Zbirka_Part2

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

Перш ніж дати відповідь на складне питання про наслідки пакту МолотоваРіббентропа для країн Європи та роль лідерів Англії, Франції й СРСР у приборканні агресивних намірів двох диктаторів, слід з’ясувати, якою була міжнародна ситуація напередодні Другої світової війни, які цілі ставили перед собою кожна із згаданих країн.

Міжнародна обстановка наприкінці 1930-х років за неузгоджених дій і взаємної недовіри між СРСР та країнами Західної Європи була надзвичайно напруженою. Зав’язався заплутаний клубок глобальних протиріч, що, зрештою, штовхнули людство у вогнище війни. Початок цьому поклало рішення лідерів Англії і Франції не застосовувати до Німеччини силових методів, що дало б Гітлеру привід почати війну, а піти йому на поступки. Така позиція керівництва Англії та Франції при мовчазній підтримці США, що отримала назву політики «умиротворення», є невиправданою, але незаперечним фактом є й те, що Радянський Союз доклав неабияких зусиль для зміцнення економіки Німеччини, переозброєння її армії та підготовки воєнних кадрів, починаючи з 1922 року.

Першою жертвою нацистів стала Австрія, яка 13 березня 1938 р. була приєднана до Рейху. Лондон взагалі не зауважив щодо ліквідації Австрії, а Париж обмежився формальною нотою протесту. Наступною жертвою Гітлера стала Чехословаччина. Англія і Франція змусили чехословацького президента Е.Бенеша погодитися на передачу Німеччині Судетської області ЧСР і 30 вересня 1938 р. підписали в Мюнхені з Гітлером і Муссоліні пакт про поділ Чехословаччини.

Польща 30 вересня 1938 р. висунула Празі ультиматум з вимогою передати їй Тешинську область, як територію з більшістю польського населення. Німеччина стала на бік Польщі, й тепер вирішальне слово було за СРСР. Однак Сталін не заважав розчленуванню Чехословаччини. На запитання про наміри СРСР у зв’язку з польським ультиматумом Празі чехословацький посол у Москві Зденек Фірлінгер 1 жовтня 1938 р. отримав від заступника наркома закордонних справ СРСР В.Потьомкіна досить ухильну відповідь про необхідність зачекати. Якщо б СРСР у той час енергійно втрутився, то міг би запобігти подальшому розчленуванню Чехословаччини її сусідами. Натомість після окупації Тешинської Сілезії Радянський Союз 31 жовтня 1939 р. підтвердив, що пакт про ненапад між СРСР і Польщею від 25 липня 1932 р., у якому йшлося проте, що «…обидві сторони вживають необхідних заходів для запобігання будь-яких агресивних дій або вторгнення на територію іншої сторони…», повністю зберігає свою силу [2].

Гітлер 15 березня 1939 р. з мовчазної згоди західних країн та СРСР окупував рештки Чехословаччини. Того ж дня проголосила свою повну державну незалежність Карпатська Україна, яку з дозволу Гітлера окупували війська Угорщини вже наступного дня.

Проголошення автономії Карпатської України відбулося в той момент, коли західна дипломатія гадала про найближчі плани Гітлера й засоби захисту своїх країн від можливого конфлікту. Оскільки Англія і Франція думали, що Німеччина розпочне воєнні дії проти СРСР, то автономію Карпатської України вони розцінювали як німецьку ідею, перший етап на шляху завоювання Радянської України.

112Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

Автономія Карпатської України особливо непокоїла Варшаву, котра боялася її впливу на українське населення Польщі. Посол Польщі в Берліні ще 22 жовтня 1938 р. повідомив міністра закордонних справ Рейху: «Польща вважає, що Карпатська Україна повинна відійти до Угорщини» [3, 59 – 60].

Німеччина, захопивши Австрію, а згодом і Чехословаччину, серйозно посилила свої позиції в Європі. Англія і Франція такий перебіг подій допустити не могли. Відомий опозиційний російський історик Б.Соколов у книзі «Красный Колосс. Почему победила Красная Армия?» вказує на те, що «Англія і Франція остаточно зрозуміли, що Гітлера самими поступками не зупинити, коли в березні 1939 р. німецькі війська всупереч Мюнхенському пакту окупували Чехословаччину. Тільки після цього англійський і французький уряди з великим запізненням безуспішно намагалися, на давши гарантії безпеки Польщі, запобігти нападові Гітлера на Польщу. Але Гітлер не мав наміру зупинятися» [4, 27].

УрядиАнгліїіФранціїпереконалисявнеспроможностіполітики«умиротворення» Німеччини, у зростаючій її агресивності, що створювало велику загрозу їхнім власним інтересам у Європі. Усвідомлення цього факту призвело до того, що після надання гарантій незалежності Польщі, у квітні такі ж гарантії були надані Греції, Румунії, укладено пакт про взаємодопомогу з Туреччиною. Англія і Франція розпочали тристоронні військові переговори з СРСР. Уряд Німеччини майже одночасно також почав інтенсивно налагоджувати контакти з Москвою [5].

Переговори, що почалися у квітні 1939 р. між СРСР та Англією і Францією про створення системи колективної безпеки проти країни-агресора, не дали позитивних результатів. Кожна країна намагалася діяти у власних інтересах, не піклуючись про колективні дії, спрямовані проти нацистської Німеччини.

Нагадаємо позицію Англії і Франції з цього питання. Відповідно до англійського проекту, СРСР брав на себе зобов’язання розпочати бойові дії проти агресора в разі його нападу на одну з європейських країн – сусідів СРСР (Фінляндію, Естонію, Литву, Латвію, Польщу, Румунію). Останні дві країни мали англійські та французькі гарантії, і Радянський Союз міг розраховувати на те, щоб воювати в союзі з Англією і Францією проти потенційного агресора. Проте керівництво СРСР вважало, що у разі нападу агресора через Фінляндію або прибалтійські країни, англійський проект не давав їм ніяких гарантій військової допомоги з боку Англії та Франції. Окрім того, Польща категорично відмовилася дати дозвіл на пропуск радянських військ через свою територію. На думку помічника Сталіна В.Бережкова, така позиція Англії і Франції фактично вказувала Гітлеру на те, що Радянський Союз вступить у війну за умов цілковитої ізоляції [5, 13 – 14]. Натомість домовленостей, вигідних для всіх сторін, звичайно, не було.

За умов, коли переговори фактично зривалися, СРСР передав свої пропозиції 17 квітня 1939 р. Англії, а 19 квітня Франції про укладення між ними рівноправного договору про взаємодопомогу проти агресора. Він пропонував у своєму проекті укласти між Англією, Францією і СРСР договір на 5 – 10 років про взаємну термінову допомогу включно й воєнну, на випадок агресії проти однієї з договірних держав, також надавати всіляку, в тому числі й воєнну, допомогу східноєвропейським

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

державам, розташованим між Балтійським та Чорним морями, які мали кордони

зСРСР, якщо їм загрожуватиме воєнна небезпека. Відповідь від англійського уряду надійшла 8 травня, а 1 липня він нарешті погодився на радянську пропозицію про надання гарантій безпеки прибалтійським країнам та Фінляндії. Натомість 7 липня Естонія і Латвія підписали договір з гітлерівською Німеччиною.

На цьому етапі розвитку подій, стверджувала радянська, а тепер російська історіографія,РадянськийСоюздокладавбагатозусиль,щобнедопуститигітлерівської агресії в Європі, натомість пасивна, інколи деструктивна позиція Англії і Франції, їхня недовіра до дій СРСР і особисто до Сталіна, унеможливила запобігання початку Другої світової війни. Англія і Франція тривалий час не погоджувалися з пропозицією СРСР про надання гарантій безпеки державам Прибалтики, що фактично, на їхню думку, означало включення їх у сферу впливу СРСР без згоди цих держав. Про обережне ставлення до переговорів свідчить і той факт, що в Москву вони направили делегацію, яка не мала права підписувати будь-які домовленості, до того ж до її складу входили другорядні чиновники (англійську делегацію очолював відставний адмірал Дракс, радянська сторона була представлена наркомом іноземних справ В. Молотовим та наркомом оборони К. Ворошиловим). Натомість така оцінка подій тієї доби є суперечливою і не знаходить підтримки в зарубіжній історіографії.

Аналізуючи англо-франко-радянські переговори літа 1939 р., посол США в Москві Джозеф Девіс повідомляв у Вашинґтон: «З незрозумілих причин європейські демократії не бажають зміцнити свої позиції за допомогою Москви… Замість цього Англія і Франція роблять прямо протилежне, підігруючи намірам нацистів і фашистів» [6, 14]. Маневруючи, вони робили спроби направити агресію нацистів проти СРСР [7, 70]. Англія і Франція навіть не запросили Сталіна до Мюнхена у вересні 1938 р., де західні держави задовольнили вимоги Гітлера щодо Чехословаччини, щоб здобути гарантії «вічного миру».

Після мюнхенської змови події 1939 р. розвивалися не шляхом створення системи колективної безпеки. Гітлер дійшов висновку, що воювати проти Англії, Франції і Польщі йому значно легше, ніж проти Радянського Союзу. Тому він остаточно вирішив спочатку розв’язати війну саме проти цих країн, одночасно забезпечивши тимчасовий нейтралітет СРСР.

ТакаполітиказахіднихдержавдеякоюміроюСталінунавітьбулавигідна.Віндобре розумів, що в Англії і Франції не так багато охочих воювати на боці Чехословаччини чи будь-якої іншої європейської країни. Це змушувало Париж і Лондон домовлятися

зГітлером за рахунок третіх країн, що дало підстави радянській пропаганді зробити їх зрадниками демократії, а СРСР показати як «послідовного борця за європейську безпеку».

Сталін після Мюнхенського пакту остаточно вирішив йти на зближення з Гітлером. У промові на XVIII з’їзді ВКП(б) 10 березня 1939 р. він заявив, що Радянський Союз не збирається виймати каштани з вогню для країн Заходу. Сталін прямо звинуватив Англію і Францію у втягуванні СРСР у війну з Німеччиною. Він заявив, що «схоже, весь цей підозрілий шум у західній пресі мав на меті розлютити Радянський Союз супроти Німеччини, отруїти атмосферу і спровокувати конфлікт з Німеччиною без очевидних

114Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

підстав… Потрібно, однак, зауважити, що велика й небезпечна політична гра, розпочата прибічниками політики невтручання, може закінчитися для них серйозним провалом». Зауважимо, що ця промова пролунала за три тижні до початку англо- франко-радянських переговорів зі створення системи колективної безпеки у Європі і свідчила про несерйозність намірів СРСР. «Каштанова» промова привернула увагу в Берліні так само, як відставка прибічника зміцнення контактів із Англією і Францією М. Литвинова з посади наркома закордонних справ СРСР.

Це призвело до того, що одночасно з тристоронніми англо-франко- радянськими переговорами активізувалися таємні контакти між Берліном і Москвою. З ініціативи радянської сторони Німеччині було запропоновано перейти від політики ідеологічного протистояння до узгоджувальних дій у зовнішньополітичних питаннях. За наказом Сталіна радянський посол у Берліні Астахов 17 квітня 1939 р. повідомив секретаря МЗС Німеччини Вайцзеккера про наміри СРСР встановити нормальні відносини. З ініціативи німецької дипломатії розпочалися переговори з СРСР про економічне співробітництво. 20 травня 1939 р. новий нарком іноземних справ В.Молотов у бесіді з послом Фрідріхом фон дер Шуленбургом, зауважив, що для успіху економічних переговорів треба створити політичну базу. Виконання програмних засад політики світового панування спричинило загострення німецько-польських стосунків, а відносна слабкість Англії і Франції штовхала Гітлера на зближення з СРСР, щоб ізолювати його на перших етапах війни проти західної демократії. Секретар МЗС Німеччини Вайцзеккер 29 липня 1939 р. доручив Шуленбургу передати Молотову, що «за будь-якого розвитку польського питання – чи мирним шляхом, як ми цього хочемо, чи будь-яким іншим шляхом … ми готові гарантувати всі радянські інтереси й досягти розуміння з московським урядом» [8].

Ураховуючи відносини США з Англією, Японії з Німеччиною, а також те, що Англія мала вплив на значну кількість країн у всьому світі, європейська війна автоматично ставала війною світовою. Тому Гітлер мусив потурбуватися про надійний тил на Сході, тим більше, що окупація Польщі означала появу спільного кордону між Німеччиною та СРСР. Логічно те, що він вміло використовував для цього прагнення Сталіна втілити на практиці ідею світової пролетарської революції і «примножити кількість радянських республік у всьому світі» [8].

Того ж дня Сталін терміново скликав засідання Політбюро ЦК ВКП(б), на якому у своїй промові заявив: “Мир или война. Этот вопрос вступает в критическую фазу. Его решение полностью зависит от позиции, которую займёт Советский Союз. Мы полностью убеждены, что если мы заключим альянс с Францией и Великобританией, Германия будет вынуждена отступить перед Польшей. … В этом случае войны можно будет избежать, но последующее развитие ситуации приобретёт угрожающий характер для нас” [10, 287]. Тобто Сталін добре розумів, що була можливість уникнути Другої світової війни. Далі у своїй промові він вказав на переваги для СРСР у разі підписання пакту про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом. «…Если мы примем предложение Германии, которое вам известно, подписав пакт о ненападении, Германия, естественно, атакует Польшу, и вмешательство Франции и Англии будет неизбежно… Этого и требуют наши интересы. Таким образом, наш

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

выбор ясен: мы должны принять предложение Германии и любезно отослать обратно англо-французскую миссию. Для нас очевидно, что Польша будет уничтожена до того, как Франция и Англия придут к ней на помощь. В этом случае Германия нам отдаёт часть Польши до границ Варшавы, включая украинскую Галицию. Германия даёт нам полную свободу действий в отношении трёх Прибалтийских стран. Она не возражает против возвращения Бессарабии России. Она готова отдать под наше влияние Румынию, Болгарию и Венгрию» [9]. Сталін прорахував також дії СРСР на випадок, якщо Німеччина зазнає поразки у війні. «Наша цель такова, чтобы Германия как можно дольше вела войну для того, чтобы Англия и Франция растратили все свои силы и были неспособны победить Германию. Наша позиция должна оставаться нейтральной, мы помогаем Германии экономически, поставляем ей сырьё и продукты питания. … Для нас хорошо, если эта война будет длиться как можно дольше и обе стороны будут истощены. Именно по этой причине мы должны принять пакт, предложенный Германией, и всё делать для того, чтобы объявленная война продолжалась как можно дольше» [10, 288].

Упродовжліта1939р.міжМосквоюіБерліномрозгорнулисяактивнідипломатичні переговори. 15 серпня 1939 р. Шуленбург за дорученням Ріббентропа передав Молотову послання, у якому обґрунтовувалася потреба мирного співіснування та співробітництва обох країн, оскільки між Німеччиною та СРСР не існувало будь-яких протиріч, а тим більше агресивних намірів. 16 серпня Шуленбург заявив Молотову, що Німеччина готова укласти з СРСР пакт про ненапад.

19 серпня Шуленбург наполягав на прискоренні підписання договору, пояснюючи це так: Гітлер, мовляв, хоче бути впевненим у тому, що СРСР не виступить проти Німеччини. Молотов за наказом Сталіна відхилив німецький проект договору, натомість запропонував Шуленбургу радянський проект і повідомив йому, що Ріббентроп може приїхати до Москви 26 – 27 серпня.

Це підтверджує і промова Сталіна на закритому засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) 19 серпня 1939 р. Диктатор заявив: «В то же время мы должны в целом вести активную пропаганду коммунизма в англо-французком блоке, в частности во Франции» [10], з метою прикриття істинних агресивних намірів СРСР щодо переділу Європи і просування так званого радянського соціалізму на Захід.

Гітлер, необізнаний із намірами Радянського Союзу, 20 серпня 1939 р. звернувся до Сталіна з особистим посланням, де погоджувався з усіма його вимогами і просив прийняти Ріббентропа не пізніше 23 серпня 1939 р. Сталін дав згоду. Цього ж дня розпочалися переговори, і пізно вночі було підписано пакт про ненапад, що дістав назву «Пакт Молотова-Ріббентропа». Пакт укладався на 10 років з автоматичним продовженням на 5 років, якщо жодна зі сторін його завчасно не денонсує.

Згідно з пактом, СРСР і Німеччина зобов’язувалися утримуватися від будь-якого насильства, агресивних дій у відносинах між собою, не підтримувати треті держави, що виявлять намір напасти на одну з договірних держав.

Важливою складовою пакту Молотова-Ріббентропа був таємний протокол. Він передбачав розмежування сфер впливу сторін у Східній Європі: сфера впливу СРСР охоплювала Естонію, Латвію, Литву, Фінляндію, Бессарабію, Східну частину Польщі

116Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

(Варшавське й Люблінське воєводства), західноукраїнські й західнобілоруські землі. Лінія розмежування мала проходити по річках Нарев, Вісла, Сян. Цим договором фактично Німеччина й СРСР поділили Східну Європу поміж собою, ліквідували державу Польща, поставили під питання існування багатьох країн Європи як незалежних.

Проте й нині навіть серед російських дослідників немає одностайності в оцінці причин і наслідків цього пакту для людства. Історики націоналістичного спрямування вважають пакт Молотова-Ріббентропа законним засобом гарантування безпеки СРСР, продовженням Сталіним політики російських царів зі встановлення контролю над Східною Європою. Так, Н. Нарочницька наполягає на тому, що договір був «абсолютно нормальний на ті часи, яких історія знає величезну кількість». Вона стверджує: «Якби не було Великої Перемоги СРСР у Другій світовій війні, то не було б ні Латвії, ні Литви, ні Естонії, ні Польщі. Коли б не наша перемога, ці країни взагалі щезли б з карти» [11, 213 – 214]. Слід зауважити, що вони «щезли з карти» вже після так званого входження їх до складу СРСР у 1940 р.

Прибічники Сталіна намагаються виправдати підписання пакту тим, що за рік до того відбулася Мюнхенська змова. Тезу про зв’язок радянсько-німецького пакту й мюнхенського договору відстоює відомий радянський дипломат В. Фалін. Він не об’єктивно стверджує, що західні країни, відмовившись улітку 1939 р. від домовленостей із СРСР, не залишили радянському керівництву іншого вибору, як укласти з Німеччиною договір про ненапад. Такої самої позиції дотримується оглядач РІА «Новости» В. Літовкін: «Можна скільки завгодно дорікати радянському урядові за пакт Молотова-Ріббентропа, «що поділив» землі деяких східноєвропейських держав між Німеччиною і СРСР. У сучасній Росії до нього теж неоднозначне ставлення. Однак не треба забувати … хто саме перед 1939 роком почав цей самий «поділ континенту», хто першим почав «здавати» суверенні європейські держави. А зробили це 29 вересня 1938 року в Мюнхені глава французького уряду Даладьє і глава англійського уряду Чемберлен» [12, 211].

Характерно, що російська офіційна позиція щодо пакту Молотова-Ріббентропа збігається з поглядами більшості російських публіцистів. Президент В. Путін 22 лютого 2005 р. заявив, що пакт Молотова-Ріббентропа був спровокований Мюнхенською угодою і нічим від нього не відрізняється. «Стосовно тих, хто хоче чи намагається переписати історію, принизити значення цієї події і значення перемоги над нацизмом Радянського Союзу… то ми розуміємо, з якими подіями це пов’язано… На все це потрібно дивитися в контексті історичних подій. І я б тоді попросив Вас повернутися до подій вересня 1939 року, коли в Мюнхені були підписані відомі угоди між нацистською Німеччиною і західноєвропейськими країнами, які пізніше увійшли в історію і називаються часто Мюнхенською змовою… І я б рекомендував новоявленим історикам чи, точніше, тим, хто хоче переписати історію, перш ніж переписувати її і перш ніж писати книжки, навчитися їх читати» [13, 214].

Ту саму тезу В. Путін повторює у статті польської «Gazeta Viborсha» («Газета Виборча») 31 серпня 2009 р. з нагоди відзначення 70-річчя початку Другої світової війни. Він дослівно сказав: «Без жодних сумнівів можна з повним правом засудити

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

пакт Молотова-Ріббентропа. Адже роком раніше Франція й Англія підписали в Мюнхені відомий договір з Гітлером, зруйнувавши всі надії на створення єдиного фронту боротьби з фашизмом. Чи можна заплющити очі на закулісні спроби західних демократій «відкупитися» від Гітлера та перенаправити його агресію «на Схід»?» [14].

Тепер зрозуміло, що будь-яка форма змови з нацистським режимом була неприйнятною,однакнапередодніДругоїсвітовоївійни,наголошуєВ.Путін,радянська дипломатія вважала нерозумним відкинути пропозицію Німеччини підписати пакт про ненапад, коли можливі союзники СРСР на Заході вже пішли на аналогічні домовленості з німецьким рейхом.

Окрему від офіційної позиції думку має відомий російський історик В. Дашичев. Він вважає, що однією з головних цілей Сталіна при підписанні пакту про ненапад було «дати Гітлеру свободу рук на Заході»: «Нехай його вермахт загрузне на лінії Мажино. А коли сторони взаємно виснажать одна одну, Радянський Союз буде спроможний і далі виконувати свою месіанську роль стосовно розширення радянського панування в Європі» [15, 212]. Такий висновок В. Дашичева повністю підтверджує виступ начальника Головного політичного управління Червоної армії А. Мехліса на XVIII з’їзді ВКП(б) 10 березня 1939 р., у якому він розкриває те, як відбуватиметься розширення радянського панування в Європі: «Треба виконати свої інтернаціональні зобов’язання і збільшити кількість радянських республік».

Стосовно виправдання пакту Молотова-Ріббентропа та його прив’язки до Мюнхенської угоди російськими політиками й істориками В. Дашичев вважає, що «ні Франція, ні Англія не мали жодного бажання воювати з Німеччиною поодинці без третьої стратегічної ланки колишньої Антанти – Росії. Вступати у війну з Німеччиною через Судет обом державам не давав змоги глибокий політичний та ідеологічний розкол між державами, покликаними протистояти нацистській експансії». На його думку, у 1939 р., після окупації Гітлером Чехословаччини, «про жодний союз між Англією, Францією і Німеччиною, спрямований проти Радянського Союзу, не могло бути й мови. Навпаки, Англія і Франція були відкриті для союзу з Росією, і Сталіну нічого не коштувало протягнути їм руку, щоб цей союз відбувся і перетнув шлях Гітлеру до розв’язання Другої світової війни» [16, 211 – 212].

З іншого боку, Друга світова війна була потрібна Сталіну так само, як і Гітлеру. Радянський диктатор, укладаючи пакт із Гітлером, розраховував на втягування Німеччини у світову війну із західними союзниками й на окупацію Червоною армією значної території Східної Європи. Союз СРСР з Англією і Францією проти Німеччини не передбачав серйозних територіальних надбань і зовсім його не цікавив. Сталін розраховував, що війна, розпочата Німеччиною, призведе до краху європейського порядку. СРСР же спершу залишиться осторонь цієї війни, а згодом вступить у неї у слушний для нього момент.

Відтак, оцінюючи наслідки пакту Молотова-Ріббентропа й Договору про дружбу і кордони для європейської безпеки, можна констатувати, що, уклавши договір із Гітлером, Сталін і радянське керівництво припустилися непоправних стратегічних прорахунків. Вони не зуміли правильно оцінити агресивні наміри Гітлера, військові

118Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

можливості Німеччини. Заходи зі зміцнення безпеки й розширення території СРСР врешті виявилися неефективними.

Не відповідає дійсності всталена думка щодо міжнародної ізоляції СРСР. Навпаки, численні дослідження показують, що у той час СРСР мав широкі можливості для проведення зваженої, зрозумілої для всіх європейських країн дипломатичної діяльності. Однак радянське керівництво ними не скористалося.

Усі ці обставини відкрили шлях Гітлеру до розв’язання Другої світової війни. 28 серпня 1939 р. він віддав наказ розпочати війну з Польщею 1 вересня 1939 р.

Важливо нагадати, що відповідно до двосторонніх радянсько-польських домовленостей (від 18 березня 1921 р. і 23 липня 1932 р., продовженого до 1945 р.), СРСР мав надати Польщі військову допомогу. Нарком закордонних справ СРСР В.Молотов від імені уряду відмовив Польщі в допомозі, мотивуючи це важкою міжнародною ситуацією, потребою дбати про власну безпеку. Радянський Союз сам готувався до війни з Польщею згідно з пактом Молотова-Ріббентропа і таємних протоколів до нього. Такими діями СРСР поставив себе в один ряд із нацистською Німеччиною і виступив одним з головних винуватців розв’язання Другої світової війни, напавши на Польщу 17 вересня 1939 р.

Джерела та література:

1.Дэвид Гланц. Колосс поверженный. Красная Армия в 1941 году. – М., 2008.

2.Райхель Ю. Демонстративна жорсткість // День. – 2009. – 1 вересня; Вітик І. Невідомі сторінки історії: до початку Великої Вітчизняної війни // Свобода. – 2009. – 22 червня.

3.Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Париж-Нью-Йорк-Львів, 1993.

4.Соколов Б. Крассный колосс. Почему победила Красная Армия? – М., 2007.

5.Бережков В. Страницы дипломатической истории. – М., 1987.

6.Там же.

7.Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні.

8.Кульчицький С. Міфи та правда // День. – 2009. – 3 жовтня; Грабовський С. 29 серпня 1939 року: вододіл війни та миру // День. – 2009. – 18 серпня.

9.Арутюнов А. Ленин. Красный Якобинец. – М., 2003. – Т.2. – С.287.

10.Там же. – С.288.

11.Соколов Б. Зазнач. праця.

12.Там само.

13.Там само. – С. 214.

14.Без вибачень // День. – 2009. – 1 вересня; www.grani.ru.

15.Соколов Б. Зазнач. праця.

16.Там само. – С.211 – 212.

17.Без вибачень // День. – 2009. – 1 вересня; www.grani.ru.

18.Соколов Б. Зазнач. праця.

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

Зінаїда Священко (Київ, Україна)

УМАНСЬКА ОБОРОННА ОПЕРАЦІЯ В ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

У пам’яті кількох поколінь Друга світова війна закарбувалася як подія, що розколола їхнє життя на довоєнний, воєнний і повоєнний періоди, кожен з яких сприймається як окрема епоха. Та особливим поєднанням трагізму і героїзму вирізняється саме воєнна доба. Уперше в історії людства збройний конфлікт набув тотального характеру, захопивши у свій вир кожну сферу господарського й суспільногожиття,кожнуродинуйкожнулюдину,незважаючинаїївік,статьісоціальне становище. Та особливо жорстокою ця війна виявилася для народу України. Країна стала одним із вирішальних театрів бойових дій на суші, у небі й на морі, її територією двічі прокотилися смертоносні фронтові вали. В історії людства важко знайти аналоги гітлерівському окупаційному режимові.

22 червня 1941 р., з нападом Німеччини на Радянський Союз, уся Україна була втягнута у Другу світову війну і стала однією з перших жертв гітлерівського плану «блискавичної війни».

Неймовірно тяжким для Червоної армії, яка в нерівних кровопролитних боях робила відчайдушні спроби затримати просування фашистських полчищ в Україні, був період з липня по вересень 1941 р. Багато її підрозділів і частин потрапляли в оточення, втрачали зв’язки з вищим командуванням, сусідніми частинами, далеко не всім вдавалося з боями вирватися з оточення.

Більшість воїнів гинули або потрапляли у ворожий полон. Намагання Ставки опанувати обстановку на місцях не давало належного результату. Інколи накази «згори» лише свідчили про нерозуміння справжнього становища, у якому опинилася діюча армія. Прикладом цього можуть бути події липня – вересня 1941 р., що відбувалися в районі Умані.

Уманська оборонна операція згадується практично в усіх дослідженнях, присвячених подіям Другої світової війни на радянсько-німецькому фронті, але лише в контексті подій, що стосувалися оборони Києва та трагедії Південно-Західного фронту. Історіографія проблеми практично не має розробок конкретно-історичних, регіональних. Виняток становлять дослідження місцевих краєзнавців [1].

Вирішальні бої на території України розгорнулися на житомирсько-київському, уманському та одеському напрямках. Німецьке командування планувало швидко розгромити дислоковані тут великі угруповання Червоної армії, захопити територію України, а потім здійснити прорив на Кавказ і в Закавказзя.

120Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

Уперших же боях давалася взнаки гостра нестача озброєння, боєприпасів і пального. Відчувалася розгубленість, навіть безпорадність у військах перед шаленим натиском броньованих полчищ ворога, які, прикриті з повітря літаками, рвалися вперед.

Вирішальною для першого періоду війни була Уманська оборонна операція, яку здійснювали війська 6-ї (командувач генерал-лейтенант І.М. Музиченко) та 12-ї (командувач генерал-майор П.Г. Понедєлін) армій.

Удругій половині липня склалася надзвичайно складна обстановка на радянсько-німецькому фронті. Війська Південно-Західного фронту вели тяжкі оборонні бої в районі Києва. На фронті від Бердичева до Дніпра війська лівого крила Південно-Західного і Південного фронтів зіткнулися з 17-ю німецькою армією (командувач Рундштедт), що наступала на Вінницю та Умань, та з 1-ю танковою групою Клейста [2, 30].

Головного ж удару німецько-фашистські війська завдали на стику 5-ї і 6-ї армій. 12 липня їм вдалося вийти до Київського укріпленого району, оволодіти Бердичевом

інаблизитися до Білої Церкви. Це загрожувало глибоким оточенням військ 6-ї і 12-ї армій. Очевидно, в обстановці, що склалася, доцільніше було б вивести вказані армії з украйневигідногооперативногоположення.Протез9по15липнянаказикомандувача фронту вимагали «продовжувати виконувати раніше поставлене завдання», тобто надійно обороняти рубіж старого державного кордону. І війська 6-ї та 12-ї армій, відірвані від решти сил фронту, маючи відкритий правий фланг, протягом семи діб героїчно оборонялися. Основна мета оборони полягала в тому, щоб скувати головні сили 1-ї танкової групи і 17-ї польової армії, завдати їм максимальних втрат і виграти час для зосередження резервів Ставки на Дніпрі, на південь від Києва [3].

16 липня надійшла директива фронту про відведення військ на рубіж Ширмовка, Калинівка, Літін, Вінниківці.

Удень відступу фашистам вдалося прорватися й розгорнути удар на Жмеринку. Цим наступом, як з’ясувалося пізніше, вони ставили собі за мету концентричним ударом 1-ї танкової групи з району Білої Церкви та Умані й силами 17-ї армії з району Бар, Могилів-Подільського також у загальному напрямі на Умань оточити дві радянські армії. Проте це їм не вдалося. Своєчасно розпочатий контрудар фронтових резервів по танковій групі зірвав задум ворога. Наступ 17-ї армії також було припинено зусиллями військ 12-ї армії. Важливу роль у цих боях відіграв контрудар 18-ї армії з півдня. Як наслідок – наші війська дістали можливість організовано відійти й зайняти оборону на вказаному рубежі, відновивши зв’язок зі з’єднаннями 18-ї армії Південного фронту [3; 4, 62].

11-та німецька армія, обходячи Умань із півдня, наступала на Балту і Первомайськ. 16 липня 1941 р. два моторизованих корпуси 1-ї танкової групи Клейста прорвали фронт південніше Білої Церкви і створили загрозу виходу в тил відступаючим на південний схід військам 6-ї та 12-ї армій. Щоб відвести цю загрозу, командувач Південно-Західного фронту генерал-полковник М.П. Кирпонос завдав флангових ударів по угрупованню ворога силами 26-ї армії під командуванням Ф.Я. Костенка.