Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Zbirka_Part2

.pdf
Скачиваний:
6
Добавлен:
22.03.2015
Размер:
1.82 Mб
Скачать

РОЗДІЛ І.

151

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

світової війни коротко розглянемо, перш за все, довоєнні погляди фахівців та теоретичні положення щодо застосування флотів на закритих (напівзакритих) морських театрах та річках.

У довоєнний період та під час війни було розроблено і введено в дію низку керівних документів, у яких визначалися завдання та способи дій флотів на закритих (напівзакритих) морських театрах та річках. Зокрема, теоретичні положення щодо застосування флотів на закритих (напівзакритих) морських театрах та військових флотилій на річках найбільш повно були наведені в таких документах того часу [5, 6]:

Боевой устав Военно-Морских Сил РККА, 1930 р. Боевой устав Морских Сил РККА, 1937 р.

Наставление по боевой деятельности речных флотилий (НРФ-39), 1939 р.; Наставление по боевой деятельности речных флотилий (НРФ-42), 1942 р.; Наставление по совместным действиям сухопутных войск с военно-морским

флотом и военными речными флотилиями, 1943 р. та ін.

Стосовно застосування військових флотилій на річках було розроблено низку наукових праць, з яких найбільш вагомими вважаються [6]:

Боевое наставление для речных флотилий (1921 р., Д. Уайт); Речные и озерные флотилии (1927 р., монографія А. Саковича); Борьба на реках (1928 р., К. Шильдбах); Речные военные флотилии (1934 р., В. Булашев) та ін.

Як свідчить аналіз керівних документів та наукових праць тих часів, до основних завдань флотів, що діють на закритих (напівзакритих) морських театрах, належать [5]:

недопущення в закрите (напівзакрите) море сил для підсилення угруповання противника;

ураження основним ударним угрупованням ВМС противника; ураження важливих об’єктів противника на узбережжі; оборона пунктів базування; висадка морських десантів;

постановка мінних загороджень та ін.

Щодо застосування річкових флотилій в одному з головних передвоєнних документів у даній галузі (Наставление по боевой деятельности речных флотилий, 1939 р.) було визначено такі завдання для них [6]:

боротьба із сухопутними військами та річковими силами противника; вогневе сприяння сухопутним військам; висадка десантів;

бій (наступальний та оборонний) на річковій укріпленій позиції і на переправах. Передбачалося, що до складу річкових флотилій повинні входити річкові кораблі та катери (монітори, канонерські човни, плавучі батареї, бронекатери, сторожові

катери, мінні загороджувачі, тральщики, торпедні катери), авіація, сухопутні війська (війська супроводу) і війська берегової оборони. Також передбачалося, що річкові флотилії мають оперативно підпорядковуватися сухопутним угрупованням не нижче корпусного рівня, а окремі частини чи підрозділи флотилії – дивізії чи полку.

152Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

Однак, реальні бойові дії внесли корективи в розроблені до війни теорії та плани. У ході війни Чорноморський флот, як відомо, спільно із сухопутними військами вів дії з оборони пунктів базування флоту (Одеса, Севастополь, Керч та ін.), брав участь у бойових діях угруповань спеціально створених оборонних районів (Одеський оборонний район, Севастопольський оборонний район), евакуації військ, населення, матеріальних засобів, вів бойові дії у морі, на комунікаціях, виконував інші завдання.

Розглянемо докладніше місце і роль Чорноморського флоту у виконанні оперативно-стратегічного завдання щодо оборони території держави з морського напрямку, зокрема, щодо його участі в бойових діях угруповань спеціально створених оборонних районів, евакуації з них військ, населення, матеріальних засобів.

Одним із найважливіших завдань Чорноморського флоту на початку війни була оборона Одеси [1, 4 – 7, 9]. Відхід у другій половині липня 1941 р. радянських військ за Дністер, їхній подальший відступ на схід на початку серпня зумовили появу наказу Ставки Верховного Головнокомандування про оборону Одеси. Оборона міста тривала майже два з половиною місяці. З метою забезпечення її ефективності 19 серпня 1941 р. був створений Одеський оборонний район у складі Одеської військово-морської бази і Приморської армії (25-та і 95-та стрілецькі дивізії, 1-ша кавалерійська дивізія, частини посилення). Район очолив командувач Одеської військово-морської бази контрадмірал Р.В. Жуков, його заступником призначено генерал-лейтенанта Р.П. Сафонова. Для артилерійської підтримки сухопутних військ був сформований загін бойових кораблів, а з повітря Одесу прикривали зенітна артилерія флоту і Приморської армії, авіація зазначеної армії (близько 20 літаків) і винищувальний авіаційний полк Чорноморського флоту (40 літаків). Незважаючи на тривалі кровопролитні бої, Одесу було охоплено з усіх сухопутних напрямків, війська вели важкі оборонні дії. Суттєвою стала роль флоту у ході контрудару, здійсненого з метою оточення і знищення лівофлангового угруповання противника в районі Дофінівка – Александрівка. Силами флоту висаджено морський десант біля Григоріївки. Та надзвичайно важливу роль відіграв флот в евакуації Одеського оборонного району, проведеної 1 – 16 жовтня 1941 р. [6, 9]. Завдяки діям флоту збережено значну частину угруповання та перевезено його до Криму, де передбачалося зупинити наступ противника.

Оборона Севастополя розпочалася 30 жовтня 1941 р. і тривала до 4 липня 1942 р. [6, 9]. Для її здійснення створено низку оборонних рубежів. 4 листопада для об’єднаннязусильізабезпеченняефективноїоборонисформованоСевастопольський оборонний район. З 7 листопада Ставкою Верховного Головнокомандування оперативне керівництво обороною покладено на командувача Чорноморським флотом віце-адмірала Ф.С. Октябрського, а його заступником з оборони на суші призначено командувача Приморською армією генерала І.В. Петрова. Для оборони Севастополя надзвичайно важливими стали морські перевезення військ (сил) та матеріальних запасів в інтересах сил оборони, здійснювані Чорноморським флотом із Новоросійська та інших військово-морських баз. Значний внесок в оборону міста здійснила берегова й корабельна артилерія, яка була, по суті, основою системи вогневого враження противника в найскладніші періоди. Окрім того, сприятливо

РОЗДІЛ І.

153

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

впливали на ефективність оборони й інші дії флоту, зокрема, проведення ним Керченсько-Феодосійської десантної операції [1, 4, 6, 9]. Надзвичайно важливим завданням флоту стала евакуація захисників Севастополя, населення, матеріальних запасів, яка забезпечила збереження значної частини угруповання військ та матеріальних цінностей.

Важливу роль у бойових діях з оборони території держави відіграли річкові флотилії. Як відомо, Дунайська військова флотилія була створена у складі Чорноморського флоту в липні 1940 року з головною базою в Ізмаїлі [1, 6, 9]. До складу флотилії входили: дивізіон моніторів, дивізіон бронекатерів, загін катерів-тральщиків, мінний загороджувач, штабний корабель, плавуча майстерня, госпітальне судно, два буксири, 96-та винищувальна авіаескадрилья, 46-й окремий зенітний артилерійський дивізіон, стрілецька та кулеметна роти, Дунайський сектор берегової оборони у складі шести батарей берегової артилерії. Також із початком воєнних дій флотилії був оперативно підпорядкований дивізіон морської прикордонної охорони НКВС.

Під час виконання оперативно-стратегічного завдання з оборони території держави флотилія вела бойові дії разом із військами Південного фронту на річках Дунай, Буг, Дніпро, біля берегів Керченської протоки. Після відходу з Дунаю до Миколаєва частина сил флотилії ввійшла до складу сформованої Пінської флотилії, яка виконувала важливі завдання із забезпечення форсування військами річок та завдання артилерійських ударів по противнику. Інша частина сил Дунайської флотилії зробила спробу прориву до гирла Дніпра, а наприкінці вересня здійснено перехід сил флотилії до Севастополя та в подальшому, у жовтні, до Керчі. У листопаді 1941 року флотилію розформували, вцілілі монітор і катери передали до складу Азовської військової флотилії та Керченської військово-морської бази. У ході дій в Азовському і Чорному морях катери флотилії брали участь у діях проти морських перевезень противника, забезпеченні висадки морських десантів та у виконанні інших завдань.

У подальшому, в ході стратегічного наступу радянської армії, Дунайська флотилія, яка була заново сформована у складі Чорноморського флоту на базі розформованої Азовськоївійськовоїфлотилії13квітня1944року,здійснювалапідтримкуприморського флангу фронту, тралення мін у районі Одеса-Очаків, сприяла форсуванню військами Дністровського лиману. 24 – 28 серпня 1944 року катери флотилії прорвали оборону й увійшли до дельти Дунаю. З 30 серпня флотилію було оперативно підпорядковано командувачу 3-го Українського фронту і вона пройшла з боями по Дунаю понад 2 тис. км, висадивши 18 тактичних десантів, переправивши близько 900 тис. чол., понад 1,5 тис. танків й іншої техніки та 450 тис. тонн вантажів [1].

Отже, як свідчить досвід дій Чорноморського флоту і військових річкових флотилій на українському морському та річкових театрах Другої світової війни, одними з найважливіших завдань у таких воєнно-географічних умовах для флоту може стати оборона приморських районів, евакуація населення, військ, матеріальних запасів, а для річкової флотилії – сприяння діям сухопутних військ на прибережних ділянках, забезпечення форсування річок і висадка десантів.

154Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

Здобутий досвід дій флоту та річкових флотилій уже в ході війни уважно вивчався та використовувався для підготовки нових керівних документів. Так, наприклад, бойовий досвід застосування річкових флотилій був урахований у такому документі, як «Наставление по совместным действиям сухопутных войск с военно-морским флотом и военными речными флотилиями» (1943 р.). Зокрема, там зазначалося, що найраціональнішим способом застосування флотилій є «…їхній самостійний маневр, узгоджений з діями військ», також викладались положення щодо доцільних способів дій у різних умовах обстановки [6].

Уподальшому теоретичне узагальнення бойового досвіду застосування річкових флотилій тривало. Так, у 1948 році у проекті бойового документа «Наставление по боевой деятельности речных флотилий», розробленому у Військово-морській академії,напідставідосвідубойовихдійнарічкахбуловизначенотакізавданнядляцих військових формувань: забезпечення річкових комунікацій; прорив з метою обходу чи охоплення прирічкових флангів противника; прикриття прирічкових флангів своїх військ; сприяння сухопутним військам з допомогою висадки десантів та вогню при форсуванні річок та при обороні рубежу; висадка річкових десантів; набігові дії на прирічкові пункти та тил супротивника; оборона гирла річки від вторгнення ворожих морських сил.

Передбачалося, що для виконання такого завдання, як забезпечення річкових комунікацій, належало створювати систему конвоювання суден, розгортати систему протимінного спостереження, систему ППО судноплавної частини річки, проводити тралення річкових фарватерів, боротьбу з диверсійними групами ворога, гідрографічне забезпечення дій. Для ведення дій потрібно було розмежувати зону дій на бойові райони з протяжністю 300 – 1000 км, а бойові райони поділити на бойові ділянки. Зо кожним районом закріплювалися сили, в основі яких – формування (бригада, дивізіон) тральних сил.

Врешті, на підставі досвіду бойових дій на річках та післявоєнної підготовки сил

із урахуванням розвитку теорії у повоєнних наукових працях у бойовому документі «Наставление по ведению морских операцій» (1951 р.) було визначено завдання річкових флотилій, їхній склад і підпорядкування. Зокрема, річкові флотилії мали забезпечувати [6]:

- висадження десанту на фланзі та у тилу сухопутних військ супротивника; - річкові комунікації; - прорив з метою обходу чи охоплення прирічкових флангів супротивника;

- прикриття прирічкових флангів своїх військ; - сприяння сухопутним військам з допомогою висадки десантів та вогню при

форсуванні річок та при обороні рубежу; - висадку річкових десантів;

- набігові дії на прирічкові пункти і тил противника; - оборону гирла річки від вторгнення морських сил ворога.

Узазначеній настанові йшлося про те, що до складу річкових флотилій повинні входити артилерійські річкові кораблі, тральні кораблі, десантні кораблі та судна, частини та підрозділи сухопутних військ (морської піхоти), військ ППО, авіації, військ

РОЗДІЛ І.

155

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

спеціального призначення і обслуговування. Флотилії вважалися оперативними об’єднаннями Військово-морського флоту. У діях з артилерійської підтримки сухопутних угруповань загін кораблів артилерійської підтримки міг оперативно підпорядковуватися корпусу або дивізії.

Аби використати досвід бойових дій Чорноморського флоту та військових флотилій на українському морському і річковому театрі Другої світової війни для розроблення рекомендацій в інтересах Військово-морських сил Збройних сил України, потрібно порівняти сучасні погляди на їхній склад, призначення й завдання з висновками, зробленими з аналізу бойових дій у минулій війні.

Тож коротко розглянемо фактичний склад Військово-морських сил Збройних сил України в теперішній час та сучасні погляди на їхнє призначення й завдання.

Якзазначеновпраці«Основистратегіїнаціональноїбезпекитаоборонидержави» [10], Військово-морські сили призначені для «…стримування збройної агресії проти України і відбиття нападу (вторгнення) агресора з моря у взаємодії з іншими видами ЗС України, сприяння сухопутним угрупованням військ (сил) під час ведення воєнних дій у приморських операційних районах та оборони півострова Крим».

Далі у цьому джерелі наголошується, що «організаційно ВМС складаються з органів військового управління, ескадри різнорідних сил, військово-морських баз, морської авіаційної бригади, бригади берегової оборони, військових частин спеціального призначення, військових частин (суден) забезпечення, військових навчальних закладів, установ та організацій». Окрім того, як засвідчує аналіз фактичного стану Військово-морських сил Збройних сил України [2], до їхнього складу не входять річкові флотилії і вони не мають спеціалізованих кораблів і катерів (наприклад, моніторів) для дій в акваторіях річок. На цей час лише Морська охорона Державної прикордонної служби України на річці Дунай має кілька річкових кораблів проекту 1204 [3]. Однак зі зміною статусу цієї служби з військового формування на правоохоронні органи послаблюється увага до розвитку (збереження) можливостей сил для ведення бойових дій на річках, у перспективних планах не передбачено будівництво таких річкових кораблів.

У цій праці зазначається, що основними завданнями Військово-морських сил Збройних сил України в особливий період (крім завдань, що виконуються у мирний час) є:

-«…посилення спостереження та розвідки у морських операційних зонах;

-захист судноплавства у зоні прикриття ВМС;

-захист морської ділянки державного кордону, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу України;

-оперативне розгортання сил (військ) у визначених операційних районах;

-ліквідація (локалізація, нейтралізація), у взаємодії з об’єднаннями (з’єднаннями) інших видів ЗС України, збройного конфлікту в Автономній Республіці Крим (далі – АРК) та створення умов для стабілізації обстановки;

-охорона районів виробничої діяльності у виключній (морській) економічній зоні;

156Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

-ведення протиповітряної, протичовнової, протикорабельної, протидесантної оборони, здійснення протипідводно-диверсійного та протимінного забезпечення морського узбережжя і прибережної зони самостійно та у взаємодії з іншими видами ЗС України;

-порушення морських комунікацій противника;

-забезпечення висадки морських десантів та перевезень військ (сил) і вантажів морем;

-виконання заходів територіальної оборони у АРК;

-виконання інших завдань, виходячи з повноважень військового командування під час здійснення заходів правового режиму воєнного стану».

Як показує аналіз, серед наведених вище завдань немає таких:

-оборонавійськово-морськихбаз,пунктівбазування,спеціальновизначених приморських районів (таких, як Одеський та Севастопольський оборонний райони під час Другої світової війни);

-евакуація морським та річковим шляхами населення, військ, матеріальних засобів з приморських (прирічкових) ділянок (районів), оточених супротивником;

-ведення бойових дій на річках (захист річкових комунікацій, сприяння сухопутним угрупованням військ, що діють на прирічкових ділянках, та ін.).

Однак, як показує досвід бойових дій Чорноморського флоту та військових флотилій на українському морському та річковому театрі Другої світової війни, перелічені вище завдання були основними і найбільш важливими для досягнення оперативно-стратегічних цілей у війні.

Підсумовуючи проведений вище аналіз складу, завдань і способів дій Чорноморського флоту та військових флотилій під час Другої світової війни та порівнюючи їх із сучасними завданнями і складом сил (військ), можна дійти таких висновків:

-до основних завдань Військово-морських сил Збройних сил України у ході воєнних дій у морських та річкових операційних зонах слід віднести передусім оборону військово-морських баз, пунктів базування, спеціально визначенихприморськихрайонів;евакуаціюморськимтарічковимшляхами населення, військ, матеріальних засобів з приморських (прирічкових) ділянок (районів), оточених противником; захист річкових комунікацій, сприяння сухопутним угрупованням військ, що діють на прирічкових ділянках;

-длявиконаннязавданьнарічкахівлиманахВійськово-морськісилиЗбройних сил України повинні мати річкові військові формування (флотилії, бригади, загони), до складу яких слід зараховувати багатоцільові, артилерійські, протимінні, десантні річкові кораблі та катери спеціальної побудови, підрозділи морської піхоти, ППО, авіації, спеціального призначення;

-оперативне управління визначеними силами флоту та річкових формувань під час виконання ними бойових завдань спільно із сухопутними

РОЗДІЛ І.

157

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

угрупованнями військ та силами (військами) Повітряних сил повинно здійснюватись міжвидовими (об’єднаними) органами військового управління оперативної та оперативно-тактичної ланки, що мають створюватись на постійній основі й готуватись до виконання завдань управління вже у мирний час.

Перспективним напрямом подальших досліджень із даної тематики є докладне вивчення досвіду застосування окремих угруповань сил (військ) Чорноморського флоту і військових флотилій на українському морському та річковому театрі Другої світовоївійнизвиконаннянимизавданьоборониспеціальновизначенихприморських районів, евакуації морськими та річковими шляхами населення, військ, матеріальних засобів, сприяння сухопутним угрупованням військ, що діяли на прирічкових ділянках, та способів їх дій з метою вироблення відповідних рекомендацій сучасним Військовоморським силам Збройних сил України.

Джерела та література:

1.Басов А.В. Флот в Великой Отечественной войне 1941 – 1945 гг. (опыт оперативно-стратегического применения). – М., 1980. – 304 с.

2.Біла книга 2009: Збройні Сили України. – К., 2010.

3.Біла книга 2007: стратегічний бюлетень з прикордонної безпеки України. – К., 2007.

4.Горшков С.Г. Морская мощь государства. Изд. 2-е, доп. – М., 1979. – 416 с.

5.Доценко В.Д. История военно-морского искусства. – Т. 1. Вооружения и теория. – М., 2005. – 844 с.

6.Доценко В.Д. История военно-морского искусства. – Т. 2. Боевые действия флотов. – М., 2005. – 800 с.

7.Кузин В.П., Никольский В.И. Военно-Морской Флот СССР 1945 – 1991. – СПб., 1996. – 654 с.

8.Методология военно-научного познания / Под ред. И.Е. Шаврова, М.И. Галкина. – М., 1977. – 432 с.

9.Морской атлас. – Т. 3. Военно-исторический. – Ч. 2 / Отв. Ред. С.Г. Горшков. – М., 1963.

10.Основи стратегії національної безпеки та оборони держави: підручник / В.Г. Радецький, О.П. Дузь-Крятченко, В.М. Воробйов, В.П. Грищенко та ін. – К., 2009. – 596 с.

11.Основы военно-морской науки: военно-теоретический труд. – М., 2008. – 768 с.

12.Яким’як С.В. Українське військово-морське мистецтво: зародження та основні етапи розвитку // Воєнна історія. – 2007. – № 4–6. – С. 26–31.

158Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

РОЗДІЛ ІІ.

ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Сергей Новиков (Минск, Белорусь)

ПРИНУДИТЕЛЬНЫЙ ТРУД МЕСТНОГО НАСЕЛЕНИЯ НА ТЕРРИТОРИИ ВОСТОЧНОЙ БЕЛАРУСИ (1941–1944 гг.)1

Факты использования местного населения в качестве рабочей силы документально известны с первых дней германской оккупации Беларуси летом 1941 г. К началу осени белорусская территория, в последующее время административно разделенная на 7 частей, с населением около 9 млн человек оказалась под властью германской военной и гражданской администраций [1, 247]: от округа «Белосток» на западе, где на территории Гродненского, Волковысского и Пружанского районов под оккупацией оказалось почти полмиллиона человек или треть от населения округа, входившего в состав Восточной Пруссии, до области тыла группы армий «Центр» на востоке, где в сфере экономической деятельности одноименной экономической инспекции находилось около 5 млн человек, две трети из которых составляли население восточной Беларуси; от оперативного тыла 3-й танковой армии на северо-востоке (район Витебска с территорией в 30 700 км ² или 13,7 % от территории области тыла группы армий «Центр») до генеральных комиссариатов «Житомир» и «Волынь-Подолия» (с белорусским населением в 1,3 млн включенных

врейхскомиссариат «Украина» на юге), территория генерального округа Беларуси с административным центром в Минке и населением в 3 млн человек находилась

враспоряжении рейхскомиссариата «Остланд»; часть северо-западной территории Беларуси с населением почти в 200 тысяч человек входила в состав генерального округа «Литва». При этом почти половина белорусской территории или ее восточная часть общей площадью 107 тыс. км ² с населением почти в 3,5 млн человек находилась под властью военного командования [2, B l. 108].

ОмасштабахпривлеченияместногонаселениявосточнойчастиБеларуси,сконца лета 1941 г. входившей в область немецкого тыла группы армий «Центр», убедительно говорят немецкие статистические материалы, выявленные в отечественных и зарубежных архивах. Так, материалы группы «Статистика» экономической инспекции «Центр», действовавшей на белорусской и российской территории в качестве главноговоенно-хозяйственногоорганаслета 1941по конецоктября1943г.,содержат важные сведения об общей численности местного населения в 5,8 млн человек, из

1 Статься подготовлена в рамках проекта «Документирование принудительного труда как задача по мемориализации исторической памяти» Фонда «Память, ответственность и будущее» (Германия).

РОЗДІЛ ІІ.

159

ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

которых 1 392 000 (или 24 %) составляли мужчины, 2 262 000 (или 39 %) – женщины и 2 146 000 являлись детьми. На учете работоспособных значились 2 700 000 (или 46 %) от общего количества местных жителей. Общую картину их привлечения на местах в качестве рабочей силы раскрывают статистические материалы головной группы «экономика» экономической инспекции «Центр». Оказывается, общее количество местного населения, занятого на предприятиях по переработке сельхозпродукции, работающих в сфере лесного хозяйства и деревообработки, ремесленников, местных рабочих в организации Тодта, на обслуживании местных и стратегически важных железных дорог, а также занятого на разных работах местного населения по обслуживанию имперской железной дороги, в местной службе порядка и органах местного управления, при немецких воинских частях и т.д. достигала 514 тысяч человек [2, B l. 108; 3, B l. 71–72]. В 1941/42 хозяйственном году в отраслевом плане это количество местных рабочих распределялось следующим образом, соответственно: 63 тысячи рабочих были занятых в разных отраслях промышленности; в главной группе – лесное хозяйство и деревообработка – работали 18 тысяч человек; на предприятиях по переработке сельхозпродукции – 19 тысяч человек; свыше 60 тысяч местных жителей были заняты на работах по обслуживанию имперской железной дороги и местных железных дорог; в строительной организации Тодта трудилось 40 тысяч местных рабочих. Кроме того, стояла задача по замене 11 500 военнопленных, занятых в качестве рабочей силы. На территории инспекции «Центр» работали около 50тысячремесленников;вструктуреоргановвспомогательногоместногоуправления были заняты 60 тысяч человек, столько же – в местной службе порядка; до 130 тысяч местных граждан использовал вермахт в качестве рабочей силы. Более 10 тысяч выполняли разовые работы. В конце второго 1942/43 хозяйственного года общее количество занятых в разных отраслях производства на территории экономической инспекции «Центр» достигла почти 750 тысяч человек, в том числе 314 812 детей (42 %) до 14 лет. При этом свыше 245 тысяч (32 %), занятых в производстве, выполняли работынормальнойтяжести,13,5%(101477человек)былизанятынатяжелыхработах. Особенно тяжелые работы выполняли около 3,3 % от всех работающих. Более 60 тысяч (8 %) местных рабочих находились на казарменном положении [4, B l. 71–72].

Анализ документальных материалов свидетельствует о том, что на оккупированной территории труд местных граждан, с одной стороны, получил значительные масштабы, а с другой, – являлся прямым обязательством для всего трудоспособного населения, оказавшегося на оккупированной территории. Как следует из распоряжения А. Розенберга от 5 августа 1941 г., для всех местных жителей в возрасте от 18 до 45 лет вводилась «обязательная трудовая повинность», а для евреев в возрасте от 14 до 60 лет – «принудительный труд» [5, B l. 20 – 21 R.]. В дальнейших распоряжения и приказах положение о трудовой повинности находит свое полное закрепление, при чем возрастные рамки распространялись на всех трудоспособных местных граждан от 14 до 65 лет [6, 303].

Масштабы, география и формы использования белорусской рабочей силы становятся очевидными в конце первого хозяйственного 1941/1942 года. Между

160Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

отделами, вербовочными комиссиями, штабами и другими германскими военноэкономическими службами началась настоящая конкуренция за рабочую силу, в которой все более остро нуждались как экономика рейха, так и оккупированная территория. При этом, исходя из характера мероприятий, с начала 1942 г. широко проводимых в рамках вербовочных кампаний с целью выполнения программ генерального уполномоченного по использованию рабочей силы, ее поставка

вгерманский рейх являлась более приоритетной задачей по сравнению с ее использованиемназахваченнойтерритории.Однакофактыговорятобобратном.Если

впервый год германской оккупации наблюдается излишек рабочей силы, то в течение 1942/43 хозяйственного года стал очевиден ее недостаток, особенно специалистов. Основными причинами такого положения являлись: во-первых, организованный

врамках программ генерального уполномоченного по использованию рабочей силы целевой вывоз местного населения и военнопленных на работы в рейх; вовторых, значительное уменьшение количества рабочей силы в результате гибели военнопленных, ликвидации евреев и сокращения местного населения; в-третьих, более широкое привлечение местной рабочей силы, особенно трудовых ресурсов белорусского села, для работ по восстановлению промышленного производства на оккупированной территории, и, наконец, привлечение населения прифронтовой зоны к возведению линии полевых укреплений.

Всоответствии со статистическими данными, в конце первого хозяйственного года на территории экономической инспекции «Центр» общее количество рабочей силы, используемой в сельском хозяйстве, составляло 2654 тысяч человек, из которых 1844 тысячи или 69,5 % – женщины и молодежь [7, B l. 17]. Более половины этой рабочей силы было занято на территории Беларуси. Доля занятых в контексте общего количества населения на территории восточной Беларуси составляла 41 %, тогда как в генеральном округе Беларуси – 45,6 % [8, Bl. 304].

Изучение статистических материалов ведущих хозяйственных команд «Витебск», «Орша» и «Бобруйск» показывает, что весной 1942 г. на территории Беларуси общее количество населения составляло 3528 339 или 60,5 % от всего населения, учтенного на территории инспекции. При этом доля проживавшего на этой территории ХК «Витебск» составляла только 13,3 % от всего населения, в ХК «Орша» – 22,5, ХК «Бобруйск» –31,2 % всех работающих.

Всередине 1942/43 хозяйственного года стали наблюдаться новые тенденции

вколичественных изменениях. Если вначале 1942 г. оккупационные органы власти интересовали в основном общие сведения о количестве населения на занятой территории, то в конце – дети и подростки с 14-летнего возраста. Дети ниже этой возрастной черты делились на группу 12–14-летних. Хозяйственные службы видели однуизсвоихзадачвсозданииобщейкартинызанятогонаселениянаоккупированной территории с целью разработки перспективных планов использования местной рабочей силы. При этом население делилось на городское и сельское, на мужчин и женщин, в том числе детей. Кроме выявления общего числа безработных ставилась особая задача по учету квалифицированной рабочей силы. Однако, как отмечается

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]