Zbirka_Part2

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ ПРОЦЕСИ. ПРОБЛЕМИ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ

Монті, Тухачевський був у центрі уваги. Скрізь – і в машині, і в полі, і за столом – йому надавали “перше й почесне місце” [20].

У грудні 1932 року в Німеччину відбули ще чотири червоні командири (командувач Сибірського військового округу (СВО) М. Левандовський – керівник, командири корпусів І. Дубовий, В. Примаков, С. Урицький). Вони прибули до Німеччини більше ніж на півроку і повернулися в СРСР у липні 1933 року. Це була остання група червоних командирів, які навчалися в німецькій військовій академії.

10 травня 1933 р. на запрошення Тухачевського до Москви прибула група з п’яти вищих німецьких офіцерів на чолі з начальником озброєнь рейхсверу генералом фон Боккельбергом. Це був візит у відповідь на відвідання Тухачевським у 1932 р. підприємств німецької військової промисловості. Під час подорожі по СРСР діячі рейхсверу побували на таких підприємствах радянської військової промисловості, як 1-й авіаційний завод, артилерійський ремонтний завод у Голутвіні, хімічний завод у Тулі, Харківський тракторний завод, 29-й моторобудівельний завод у Запоріжжі, гарматний завод імені Калініна в Москві тощо.

13 травня на прийомі в німецького посла панувала доброзичлива атмосфера. Ворошилов говорив про прагнення СРСР підтримувати зв’язки між “дружніми” арміями і надалі. Під час бесіди з німцями Тухачевський підкреслив:“Не забувайте, що нас розділяє політика, а не наші почуття, почуття дружби Червоної армії до рейхсверу. І завжди думайте ось про що: Ви й ми, Німеччина і СРСР, можуть диктувати свої умови всьому світу, якщо ми будемо разом”. Як би там не було, однак, попри такі запевняння, радянсько-німецька дружба поступово сходила нанівець, основа її – військове співробітництво – розвалилась начебто несподівано. За свідченнями фон Дірксена, ініціатива розриву належала Радянському уряду: “Радянське військове керівництво вимагало, щоб рейхсвер припинив проведення всіх своїх робіт у СРСР…” [21].

Отже, треба зазначити, що під керівництвом офіцерів управління рейхсверу та із залученням технічних спеціалістів відповідних німецьких фірм-виробників з’явилася можливість не тільки вивчати іноземний (німецький) військовий досвід, але й на основі його аналізу удосконалювати свій власний потенціал.

Прихід до влади такої одіозної фігури, як Гітлер, мав великий вплив на розвиток зовнішньополітичних відносин обох країн. Однак радянсько-німецькі військові контакти не припиняються на різних рівнях, хоча характер їх став дещо іншим. У цей період не укладаються значні тривалі угоди про співпрацю, а йдеться винятково про мало значимі договори, пов’язані із закупкою окремих зразків військової техніки й озброєння.

Якщо замислитись над питанням, кому військова співпраця була вигіднішою – СРСР чи Німеччині, то слід врахувати, що СРСР не порушувала міжнародних правових норм. Проте з іншого боку, угоди за спиною світової спільноти мають відтінок аморальності. Зростання могутності радянських сухопутних сил розглядалося Німеччиною як терпиме, оскільки обидві країни не мали спільного кордону. І все ж долі радянських командирів вищої й середньої ланки, які стажувалися в Німеччині, були трагічними. Майже всі вони будуть знищені, а здобуті ними в Німеччині військові

282Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

знання й досвід назавжди зникнуть. Однак знання й досвід, які були отримані німецькими військовими командирами в радянських військово-навчальних центрах, не пропали даремно і вповній мірі знайшли застосування у протиборстві з Червоною армією.

Джерела та література:

1.Архів зовнішньої політики Російської Федерації (далі – АЗП). – Ф.04. – Оп. 13. – П. 94. – Спр. 50283. – Арк. 2.

2.Російський державний військовий архів (далі – РДВА). – Ф. 33987. – Оп. 1. – Спр. 667. – Арк. 128-129.

3.АЗП. – Ф. 0165. – Оп. 7. – П. 140. – Спр. 234. – Арк. 76.

4.РДВА. – Ф. 33987. – Оп. 3. – Спр. 295. – Арк. 141, 183.

5.Там само. – Ф. 33987. – Оп. 3. – Спр. 295. – Арк. 33.

6.Там само. – Ф. 33988. – Оп. 3. – Спр. 282. – Арк. 122.

7.Дьяков Ю.Л., Бушуева Т.С. Фашистский меч ковался в СССР. – М.: Советская Россия, 1992. – С. 22.

8.Eriekson J. The Soviet High Command. A Military – Political History. 1918 – 1941. – New York, 1962. – Р. 271 – 272.

9.Carsten F.L. Reichswehr und Politik 1918 – 1933. – Koln, Berlin 1964. – S. 309.

10.РДВА. – Ф. 33987. – Оп. 3. – Спр. 295. – Арк. 71-78.

11.Там само. – Ф. 25899. – Оп. 1. – Спр. 79.5 – Арк. 65-68.

12.Там само. – Ф. 33987. – Оп. 3. – Спр. 87. – Арк. 123.

13.Там само. – Ф. 33987. – Оп. 3. – Спр. 375. – Арк. 4-13.

14.Там само. – Ф. 25899. – Оп. 1. – Спр. 79. – Арк. 51-53.

15.Там само. – Ф. 33988. – Оп. 3. – Спр. 187 – Арк. 4.

16.Erfurth W. Bie Geschichte des deutschen Generalstabes 1918 – 1945. – Gottingen. 1960. - S. 200.

17.РДВА. – Ф. 33987. – Оп. 3. – Спр. 375. – Арк. 96-99.

18.Там само. – Ф. 33987. – Оп. 3. – Спр. 70. – Арк. 274.

19.Hilger G. Wir und der Kreml. Deutsch – sowjetische Beziehungen, 1918-1941. Erinnerungen eines deutschen Diplomaten. – Frankfurt am Main, Berlin, 1964. – S. 241.

20.РДВА. – Ф. 33987. – Оп. 2. – Спр. 5. – Арк. 25-31.

21.Дьяков Ю.Л., Бушуева Т.С. Фашистский меч ковался в СССР. – М.: Советская Россия, 1992.- С. 25-26.

283

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ

Алєксєєнко Анна Олександрівна – начальник відділу використання інформації документів Центрального державного науково-технічного архіву України (Київ, Україна).

Бережинський Володимир Григорович – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, заступник голови правління Українського інституту воєнної історії (Київ, Україна).

Бєлая Ольга Миколаївна – кандидат історичних наук, начальник відділу інформації та використання документів Державного архіву Київської області (Київ, Україна).

Бровар Олександр Віталійович – кандидат історичних наук, доцент, докторант кафедри історії України Донецького національного університету

Гадєєв Олександр Васильович – кандидат філософських наук, доцент Керченського морського технологічного університету (Керч, АР Крим, Україна).

Давиденко Юрій Миколайович – кандидат історичних наук, доцент кафедри Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя (Ніжин, Україна).

Домбровський Олександр Семенович – ад’юнкт кафедри воєнної історії Національного університету оборони України (Київ, Україна).

Жмака Алла Анатоліївна – студентка 4 курсу історико-юридичного факультету Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя (Ніжин, Україна).

Зубченко Світлана Петрівна – викладач кафедри етнології Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (Київ, Україна).

Ігнатова Людмила Володимирівна – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Національного технічного університету України «КПІ» (Київ, Україна).

284

Івануц Михайло Григорович – викладач кафедри військової підготовки Національного університету державної податкової служби України (Київ, Україна).

Каліщук Оксана Миколаївна – кандидат історичних наук, доцент кафедри археології та спеціальних історичних дисциплін історичного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки (Луцьк, Україна).

Капітан Лариса Іванівна – кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри суспільних дисциплін Мукачівського державного університету (Мукачеве, Україна).

Коваль Геннадій Павлович – учитель історії та географії Новоcафронівської ЗОШ Новоодеського району Миколаївської області (Миколаївська область, Україна).

Кочерга Леонід Кузьмич – кандидат історичних наук, доцент, вчений секретар комісії з питань воєнної історії України Інституту інноваційних технологій і змісту освіти (Київ, Україна).

Куравський Віталій Григорович – ад’юнкт Національного університету оборони України, підполковник (Київ, Україна).

Клименко Тетяна Анатоліївна – кандидат історичних наук, директор Державного архіву Черкаської області (Черкаси, Україна).

Кулик Костянтин Іванович – старший викладач кафедри тактико-спеціальної підготовки Київського військового інституту телекомунікації та інформатизації Національного технічного університету України “КПІ”, генерал-майор (Київ, Україна).

Лебедєв Ігор Васильович – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Національного технічного університету України «КПІ» (Київ, Україна).

Лобода Марина Костянтинівна – кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України (Київ, Україна).

Мазило Ігор Васильович – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Інституту історії, етнології та права Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (Вінниця, Україна).

Міхно Олександр Петрович – кандидат педагогічних наук, провідний науковий співробітник відділення загальної педагогіки та філософії освіти Академії педагогічних наук України (Київ, Україна).

285

Науменко Андрій Олегович – кандидат історичних наук, доцент кафедри суспільних комунікацій Національного університету оборони України, капітан 1 рангу (Україна, Київ).

Немченко Всеволод Леонідович – слухач Національного університету оборони України, підполковник (Київ, Україна).

Ніконов Олександр Костянтинович – кандидат історичних наук, генеральний директор Центрального музею Збройних Сил (Москва, Російська Федерація).

Новіков Сергій Євгенович – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії і білорусознавства Мінського державного лінгвістичного університету (Мінськ, Білорусь).

Остапчук Олександр Петрович – слухач Національного університету оборони України (Київ, Україна).

Павлов Ігор Миколайович – начальник кафедри тактико-спеціальної підготовки Київського військового інституту телекомунікації та інформатизації Національного технічного університету України “КПІ”, полковник (Київ, Україна).

ПаніванГаннаМихайлівна–провіднийспеціаліствідділуінформаціївикористання документів НАФ та зовнішніх зв’язків Державного архіву Одеської області (Одеса, Україна).

Печенюк Ігор Степанович – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, начальник науково-дослідної лабораторії Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних Сил України (Київ, Україна).

Пронь Тетяна Михайлівна – кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії, докторант Чорноморського державного університету імені Петра Могили (Миколаїв, Україна).

Рамазанов Шаміль Шахович – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Національного технічного університету України «КПІ» (Київ, Україна).

Рибак Микола Іванович – доктор історичних наук, професор, професор кафедри воєнної історії Національного університету оборони України (Україна, Київ).

286

Священко Зінаїда Василівна – кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії та правознавства Історичного інституту Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (Умань, Україна).

Сидоров Сергій Вікторович – доктор історичних наук, доцент (Київ, Україна).

Сокаль Ігор Іванович – кандидат історичних наук, заступник начальника Гуманітарного інституту з навчальної роботи Національного університету оборони України, полковник (Україна, Київ).

Татарінов Ігор Євгенович – науковий співробітник відділу наукового забезпечення розвитку соціально-трудових відносин Державної Установи “Науководослідний інститут соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики” (Луганськ, Україна).

Телегуз Андрій Володимирович – кандидат історичних наук, старший викладач кафедри етнології Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (Київ, Україна).

Ходанович Олексій Леонідович – кандидат історичних наук, професор спеціальної кафедри оперативного мистецтва та історії спецслужб Національної академії СБУ, полковник запасу (Київ, Україна).

Чиркова Марина Юріївна – викладач кафедри філософії та соціально-політичних дисциплін Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка (Полтава, Україна).

Чорногор Ярослав Олексійович – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України (Київ, Україна).

Чучалін Олександр Петрович – студент історичного факультету Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (Умань, Україна).

Шевченко Олег Тарасович – кандидат історичних наук, доцент кафедри джерелознавства Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (Київ, Україна).

Яким’як Степан Володимирович – кандидат військових наук, начальник кафедри Військово-Морських Сил Національного університету оборони України, капітан 1 рангу (Україна, Київ).