які називають віковими особливостями.

Молодший шкільний вік. Важливими показниками цього періоду є готовність дитини до навчання, яка вияв­ляється у навичках до розумових зусиль, зосередженості у роботі, вмінні слухати вчителя і виконувати його зав­дання. Пізнавальна діяльність відбувається переважно в процесі навчання. Пам'ять молодшого школяра є наочно-образною, мислення розвивається від емоційно-образного до образно-логічного.

Підлітковий вік. Позначений бурхливим ростом і роз­витком організму. Нові переживання підлітка пов'язані зі статевим дозріванням, хоча воно не є визначальним. Сприй­мання перебуває у стадії становлення, тому якість його різ­на. Поліпшується продуктивність пам'яті. Для підлітка ха­рактерна розпорошеність інтересів. Значну роль у його жит­ті відіграє спілкування, посилюється прагнення дружити. Підлітковий період потребує певної диференціації в органі­зації життя хлопців і дівчат. Наприкінці цього періоду пе­ред учнями реально постає завдання вибору професії.

Всередині кожної вікової групи існують значні відмін­ності, що залежать від природних задатків, умов життя і ті ховання. їх називають індивідуальними особливостями (темперамент, характер, здібності та ін.).

Динаміка і етапи розвитку колективу. Системи перспективних ліній. Традиції колективу.

Колектив — організована форма об'єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності.

Дитячий колектив — об'єднання дітей, згуртованих спільною ко­рисною діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською ро­ботою).

Характ. рисами колективу є сусп. значуща мета, щоденна спіл. діяльність, спрямована на її досяг­нення, наявність органів самоврядування, встановлення певн. психологічних стосунків між його членами. Дит.й колектив відрізняється від інших колективів вікови­ми межами, специф. діяльністю (навчання), послідов­ною мінливістю складу, відсутністю жит. досвіду, по­требою в пед. керівництві.

У школі є такі типи колективів: а) навчальні — клас­ний (первинний або контактний), загальношк., предм. гуртків; б) самодіяльні організації — колек­тиви худ. самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки); в) товариства — спорт., книголюбів та ін.; г) об'єднан­ня за інтересами; ґ) тимч.і об'єднання для виконання пев. видів роботи. Усі типи колективів пов'язані між собою загальною метою навч.-вих. діяльності школи, забезп. залучення учнів до різном. ді­яльності. Найважливіший за характером діяльності — ко­лектив класу. У ньому виникають найтриваліші стосунки між його членами та між педагогами і колективом. Кожен колектив має органи самоврядування, які разом станов­лять систему учн. самоврядування школи.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педа­гоги цілеспрямовано працюють над його згуртуванням. Важливою у цій роботі є система — низка послідовно по­ставлених перед колективом цілей, досягнення яких зу­мовлює перехід від простого задоволення до глибокого по­чуття обов'язку.