Соціально-економічний розвиток Греції у VIII–VII ст. До н.Е.

Ольговський С.Я.

Архаїчний період — VIII–VI ст. до н.е. — це початок нового важливого етапу в історії Еллади. У цей час Греція в своєму розвитку вийшла далеко вперед, випередивши сусідні країни, в тому числі і країни стародавнього Сходу, які завжди були лідерами у культурному розвитку людства. Архаїчний період — час сплеску духовного потенціалу після тривалого застою. Відроджуються архітектура, скульптура, живопис. З’являються поеми Гомера і Гесіода, ліричні поезії Архілоха, Саффо, Алкея, філософські трактати Фалеса, Анаксімена, Анаксімандра.

Піднесення грецької культури було тісно пов’язано з таким унікальним явищем, як Велика колонізація. Саме вона вивела Грецію з ізоляції, в якій та опинилась після краху мікенської цивілізації. Грецьке суспільство стало більш рухливе і почало вбирати в себе чисельні набутки своїх сусідів. Так алфавітне письмо і виготовлення скла прийшло з Фінікії, геометрія і астрономія з Єгипту, карбування монет з Лідії. Ці запозичення були творчо дороблені, виходячи з власних потреб, і стали складовими частинами еллінської культури.

Нові ринки в колоніях дали потужний поштовх розвитку ремісничого і сільськогосподарського виробництва. В античному світі більше ніколи не було зроблено стільки технічних відкриттів і винаходів, як за три століття архаїчної доби грецької історії. Саме грецькі ремісники віднайшли спосіб паяння заліза та художнє бронзове ливарництво з оригінальною рецептурою сплавів. Виникають спеціалізовані металургійні центри, такі як, наприклад, Корінф, бронза якого, за свідченням Плінія Старшого, цінувалась дорожче ніж золото. Широким попитом користується на зовнішніх ринках грецький керамічний посуд, виготовлений висококваліфікованими гончарами і художниками-вазописцями. Саме високохудожній розписний посуд стає першим товаром, який надходить на скіфський ринок у Північному Причорномор’ї. Грецькі товари поступово завойовують і традиційні фінікійські торгові зони — Сіцілію, Південну і Середню Італію, Сірію, Єгипет. Колонії стають важливими центрами посередницької торгівлі між країнами Стародавнього світу. В Греції виділяються потужні економічні центри, які стояли на чолі колонізаційного руху — поліси острова Евбея, Корінф і Мегара у Північному Пелопонесі; Егіна, Самос і Родос в Егейському архіпелазі; Мілет і Ефес на західному узбережжі Малої Азії.

Ремісники засновують професійні угрупування, які іноді займали цілі квартали в містах. Це вже не безправні поодинокі майстри, які раніше не вважались повноправними членами громади, а іноді навіть не мали постійного місця проживання. Тепер ремесло остаточно відокремилось від сільського господарства і стало цілком самостійною галуззю товарного виробництва.

Суттєві зміни сталися і у сільському господарстві, яке відтепер орієнтується не тільки на забезпечення потреб окремої родини або громади, а, насамперед, на ринковий попит. Специфіка географічних умов Балканського півострова, а саме кам’янистий ґрунт, посушливий клімат, завжди утруднювали вирощування зернових культур. Розвиток ринкових відносин призвів до того, що селяни взагалі перестають сіяти хліб, а починають вирощувати традиційні для Греції культури, які можна було вигідно продати. Чудові вина та оливкова олія користувались великим попитом на зовнішніх ринках в колоніях, звідкіля взамін на ці товари можна було отримати дешевий хліб.

Саме розвиток ринкових стосунків зумовив появу монетних стандартів і прискорив формування грошової системи. Гроші, в свою чергу, спричинили майнове розшарування громади і утвердження приватної власності. Все можна було продати і купити. Товаром стає не тільки рухоме майно — худоба, одяг, реміснича і сільськогосподарська продукція, а й земля, яка до цього була власністю роду або громади. Тепер землю можна було продавати, заповідати, дарувати, закладати під заставу.

Продаються і купуються й самі гроші, які стали також товаром. У фінансово-майнових відносинах з’являється нове явище — лихварство і, як наслідок, боргове рабство. За отриману у лихваря позику можна було закласти майно, землю і навіть дітей, дружину і себе. В разі неспроможності вчасно повернути борг і відсотки з позики, боржник із родиною потрапляв у рабство і ставав пелатом. Його стан нічим не відрізнявся від становища раба, купленого на ринку або взятого в полон під час війни. Треба сказати, що боргове рабство виснажувало внутрішній економічний потенціал полісної громади, підривало її боєздатність у боротьбі із зовнішніми ворогами. В деяких полісах навіть приймали спеціальні закони, які обмежували закабалення вільних громадян.

Але основна маса рабів потрапляла на грецькі ринки з колоній, де їх можна було придбати у великій кількості і за дешеву ціну. Раби становили чи не найголовнішу із статей скіфського і фракійського експорту. Надлишок дешевої робочої сили зробив можливим використання рабської праці у всіх галузях виробництва і не тільки у багатих рабовласників, а й у більш-менш заможних селян і володарів ремісничих майстерень. В той же час, збільшувався прошарок обезземелених, але ще вільних селян, які не могли найнятися до багатих землевласників навіть батраками — фетами, оскільки тим вигідніше було використовувати працю рабів, яким не треба було платити.

В таких умовах Греція стала на шлях колонізації, причини якої треба шукати в специфіці соціально-економічного розвитку полісів, загальному рівні продуктивних сил.

Пит 10