Розділ VIII

особи, уповноваженої на те, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання (ч. 3 ст. 36 ГК України). При умисному незаконному використанні відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, щодо наслідків у вигляді істотної шкоди вина може бути як у формі умислу, так і необережності.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Розголошення комерційної або банківської таємниці (ст. 232

КК). Безпосередній об’єкт злочину такий самий, як у ст. 231 КК. Предмет злочину — комерційна або банківська таємниця (ці по-

няття пояснювалися при розгляді ст. 231 КК).

Об’єктивна сторона злочину виражається в розголошенні комерційної або банківської таємниці без згоди її власника, якщо це завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності.

Підрозголошеннямвідомостейслідрозумітипередачуїхбеззгоди власника хоча б одній особі, якій не була відома така таємниця. Роз- голошенняможебутиздійсненеубудь-якийспосіб— усно, письмово, ізвикористаннямзасобівзв’язкутамасовоїінформації, комп’ютерних мереж тощо.

Злочинвважається закінченим змоменту заподіяння істотноїшкоди суб’єкту господарської діяльності, яка визначається аналогічно ст. 231 КК.

Суб’єктивна сторона злочину — щодо діяння — прямий умисел, поєднаний з корисливими чи іншими особистими мотивами; щодо наслідківувиглядіістотноїшкоди— можебутиумиселабонеобережність. Корисливиймотивпов’язанийізпрагненнямособиодержативід цього матеріальну вигоду. Інші особисті мотиви — це, наприклад, помста, заздрість, образа, бажання догодити іншій людині тощо.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку і якій у зв’язку з професійною або службовою діяльністю стали відомі відомості, щостановлятькомерційнуабобанківськутаємницю. Це, наприклад, працівники суб’єкта господарської діяльності або службові особи правоохоронних чи інших органів.

§ 4. Злочини у сфері банкрутства

Фіктивне банкрутство (ст. 218 КК). Безпосередній об’єкт зло-

чину — суспільні відносини у сфері виконання суб’єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов’язань.

230

Злочини у сфері господарської діяльності

Об’єктивну сторону злочину характеризують: 1) діяння у вигляді завідомо неправдивої офіційної заяви про фінансову неспроможність виконаннявимогзбокукредиторівізобов’язаньпередбюджетом; 2) наслідок — велика матеріальна шкода кредиторам або державі; 3) причинний зв’язок між діянням та наслідком.

Офіційноюзаявоюєподанняборжникомуписьмовійформізаявипро порушення справи про банкрутство до господарського суду. Така заява робиться відповідно до законодавства про банкрутство, зокрема Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції від 30 червня 1999 р.1 У заяві стверджується неправдивийфактпронібиіснуючуфінансовунеспроможністьвиконати зобов’язання перед кредиторами чи державою. Для кваліфікації цього злочину не є обов’язковим порушення господарським судом справи про банкрутство тавизнаннясуб’єктагосподарської діяльності банкрутом.

Фінансова неспроможність — це такий фінансовий стан суб’єкта господарської діяльності, який згідно із законодавством про банкрутствовизнається підставою дляпорушеннягосподарським судом справи про банкрутство. Взагалі такий стан характеризується як неспроможність, тобто нездатність суб’єкта підприємництва після настання встановленогострокувиконатисвоїгрошовізобов’язанняпередіншимиособами, територіальноюгромадоюабодержавою інакше якчерез відновлення його платоспроможності (ч. 1 ст. 209 ГК України). За загальнимправилом, справапробанкрутствопорушуєтьсягосподарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, якінебулизадоволеніборжником протягомтрьохмісяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом (ч. 3 ст. 6 Закону).

Матеріальна шкода — це завдані кредиторам або державі збитки, під якими розуміються втрата або пошкодження майна, додаткові витрати (вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), неодержані доходи, які були б одержані у разі належного виконання зобов’язання. Згідно з приміткою до цієї статті матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди кредиторам або державі.

1 Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 42–43. – Ст. 378.

231

Розділ VIII

Суб’єктивна сторона злочину — умисел, при якому особа усвідомлює неправдивість інформації про фінансову неспроможність суб’єкта господарювання, яка передається нею.

Суб’єктзлочину— особа, якадосягла 16-річноговікуієгромадя- нином — засновником (учасником) або службовою особою суб’єкта господарської діяльності, або громадянином — підприємцем.

Доведеннядобанкрутства(ст. 219 КК). Безпосереднійоб’єктцьо-

го злочину такий самий, як у ст. 218 КК.

Об’єктивну сторону злочину характеризують: а) дії, що погіршують фінансову спроможність суб’єкта господарської діяльності; б) першийнаслідок— стійкафінансованеспроможністьцьогосуб’єкта господарськоїдіяльності; в) другий(похіднийвідпершого) наслідок— великаматеріальнашкодадержавічикредитору; г) причиннийзв’язок між діями та наслідками.

У статті 219 КК йдеться про будь-які цілеспрямовані дії, які насправді погіршують фінансове становище суб’єкта господарської діяльності, вчинені громадянином — засновником (учасником) або службовою особою цього ж суб’єкта (наприклад, укладання завідомо невигідних угод або завідомо нездійсненних угод із великими штрафнимисанкціями, прийняттянасебечужихборгівтощо). Такідіїможуть поєднуватися з наступною бездіяльністю (наприклад, службова особа приймаєуправлінське рішення невисувативимогидоборжника щодо повернення ним боргів).

Стійка фінансова неспроможність означає, що суб’єкт господарської діяльності насправді не може виконати грошові зобов’язання в певному розмірі протягом визначеного законом періоду часу, що потребуєзастосуванняпередбаченоїзакономпроцедуривідновленняйого платоспроможності. Йдеться аналогічно ст. 218 КК про такий фінансовий стан суб’єкта господарської діяльності, який визнається підставою для порушення господарським судом справи про банкрутство згідноізЗакономУкраїни«Провідновленняплатоспроможностіборжника або визнання його банкрутом» у редакції від 30 червня 1999 р. Окрім того, слід брати до уваги особливості законодавства про відновлення платоспроможності банків або визнання їх банкрутами, передбачені Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.1 Для кваліфікації цього злочину не є обов’язковим порушення господарським судом справи пробанкрутство тавизнання суб’єкта господарської діяльності банкрутом.

1 Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 5–6. – Ст. 30.

232

Злочини у сфері господарської діяльності

Матеріальна шкода державі або кредитору вважається великою у межах, встановлених ст. 218 КК.

Велика матеріальна шкода кредиторам або державі є похідним наслідком стійкої фінансової неспроможності, спричиненої умисними діямивинноїособи. Томуякщовконкретномувипадкутакаопосередкованість відсутня — учинене, за наявності підстав, потребує іншої кваліфікації, наприклад за ст. 364 КК як зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Суб’єктивнастороназлочину— умисел, поєднанийзкорисливи- мимотивами(прагненнямдоотриманнябудь-якихматеріальнихвигод) або іншою особистою заінтересованістю (помста, заздрість, особисті неприязні стосунки з кредитором тощо) чи задоволенням інтересів третіх осіб (наприклад, інтересів осіб, які бажають купити збанкрутіле підприємство за безцінь).

Суб’єктзлочину— особа, якадосягла 16-річноговікуієгромадя- нином — засновником (учасником) або службовою особою суб’єкта господарської діяльності.

Приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220 КК).

Безпосередній об’єкт цього злочину такий самий, як у статтях 218 та

219 КК.

Об’єктивну сторону злочину характеризують: 1) діяння у вигляді приховування стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності; 2) спосіб дії — подання недостовірних відомостей; 3) наслідок — велика матеріальна шкода кредиторові; 4) причинний зв’язок між діянням та наслідком.

Стаття220 ККпередбачаєвідповідальністьзаприховуваннястійкої фінансової неспроможності тільки шляхом дій. Тобто особа шляхом подання недостовірних відомостей вводить дійсного або потенційного кредиторавоманущодосвогофінансовогостановища. Цеможутьбути дії, якими породжується помилкове уявлення кредитора щодо фінансової спроможності суб’єкта господарської діяльності (супротивної сторони) або ж таке уявлення закріплюється чи продовжується в часі.

Стійку фінансову неспроможність у цьому злочині слід розуміти так само, як і при доведенні до банкрутства (ст. 219 КК). Причому фінансова неспроможність існує насправді — на відміну від фіктивного банкрутства (ст. 218 КК), у якому суб’єкт господарювання фак-

233

Розділ VIII

тично фінансово спроможний. Для кваліфікації цього злочину не є обов’язковим порушення господарським судом справи про банкрутство та визнання суб’єкта господарської діяльності банкрутом.

Матеріальна шкода кредиторові вважається великою у межах, встановлених ст. 218 КК.

Велика матеріальна шкода повинна бути в причинному зв’язку з приховуванням стійкої фінансової неспроможності, тому для кваліфікації не має значення причина такої неспроможності. Завдання великої матеріальної шкоди кредитору та державі, яка є в причинному зв’язкуізсамоюстійкоюфінансовоюнеспроможністю, потребуєіншої кваліфікації— залежновідпричининеспроможності. Якщопричиною були цілеспрямовані дії, характерні для доведення до банкрутства, необхідна додаткова кваліфікація за ст. 219 КК. В інших випадках можливавідсутністьзлочинуяктакого, наприкладколипричиноюбули несприятлива економічна ситуація, надзвичайні природні умови, випадковий збіг обставин тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди кредиторові.

Суб’єктивна сторона злочину — умисел, який характеризується усвідомленням особою недостовірності інформації, яку вона подає.

Суб’єктзлочину— особа, якадосягла 16-річноговікуієгромадя- нином — засновником (учасником) або службовою особою суб’єкта господарської діяльності.

Незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221 КК). Безпосереднім об’єктомзлочинуєсуспільнівідносиниусферівиконаннясуб’єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов’язань та обов’язків у судових процедурах банкрутства.

Предмет злочину — майно, відомості про майно, документи, що відображають господарську чи фінансову діяльність суб’єкта господарської діяльності.

Майно — це сукупність речей та інших цінностей, які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів. Особливим видом майна є цінні папери.

Відомостіпромайно— цевідомостіпронаявнеуборжникамайно, у тому числі й кошти, які знаходяться на його рахунках у банках чи інших фінансово-кредитних установах.

234

Злочини у сфері господарської діяльності

Документами, щовідображають господарську чифінансову діяльністьсуб’єктагосподарської діяльності, єпередбачені законодавством матеріальні носії відомостей про таку діяльність. Наприклад, це первинні документи, що відображають господарські операції, документи бухгалтерського обліку тазвітності, виражені впаперовій формічина машинних носіях.

Об’єктивну сторону злочину характеризують: діяння, вчинене

вперіод провадження у справі про банкрутство; наслідок — велика матеріальна шкода; причинний зв’язок між діянням та наслідком.

Уцій статті передбачені такі альтернативні діяння: 1) приховуваннямайна; 2) відчуження майна; 3) знищеннямайна; 4) передача майна

вінше володіння; 5) приховування відомостей про майно; 6) фальсифікація документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність суб’єкта господарської діяльності; 7) приховування таких документів; 8) знищення таких документів.

Учинення діяння в період провадження у справі про банкрутство означає вчинення його після порушення господарським судом справи пробанкрутство. Тобтойдетьсяпропорушенняособоюсвоїхобов’язків у судових процедурах банкрутства, передбачених законодавством, зокрема Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції від 30 червня 1999 р. Банкрутство — це нездатність боржника відновити свою платоспроможність тазадовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури (ч. 2 ст. 209 ГКУкраїни). Длякваліфікаціїцьогозлочинунеєобов’язковим, щоб суд визнав суб’єкта господарської діяльності банкрутом.

Є відмінності у розумінні банкрутства в статтях 219 і 221 КК. У складі доведення до банкрутства (ст. 219 КК) йдеться про стійку фінансову неспроможність як підставу порушення справи про банкрутство, однак для кваліфікації не має значення, чи була порушена справа судом. У злочині, передбаченому ст. 221 КК, навпаки — порушення справи є обов’язковим, однак підстави для цього можуть бути різними.

Приховування майна, відомостей про майно, документів, що відображають господарську чи фінансову діяльність суб’єкта господарської діяльності, — це незаконні дії, спрямовані на те, щоб унеможливити врахування та/або використання таких предметів чи відомостей у процедурах банкрутства. Наприклад, переміщення майна чи

235