6) Забезпечення навчально-матеріальної бази, засобів навчання.

Польський учений-дидакт Ч. Купісевич дає таке визначення: «Предметом дослідження загальної дидактики є процес викладання й учіння разом із факторами, що його породжують, умовами, в яких він протікає, а також результати, до яких він призводить». До навчальної діяльності він відносить також і самоосвіту.

Правомірно стверджувати, що об'єктом загальної дидактики як педагогічної науки є навчання у всьому його обсязі. Предметом її є система відношень: • суб'єкт викладання – суб'єкт учіння; • суб'єкт учіння – навчальний матеріал; • взаємовідношення між суб'єктами учіння; • основні закономірності між усіма компонентами навчального процесу.

Різноманіття цих відношень становить сутність навчального процесу. Безумовно, серед них найголовнішим є союз викладання і учіння, тобто взаємини учителя й учня.

Загальними поняттями та категоріями дидактики як педагогічної науки є: «мета навчання», «викладання», «суб'єкт викладання», «учіння», «суб'єкт учіння», «освіта», «зміст навчання», «навчальний план», «навчальна програма», «навчальна дисципліна», «підручник», «навчальний посібник», «навчальний матеріал», «навчальна ситуація», «метод навчання», «самоосвіта» тощо. Розглянемо деякі з них.

• Викладання – це діяльність тих, хто навчає, а учіння – це діяльність тих, хто навчається. «Викладання – діяльність учителя в процесі навчання. Воно полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних і практичних занять, керівництві роботою учнів по засвоєнню, закріпленню й застосуванню знань, у перевірці якості знань, умінь і навичок».

• Роль суб'єкта викладання в дидактичному процесі є надзвичайно великою і різноплановою. І. А. Зязюн підкреслює, що «освіта неможлива без Учителя, з іменем якого пов'язані перемоги і поразки. Він завжди уособлював у собі мудрість суспільної свідомості і мав непересічний вплив на все суспільство. Він завжди був громадянином і професіоналом, він завжди був наставником, поводирем у майбутнє».

Вчитель виступає, передусім, як організатор, керівник у навчально-пізнавальній діяльності учнів; створює умови, за яких учні як суб'єкти учіння можуть найбільш цілеспрямовано, змістовно, оптимально, раціонально й ефективно вчитися, опановувати підвалини професійної майстерності; є джерелом системи знань, навичок і вмінь; надає своєчасну допомогу учням, коли є така потреба; виконує роль вихователя; піклується про всебічний розвиток особистості учнів; контролює та оцінює хід і результати навчально-пізнавальної діяльності учнів тощо. «В ідеалі учитель стає організатором самостійного навчального пізнання учнів, не головною дійовою особою в класі, а режисером їх взаємодії з навчальним матеріалом, один з одним і з учителем».

Проблема учіння, на думку С. У. Гончаренка, є «найбільш складною і найменш опрацьованою. Вона полягає в організації ефективності мислительної діяльності самого учня з метою розвитку мислення, формування необхідної суми знань, умінь і навичок, вироблення сучасної наукової картини світу». І. А. Зязюн дає дефініцію поняття «учіння» в контексті гуманістичної стратегії теорії і практики навчального процесу: «...Учіння розуміється як знання, сприймається як переконання, втілюється як дія».

Учіння – це система навчально-пізнавальних дій учнів, спрямованих на опанування знаннями, навичками та вміннями їх застосування у професійній діяльності, формування особистості громадянина України.

Передумовами навчальної діяльності учнів є наявність: мети, що стимулює учня до цілеспрямованої змістовної навчально-пізнавальної діяльності; мотивації до навчально-пізнавальної та майбутньої професійної діяльності; соціальної та морально-психічної готовності до майбутньої професійної діяльності; самостійності та активності учнів у навчально-пізнавальній діяльності, зосередженості на опануванні професійної майстерності.