Zbirka_Part2

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

Їй вдалося в ході важких боїв на кілька днів зупинити наступ німців, що дало змогу скерувати відступаючі війська в південно-західному напрямку [1, 123].

18 липня о 8 годині після сильної артилерійської та авіаційної підготовки в наступ перейшов 2-й механізований корпус танкової групи Клейста, знову постала загроза оточення військ 6-ї та 12-ї армій [5, 82]. У своїх мемуарах М.С. Хрущов, який був членом Військової ради Південно-Західного напрямку, зазначив, що на рівні командування фронту ухвалено рішення про негайне відведення військ 6-ї та 12-ї армій на нові позиції, але Сталін наказав повернути їх назад [6, 92 – 93].

Перша та подальші дві атаки були успішно відбиті з великими для противника втратами. Продовжуючи оборонні бої в невигідних оперативних умовах, особовий склад 6-ї і 12-ї армій виявляв героїзм і відвагу. З’єднання цих двох армій наполегливим опором і умілими оборонними діями затримали просування більш як вісімнадцяти ворожих дивізій ще на дві доби, завдавши їм величезних втрат. Однак становище на правому фланзі радянських військ і далі погіршувалося [3].

Організовано здійснивши вночі відхід на проміжний рубіж, війська 12-ї армії у тісній взаємодії з 6-ю і 18-ю арміями вели запеклі бої зі з’єднаннями 17-ї німецької армії. Користуючись своєю динамічністю, противник зробив обхідний маневр і захопив на флангах основний рубіж, призначений для нашої оборони. Щоб знищити угруповання, що прорвалося, було вирішено завдати удару силами обох армій. Наступ призначили на 22 липня. Одночасно з метою полегшення становища 6-ї і 12-ї армій 26-та армія нового формування з району Бородянки вдарила у фланг фашистського угруповання в напрямі Білої Церкви, Гострої Могили.

Наступ ударної групи дав значні результати. У районі Животова частини 16-ї мотодивізії ворога, зокрема мотоциклетний батальйон, були розгромлені і відкинуті на північ. Значного успіху досягла 72-га гірськострілецька дивізія генерала П.І. Абрамідзе, що захопила багато трофеїв і полонених. Контрудар 26-ї армії скував головні сили фашистів і затримав їхнє просування на південний схід. Значну роль тут відіграв також 2-й механізований корпус генерала Ю.В. Новосельського, який 21 липня був висунутий командуванням фронту на рубіж Лукашівка, Краснопілка і створив рухому оборону [3]. З оперативного погляду це було цілком доцільним, оскільки наші війська билися пліч-о-пліч з військами цього фронту і знаходилися далеко від головних сил Південно-Західного фронту.

23 липня наказом командувача Південно-Західного фронту війська 6-ї та 12-ї армій були зведені в одну групу під командуванням генерал-майора П.Г. Понедєліна [7, 12].

Увечері того самого дня надійшла директива командувача військ Південного фронту про відхід 6-ї і 12-ї армій на рубіж Звенигородка – Христинівка – Теплик. З 26 по 30 липня війська цих армій, охоплені із трьох сторін, вели важкі оборонні бої з переважаючими силами ворога й відійшли на рубіж Ново-Архангельськ – Краснопілка – Перегонівка, маючи в центрі своєї оперативної побудови місто Умань. Нечисленні, але міцні духом з’єднання і частини Червоної армії в ці дні не тільки стримували значні сили супротивника, але й завдали їм великих втрат. Бої були

122Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

запеклими. Багато пунктів переходили з рук у руки по кілька разів. Особливо слід відзначити службу тилу і ВПО, які з 28 по 30 липня встигли вивезти з 6-ї і 12-ї армій близько 4000 поранених воїнів [3].

16-та танкова дивізія, здійснивши 150-кілометровий марш, зосередилася біля Умані. З 21 по 24 липня 1941 року в районі Христинівки і Маньківки йшли важкі оборонні бої. Хоча бійцям 2-го механізованого корпусу і не вдалося розгромити групу Клейста, але її наступ було призупинено [1, 123].

25 липня за наказом командування Південно-Західного фронту група Понедєліна перепідпорядковувалася командувачу військ Південного фронту генералу армії І.В. Тюленєву, оскільки війська угруповання були далеко відкинуті від сил і штабу Південно-Західного фронту. Увечері того самого дня директивою командувача Південного фронту війська угруповання були відведені на рубіж Звенигородка – Христинівка – Теплик.

28 липня фронт кругової оборони групи військ Понедєліна проходив на рубежі Краснопілка – Монастирище – Івангород – Комарівка.

В останні дні липня обстановка на фронті знову загострилась. 1-ша танкова група Клейста перейшла в наступ на Звенигородку – Шполу – Первомайськ, одночасно в район Первомайська вступила 17-та німецька армія. Відтак кільце навколо групи Понедєліна зімкнулось [8, 44].

На ранок 30 липня війська групи Понедєліна після запеклих боїв дещо скоротили фронт і зайняли кругову оборону на рубежі Новоархангельськ – Краснопілка – Перегонівка. На вечір 31 липня лінія фронту підійшла до Умані. 31 липня німецькофашистським військам удалося замкнути кільце оточення.

У ніч на 1 серпня за наказом командувача фронту війська групи Понедєліна залишили Умань і відійшли на рубіж річки Синюхи. Уранці 1 серпня по радіо надійшло бойове розпорядження – міцно утримувати цей рубіж. Одержавши наказ про перехід до жорстокої кругової оборони, війська групи глибоко заривалися в землю, укріплювали й маскували свої позиції, ставили протитанкові загородження, словом, готувалися дати ворогові гідну відсіч [3].

За рішенням Військових рад 6-ї і 12-ї армій війська перейшли до кругової оборони між річками Ятрань – Велика Виска і Синюха. Штаб групи Понедєліна розмістився в селі Підвисокому [1, 124].

З 2 серпня група Понедєліна вела оборонні бої в повному оточенні [9, 97]. Німецькі війська здійснювали масовані атаки, намагаючись розчленувати кругову оборону радянських військ. Оточені воїни стійко протистояли ворогові, незважаючи на значну його перевагу в живій силі. Але бої в повному оточенні виснажували сили. Нестача боєприпасів, пального, медикаментів робили свою справу. Через обмаль снарядів артилерія підрозділів Червоної армії змушена була вести вогонь окремими гарматами лише прямим наведенням. У зведенні штабу тилу Південного фронту № 035 зазначалося: «Забезпеченість боєприпасами і пальним близька до нуля, гірських і корпусних артпострілів немає зовсім, інших артпострілів 5 – 10 штук на гармату» [7, 17].

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

Активніатакинімецькихпідрозділівтривали3і4серпня.Червоноармійціоточеної групи чинили стійкий опір. Населені пункти Кам’янече, Новоархангельськ, Тернівка по кілька разів переходили з рук у руки [7, 18]. Становище оточених погіршувалося з кожними днем. Не маючи поповнення впродовж півторамісячних напружених боїв, особовий склад групи Понедєліна значно зменшився. 4 серпня надійшло шифроване бойове розпорядження № 0047 за підписом командувача військ Південного фронту В.І. Тюленєва, адресоване Понедєліну: «Своїми силами організувати вихід з оточення у східному напрямку» [7, 19]. Для прориву на схід потрібно було форсувати р. Синюху, але сил для цього вже не стало. Тому вирішили організувати і здійснити прорив у південному напрямку.

Уніч на 5 серпня був організований прорив атакою без артилерійської підготовки, через брак боєприпасів. З оточення вийшла лише невелика група військ.

День5серпнявиявивсянайважчим.Німцізапідтримкисильногоартилерійського вогню, який прострілював наскрізь розташування радянських військ, посилив атаки на всьому фронті. Утримуючи позиції протягом дня, виснажені і знекровлені війська втрачали останні сили.

Дальше продовження боротьби в умовах оточення стало неможливим. Три дні військам не видавали продовольства, набоїв і пального не було, закінчувалися патрони. Було прийняте рішення знову зробити спробу організувати прорив і вихід

зоточення в північному напрямку. Одночасно штаб дав вказівку військам у разі невдачі прориву знищити матеріальну частину й автомашини та дрібними групами пробиватися до своїх військ [1, 125].

Убойовому донесенні від 5 серпня 1941 р. Військовій раді Південного фронту генерал-майор П.Г. Понедєлін доповідав, що «... о 12.00 противник розпочав небувалу артилерійську підготовку – простріл усього плацдарму; бій триває, чим закінчиться – сказати важко. Зібрано 1200 багнетів – останній резерв. Надія на прорив у ході нічної атаки» [9, 99].

Ніч проти 6 серпня була місячною, тому групу прориву противник виявив завчасно. Без артилерійської підготовки, позбавлена раптовості, атака успіху не мала. З 6 по 13 серпня бійці й командири, розбившись на дрібні групи, пробивалися через лінію фронту. Остаточним рубежем знесилених і знекровлених воїнів стало урочище Зелена брама. Тут і розігрались останні трагічні сторінки Уманської оборонної операції [10, 137].

П. Понедєлін передав у Ставку Верховного Головнокомандування радіограму такого змісту: «Боротьба йде в радіусі трьох кілометрів. У бою всі. П’ятачок прострілюється з усіх боків, супротивник безперервно бомбить. Б’ють артилерія і міномети. Чекаємо атаки танків. Протримаємося до вечора. Уночі йдемо на останній штурм. Війська поводяться героїчно» [4, 621].

Наслідком цієї трагічної операції була загибель тисяч бійців і командирів. За німецькими даними, під Уманню було взято в полон 103 тис. радянських солдатів і офіцерів, 217 танків і 858 гармат [11, 120]. Війська Південного фронту позбулися двох армій, їхні командувачі генерали П.Г. Понедєлін та І.М. Музиченко потрапили в полон.

124Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

Про кількість загиблих можна лише здогадуватися, бо очевидці розповідали, що вода в річці Синюсі в ті дні стала рудою від крові [10, 74].

Південно-західний напрям втратив вагому силу, якою були 6-та і 12-та армії. Тяжкі оборонні бої, які вели ці армії спочатку в оперативному, а потім і в

тактичному оточенні, з кінця липня й до середини серпня 1941 р. були вагомим внеском у зрив гітлерівського плану «блискавичної війни», згідно з якими Україна мала бути завойована до початку липня 1941 р. Але ворожий «графік» було зірвано вже на початку війни. Війська 6-ї і 12-ї армій на півмісяця затримали просування 22 дивізій вермахту та майже всіх військ сателітів.

БезнихфашистськекомандуваннянемоглоуспішнорозвиватибойовідіївУкраїні. Стійкість та героїзм бійців і командирів 6-ї і 12-ї армій, по-перше, дали можливість планомірно евакуювати з півдня України населення й промисловість, запаси продуктів харчування, музейні цінності, здійснити мобілізацію військовозобов’язаних на Правобережжі й організувати оборону Києва; по-друге, щит, що утворився з оточених у районі Умані військ, на певний час полегшив становище Південного й ПівденноЗахідного фронтів, дав змогу іншим арміям закріпитися на нових рубежах [1, 126]. У цьому й полягає трагічний, але вагомий внесок бійців і командирів 6-ї і 12-ї армій у тоді ще далеку Перемогу.

Джерела та література:

1.Гарбузова Л.Д. Уманська оборонна операція // Черкащина в контексті історії України. Матеріали другої науково-краєзнавчої конференції Черкащини, присвяченої 60-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 рр. – Черкаси, 2005. – С. 122 – 126.

2.Україна в полум’ї війни. 1941 – 1945 / П.П. Панченко, О.І. Уткін, В.І. Горєлов та ін. – К., 2005. – 560 с.

3.Арушанян Б. Боевые действия 6-й и 12-й армий с 9 июля по 16 августа 1941 года // http://rkka.ru/oper/12A/main.htm

4.Литвин В.М. Історія України. У 3-х т. – Т. ІІІ. Новітній час (1914 – 2004). – Кн. перша. – К., 2005. – 832 с.

5.История Второй мировой войны: В 12-ти т. – М. – Т. 4. – 534 с.

6.Хрущов Н.С. Воспоминания // Вопросы истории. – 1990. – № 9. – С. 82 – 98.

7.Арушанян Б.И. 12-я армия в начальный период Великой Отечественной войны. – УКМ – НДФ. – 274 с.

8.Історія Української РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу (1941 – 1945): У 8 т. – К., 1972. – 534 с.

9.Безсмертя. Книга Пам’яті України. 1941 – 1945. – К., 2000. – 872 с.

10.Долматовский Е. Зеленая Брама: Докум. легенда об одном из первых сражений Великой Отечественной войны. – 3-е изд. – М., 1989. – 319 с.

11.Переслегин С. Вторая мировая: война между реальностями. – М., 2006. – 544 с.

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

Сергій Сидоров (Київ, Україна)

ОПЕРАТИВНА СПАДЩИНА ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ В ОПЕРАЦІЯХ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ В РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

Про Велику Вітчизняну війну написано тисячі книг і статей, але, на жаль, повна й вичерпна статистика втрат, пов’язаних з війною, і дотепер не створена. Не раз робилися спроби визначити ціну перемог і поразок, матеріальні збитки, внесок у перемогу кожного народу і його жертви, але вони не завжди об’єктивні за змістом і вичерпні за суттю, а часом ще мають тенденційний характер. Проте опубліковані нині загальні дані втрат дають змогу науковцям дослідити цю проблему більш детально і ґрунтовно. Війна стала загальним усенародним горем, величезні жертви й матеріальні збитки дотепер викликають гарячі суперечки серед істориків. Визначити ці втрати, надто військ в операціях на території нашої країни, – велика наукова проблема.

Проаналізуємо деякі кількісні показники, що характеризують результати операцій і воєнне мистецтво Червоної армії на території України в роки Великої Вітчизняної війни.

Україна опинилася в самому центрі кровопролитних боїв. З 51 стратегічної операції радянських збройних сил 15 (29 %) були проведені на території України, а з 73 самостійних фронтових операцій – 16 (22%). (Усього 31 операція, що складає одну четверту від загальної кількості операцій стратегічного і фронтового масштабу.)

П’ять стратегічних оборонних операцій (35 % від загальної кількості), десять стратегічних наступальних (27 %) і одна морська десантна (100 %) – ось той вагомий внесок у розвиток радянської стратегії, що нагрома¬дили війська, захищаючи Україну в роки Великої Вітчизняної війни.

Стратегічні операції, у свою чергу, складалися з фронтових і армійських. На землі України війська провели 68 фронтових операцій, 52 з яких у рамках стратегічних і 16 самостійних фронтових операцій, які істотно вплинули на розвиток радянського оперативного мистецтва. Загальна кількість операцій за видами дій показана в табл. 1.

126Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

Таблиця 1

Кількість операцій, проведених на території України*

*Таблиця складена на підставі даних [2, 2–6].

Залишаючи територію України, радянські війська провели 14 операцій, із них 11 оборонних, 2 наступальні й 1 морську десантну; у ході визволення території України від німецько-фашистських загарбників – 17 операцій, у тому числі 2 оборонні, 14 наступальних і 1 морську десантну.

Бойові дії на території України тривали з 22 червня 1941 року до 28 жовтня 1944 року, тобто 1225 днів і ночей, що становить 86% часу загальної тривалості Великої Вітчизняної війни. За цей період безпосередньо активні бойові дії тривали близько 30 місяців (75%), оперативні паузи становили близько 11 місяців. Площа окупованої території (у тому числі й Кримський півострів) становила 603,7 тис. км2.

Детальний аналіз умов підготовки і проведення цих операцій, складу сил і засобів сторін, прийомів і способів дій військ, і, нарешті, втрат живої сили і бойової техніки дає підставу дійти висновку про те, що за перемогу на Україні народ платив величезну і не завжди виправдану ціну. Найважчими, кровопролитними і, на жаль, дотепер усе ще недостатньо вивченими військовими істориками залишаються перші оборонні операції, які проходили на Західній Україні в перші тижні війни. Саме в цих операціях приховані причини багатьох наших невдач і тих величезних жертв, що зазнали війська. Ще менше вивчені дії військ у ланці полк – бригада – дивізія.

Дані про втрати Червоної армії в оборонних боях на території України свідчать про те, що війська безповоротно втратили 1 347 681 (16 %) солдата й офіцера, а всього 1 757 530 осіб, 7 651 танк (6 %), 54 772 гармати й міномети (9 %) і 2 694 літаки (2 % від загальної кількості безповоротних втрат за війну).

У ході стратегічних наступальних операцій зі звільнення України безповоротні втрати Червоної армії становили 764 318 осіб (9 %), загальні – 3 318 737 осіб, на частину втраченої в боях техніки й озброєння припало відповідно 14 407 танків і САУ (11 %), 18 336 гармат і мінометів (3%), 2 997 літаків (2 %). Втрати особового складу, бойової техніки й озброєння показані в табл. 2.

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

Таблиця 2

Втрати особового складу, бойової техніки та озброєння в операціях на території України*

* Таблиця складена на підставі даних [1, 268, 270, 272, 276, 278, 283 – 284, 287, 288 –292, 294, 297, 310 – 317, 484 – 487].

При залишенні території в ході кровопролитних боїв радянські війська безповоротно втратили 2 095 538 осіб особового складу, загальні втрати становили 2 841 740 чоловік, 7 364 танки, 51 720 гармат і мінометів, 2 623 літаки. У ході визволення

128Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

території України безповоротні втрати в особовому складі становили 988 423 особи, загальні – 3 841 503 особи, 14 251 танк, 20 558 гармат і мінометів, 2 865 літаків.

Усього ж у ході воєнних дій на території України безповоротні втрати в особовому складі становили 3 083 961 особи (35 %), загальні – перевищили 6 683 243 особи, втрати танків і САУ досягли 21 615 машин (22 %), гармат і мінометів – 72 278 (23 %), бойових літаків – 5 488 (6 % від загальної кількості втрат за роки війни).

Якщо умовно взяти втрати фашистської Німеччини за всю війну за 100 %, то порівняно з ними в боях за Україну Червона армія втратила 31 % особового складу, 52 % танків і САУ і більше 13 % літаків.

Кількісні втрати мають ще і якісний зміст. Безповоротно втраченим особовим складом можна було б укомплектувати понад 150 стрілецьких дивізій (це майже одна четверта частина від кількості сформованих у роки війни стрілецьких дивізій), 27 танкових армій по 800 танків у кожній (у роки війни на фронтах діяло всього 6 танкових армій) і 5 повітряних армій по 900 бойових літаків у кожній (усього було 18 повітряних армій).

Ці цифри свідчать про величезні моральні й матеріальні втрати військ для досягнення перемоги над ворогом. Про співвідношення втрат сил і засобів збройної боротьби на українській землі свідчать дані табл. 3.

* Таблиця розроблена автором.

Під час визволення окупованої території радянськими військами було витрачено часу в 1,5 раза більше (18 місяців), ніж витратив противник на її окупацію (12 місяців).

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

При цьому втрати Червоної армії в особовому складі й бойовій техніці свідчать про те, що їхня інтенсивність була в 2–3 рази вищою при залишенні території в ході важких оборонних боїв.

У цілому втрати Червоної армії в бойових діях в Україні свідчать, що кожна тисяча квадратних кілометрів її території оплачувалася кров’ю солдатів і офіцерів однієї стрілецької дивізії (11 083 чол.), одного танкового полку (36 танків), однієї артилерійської дивізії (120 гармат) та однієї ескадрильї літаків (9 машин).

Характеризуючи рівень розвитку воєнного мистецтва, слід зазначити, що в 15 стратегічних операціях, що були проведені на території України, поставленої мети вдалося досягти лише у 8 операціях (53 %), а в усіх п’яти оборонних операціях досягти її так і не вдалося. В операціях на території України військам ставилися бойові завдання, які перевищували їхні можливості. У 5 операціях з 15 війська виконували поставлені бойові завдання складом військ, що був на початок операції. У решті операцій – посилення резервами Ставки ВГК у ході операції досягло від 15 % до 64 %, при цьому в 6 операціях (40 %) мети так і не було досягнуто.

Аналіз даних свідчить про те, що в оперативній спадщині Червоної армії операції, проведені на території України, посідають визначне місце. У кількісному відношенні це виглядає так: стратегічні операції – 29 %; самостійні фронтові – 22 %; стратегічні наступальні –25 %; самостійні фронтові наступальні – 13 %; стратегічні оборонні – 36 %; фронтові оборонні – 67 %. Отже, найбільший досвід у проведенні оборонних операцій був набутий на території України, який, на жаль, ще недостатньо глибоко і всебічно вивчений.

Середня тривалість стратегічних операцій на Україні становила 43 доби проти 50 діб у всіх операціях даного масштабу, тривалість фронтових операцій – 51 добу проти 39 діб відповідно. Характерною рисою є те, що тривалість операції фронтового масштабу на території України дорівнювала тривалості стратегічних операцій.

Середня чисельність військ до початку операцій фронтового масштабу була у 3–4 рази меншою, ніж у стратегічних операціях, і становила 240 – 320 тис. чоловік проти 710–1100 тис. чоловік у стратегічних операціях. Відповідні показники чисельності військ до початку операції в Україні в цілому відповідали загальним показникам чисельності військ за всі операції.

Середні безповоротні втрати особового складу в операціях фронтового рівня на території України були в 1,5–2 рази вищими за всі фронтові операції. У стратегічних операціях вони перевищували середні показники за всі операції на 20–27 %. Не менш високими були й санітарні втрати, особливо у фронтових оборонних операціях, де вони перевищували більше ніж на 20 % відповідні показники в стратегічних оборонних операціях. У стратегічних наступальних операціях в Україні санітарні втрати в середньому були більшими за загальні показ¬ники майже на 40 %. Загальні втрати особового складу в операціях на території України перевищували аналогічні показники за всі операції різних видів і масштабів на 10–35 %, а середньодобові – на 30–50 % відповідно. Розподіл операцій за роками війни показаний у табл. 4.

130Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

Таблиця 4

Розподіл операцій за роками війни *

* Таблиця розроблена автором.

Аналіз даних таблиці 4 переконує, що тільки 20 (18 %) стратегічних операцій і 29 (26 %) самостійних фронтових операцій у 1944–1945 рр. проведені за межами території України. У перші три роки війни операції, проведені на території України, розподілялися так: у 1941 році – 27 % стратегічних і 57 % фронтових, у 1942 – 33 % і 31 %, у 1943 – 50 % і 33 % відповідно. Ці показники свідчать, що операції на території України за кількістю, масштабом та значенням посідали далеко не останнє місце на тлі всіх інших операцій Великої Вітчизняної війни.

За всіх часів вважалося вершиною полководницького мистецтва вміння оточити й знищити ворога. На радянсько-німецькому фронті противнику вдавалося це зробити 19 разів, а от Червоній армії відповідно 16 разів. На території України наші війська потрапляли в значні оточення 7 разів (36 %), втратили більше 1 196 689 чоловік. А ось оточити війська противника вдалося тільки 5 разів, при цьому в полон потрапило лише 104 200 ворожих солдатів і офіцерів, тобто в десять разів менше [3, 36–37]. У відомій Корсунь-Шевченківській операції супротивникові вдалося частиною сил, без важкого озброєння, вирватися з кільця оточення, тому в полон потрапило тільки 18,2 тис. осіб з 73 тис. оточених. Така низька результативність операцій на оточення пояснюється тим, що радянське командування ще не мало досвіду в підготовці і проведенні такого роду операцій. Надалі результативність операцій на оточення зросла, але проведені вони були за межами України.

Підсумовуючи сказане вище, слід відзначити, що вогненна хвиля війни двічі прокотилася територією України. Оперативна спадщина воєнного мистецтва на українській землі становить четверту частину операцій, проведених у роки війни Червоною армією. При цьому слід мати на увазі, що в половині з них поставлені цілі не були досягнуті, а велика частина операцій, на жаль, усе ще недостатньо глибоко вивчена. Перемога дісталася дорогою ціною. Втрати бойової техніки й озброєння становили приблизно 22–23 % від загальних втрат за всю війну. Безповоротні втрати в особовому складі досягли більше як 35 % від загальних втрат Червоної армії за війну.