TrPravo

10.Про затвердження Порядкiв застосування Спискiв вироб& ництв, робiт, цехiв, професiй i посад, зайнятiсть працiвникiв в яких дає право на щорiчнi додатковi вiдпустки за роботу iз шкiдливими i важкими умовами працi та за особливий характер працi: Наказ Мiнiстерства працi та соцiальної полiтики України вiд 30 сiчня 1998 року № 16 // Людина i праця: Iнформацiйний бюлетень Мiнi& стерства працi та соцiальної полiтики України. —1998. — № 2.

11.Про нарахування виплат за час щорiчної вiдпустки, додат& кових вiдпусток у зв’язку з навчанням, творчої вiдпустки, додатко& вої вiдпустки працiвникам, якi мають дiтей, або для виплати ком& пенсацiї за невикористанi вiдпустки, якi надаються у календарних днях, якщо працiвник з незалежних вiд нього причин працював в режимi неповного робочого тижня чи перебував у вiдпустцi без збе& реження заробiтної плати або з частковим її збереженням: Роз’яснен& ня Мiнiстерства працi України вiд 21 липня 1997 року № 04&3022 // Людина i праця: Iнформацiйний бюлетень Мiнiстерства працi Украї& ни. — 1998. — № 1.

12.Глазырин В. В. Рабочее время и время отдыха иностранного гражданина // Право и экономика. —1998. — № 5. — С. 64—66.

ТЕСТОВI ЗАВДАННЯ за модулем 4

Робочий час та час вiдпочинку

1.Трудовi затрати працiвника вимiрюються:

а) за допомогою одиницi робочого часу як обов’язкової мiри працi;

б) за допомогою робочого часу та норм iнтенсивностi працi; в) за допомогою норм працi (норм виробiтку, часу, обслугову&

вання, чисельностi).

2.Робочий час — це:

а) час, протягом якого працiвник виконує роботу, визначену уго& дою, з пiдляганням внутрiшньому трудовому розпорядку;

б) час, протягом якого вiдповiдно до правил внутрiшнього тру& дового розпорядку, органiзацiї й умов трудового договору працiвник повинен виконувати трудовi обов’язки, а також iншi перiоди часу, що вiдповiдно до законiв та iнших норма& тивно&правових актiв належать до робочого часу;

в) час, протягом якого вiдповiдно до договору найму працiвник зобов’язаний перебувати в органiзацiї у розпорядженнi ро& ботодавця для виконання роботи;

д) перiод, протягом якого працiвник перебуває у пiдпорядкуван& нi роботодавця.

3.Максимальна тривалiсть робочого часу визначається:

а) законом; б) колективним договором;

в) угодою сторiн трудового договору; г) роботодавцем.

4.Тривалiсть робочого часу для працiвника на пiдприємствi встановлюється:

а) локальними нормативно&правовими актами; б) колективним договором;

в) угодою сторiн трудового договору; г) роботодавцем.

5.Норму робочого часу встановлює:

а) держава;

б) об’єднання роботодавцiв та об’єднання профспiлкових ор& ганiв;

в) сторони трудових правовiдносин.

6.Встановлення меншої норми тривалостi робочого часу в Українi допускається:

а) так, органiзацiї при укладеннi колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалостi робочого часу при повнiй оплатi;

б) так, у країнах Європи встановлення норми робочого часу вiд 35 до 40 годин на тиждень при законодавчiй нормi 40 го& дин на тиждень досить поширено;

в) нi, тривалiсть робочого часу в органiзацiях не може бути мен& шою 40 годин на тиждень.

7.Норма робочого часу встановлюється:

а) на добу; б) на тиждень; в) на мiсяць; г) на рiк.

8.Нормування робочого часу здiйснюється:

а) з урахуванням конкретних умов працi;

б) вiкових та iнших особливостей працiвника та iнших факторiв;

в) конкурентоспроможностi продукцiї; г) за бажанням працiвника.

9.За трудовим законодавством України нормальна тривалiсть робочого часу працiвникiв не може перевищувати:

а) 40 годин на тиждень як при п’ятиденному, так i при шести& денному робочому тижнi;

б) 42 години на тиждень при шестиденному робочому тижнi; в) нормальна тривалiсть робочого часу в органiзацiях не може

перевищувати 41 години на тиждень.

10. Облiк фактично вiдпрацьованого кожним працiвником часу веде:

а) роботодавець;

б) представники профспiлкових органiв; в) безпосередньо працiвники органiзацiї; г) рада трудового колективу.

11. Норма тривалостi робочого часу може бути збiльшена:

а) не може бути збiльшена;

б) у випадках, передбачених законодавством; в) за угодою сторiн.

12. Норма тривалостi робочого часу при повнiй оплатi встанов& люється:

а) з урахуванням умов працi;

б) з урахуванням вiку та фiзiологiчних особливостей працiвника; в) за угодою сторiн трудового договору;

г) з iнiцiативи профспiлкових органiв.

13. Скорочена тривалiсть робочого часу на пiдставi норм зако& нодавства про працю не встановлена:

а) працiвникiв з пониженою працездатнiстю;

б) на роботах iз шкiдливими та небезпечними умовами працi; в) для працiвникiв, що працюють у нiчний час;

г) для окремих категорiй працiвникiв напередоднi неробочих, святкових днiв.

14. Нормальна тривалiсть робочого часу повинна бути скорочена:

а) на 16 годин на тиждень — для працiвникiв, якi молодшi шiст& надцяти рокiв;

б) для працiвникiв, що є iнвалiдами, на одну годину на тиждень; в) так, на двi години на тиждень — для працiвникiв вiд шiстна&

дцяти до вiсiмнадцяти рокiв; г) у всiх перелiчених випадках.

15. Для працiвникiв, зайнятих на роботах iз шкiдливими (не& безпечними) умовами працi, тривалiсть робочого часу вста& новлюється:

а) не бiльше як 36 годин на тиждень; б) не бiльше 30 годин на тиждень; в) не бiльше 24 годин на тиждень.

16. Роботодавець має право розширити коло осiб, для яких вста& новлюється скорочена тривалiсть робочого часу:

а) так, якщо умови їх працi належать до тяжких та небезпеч& них;

б) нi;

в) так, це його право.

17. Нiчним (за законодавством) вважається час:

а) з 22&ї години вечора до 6&ї години ранку; б) з 24&ї годин вечора до 8&ї години ранку; в) з 23&ї годин вечора до 6&ї години ранку;

г) залежно вiд свiтлового дня в рiзнi пори року.

18. До роботи в нiчний час допускаються:

а) вагiтнi жiнки;

б) працiвники, молодшi вiсiмнадцяти рокiв; в) iнвалiди;

г) сезоннi працiвники.

19. Тривалiсть роботи працiвникiв напередоднi святкових i не& робочих днiв скорочується:

а) так, на одну годину, як при п’ятиденному, так i при шести& денному робочому тижнi;

б) так, крiм окремих категорiй працiвникiв, зазначених у законi; в) нi, скорочуються тiльки для повнолiтнiх.

20. Назвiть види неповного робочого часу:

а) неповний робочий день (зменшується тривалiсть щоденної роботи);

б) неповний робочий тиждень (зберiгається нормальна трива& лiсть робочого дня, але зменшується кiлькiсть робочих днiв на тиждень);

в) поєднання неповного робочого дня i неповного робочого ти& жня.

г) правильнi всi випадки;

д) немає правильної вiдповiдi.

21. Неповний робочий час встановлюється:

а) при прийняттi на роботу;

б) у перiод дiї трудового договору;

в) в будь&який час трудових правовiдносин.

22. Робота на умовах неповного робочого часу тягне за собою обмеження щодо обсягу трудових прав працiвникiв:

а) так, працiвникам надається вiдпустка меншої тривалостi; б) особи, якi працюють неповний робочий час, користуються

тими ж правами, що i працюючi на умовах нормального ро& бочого часу (вiдпустка, вихiднi й святковi днi, час роботи за& раховується до трудового стажу);

в) так, особам не виплачуються премiї.

23. Ознаки скороченого робочого часу:

а) встановлюється, як правило, для усiх працiвникiв угодою сторiн, а не законом чи колективним договором;

б) тривалiсть робочого часу визначається угодою сторiн, а не законом;

в) час може бути обумовлений як при прийняттi на роботу, так i установлений в перiод дiї трудового договору;

г) правильнi всi ознаки;

д) немає правильної вiдповiдi.

24. Режим роботи — це:

а) жорсткi норми працi, якi встановлює роботодавець;

б) розподiл працi й вiдпочинку для працiвникiв на пiдприєм& ствi;

в) система нагляду та контроль за працiвниками.

25. Формування режиму робочого часу залежить вiд:

а) характеру виробництва;

б) суб’єктивного складу працiвникiв; в) роботи громадського транспорту; г) вiд усiх зазначених умов;

д) немає правильної вiдповiдi.

26. Види режимiв роботи:

а) багатозмiнний;

б) з вахтовим методом роботи; в) режим роботи керiвника;

г) режим роботи керiвникiв профспiлкової органiзацiї; д) усi перелiченi випадки.

27. Поняття «режим роботи» i «режим робочого часу»:

а) завжди iдентичнi;

б) «режим робочого часу» ширше, нiж «режим роботи»; в) «режим робочого часу» складова «режиму роботи».

28. Надурочнi роботи не можуть перевищувати:

а) 100 годин на рiк; б) 50 годин на рiк; в) 120 годин на рiк; г) 40 годин на рiк.

29. Творчi вiдпустки надаються тривалiстю:

а) до 6 мiсяцiв; б) до 2 мiсяцiв; в) до 1 мiсяця.

30. Основна щорiчна вiдпустка повинна надаватися працiвнику не пiзнiше нiж:

а) через 11 мiсяцiв пiсля початку роботи; б) через 10 мiсяцiв пiсля початку роботи; в) через 6 мiсяцiв пiсля початку роботи; г) через 5 мiсяцiв пiсля початку роботи.

МОДУЛЬ 5

Ðîçäië ÕII

ОПЛАТА ПРАЦI

§1. Поняття i структура

заробiтної плати

Вiдповiдно до статей 48, 43 Коституцiї України кожен має право на достатнiй життєвий рiвень для себе i своєї сiм’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло та право на працю, можливiсть заробляти собi на життя працею, яку вiн вiльно оби& рає або на яку вiльно погоджується. Кожен має право на заробiт& ну плату не нижчу вiд визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Цi кон& ституцiйнi гарантiї реалiзуються через норми трудового законо& давства щодо оплати працi та забезпечуються iншими галузями права. Оплата працi передбачає виплату вiдповiдної заробiтної плати за певний перiод (залежно вiд системи оплати працi). За& робiтна плата є однiєю iз обов’язкових умов змiсту трудового договору та обов’язком роботодавця її виплачувати (ч. 1 ст. 21 КЗпП України).

Заробiтна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразi, яку за трудовим договором чи контрактом роботодавець зобов’язаний виплачувати працiвниковi за викона= ну ним роботу.

Розмiр заробiтної плати залежить вiд складностi та умов виконуваної роботи, професiйно&дiлових якостей працiвника, результатiв його працi та господарської дiяльностi пiдприєм& ства (ст. 1 Закону України «Про оплату працi» вiд 24 березня 1995 року).

Структурно заробiтна плата складається з трьох частин:

— основна заробiтна плата — це винагорода за виконану ро& боту вiдповiдно до встановлених норм працi (норми часу, виро& бiтку, обслуговування, посадовi обов’язки), яка встановлюється

у виглядi тарифних ставок (окладiв) i вiдрядних розцiнок для робiтникiв i посадових окладiв для службовцiв;

—додаткова заробiтна плата — це винагорода за працю понад установленi норми, за трудовi успiхи та винахiдливiсть i за особливi умови працi. Вона включає доплати, надбавки, га& рантiйнi та компенсацiйнi виплати, передбаченi чинним законо& давством, премiї, пов’язанi з виконанням виробничих завдань i функцiй;

—заохочувальнi виплати — це винагорода за пiдсумками ро& боти за рiк, премiї за спецiальними системами i положеннями та iншi грошовi й матерiальнi виплати, якi не передбаченi актами чинного законодавства або якi провадяться понад встановленi зазначеними актами норми.

Розрiзняють такi види заробiтної плати як: номiнальна

(юридична) i реальна (фактична).

Номiнальна (юридична) зарплата — це грошовий еквiва& лент, отриманий працiвником за певний промiжок часу (годи& ну, день, тиждень, мiсяць) або за адекватну кiлькiсть виготовле& ної продукцiї при вiдповiднiй якостi.

Реальна (фактична) зарплата — це кiлькiсть промисло& вих товарiв, предметiв споживання та послуг, якi працiвник мо& же придбати за свою номiнальну заробiтну плату. Реальна зар& плата залежить вiд величини номiнальної оплати працi, суми податкiв, рiвня iнфляцiї, змiни роздрiбних цiн на товари та по& слуги. Пiдвищення номiнальної заробiтної плати не завжди збi& гається з пiдвищенням реальної. Наприклад, при значних iн& фляцiйних процесах номiнальна зарплата може пiдвищуватися, а реальна при цьому iстотно знижуватися. Особливо це вiдчу& вається при гiперiнфляфiї.

Розмiр заробiтної плати формується iз врахуванням мiнiма& льної заробiтної плати. Саме через її встановлення держава за& крiплює на законодавчому рiвнi мiнiмальнi гарантiї для працiв& никiв, якi не має права порушувати роботодавець. Вперше мi& нiмальну погодинну ставку встановив Конгрес США у 1938 р., щоб гарантувати працiвникам певний рiвень життя вiдповiдно до Акта про справедливi стандарти працi. Визначення мiнiмаль& ної заробiтної плати закрiплено у ст. 3 Закону України «Про оплату працi».

Мiнiмальна заробiтна плата — це законодавчо встановле= ний розмiр оплати за просту, неквалiфiковану працю, нижче за

який не можуть провадитися виплати за виконану працiвником мiсячну, погодинну норму працi (обсяг робiт).

До мiнiмальної заробiтної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальнi та компенсацiйнi виплати за роботу в надурочний час, у важких, шкiдливих, особливо шкiдливих умо& вах працi, на роботах з особливими природними, географiчни& ми i геологiчними умовами та умовами пiдвищеного ризику для здоров’я, а також премiї до ювiлейних дат, за винаходи та рацiо& налiзаторськi пропозицiї, матерiальна допомога. Якщо працiвни& ковi, який виконав мiсячну (годинну) норму працi, нарахована заробiтна плата нижче законодавчо встановленого розмiру мi& нiмальної заробiтної плати, пiдприємство провадить доплату до її рiвня. Мiнiмальна заробiтна плата є державною соцiальною гарантiєю, обов’язковою на всiй територiї України для пiдпри& ємств усiх форм власностi i господарювання. Заробiтна плата щорiчно переглядається. Наприклад, вiдповiдно до ст. 82 За& кону України «Про Державний бюджет України на 2006 рiк» встановлено з 1 сiчня 2006 р. розмiр мiнiмальної заробiтної плати 350 гривень на мiсяць, з 1 липня 2006 р. — 375 гривень, з 1 груд& ня 2006 р. — 400 гривень. Змiни аналогiчного плану вiдбувають& ся i на сьогоднi. Так, вiдповiдно до ст. 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рiк» вiд 28 грудня 2007 р. з 1 сiчня 2008 р. мiнiмальна заробiтна плата становитиме 515 гри& вень, з 1 квiтня 2008 р. — 525 гривень, з 1 жовтня 2008 р. — 545 гри& вень, з 1 грудня 2008 р. — 605 гривень. Змiни щодо розмiру мi& нiмальної заробiтної плати можуть вноситися i протягом року, хоча найчастiше це вiдбувається через норми Закону України «Про Державний бюджет України».

§2. Державне та договiрне

регулювання оплати працi

Органiзацiя оплати працi будується на принципах по& єднання рiзних методiв правового регулювання, що здiйсню& ється державними органами в централiзованому порядку та ло& кального регулювання безпосередньо на пiдприємствах.

Заробiтна плата виконує ряд важливих функцiй.

Види функцiй оплати працi: вiдновлююча, стимулююча, охо& ронна.

Правове регулювання оплати здiйснюється на пiдставi: за& конодавчих та iнших нормативних актiв, наприклад генеральної угоди, на державному рiвнi; галузевих, регiональних угод; ко& лективних договорiв; трудових договорiв.

Державне регулювання оплати працi працiвникiв пiдпри& ємств усiх форм власностi здiйснюється шляхом: встановлення мiнiмальної заробiтної плати та iнших державних гарантiй; ре& гулювання фондiв оплати працi пiдприємств&монополiстiв, вста& новлення податкiв на доходи працiвникiв.

Шляхом державного регулювання визначаються також нор& ми про особливостi оплати працi за роботу в надурочний час, святковi, неробочi та вихiднi днi, нiчний час, за час простою не з вини працiвника, оплата працi неповнолiтнiх та iнших катего& рiй працiвникiв при скороченому робочому днi та iн., якi зазна& ченi в ст. 12 Закону України «Про оплату працi».

Договiрне регулювання оплати працi працiвникiв пiдпри& ємств здiйснюється на основi системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), ре& гiональному (регiональна угода) та виробничому рiвнях (колек& тивний договiр).

Норми колективного договору, що допускають оплату працi нижче вiд норм, визначених генеральною, галузевою або регiо& нальною угодою, але не нижче вiд державних норм i гарантiй в оплатi працi, можуть застосовуватися лише тимчасово, на пе& рiод подолання фiнансових труднощiв пiдприємства, на термiн не бiльш як 6 мiсяцiв. Форми i системи оплати працi, норми пра& цi, розцiнки, тарифнi сiтки, схеми посадових окладiв, умови за& провадження та розмiри надбавок, доплат, премiй, винагород та iнших заохочувальних, компенсацiйних i гарантiйних виплат встановлюються пiдприємствами у колективному договорi з до& триманням норм i гарантiй, передбачених законодавством, ге& неральною та галузевими (регiональними) угодами.

Якщо колективний договiр на пiдприємствi не укладено, ро& ботодавець зобов’язаний погодити цi питання з виборним орга& ном первинної профспiлкової органiзацiї, що представляє iнте& реси бiльшостi працiвникiв, а у разi його вiдсутностi — з iншим уповноваженим на представництво органом. Конкретнi розмiри тарифних ставок (окладiв) i вiдрядних розцiнок робiтникам, по& садових окладiв службовцям, а також надбавок, доплат, премiй i винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оплату працi».