Злочини проти власності

Як правило, розтрата слідує за привласненням, є наступним після привласненняетапомзлочину. Алерозтратаможебутиінепов’язаною з привласненням. Наприклад, коли комірник незаконно, з корисливою метою передає майно третім особам.

Розтратавважається закінченою змоментувідчуження, витрачення майна. Навідмінувідпривласнення, прирозтратінамоментпред’явлення вимоги про повернення ввірене майно у винного відсутнє.

Частина 2 ст. 191 КК передбачає, крім того, відповідальність за заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем за умови, що майно, яким винний заволодіває, неввіренейому, неперебуваєвйогобезпосередньомувіданні, але внаслідок службового становища суб’єкт злочину має право оперативного управління цим майном.

Зловживанняслужбовимстановищемякспосібзаволодіннямайном означає, що особа порушує свої повноваження і використовує органі- заційно-розпорядчі або адміністративно-господарчі функції для незаконногоібезоплатногообертаннячужогомайна: незаконнодаєвказівку матеріально відповідальній особі, підлеглій їй, про видачу майна; отримує майно за фіктивними документами тощо. Наприклад, службова особа, зловживаючи своїм службовим становищем, незаконно отримує премії, надбавки до зарплати. Закінченим цей злочин визнається з моменту незаконного, безоплатного заволодіння майном.

Кваліфікуючимиознакамицьогозлочинує: вчиненняйогоповторноабозапопередньоюзмовоюгрупоюосіб(ч. 3 ст. 191 КК); увеликих розмірах (ч. 4 ст. 191 КК); в особливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 191 КК). Усі ці ознаки аналогічні тим, які були розглянуті при аналізі крадіжки.

§3. Корисливі злочини проти власності, не пов’язані з обертанням чужого майна на свою користь або на користь інших осіб

Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою(cт. 192 КК). Безпосередній об’єктцьогозлочину— відносини власності в галузі використання майна, що належить власнику, а також відносини, які випливають із різного роду договорів

161

Розділ VII

ізобов’язань, унаслідок яких власник мав би реально одержати дохід, — відносини з формування фондів власності.

Предмет злочину — чуже майно, що незаконно використовується всупереч інтересам власника, а також грошові суми (кошти), які мали б надійти в розпорядження власника на підставі тих або інших зобов’язань, договорів, правовихприписівтощо, — неодержанийдохід (упущена вигода).

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується відсутністю ознак шахрайства (ст. 190 КК). Тут особа, яка вдається до обману або зловживання довірою, не заволодіває чужим майном, не обертає його насвоюабоіншихосібкористь, ненабуваєправанатакемайно. Власникнепозбавляється реальноналежногойомумайна, вононевибуває з його фондів. Заподіяння майнової шкоди може виявлятися в таких формах: 1) незаконному використанні чужого майна; 2) ухиленні від сплати обов’язкових платежів; 3) обертанні на власну користь грошовихкоштів, якінапідставітихабоіншихдоговорівізобов’язаньмають надійти до фондів власності і на користь власника.

І. Незаконневикористаннячужогомайнаявляєсобоюпротиправне безоплатне використання чужого майна всупереч інтересам власника для отримання майнових вигод. Майно, що належить власнику, незаконно використовується винним для виконання різного роду робіт в інтересах окремих громадян або організацій, від яких він отримує винагороди (наживи), тобто той дохід, котрий повинен був поступити власнику майна і таким чином протиправно збагачується (так звані «лівіроботи»). Судовійпрактицівідомівипадкинезаконноговикористання різних знарядь виробництва: транспортних засобів (автотранспорт, залізничний і повітряний транспорт), будівельних машин і механізмів (трактори, автокрани, скрепери, грейдери, бульдозери, екскаватори) та ін. Тут винний, який перебуває в договірних відносинах із власником майна, зловживає наданою довірою (виходить за межі наданих йому повноважень), використовує майно всупереч приписам

іінтересам власника для особистого незаконного збагачення (зловживання довірою). При цьому завжди порушується одна з важливих правомочностей власника — право користування належним йому на праві власності майном.

ІІ. Ухилення від сплати обов’язкових платежів полягає в тому, що суб’єкт шляхом обману не передає державі, організації або громадянинусвоєособистемайно— обов’язковіплатежі, яківінзтихчиінших

162

Злочини проти власності

юридичних підстав зобов’язаний був передати власнику. Це може випливати, наприклад, із законів (сплата різних обов’язкових платежів), ізцивільно-правовихдоговорівпронаданнягромадянамукористуван- нямайна іполягає вобов’язкуздійснити (виплатити) платежі закомунальні послуги, користування електроенергією, газом, транспортом тощо (наприклад, використання підроблених документів щодо наявності на боці особи тих чи інших пільг, за якими вона звільняється частково абовповномуобсязівідобов’язкусплатитиплатежі заотримані комунальні чи інші послуги); або з вчинених на користь винного тих або інших послуг немайнового характеру — ухилення від сплати митазапосвідченнянотаріальнимиконторамидоговорів, довіреностей тощо. Цю форму заподіяння майнової шкоди слід відрізняти від злочину, передбаченого ст. 212 КК, — ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів. В останньому випадку злочин також вчиняється (або може вчинитися) шляхом обману. Однак тут особа ухиляється від сплати спеціальних видів платежів — податків, зборів, інших обов’язкових платежів, що входять до системи оподаткування, заумови, щоцідіянняпризвелидофактичногоненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах (які в тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходівгромадян) іпередбачені якзлочинусферігосподарськоїдіяльності. Уданомувипадкуповинна застосовуватися ст. 212 КК.

ІІІ. Обертання на власну користь платежів, які мали б надійти власникувідокремихгромадянабоорганізацій, характеризуєтьсятим, що обов’язкові платежі, які мали б надійти у володіння власника майназанаданіниммайновіпослугиорганізаціямабогромадянам, винний протиправно обертає на свою користь. Такі суспільно небезпечні діяння вчинюються шляхом обману або зловживання довірою особою, наділеною повноваженнями використання або контролю за використанням майна, щонадається громадянам абоорганізаціям завідповідну оплату у вигляді транспортних, комунальних, видовищних і подібних до них послуг. Ці особи, порушуючи свої обов’язки, протиправно привласнюють платежі, що мають надходити до фондів власника (провезення провідником залізничного транспорту, водієм автобуса пасажирів, які не сплатили вартості проїзного квитка, з одержанням віднихоплативартості проїзду; надання можливості окремим особам користуватися без відповідної оплати видовищними послугами (кон-

163

Розділ VII

церти, театр, інші заходи) з отриманням за це від вказаних осіб вартості наданих послуг тощо). Проте, якщо на цю особу власником покладений обов’язок одержання платежів від громадян або організацій за надані їм послуги (кондуктор, касир, бухгалтер), вчинене має розглядатися як привласнення чужого майна (ст. 191 КК), оскільки з моменту отриманнявказанимиособамицихплатежіввонивжевизнаютьсятакими, що надійшли і знаходяться у фондах власності власника майна.

Способами заподіяння майнової шкоди, як і при шахрайстві, є обман або зловживання довірою (ст. 190 КК). Однак у злочині, що розглядається, обман на відміну від шахрайства виступає не як спосіб заволодіння чужим майном або правом на нього, а як спосіб незаконногокористуваннятакиммайномчиухиленнявідсплатиобов’язкових платежів або обертання на свою користь платежів, які мали б надійти власнику від окремих громадян або організацій за надані їм послуги майнового або немайнового характеру і при цьому ще не надійшли до фондів власника. Зловживання довірою виступає, як правило, у вигляді способу незаконного використання чужого майна. Якщо обман при заподіянні майнової шкоди був пов’язаний з використанням підроблених документів або їх підробкою, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за статтями 192 і 358 КК.

У злочині, що розглядається, обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є суспільно небезпечний наслідок, що, як і при шахрайстві, виявляється в майновій шкоді. Але при шахрайстві майнова шкода полягає в позбавленні власника (потерпілого) належного йому майна внаслідокпротиправногозаволодінняниміобертанняйоговиннимна свою або інших осіб користь. При заподіянні ж майнової шкоди заволодіння чужим майном або придбання права на майно відсутнє. Залежно від форми вчинення даного злочину в одних випадках (при незаконному користуванні чужим майном) вона полягає у вартості використаного або спожитого майна (газ, електроенергія, паливномастильні матеріали, інші майнові витрати), або в розмірі платежів, що мали б надійти, але не надійшли внаслідок обману або зловживання довірою до фондів власника.

Майнова шкода відповідно до ч. 1 ст. 192 КК має бути значною, тобто у п’ятдесят і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімумдоходівгромадян(приміткадост. 192 КК). Відмайновоїшкоди як наслідку складу, що розглядається, слід відрізняти незаконну наживу(збагачення), отриманувинним. Наживаможебутиоднаковою,

164

Злочини проти власності

більшоюабоменшоюпорівняноіззаподіяноюшкодоюіневпливаєна кваліфікацію вчиненого. Розмір наживи при призначенні покарання враховується судом при оцінці суспільної небезпеки вчиненого.

Злочин вважається закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків — заподіяння значної майнової шкоди.

Суб’єктивнастороназлочинухарактеризуєтьсяпрямимумислом, що поєднаний з корисливими мотивом і метою.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка не є службовою. Такі самі дії службової особи слід кваліфікувати за ст. 364 КК — зловживання владою або службовим становищем (примітка до ст. 364 КК).

Частина 2 ст. 192 КК передбачає відповідальність за ті ж дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК), або такі, що заподіяли майнову шкоду у великих розмірах, тобто таку, яка у сто ібільшеразівперевищуєнеоподатковуваниймінімумдоходівгромадян (примітка до ст. 192 КК).

Викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання (ст. 1881 КК)1. Безпосередній об’єкт цього злочину— відносинивласностівгалузівикористанняелектричноїабо теплової енергії. Додатковим безпосереднім об’єктом є відносини, пов’язані із забезпеченням електроенергією та тепловою енергією споживачів.

Предмет злочину — електрична або теплова енергія, що самовільно використовується суб’єктом злочину. Електрична енергія — це різновид енергії, пов’язаної з використанням електричного струму, який передається від джерела електроенергії до споживача по електричнихмережах. Призначенням електричноїенергіїєперетворюванняїїутепловучимеханічнуенергіюшляхомзастосуваннятеплонагрівальних чи інших приладів і приборів. Теплова енергія — це гаряча вода і пара, що виробляються паровими або атомними електростанціями, геотермальними, геліотермальними та іншими нетрадиційними джерелами, котельнями, теплоутилізаційними установками. Теплова енергія передається від джерела до споживача через теплові мережі, тобто систему теплопроводів (трубопроводів).

Загальним і притаманним всім вказаним видам енергії2 є те, що вони: 1) пов’язані з наявністю певних енергоносіїв, які здатні перетворюватися в інші види енергії; 2) пов’язані з наявністю певного джерела енергії і окремо від нього існувати не можуть.

1Уред. від31.05.2005 р. // Відом. Верхов. РадиУкраїни. – 2005. – №27. – Ст. 359.

2Далі, якщо інше не вказано, – енергія.

165

Розділ VII

Об’єктивнасторонацьогозлочинухарактеризуєтьсявикраданням електричної або теплової енергії, яка згідно із ст. 1881 ККвчинюється: а) шляхом самовільного використання електричної або теплової енергії без приладів обліку (якщо наявність приладів обліку обов’язкова); б) внаслідок умисного пошкодження приладів обліку; в) у будь-який іншийспосіб. Обов’язковоюознакоюоб’єктивноїсторониданогозлочину є суспільно небезпечні наслідки — завдання вказаними діями власнику значної шкоди.

Викраденняелектричноїаботепловоїенергіїполягаєупротиправному вилученні чужої для суб’єкта злочину електричної чи теплової енергії і використанні її у своїх чи інших осіб інтересах. Вилучення вказаної енергії може бути таємним чи відкритим, що не впливає на кваліфікацію, але має значення для оцінки ступеня суспільної небезпеки вчинюваного злочину. Протиправність вилучення енергії знаходить відображення в тому, що особа не має на енергію, яка викрадається, ні дійсного, ні передбачуваного права, вона діє самовільно, ця енергія для нього є чужою («крадіжка енергії»).

А. Викрадення електричної і теплової енергії шляхом її самовільного використання без приладів обліку (якщо використання приладів обліку обов’язкове) полягає у протиправному підключенні особою до мереж постачання електричної чи теплової енергії і самовільному користуваннііспоживанніенергії, щоподаєтьсяцимимережами, винною особою. Причому використання енергії здійснюється в обхід приладів обліку, тобто безконтрольно і без обчислення кількості (обсягів) енергії, що протиправно споживається.

Б. Викрадення електричноїаботепловоїенергіївнаслідокумисного пошкодження приладів обліку виявляється в тому, що шляхом пошкодженняприладівобліку(лічильниківелектричногоструму, лічильників спожитої теплової енергії — гарячої води, пари тощо) винна особа ухиляється від обліку енергії, яку споживає, і при цьому ухиляється від сплати вартості фактично спожитої нею енергії. У випадках, коли пошкодження приладів обліку енергії, що споживається, містить у собі склад злочину, передбаченого ст. 194 КК, все вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів — за статтями 1881 і 194 КК.

В. Викрадання електричної або теплової енергії у будь-який інший спосібхарактеризуєтьсятим, щовиннаособавикористовуєінші(різні), не вказані уст. 1881 КК, способи чи дії, наприклад обман (привикористанні підроблених документів), зловживання довірою та ін. Їх особли-

166

Злочини проти власності

вості і специфічні ознаки не мають суттєвого значення для встановленняскладузлочинуякпідставикримінальноївідповідальностііправильної кваліфікації розглядуваного злочину, але впливають на оцінку ступеня його суспільної небезпечності. Проте і в даному випадку треба встановити, щоособапротиправно(самовільно) споживаєчужудлянеї енергію і спричиняє тим самим власнику цієї енергії значну шкоду.

Склад злочину, передбачений ст. 1881 КК, є матеріальним і може мати місце лише у випадку, коли внаслідок викрадення електричної або теплової енергії власнику такими діями завдано значної шкоди, тобто, коли вона у сто і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян (примітка до ст. 1881 КК). При обчисленні розмірузбитків, завданихвласникуенергії, требакеруватисявідповідними законами чи підзаконними нормативно-правовими актами, які регулюютьціпитання. Наприклад, привикраденні електроенергії, вирішуючи питання про обчислення розміру збитків, завданих електропостачальнику внаслідок порушення споживачем правил користування електричною енергією для населення, треба користуватися відповіднимиМетодиками, затвердженими постановоюНаціональноїкомісії регулювання електроенергетики України №1416 від 22.11.1999 р.1, а при обчисленні розміру обсягу електричної енергії, недоврахованої унаслідок порушення споживачем — юридичною особою правил користування електричною енергією, — Методиками, затвердженими постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1197 від 05.12.2001 р.2

Суб’єктивнастороназлочинухарактеризуєтьсяпрямимумислом, який поєднаний з корисливими мотивом і метою.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка не є службовою. Такі самі дії службової особи слід кваліфікувати за ст. 364 КК — зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК).

Частина 2 ст. 1881 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно (ст. 33 КК), за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК) або якщо вони завдали шкоду у великих розмірах, тобто таку, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 1881 КК).

Норми, передбачені ст. 1881 та ст. 192 КК, співвідносяться як спеціальна і загальна. У випадках, коли вчинене діяння одночасно під-

1Офіц. вісн. України. – 1999. – № 52. – Ст. 2603.

2Інформ. бюл. НКРЕ. – 2002. – № 1.

167

Розділ VII

падає під ознаки обох норм, має застосовуватися спеціальна норма, тобто ст. 1881 КК.

Привласнення особою знайденого або чужого майна, що ви-

падково опинилося у неї (ст. 193 КК). Цей злочин полягає у привласненні особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна, яке має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність, а також скарбу.

Безпосереднім об’єктом злочину є відносини власності та право власності на майно, що вибуло з фактичного володіння власника: держави, організації, громадянина, а також право держави на отримання знайденого скарбу. Відповідно до ст. 337 ЦК України 2003 р., громадянин, який знайшов чужу річ, зобов’язаний повідомити про знахідку власника та повернути річ йому або органу влади, а згідно зі ст. 343 цьогоКодексускарб, якийєпам’яткоюісторіїтакультури, — здативідповідному державному органу чи органу місцевого самоврядування.

Предмет злочину — чуже майно, яке має особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність, а також скарб.

Майно, яке має історичну цінність, — це предмети та цінності, пов’язанізісторичнимиподіямивжиттінародів, розвиткомсуспільства

ідержави, історієюнаукиітехніки, атакожтакі, щостосуютьсяжиття

ідіяльностівидатнихосіб(державних, політичних, суспільнихдіячів), рідкісні рукописи, предмети та їх фрагменти, отримані внаслідок археологічних розкопок, старовинні книги та архіви, що становлять історичну цінність, тощо.

Майно, яке має наукову цінність, — це предмети (цінності), що містять інформацію (систему знань) про закони природи, суспільства

імислення, а також інформацію з окремих галузей знання. До цих предметів слід відносити наукові праці, відкриття, винаходи, що належать на праві авторства іншим особам, рідкісні колекції та зразки флори і фауни, інші предмети, що становлять винятковий інтерес для різних наук.

Майно, яке має художню цінність, — це твори мистецтва, які відображають дійсність у творчих образах. До них належать твори художників(картини, малюнки, портрети, фрески, гравюри, естампи, літографії); інші твори (кіно-, фото-, відеоматеріали, скульптурні твори, аудіовізуальні твори, унікальні та рідкісні музичні інструменти тощо).

Майно, якемаєкультурнуцінність, — цепредмети, щовідображають досягнення людства в духовних, інтелектуальних, культурних,

168

Злочини проти власності

виробничихвідносинах. Це, наприклад, твориприкладногомистецтва; предметикультовогопризначення(зокремаікони); виробитрадиційних художніх народних промислів; старовинні книги; вироби, що становлять літературний інтерес; рідкісні рукописи; поштові марки, інші філателістичні матеріали; монети, ордени, медалі та інші предмети колекціонування тощо.

Знайдене або таке, що випадково опинилося у винного, чуже майно має володіти ознакою особливої цінності. Питання про особливу цінність чужого майна, так само як і належність його до історичних, наукових, художніх або культурних цінностей, слід вирішувати в кожному конкретному випадку на підставі висновку експертизи.

Знайденеаботаке, щовипадковоопинилосявособитапривласнене нею майно, має бути для неї чужим. Це означає, щоця особа не має на це майно ні дійсного, ні передбачуваного права. Воно фактично належитьнаправівласності(державної, колективної, приватної) іншій особі — юридичній або фізичній.

Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютніцінності, іншіцінніречі, власникякихневідомийабозазаконом втратив на них право власності. Скарб може бути визнано предметом даного злочину, якщо він є пам’яткою історії та культури й особа, яка йогознайшла, згідноізч. 4 ст. 343 ЦКповинназдатийоговідповідному державному органу чи органу місцевого самоврядування.

Об’єктивнастороназлочинуполягаєупривласненніособоюзнайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна.

І. Привласнення знайденого чужого майна полягає у тому, що особа заволодіває виявленим нею майном, що вибуло з фактичного володіння власника цього майна. До знахідки слід відносити виявлене іпривласненеособоючужемайно, власникякоговтративйого, наприклад, під час перевезення (випало з автомобіля, вагона) або внаслідок стихійного лиха (повені, землетрусу), тощо. До знайденого чужого майнаприрівнюєтьсяіскарб. Дляцієїформивчиненнязлочинухарактерно, що суб’єкт не вчиняє жодних дій для втрати власником належного йому майна. Останнє потрапляє в його володіння випадково, внаслідок знахідки.

ІІ. Привласнення чужого майна, що випадково опинилося в особи, полягає у тому, що майно поступає у володіння особи внаслідок якихось випадкових обставин, головним чином унаслідок помилки власника чи іншої особи, яка володіла цим майном. Особа, яка отримала

169

Розділ VII

майно, привласнює це майно, перетворює його у своє, начебто належне їй. Наприклад, привласнення особою помилково направленої їй художньої картини як подарунка, що було адресовано іншій особі, тощо. Якщо при цьому були порушені авторське право або суміжні права, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів за статтями

176 і 193 КК.

Привласнення особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна полягає в тому, що винний включає його дофондумайна, якеналежитьйомунаправівласності, «умисноробить його своїм», користується ним як таким, що належить йому на праві власності.

Суспільнонебезпечнінаслідкирозглядуваногозлочинуполягають

утому, щовласникмайна, якемаєособливуісторичну, наукову, художню або культурну цінність, втрачає його і не може здійснювати свою правомочністькористування, володінняірозпорядженняним. Уцьому випадку знайдене винним або таке, що випадково опинилося у нього, чужемайнопротизаконнопривласнюєтьсянимінеповертаєтьсявласнику (скарб не передається державі).

Привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося

уволодінні винної особи, чужого майна слід відрізняти від заволодіннячужимиречами(майном) умісці, відомомудляособи, якаїхзабула, наприклад, в автомобілі чи іншому транспорті, в якому вони перевозилися. Тутпотерпілиймаєможливістьздійснитисвоєправовласника, але не реалізовує його внаслідок протиправних дій винного (привласненнязнайденого). Подібнідіїслідкваліфікуватияккрадіжкузаст. 185 КК. Крадіжкою також слід вважати привласнення чужого майна, яке було знайдено і привласнено винною особою внаслідок: катастрофи літака або поїзда, автоаварії, землетрусу, повені тощо.

Суб’єктивнастороназлочинухарактеризуєтьсяпрямимумислом, що поєднаний із корисливими мотивом і метою.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-річного віку.

Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будів-

ництво (ст. 1971 КК)1. Стаття 14 Конституції встановлює: «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набуваєтьсяіреалізуєтьсягромадянами, юридичнимиособамитадер-

1КК України доповнено ст. 1971 згідно із Законом України № 578-V від 11 січня 2007 р., який набрав чинності 3 лютого 2007 р. // Уряд. кур’єр. – 2007. – № 21.

170

Злочини проти власності

жавою виключно відповідно до закону». Згідно з цим визначається і суспільна небезпечність посягань на землю.

Безпосередній об’єкт цього злочину — земельні відносини — як суспільні відносини власності щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб’єктами цих відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об’єктами відносин є земля в межах України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). Земельні відносини опосередковуються правом власності на землю і регулюються Земельним кодексом України (далі — ЗК) та іншими нормативноправовими актами.

Предметом злочину є земельна ділянка як об’єкт права власності. Земельна ділянка — це частина земельної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами суб’єктів власності. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що знаходиться над поверхнею ділянки та під нею (ст. 79 ЗК).

Об’єктивна сторона злочину полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки. Самовільне зайняття ділянки — це активні протиправні дії по заволодінню (захопленню) всупереч встановленому порядку земельної ділянки. Остання належить на праві власності іншій особі(фізичнійчиюридичній) чивонаволодієнеюнаіншихзаконних підставах (наприклад, на підставі договору оренди). Причому земельна ділянка для винної особи є чужою, вона не має необхідних і достатніх прав на володіння, користування чи розпорядження ділянкою як власник чи як особа, якій надано право постійно чи тимчасово володіти і користуватися нею.

Самовільнезайняттяземельноїділянкизоб’єктивноїсторониможе знайти вияв у різних діях — у незаконному огорожуванні ділянки, знищенні і встановленні «своїх» межових знаків, у протиправному використанні землі у своїх потребах: обробці, удобренні землі, висіві насіння, насадженнідеревабочагарників, меліорації, проведенніінших робіт, завезенні і розміщенні будівельних матеріалів тощо. Але в усіх випадкахособапротиправнозаволодіваєземельноюділянкою, вчинює відносно неї певні дії як власник чи законний користувач і при цьому порушує суб’єктивні інтереси учасників земельних правовідносин у галузі використання, відтворення та охорони земель.

171

Розділ VII

Аналізований злочин є злочином з матеріальним складом: для встановлення об’єктивної сторони цього злочину треба встановити не тільки самовільне зайняття земельної ділянки, але й настання суспільно небезпечних наслідків — заподіяння її законному володарю чи власнику значної шкоди. Шкода визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 1971 КК).

Злочин, передбачений ст. 1971 КК, визнається закінченим змоменту самовільного зайняття ділянки і настання вказаних суспільно небезпечних наслідків.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною: особа усвідомлює, що самовільно, всупереч встановленому порядку займає (захоплює) чужу для неї земельну ділянку, передбачає, що власнику чизаконному володарюбуде завдано їїдіями значної шкоди, і бажає цього. Мотив і мета злочину — корисні та ін.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку. Якщо вказаний у ст. 1971 КК злочин вчинює службова особа шляхом використання службового становища, все скоєне охоплюється ст. 364 КК.

У частині 2 ст. 1971 КК передбачені кваліфікуючі ознаки складу злочину. Тутвстановленокримінальнувідповідальність засамовільне зайняття земельної ділянки, якщо воно вчинене особою, раніше судимоюзазлочин, передбаченийцієюстаттею, абогрупоюосіб, абощодо земельнихділянокособливоціннихземель, земельвохороннихзонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель.

Розглянемо їх детальніше.

Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше судимоюзазлочин, передбаченийцієюстаттею. Йдетьсяпроте, щозлочин,

передбачений ч. 1 ст. 1971 КК, вчиняєособа, якамаєсудимість зарозглядуваний злочин, передбачений будь-якою частиною ст. 1971 КК, і ця судимістьнепогашеначинезнятавустановленому закономпорядку.

Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене групою осіб. Під даною кваліфікуючою ознакою слід розуміти дії двох чи більше осіб, які діють як співвиконавці без попередньої змови чи за попередньою змовою (ч. 1, ч. 2 ст. 28 КК).

Самовільнезайняттяземельноїділянкиособливоціннихземель. Під останніми розуміють окремі види земель, що становлять з огляду їх агроекологічних історико-культурних чи інших особливостей (висо-

172

Злочини проти власності

ка родючість, наявність унікальних природних комплексів, історикоархеологічних об’єктів або об’єктів культурної спадщини) особливу цінність. Перелікособливоціннихземельнаведеноуст. 150 ЗКУкраїни. На ці землі поширюються особливий правовий режим охорони, який гарантує запобігання їх використанню для потреб, не пов’язаних із забезпеченням режиму даних земель. Але у кожному випадку висновок щодо визнання незаконним зайняття ділянки як землі, що є особливо цінною, повинен робитися на підставі екологічної експертизи.

Самовільнезайняттяземельноїділянки, наякійєпевніобмеження прав (земель зі спеціальним правовим режимом): земель в охоронних зонах. Охоронні зони створюються: а) навколо особливо цінних природнихоб’єктів, об’єктівкультурноїспадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів; б) уздовж ліній зв’язку, електропередачі, земель транспорту, навколопромисловихоб’єктівдлязабезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню, а також зменшенню їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об’єкти (ст. 112 ЗК).

Самовільне зайняття земельної ділянки земель у зонах санітарної охорони. Зони санітарної охорони створюються навколо об’єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисніспоруди, водоводи, об’єктиоздоровчогопризначеннятаін., для їх санітарно-епідеміологічної захищеності. У межах зон санітарної охорони забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об’єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (ст. 113 ЗК).

Самовільне зайняття земельної ділянки земель у санітарно-

захиснихзонах. Санітарно-захиснізонистворюютьсянавколооб’єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електроннихполів, іонізуючихвипромінювань, тощозметоювідокремленнятакихоб’єктіввідтериторійжитловоїзабудови. Умежахсанітарнозахисних зон забороняється будівництво житлових об’єктів, об’єктів соціальної інфраструктури та інших об’єктів, пов’язаних з постійним перебуванням людей (ст. 114 ЗК).

Самовільне зайняття земельної ділянки у зонах особливого режи-

мувикористанняземель. Зониособливогорежимувикористанняземель

173

Розділ VII

створюються навколо військових об’єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України для забезпечення функціонування цих об’єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарськихоб’єктівідовкіллявідвпливуаварійнихситуацій, стихійнихлих і пожеж, що можуть виникнути на цих об’єктах. Уздовж державного кордону України встановлюється прикордонна смуга, умежах якої діє особливий режим використання земель (ст. 115 ЗК).

Участині 3 ст. 1971 КК встановлена кримінальна відповідальність засамовільне будівництвобудівельабоспоруднасамовільнозайнятій земельній ділянці. Ця кваліфікуюча ознака розглядуваного злочину вказує на підвищену суспільну небезпечність самовільного зайняття земельноїділянки(ч. 1 ст. 1971 КК), якесупроводжуєтьсясамовільним будівництвом будівель чи споруд. Самовільним є таке будівництво житлових чи нежитлових приміщень чи інших споруд: будинків, дач, гаражів, льохів, сараїв, сховищ та ін., які споруджуються на самовільно зайнятих земельних ділянках. Ці дії спричиняють більш тяжку шкоду земельним відносинам власності. Вони свідчать, що особа не тільки самоправно зайняла земельну ділянку, а й умисно ставить себе на місце власника, розпоряджається ділянкою на свій розсуд, порушуючи встановлений порядок на зведення будівель і споруд, що безумовно завдає шкоди еколого-земельним відносинам. Тому вони тягнуть більш сувору відповідальність.

Участині 4 ст. 1971 ККпередбачені такі кваліфікуючі ознаки, як: а) самовільне будівництво будівель абоспоруднасамовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині другій цієї статті (особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель); б) абовчиненеособою, ранішесудимоюзатакийсамезлочин; в) або злочин, передбачений частиною третьою цієї статті.

Придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шля-

хом (ст. 198 КК). Злочин полягає у заздалегідь не обіцяному придбанні абоотриманні, зберіганнічизбутімайна, завідомоздобутогозлочинним шляхомзавідсутностіознаклегалізації(відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, і становить спеціальний вид (форму) причетності дозлочину, задопомогоюякого(наприклад, крадіжки, грабежу, шахрайства тощо) противоправно здобуто те чи інше майно.

174

Злочини проти власності

Безпосереднім об’єктом злочину є відносини власності у сфері виникнення, зміни і припинення права власності на майно. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в дезорганізації порядку придбання і відчуження майна, внаслідок чого до товарного обігу надходить і легалізується майно, здобуте злочинним шляхом.

Предметзлочину— майно, здобутезлочиннимшляхом. Цетовари (промислові, побутові товари, продукти харчування), речі, гроші, цінні папери (векселі, акції), які мають становити матеріальну цінність і володіють товарною, міновою вартістю. Таке майно має здобуватися злочинним шляхом, тобто бути «результатом» вчиненого суспільно небезпечного діяння, що визнається злочином.

Виняток становлять предмети, поводження з якими (придбання, зберігання, збут) утворює самостійний склад злочину, — зброя, бойові припаси, вибухові речовини (ст. 263 КК), радіоактивні матеріали, легкозаймисті таїдкіречовини(ст. 267 КК), наркотичнізасоби, психотропні речовини, їх аналоги або прекурсори (статті 307, 309, 311 КК) тощо. Стаття 198 КК у цих випадках не підлягає застосуванню.

Об’єктивна сторона цього злочину полягає у заздалегідь не обіцяному придбанні, отриманні, збуті чи зберіганні майна, завідомо здобутого злочинним шляхом.

Придбання полягає в отриманні майна, здобутого злочинним шляхом у будь-яких формах: купівля, обмін, прийняття в дарунок тощо. При цьому особа, яка отримує майно (оплатно чи безоплатно), дістає можливості користуватися, володіти і розпоряджатися цим майном, хочінестаєйоговласникомупрямомузначенніцьогослова, оскільки таке майно здобуто злочинним шляхом. Не є придбанням виготовленнямайна(предметів), щодоякоговстановленоспеціальнузаборону, — виготовленнячиремонтвогнепальноїзброї, вибухонебезпечних речовин тощо.

Отримання майна, одержаного злочинним шляхом, — це всі інші форми (крім придбання) здобуття такого майна, наприклад прийняття дарунку, запозичення тощо.

Збутмайнаможебутиплатнимібезоплатнимтавиражатисявбудьяких формах його відчуження (продаж, передача як погашення боргу, дарування тощо), а також інших формах, наприклад у прийнятті особоюнасебезобов’язаньізреалізаціївикраденогоабоздобутогоіншим злочиннимшляхом, колиреалізаторпродаєзавинагородучужемайно, що йому не належить.

175

Розділ VII

Зберігання полягає в тимчасовому перебуванні вказаного майна

уволодінні особи або у певному місці (сховищі), яке належить винному для подальшої реалізації чи повернення особі, яка передала на зберігання майно, здобуте злочинним шляхом.

Придбання, збут чи зберігання майна, здобутого злочинним шляхом, мають бути заздалегідь не обіцяними. Це означає, що вказані дії відбуваютьсявжепісляфактувчиненнязлочину, неперебуваютьізним

упричинному зв’язку і винний заздалегідь (до вчинення злочину) не обіцяв сприяти в придбанні, збуті чи зберіганні майна, здобутого злочинним шляхом. Якщо така обіцянка мала місце до вчинення злочину або в момент його вчинення і перебувала з ним у причинному зв’язку, вчиненеслідрозглядатиякспівучастьуцьомузлочині(пособництво) такваліфікуватизаст. 27 ККівідповідноюстаттеюОсобливої частини КК (наприклад, крадіжка — ст. 185, грабіж — ст. 186, контрабанда — ст. 201 тощо). Як співучасть у злочині слід розглядати і систематичне (хоча заздалегідь не обіцяне в конкретних випадках) придбання або зберігання краденого майна чи іншого майна, здобутого злочинним шляхом, якщо особа, яка вчиняє злочин, має підстави розраховувати, що майно, здобуте нею злочинним шляхом, і у цьому випадку, як і раніше, буде придбано, наприклад, для збуту краденого або на зберігання внаслідок попередніх систематичних дій винного (скупника), чи для особистого споживання.

Для об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 198 КК, потрібно встановити відсутність ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 КК). В іншому випадку, за наявностіскладулегалізації(відмивання) доходів, одержанихзлочинним шляхом, все вчинене кваліфікується за ст. 209 КК.

Злочин вважається закінченим із моменту фактичного придбання чи збуту майна або ж з моменту прийняття на зберігання майна, здобутого злочинним шляхом.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел. Особа усвідомлює, щопридбає, отримує, зберігаєчизбуваємайно, здобутезлочинним шляхом, і бажає цього. При цьому винний достовірно може не знати конкретних обставин вчиненого злочину (місце, час, обстановка, спосіб, засоби вчинення злочину тощо), унаслідок чого було одержано майно. Достатньо, щобвінусвідомлювавхочабузагальних(родових) рисах, що майно здобуте за допомогою вчинення іншою особою суспільно небезпечного діяння, що є злочином, у результаті, наприклад,

крадіжки, грабежу, шахрайства тощо.

176