Zbirka_Part2

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

час підходу до загороджень бухти кораблі атакувала група літаків. Загін рухався кільватерною колоною, тримаючи дистанцію між кораблями від половини до двох кабельтових, що сприяло зенітному вогню. Зенітники кораблів змогли створити щільний загороджувальний вогонь, позбавили фашистських льотчиків можливості прицільного бомбометання. Кораблі на повному ходу минали бонові ворота і, не зменшуючи ходу, проривалися на Севастопольський рейд. Першим пройшов ворота лідер «Харьков», за ним – «Красный Кавказ», «Красный Крым» і есмінці. Різко повернувши перед Павловським миском, крейсер «Красный Крым» направився до Кам’яної пристані Південної бухти. Інші кораблі ошвартувалися, як передбачалося за планом, у Північній бухті біля причалів Сухарної і Клеопиної балок. Судна негайно приступили до висадження військ і бойової техніки. Під час другого штурму Севастополя – 21 і 22 грудня 1941 р. – німці були вже впевнені, що місто буде у їхніх руках. Але загін кораблів на чолі з крейсером «Красный Кавказ» під артилерійським вогнем і бомбами прорвався в Севастополь. Тоді була висаджена 79-та бригада морської піхоти, яка за підтримки артилерії кораблів відразу вступила в бій [5, 178]. Берег Сухарної балки надійно захищав їх від артобстрілу. Вивантаження зайняло не більше однієї години. Закінчивши вивантаження, кораблі відходили від причалів і відразу відкривали вогонь із призначених для них вогневих позицій. Крейсер «Красный Кавказ» знищував далекобійні німецькі батареї й обстрілював залізничні станції Сірєнь і Бахчисарай. «Красный Крым», що стояв у Південній бухті, підтримував своїм вогнем наші війська в районі Балаклави. Цього дня кораблі вели стрільбу переважно по площах із частковим коректуванням наземних пунктів за заявками командирів сухопутних частин, з якими було встановлено зв’язок під час швартування [7, 413 – 414].

НайяскравішоюсторінкоювісторіїславногокрейсераєйогоучастьуКерченськоФеодосійській десантній операції.

Увечері 29 грудня 1941 р., взявши на борт 1853 десантників, батарею тридюймових гармат, 15 автомобілів, а також іншу бойову техніку і продовольство, «Красный Кавказ» на чолі загону кораблів вийшов із Новоросійської бухти і зранку наступного дня прибув у Феодосійську затоку, першим відкрив вогонь по портових спорудах, залізничній станції та причалах. Крейсер з ходу почав швартування до стінки Широкого молу, але різкий шквальний вітер, що досягав шести балів, відтискав корабель від причалу. При цьому крейсер постійно обстрілювали ворожа артилерія й міномети. Наступна спроба пришвартуватися теж виявилася невдалою. Але командир корабля спромігся на відчайдушний крок. Відпрацювавши машинами задній хід, крейсер повільно пішов у гавань під ворожий вогонь. Пряме влучення міни зруйнувало сигнальний пост, на кораблі почалася пожежа. Адмірал М. Басистий, командир загону легких сил у роки війни, відзначає: ««Красный Кавказ» опинився у важкому становищі. Він пришвартувався до широкого молу, і німці могли бачити його краще за інші кораблі. Основна сила вогню гітлерівців припала на цей корабель» [5, 181]. Тим часом десантники по трапу, який викинули з лівого борту, стрибали на катери й баркаси, що підходили і прямували на берег. Гармати й кулемети крейсера

92Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

вели інтенсивний вогонь по укріпленнях противника. Друга гарматна башта за лічені хвилини розкидала колону танків, що рухалася в порт. Інша башта знищила великий склад боєприпасів, а універсальні установки підпалили залізничні цистерни з бензином [2, 112]. Тодішній командир крейсера А.М. Гущин згадує про умови бойової діяльності екіпажу в ці дні: «Ворожа артилерія й міномети зосередили вогонь на крейсері. Рвалися снаряди, осколки … били по палубі. Але на містках, відкритих постах дальномірів, поруч із зенітними установками, осколки виводили зі строю моряків. Було порушено центральний зв’язок з гарматами. Керувати вогнем стало вкрай складно. Наказую командирам: «Бити прямою наводкою». З новою силою загриміли гармати. Але і супротивник посилив вогонь. У розрахунку старшини Бєлоусова було лише кілька чоловік. Краснофлотці Лапін і Павлов, що залишилися у строю, діяли за увесь розрахунок». Згадується також і подвиг матроса Миколи Колосова: «Під час боротьби за виживання він доповідав на пост енергетики про заповнення водою: «Вода по груди. Вода по плечі… Мене заливає!..» Це була остання доповідь Колосова. Йому дозволили покинути відсік. Але вода пішла з такою силою, що він не зміг добратися до трапа. Коли після бою відсік просушили, Колосова знайшли із міцно затиснутою в руці телефонною трубкою…» [5, 179]. Незважаючи на пошкодження й пожежі, вихід зі строю частини краснофлотців і офіцерів, аварійні партії діяли хоробро. Вони швидко усували найнесподіваніші пошкодження на кораблі. Збереглися відомості і про подвиги інших членів екіпажу крейсера. Так, командир бойової частини № 2капітанлейтенант Коровкін під час бою був поранений, але, отримавши медичну допомогу, негайно повернувся на свій командний пункт. У другу башту крейсера влучив снаряд, який пробив броню і вибухнув у бойовому відділенні. Від пожежі загорівся пороховий заряд, від нього пожежа могла поширитися через трубу елеватора в пороховий льох. Вибухом снаряду були вбиті та поранені моряки прислуги бойового відділення. У строю залишився комендор Покутний. Він витягнув снаряд, що горів, з елеватора і намагався віднести його вбік. З обгорілим обличчям і руками комендор втратив свідомість. Через деякий час у башту потрапили комендор Пушкарьов і старший електрик Пилипко. Вони швидко відчинили броньовані двері й викинули снаряд на верхню палубу, а інші моряки відправили його за борт.

Коли бій відбувався вже в місті, кораблі продовжували боротьбу з батареями противника. Завдаючи ударів, вони піддавалися нищівному обстрілові. Вибухом міни на містку крейсера вбито сигнальників, корабельного зв’язківця лейтенанта Денисова і флагманського зв’язківця штабу висадки капітан-лейтенанта Є.І. Васюкова. Політрук бойової частини № 4 Шишкін узяв на себе командування бойовою частиною, флагманський зв’язківець ескадри В.А. Білевич забезпечив постійний і надійний зв’язок, сигнальник Красовський приступив до виконання обов’язків старшини і продовжував нести вахту на бойовому посту, забезпечуючи зв’язок і спостереження до кінця операції. На ходовому містку осколком міни було поранено начальника медичного управління ВМФ бригадного лікаря Ф.Ф. Андреєва та військового комісара крейсера Г.І. Щербака [5, 181].

Наступного дня бій у Феодосії посилився. До стрільби по кораблях приєдналася берегова батарея противника великого калібру, встановлена на мисі Іллі. Відтак

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

стоянка ставала дедалі небезпечнішою. Протягом двох годин у крейсер влучило тринадцять набоїв і сім мін, які спричинили на ньому сім пожеж. Проте головні та допоміжні механізми й далі працювали нормально.

31 грудня, витримавши 25 групових та поодиноких атак ворожих літаків і виконавши завдання, «Красный Кавказ» відплив у Туапсе. Однак і на цей раз стоянка корабля не була тривалою. У новорічну ніч крейсер перейшов у Новоросійськ і взяв на борт 12 зенітних гармат, 10 вантажних машин, 2 тягарі і 1200 бійців Червоної армії і 4 січня знов прибув у Феодосійську бухту.

Корабельна стріла вже підняла останню гармату, коли з повітря крейсер несподівано атакували шість німецьких бомбардувальників. Незважаючи на інтенсивний зенітний вогонь, один з них спромігся прорватися крізь зенітну завісу, але був збитий, така ж доля спіткала й наступного нападника. Але водночас чотири бомби вибухнули біля борту крейсера. У кормовій частині корабля утворилися три великі пробоїни, і він почав наповнюватися водою.

Не встигши вийти на рейд, корабель знову був атакований великою групою «юнкерсів» і вступив із ними у бій. Цього разу бомба вибухнула зовсім поряд. Корму крейсера викинуло з води, відірвало правий гвинт і кронштейн лівого гребного валу, погнуло й заклинило рульовий пристрій. Корабель прийняв близько двох тисяч тонн забортної води, осадка збільшилася на 5 метрів, палуба до четвертої башти зникла під хвилями. Майже через добу напівзатоплений «Красный Кавказ» прибув у Туапсе, а через два дні пішов у Поті для ремонту.

3 квітня 1942 р. за виявлену відвагу в боях проти німецько-фашистських загарбників, за стійкість, мужність, дисципліну і організованість, за героїзм особового складу наказом народного комісара Військово-морського флоту екіпаж крейсера «Красный Кавказ» був удостоєний гвардійського звання [2, 113].

На той час корабель здійснив 64 бойові походи, виконав 30 бойових завдань командування, у тому числі 9 – з вогневої підтримки сухопутних військ, двічі брав участь у мінно-загороджувальних діях. Пройшовши близько 14 000 миль, «Красный Кавказ» перевіз більше 25 000 бійців і командирів Червоної армії, поранених вояків і евакуйованих громадян Одеси і Севастополя, доставив до лінії фронту близько 200 вагонів боєприпасів, відконвоював шість транспортів із військами та бойовою технікою. Артилерія головного й універсального калібрів здійснила 32 вогневих нальоти по фашистських позиціях, знищила 16 ворожих артилерійських і мінометних батарей, два танки, розсіяла і знищила п’ять батальйонів піхоти [5, 179]. Зенітники корабля відбили 67 нальотів німецької авіації і збили три літаки.

На кінець літа 1942 р. крейсер після ремонту зміг знову вийти в море. Через кілька місяців «Красный Кавказ», очолюючи загін кораблів вогневої підтримки, забезпечив висадку десанту поблизу Новоросійська [2, 113]. 21 жовтня 1942 р., взявши на борт 8-му і 9-ту гвардійські стрілецькі бригади в кількості 4000 бійців, крейсери „Красный Кавказ” і „Красный Крым” вийшли в Туапсе. Про участь крейсера „Красный Кавказ” у морських перевезеннях пише у своїх спогадах його командир А.М. Гущин: «За п’ять рейсів крейсер доставив у Туапсе більше 16 тис. бійців, велику кількість гармат і

94Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

мінометів, автомашин, легких танків, сотні тонн бойових припасів і продовольства». [7, 429-430]. Кораблі загону прикриття («Красный Кавказ», «Красный Крым», «Харьков», «Беспощадный», «Сообразительный») відкрили вогонь по берегових об’єктах супротивника. Випустивши близько 2000 снарядів, кораблі припинили стрільбу і взяли курс на Батумі [7, 433 – 434].

4червня1943р.крейсервийшовізПотізметоювідволіктинімецькекомандування від дій у районі Новоросійська. Уночі він повернувся у порт. У вересні 1944 р. він став на заводський ремонт, який завершився тільки у травні 1945 р. 23 травня «Красный Кавказ» повернувся в Севастополь.

24 червня 1945 р. прапороносець батальйону Чорноморського флоту (зі складу зведеного полку Північного, Балтійського і Чорноморського флотів, Дунайської і Дніпровської флотилії) проніс прапор крейсера «Красный Кавказ» на Параді Перемоги в Москві.

Після Великої Вітчизняної війни (12 травня 1947 р.) «Красный Кавказ» перевели в категорію навчальних кораблів. У червні 1953 р., як мішень був потоплений під час проведення випробувань протикорабельних ракет «Комета» класу «повітря-море».

Екіпаж крейсера «Красный Кавказ» воював завзято та відважно і зробив неоціненний внесок у Перемогу. Його ім’ям у складі Військово-морського флоту СРСР тривалий час називався гвардійський протичовновий корабель Чорноморського флоту, що продовжував славні традиції легендарного крейсера.

Джерела та література:

1.Бережной С. Корабли и суда ВМФ СССР. 1928 – 1945: Справочник. – М.: Воениздат, 1988. – 710 с.

2.Бережной С., Аммон Г. Героические корабли российского и советского ВоенноМорского Флота: Альбом. 2-е изд., испр. и доп. – М.: Воениздат, 1990. – 240 с.

3.Боевой путь Советского Военно-Морского Флота. Изд. 3-е, доп. – М.: Воениздат, 1974. – 592 с.

4.Военно-морской словарь. – М.: Военное издательство, 1990.

5.Корабли-герои / Под общей ред. адмирала В.Н. Алексеева. – М.: Издательство ДОСААФ, 1976. – 288 с.

6.Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.) / Крип’якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З. та ін. – Львів: Світ, 1992. – 712 с.

7.Цветков И.Ф. Гвардейский крейсер «Красный Кавказ». – Ленинград: Судостроение, 1989. – 264 с.

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

Всеволод Немченко (Київ, Україна)

ПРО ВІДЗНАКИ ВІЙСЬКОВОЇ ДОБЛЕСТІ, НАРОДЖЕНІ ВЕЛИКОЮ ВІТЧИЗНЯНОЮ ВІЙНОЮ

Вагомий вплив на моральний стан особового складу військ, виховання почуття патріотизму та гордості за героїчну славу попередніх поколінь у роки Великої Вітчизняної війни мало нагородження орденами, медалями й нагрудними відзнаками військової доблесті, що сприяло підвищенню бойового духу й моральної стійкості військ.

Велика Вітчизняна війна дала значний поштовх для докорінної зміни системи заохочення особового складу за бойові подвиги. У роки війни була суттєво збагачена й фактично повністю оформилася багаторівнева палітра системи бойових нагород – орденів та медалей. А система нагрудних знаків військової доблесті взагалі фактично створювалася заново.

З початком Великої Вітчизняної війни виявилася повна невідповідність вимогам бойових дій нагрудних знаків військової доблесті у радянських збройних силах довоєнного часу. Застосування довоєнних знаків фактично припинилося. Водночас потреба в такій дієвій формі заохочення була колосальною, оскільки навіть державний рівень нагородної системи на початку війни був дуже обмежений. У той період для нагородження військовослужбовців у бойових умовах було лише три ордени і дві медалі (ордени Леніна, Червоного Прапора та Червоної Зірки, медалі «За відвагу» та «За бойові заслуги»), які, звичайно, не могли охопити всі прояви стійкості, мужності та військової доблесті. Це й спонукало наполегливо шукати нові шляхи для заохочення бійців і молодших командирів.

Запропоновані до розгляду Верховному Головнокомандувачу Й.В. Сталіну 18 квітня 1942 р. проекти нагороди «За військову доблесть» (згодом – орден Вітчизняної війни) були відхилені. Натомість було доручено створити нагороди для відзначення воїнів за основними видами зброї, взявши за основу проект, розроблений художником С.І. Дмитрієвим. У запропонованому проекті герб СРСР замінили на серп і молот, замість меча і стрічки знизу – зображення відповідної зброї або стилізованих символів, які б визначали спеціальність нагородженого.

Довкола пропозицій щодо цих нагород у штабі тилу Червоної армії точилися гострі дискусії. У результаті було ухвалено рішення про розробку нагород у вигляді нагрудних знаків військової доблесті для відмінників відповідно до основних спеціальностей рядового і молодшого начальницького складу армії та флоту.

96Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

Одночасно зі створенням ескізів знаків (художник – С.І. Дмитрієв) Народний комісаріат ВМФ та Головне управління військ Червоної армії розробляло й положення про них.

Урезультаті цієї копіткої роботи, відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21 травня 1942 р., були затверджені такі зразки знаків військової доблесті: «Снайпер», «Відмінний кулеметник», «Відмінний мінометник», «Відмінний артилерист»,

«Відмінний танкіст», «Відмінний підводник», «Відмінний торпедист».

УЧервоній армії цей указ був оголошений наказом наркома оборони СРСР від 28 травня 1942 р. № 166, а на флоті – наказом наркома ВМФ СРСР від 25 травня 1942 р.

№110.

В Указі зазначалося, що знаки вводяться з метою заохочення видатних стрільців, кулеметників, мінометників, артилеристів, танкістів, підводників та торпедистів із числа рядового та молодшого начальницького складу Червоної армії, Військовоморського флоту та військ НКВС. Ці знаки стали першими в серії нагрудних знаків військової доблесті, запровадження яких та нагородження здійснювалося також і після війни аж до другої половини 1950-хх рр.

Уподальшому ця форма нагородження отримала досить значне поширення. Так, зважаючи на значну кількість пропозицій від солдатів і сержантів, при активному тискові знизу з’явилася ціла низка Указів Президії Верховної Ради СРСР про запровадження ще шістнадцяти подібних знаків (два з них – після війни).

Як зазначалося вище, перші знаки набули популярності у військах, стали вагомим мотиваційним чинником, стимулювали прагнення солдатів і матросів, сержантів і старшин сумлінним ставленням до справи заслужити таку відзнаку. Ці знаки стали найбільш масовою нагородою для бійців та молодших командирів у тих випадках, коли потреба в заохоченні їх не підпадала під статус певного ордена чи медалі.

Уже 19 серпня 1942 р. виходить у світ черговий Указ Президії Верховної Ради СРСР, відповідно до якого були затверджені знаки «Відмінний мінер» та «Відмінний сапер». Ці знаки були оголошені наказом наркома оборони СРСР від 20 серпня 1942 р. № 252. Наступним став Указ від 4 листопада про затвердження нагрудного знака “Відмінник санітарної служби”, оголошений наказами наркома оборони СРСР від 10 листопада 1942 р. № 351 та наркома ВМФ СРСР від 12 листопада 1942 р. № 325. І, нарешті, у 1942 р. з’явився знак «Відмінник залізничних військ», затверджений відповідним Указом від 21 грудня та оголошений наказом наркома оборони СРСР від 25 грудня 1942 р. № 407.

У1943 р. були затверджені такі знаки: «Відмінний розвідник» (Указ від 10 березня, наказ наркома оборони від 11 березня № 122), «Відмінний зв’язківець» (Указ від 3 квітня, накази наркома оборони від 6 квітня № 157 і наркома ВМФ від 21 квітня

№138), «Відмінний понтонер» (Указ від 5 квітня, наказ наркома оборони від 6 квітня

№156), «Відмінник ППО» (Указ від 30 квітня, наказ наркома оборони від 4 травня

№201), «Відмінний шофер» та «Відмінний дорожник», «Відмінний повар» та «Відмінний пекар» (Укази від 8 липня, накази наркома оборони від 18 вересня № 277 та заступника наркома оборони від 18 вересня № 278 відповідно), «Відмінний тракторист» (Указ від 10 вересня, наказ наркома оборони від 26 квітня № 290). У 1944 р. з’явився лише один

– «Відмінний пожежник» (Указ від 22 листопада).

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

Слід зазначити, що серія вказаних знаків була побудована за єдиною схемою. Витягнутий по вертикалі варязький щит червоної емалі, який перебував свого часу на озброєнні давньоруських воїнів, накладений на золотистий вінок. Для більшої виразності щит мав під емаллю штрихи, розташовані рядами чи в шаховому порядку. У верхній частині вінка – медальйон. Унизу щита – емблема, зображення виду зброї чи техніки, які відповідають назві знака.

Так,длязнака«Снайпер»буловстановленозображеннядвохсхрещенихгвинтівок системи Мосіна зразка 1891/1930 рр., а для знака «Відмінний кулеметник» – станкового кулемета системи Максима зразка 1910 р. На знакові «Відмінний мінометник» був зображений полковий міномет ПМ-120 зразка 1938 р. Знак «Відмінний артилерист» прикрашала традиційна емблема артилерії – два схрещені стволи 12-фунтових гармат зразка1805р.,а«Відміннийтанкіст»–емблемабронетанковихвійськувиглядіпрофілю легкого танка БТ-5. На знакові «Відмінний підводник» містився стилізований силует підводногочовнатипу«Щ»,аназнакові«Відміннийторпедист»–парогазовоїторпедита якірної гальваноударної міни. Знак“Відмінний мінер”мав зображення протитанкових мін натискної дії ТМ-41 та ЯМ-4, а також полум’я від вибуху, знак «Відмінний сапер» – такі самі міни, але накладені на схрещені кирку й лопату. Знак «Відмінник санітарної служби» прикрашала емблема військово-медичного складу у вигляді чаші зі змією, а «Відмінник залізничних військ» – емблема залізничних військ у вигляді крил, якоря, молотка, французького розсувного ключа та червоної зірки. На знакові «Відмінний розвідник» була розміщена композиція зі схрещених пістолета-кулемета ППД-40 та кавалерійської шашки зразка 1927 р., а нижче – польового призматичного бінокля. Знак «Відмінний зв’язківець» уміщував емблему військ зв’язку у вигляді композиції із крил, блискавок та червоної зірочки. Знак «Відмінний понтонер» мав зображення емблеми понтонних частин у вигляді поєднання річкового якоря та двох сокир, до того ж розміщених на щиті синього кольору. Для знака «Відмінник ППО» встановлено стилізоване зображення білих променів двох прожекторів та стилізованої 85-мм зенітної гармати зразка 1939 р. На знакові «Відмінний дорожник» було зображено просторову ферму мосту, а на тлі річки – емблему дорожньо-мостових рот (схрещені сокира та молоток). На знакові «Відмінний шофер» – стилізована вантажівка типу ЗіС-5. Знаки «Відмінний повар» та «Відмінний пекар» мали, відповідно, зображення польової похідної кухні типу КП-42 та польової хлібопекарської печі типу ПАХ із двома колосками пшениці. Знак «Відмінний тракторист» прикрашало зображення гусеничного трактора, а «Відмінний пожежник» – зображення двох перехрещених брандспойтів та факела.

Незважаючи на єдність форми, ці знаки різнилися своєю сутністю – кого й за що належало нагороджувати певним знаком, і кому надано таке право.

Відповідно до Положень, більшість знаків передбачалася для нагородження рядовоготамолодшогоначальницькогоскладувиключноЧервоноїарміїабоїїпевного роду військ (служби). Винятком є знак «Відмінний пожежник», яким нагороджували лише осіб рядового й сержантського складу частин пожежної охорони НКВС. Майже для всіх знаків «моделювалися» ситуації для нагородження, а ось для знака «Відмінник

98Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

залізничних військ» така ситуація була окреслена конкретно, а саме: проведення воєнно-відновлювальних загороджувальних, будівельних та експлуатаційних робіт на залізничному транспорті, до неї лише додавалися певні особливості. До того ж, відповідно до Положення, цим знаком нагороджували військовослужбовців, що відзначилися, усіх спеціальностей, котрі проходили службу в залізничних військах.

У Положенні про нагородження знаком «Відмінник санітарної служби» конкретно окреслювалися військові спеціальності осіб, які можуть бути нагороджені цим знаком (санітар, санінструктор і молодша медична сестра). Крім того, у Положенні конкретно визначені систематичні дії (високі зразки), за які може бути нагороджений молодший медичний персонал (санітари, санінструктори і молодші медичні сестри) у бойовій обстановці, а саме: відмінне накладання пов’язки на рану чи правильне накладання шин при вогнепальних переломах або у потрібних випадках накладання джгута, швидке і дбайливе винесення пораненого з поля бою. Поряд з цим є ще й вимоги стосовно зразкового догляду за пораненими чи утримання приміщень для поранених або дбайливого ставлення до медико-санітарного майна.

Доситьцікавимєтойфакт,щотакійбойовійякості,яквзаємніпорятунокідопомога в бою, приділялася значна увага. Тому військовослужбовці, які систематично виявляли високі зразки цієї бойової якості, нагороджувалися знаком «Відмінний розвідник».

Не менш дивним видається те, що цим знаком, а не знаком «Відмінний зв’язківець» нагороджували осіб, котрі демонстрували високі зразки підтримання безперервного зв’язку з діючими розвідувальними органами. Крім того, Положенням про знак «Відмінний розвідник» передбачалося й одночасне ним нагородження, якщо бійці чи молодші командири були удостоєні або мали нагороджуватися орденами СРСР за виявлені мужність і хоробрість під час виконання завдань розвідки.

Аналізуючи Положення про нагрудні знаки «Відмінний зв’язківець» та «Відмінний понтонер», можна дійти висновку, що радянське командування значну увагу приділяло маскуванню, як особистому, так і засобів зв’язку, проведених робіт та технічних засобів, збереженню їх, а також особистої зброї та інженерного майна в умовах бою. Ці питання знайшли своє відбиття й у Положеннях про знаки «Відмінний повар» та «Відмінний пекар».

За цінні винаходи та раціоналізаторські пропозиції, що сприяли зміцненню боєздатності та підвищенню продуктивності праці, знаками «Відмінний шофер» та «Відмінний тракторист», «Відмінний пожежник» та «Відмінний дорожник» відповідно нагороджували бійців та молодших командирів.

До того ж, знаком «Відмінний дорожник» нагороджували осіб за широке та активне залучення місцевого населення до будівництва та утримання доріг по фронтовій смузі.

На відміну від інших знаків, знаки «Відмінний дорожник», «Відмінний повар» та «Відмінний пекар» могли отримати й цивільні особи, а саме громадяни з місцевого населення, вільнонаймані повари та пекарі.

Досить широким був і діапазон посадових осіб, які мали право нагороджувати. У більшості випадків, – починаючи з командира полку (бригади). Однак для знака

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

«Відмінник ППО», – починаючи з командира батальйону (дивізіону) й закінчуючи командувачем армії чи фронту; для знака «Відмінник санітарної служби» – з начальника санітарної служби полку й до начальника Головного військово-санітарного управління Червоної армії. А право нагороджувати знаком «Відмінник залізничних військ», крім командирів полків, бригад та начальника залізничних військ фронту, мали право ще й начальник залізничних військ наркомату шляхів сполучення та нарком шляхів сполучення СРСР. Знаком «Відмінний пожежник» могли нагороджувати особи від керівників місцевих (області й вище) управлінь НКВС і до начальника Головного управління пожежної безпеки НКВС СРСР.

Поширеним явищем було неодноразове нагородження бійців та молодших командирів знаками військової доблесті, що викликало шанобливе ставлення до них не тільки солдатів, а й офіцерів.

Про заохочення нагрудним знаком повідомлялося в наказі відповідного командира (начальника), який мав на це право, і робився запис у червоноармійській (червонофлотській) книжці.

Нагрудні знаки військової доблесті, введені за роки війни, склали особливу систему відзнак для рядового й молодшого начальницького складу. Вони стали поважною нагородою, а відзначення ними свідчило про високу оцінку й визнання ратної праці бійців та молодших командирів.

Джерела та література:

1.Борисов В.А. Нагрудные знаки Советских Вооруженных Сил / В.А. Борисов – СанктПетербург: Фарн, 1994. – 187 с.

2.Великая Отечественная война 1941 – 1945 : энциклопедия / [гл. ред. М.М. Козлов].

– М.: Сов. энциклопедия, 1985. – 832 с.

3.Военная одежда Вооруженных Сил СССР и России (1917 – 1990-е годы) / [Дементюк Н.В., Коновалов И.Ф., Теровкин М.А., Хренов М.М.]. – М.: Воениздат, 1999. – 448 с.

4.Доманк А.С. Знаки воинской доблести / А.С. Доманк. – М.: Воениздат, 1990. – 129 с.

5.Символы Родины и воинской доблести / [сост. В.И. Шелекасов, В.П. Делия]. – М.: Воениздат, 1990. – 127 с.

100Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

Ігор Печенюк (Київ, Україна) Олександр Домбровський (Київ, Україна)

ВІЙСЬКОВІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ УКРАЇНИ

ТА ЇХ ВНЕСОК У ПЕРЕМОГУ НАД НАЦИЗМОМ У 1941–1945 pp.

Увир Другої світової війни, складовою якої стала Велика Вітчизняна, втягнуто було 61 державу світу, а армії воюючих сторін налічували понад 110 млн осіб, з яких понад 50 млн не повернулися додому. Понад 40 місяців – з червня 1941 р. по жовтень 1944 р. українські землі опинилися в епіцентрі війни, де відбувалися великі битви, лилася кров, нищилися матеріальні й культурні цінності, духовні надбання народу. На бій пішли військові, мобілізовані й добровольці, чоловіки й жінки, робітники й селяни, комуністи й безпартійні, люди різних поколінь, національностей, віросповідань і професій. Перемогу важко було б здобути, якби не налагодили підготовку кваліфікованих офіцерських кадрів для потреб фронту. Вагомий внесок

усправу Перемоги зробили військові навчальні заклади, що дислокувалися на території України, які в екстремальних умовах війни безперебійно готували фахівців різних родів військ.

Основою армії кожної держави є високоосвічені, професійно підготовлені офіцерські кадри, діяльність яких безпосередньо впливає на захист держави та функціонування її збройних сил. Аналізуючи перебіг подій, зокрема на початку війни, слід зазначити, що однією з причин поразки Червоної армії в цей час стало погане управління військами, зумовлене нестачею досвідчених військових кадрів, масово знищених у роки репресій сталінським політичним керівництвом [1, 164]. Саме тому з початком війни проблема забезпечення потреб армії військово-професійними фахівцями постала досить гостро.

Увітчизняній історіографії зазначена проблема ще не набула всебічного висвітлення. Дослідження П.П. Цвіркуна [18] – єдине, в якому на матеріалах України розглядалася підготовка й виховання офіцерських кадрів напередодні та в роки Великої Вітчизняної війни, не позбавлене ідеологічних стереотипів, притаманних науковим працям радянської доби. До того ж її автор побіжно висвітлив використання в навчальному процесі училищ бойового досвіду командирів, набутого на фронтах війни. Крім того, опубліковано низку популярних нарисів з історії створення окремих військових училищ [6; 12–14; 16; 17], що дислокувалися в Україні, де розміщено цікавий матеріал щодо підготовки військових фахівців у період 1941–1945 pp.

Автори статті на основі узагальнення опублікованих праць і використання матеріалів Галузевого державного архіву Міністерства оборони України розглядають