Zbirka_Part2

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

Джерела та література:

1.Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Париж; Нью-Йорк; Львів, 1993.

–С. 456; Литвин В.М., Смолій В.А., Шпаковатий М.І. Ілюстрована історія України.

–К., 2004. – С. 217.

2.Кульчицький С. Демографічні втрати України у ХХ ст. // Дзеркало тижня. – 2004.

–2 жовтня.

3.Трофимович В. Етно-демографічні зміни у Східній Галичині та Волині в роки німецько-радянської війни // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. – Острог, 2006. – С. 269.

4.Макарчук С. Цивільне населення Волині і Галичини у розрахунках і діях різних військово-політичних структур років Другої світової війни // Волинь і Холмщина 1938–1947рр.:польсько-українськепротистояннятайоговідлуння.Дослідження, документи, спогади / Голова ред. кол. Я. Ісаєвич. – Львів, 2003. – С. 226.

5.Лавер О. Про людські втрати в україно-польському етнічному конфлікті в роки Другої світової війни // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвідомчий зб. наук. праць. – Вип. 9. – К., 2003. – С. 315.

6.Siemaszko W., Siemaszko E. Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia. 1939 – 1945. –T. 1– 2. – Warszawa, 2000. – 1440 s.

7.Siekierka Sz., Komański H., Bulzacki K. Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich w województwie lwowskim 1939 – 1947. – Wrocław, 2006. – 1269 s.

8.Jastrzębski S. Ludobójstwo ludności polskiej przez OUN-UPA w województwie stanisławowskim w latach 1939-1946. – Warszawa , 2004. – 472 s.

9.Komański H. Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na Polakach w województwie tarnopolskim 1939-1946 / Henryk Komański, Szczepan Siekierka. – Wrocław, 2004. — 1182 s.

10.Марущенко О. Сучасна вітчизняна історіографія українсько-польського протистояння періоду Другої світової війни: демографічний аспект // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / НАН України, Ін-т історії України. – Вип. 9. – Ч. 1.

–К., 2005. – С. 127 – 128.

11.Ісаєвич Я. Укрансько-польські взаємини періоду Другої світової історії: інтерпретації істориків і політиків // Українсько-польські відносини в Галичині у ХХ ст.: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (21 – 22 листопада 1996 р.) / Відп. ред. П. Федорчак. – Івано-Франківськ, 1997. – С. 7; Ісаєвич Я. Українсько-польські відносини періоду Другої світової війни: інтерпретації істориків і політиків // Історія в школах України. – 2003. – № 2. – С. 40.

12.Бондаренко К. Трагедія Волині: погляд через десятиліття // Дзеркало тижня. – 2003. – № 6. – 15 лютого. – С. 2; Бондаренко К. Погляд через десятиліття // Волинь моя. Журнал Міжнародного об’єднання «Волинське братство». – Вип. 4. – К., 2004.

13.Ільюшин І.І. ОУН-УПА і українське питання в роки Другої світової війни (в світлі польських документів). – К., 2000. – С. 108; Ільюшин І. Українська повстанська армія і Армія крайова. Протистояння в Західній Україні (1939 – 1945 рр.). – К., 2009.

–С. 235.

42Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

14.Киричук Ю., Мороховський В. Волинська трагедія 1943 – 1944 рр. // Українськопольські відносини в Галичині у ХХ ст.: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (21– 22 листопада 1996 р.) / Відпов. ред. П. Федорчак. – Івано-Франківськ, 1997. – С. 283; Киричук Ю. Українсько-польський збройний конфлікт 1942 – 1943 рр. // Українські варіанти. – 1999. – №3 – 4. – липень – грудень. – С. 132; Киричук Ю., Мороховський В. Українсько-польська збройна боротьба на західно-українських землях у 1942 –1943 рр. // Історія слов’янських народів: актуальні проблеми дослідження.

– Вип. 6. Слов’янські народи в Другій світовій війні: Зб. наук. праць / Відпов. ред. П.М. Чернега. – К., 2000. – С. 160.

15.Кенсік Я. Втрати населення під час польсько-українського міжнаціонального конфлікту в роки Другої світової війни // Україна – Польща: важкі питання. – Т. 9. Матеріали ІХ і Х міжнародних семінарів «Українсько-польські відносини під час Другої світової війни», Варшава, 6 – 10 листопада 2001 р. – Луцьк, 2004. – С. 36.

16.Turowski J., Siemaszko W. Zbrodnie nacjonalistów ukraińskich dokonane na ludności poskiej na Wołyniu 1939 – 1945. – Warszawa, 1990.

17.Siemaszko Władyslaw, Siemaszko Ewa. Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludmości polskiej Wołynia. 1939 – 1945. – T.1 – 2. – Warszawa, 2000. – S. 14.

18.Сергійчук В. Трагедія Волині. Причини й перебіг польсько-українського конфлікту в роки Другої світової війни. – К., 2003. – С.136 – 138.

19.Пущук І.А. Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938 – 1944 років. Горохівський район. – Луцьк, 2009. – С. 7.

20.Пущук І.А. Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938 – 1944 років. Ківерцівський район. – Луцьк, 2008. – С. 15.

21.Пущук І.А. Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938 – 1944 років. Луцький район і м. Луцьк. – Луцьк, 2009. – С. 6.

22.Ольховський І. Кривава Волинь. Кн. перша: Українсько-польське протистояння на теренах Любомльського та Шацького районів у 1939 – 1945 роках. – К., 2008. – С. 240.

23.Пущук І.А. Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938 – 1944 років. Турійський район. – Луцьк, 2009. – С. 11.

24.Ольховський І. Кривава Волинь. Кн. перша: Українсько-польське протистояння на теренах Любомльського та Шацького районів у 1939 – 1945 роках. – С. 240.

25.Грицюк Г. Втрати населення Волині у 1941 – 1944 рр. // Україна – Польща: важкі питання. – Т. 5. Матеріали V Міжнародного семінару істориків «Українськопольські відносини під час Другої світової війни». – Луцьк, 27 – 29 квітня 1999 року.

– Варшава, 2001. – С. 250.

26.Motyka G. Der polnisch-ukrainische Gegensatz in Wolhynien und Ostgalozien // Die polnische Heimatarmee. Geschichte und Nythos der Armia Krajowa seit Zweiten Weltkrieg / Im Auftrag des Militärgeschichtlichen Forschungsanites herausgegeben von Bernhard Chiari unter Mitarbeit von Jerzy Kochanowski. – München, 2003. – S. 544.

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

27.Motyka G. W kręgu „Łun w Bieszczadach”. Szkice z najnowszej historii polskich Bieszczad.

–Warszawa, 2009. – S.13.

28.Кенсік Я. Втрати населення під час польсько-українського міжнаціонального конфлікту в роки Другої світової війни // Україна – Польща: важкі питання. – Т. 9. Матеріали ІХ і Х міжнародних семінарів «Українсько-польські відносини під час Другої світової війни», Варшава, 6 – 10 листопада 2001 р. – Луцьк, 2004. – С. 43.

29.Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: від найдавніших часів до наших днів. – Львів, 2002. – С. 527.

30.Косик В. Польсько-українська трагедія під час Другої світової війни (1942 – 1944) // Український визвольний рух. – Зошит 2: Українсько-польський конфлікт під час Другої світової війни. Наук. зб. – Львів, 2003. – С. 107; Косик В. Українсько-польське протистояння під час німецької окупації // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. праць. – Вип. 1. – Ч. 1: На пошану д-ра іст. наук, проф. С.В. Кульчицького з нагоди 70-річчя від дня народження та 50-річчя наук. діяльності / Відп. ред. В.А. Смолій. – К., 2007. – С. 381.

31.Лавер О. Про людські втрати в україно-польському етнічному конфлікті в роки Другої світової війни // Проблеми історії України: факти, судження пошуки: Міжвідомчий збірник наукових праць. – Вип. 9. – К., 2003. – С. 316 – 317.

32.Русначенко А. Українсько-польське протистояння в роки Другої світової війни // Сучасність. – 2001. – Ч. 11. – С. 94.

33.Масловський В. З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни. – Москва, 1999. – С. 237; Masłowskyj W. Z kim i przeciw komu walczyli nacjonaliści ukraińscy w latach II wojny światowej? / Przekł. z ukr. jęz. Z.Małyszczycki. – Wrocław, 2001.

34.Ільюшин І. Волинська трагедія 1943 – 1944 рр. – К., 2003. – С.167.

35.Трофимович В. Примирення не можна приурочити до певної дати // Війни і мир / За заг. ред. Л. Івшиної. – Вид. перше. – К., 2004. – С. 48.

36.Макар Ю. Українсько-польський міжнаціональний конфлікт у роки Другої світової війни: причини, перебіг, наслідки, висновки на майбутнє // Україна – Польща: важкі питання. – Т. 9. Матеріали ІХ і Х міжнародних семінарів „Українсько-польські відносини під час Другої світової війни”. Варшава, 6 – 10 листопада 2001 р. / Наук. ред. М.М. Кучерепа. – Луцьк, 2004. – С. 363.

37.Литвин В.М. Україна в Другій світовій війні (1939 – 1945). – К., 2004. – С. 248.

38.Макарчук С. Українсько-польський конфлікт в роки Другої світової війни: причини, перебіг, наслідки, пропозиції // Україна – Польща: важкі питання. – Т. 9. Матеріали ІХ і Х міжнародних семінарів „Українсько-польські відносини під час Другої світової війни”. Варшава, 6 – 10 листопада 2001 р. / Наук. ред. М.М. Кучерепа. – Луцьк, 2004.

–С. 348.

39.Резников В. Украинцы и русские: идеология противостояния. – М., 1996. – №4. – С. 128 – 154.

40.Гогун А. Между Гитлером и Сталиным. Украинские повстанцы. – М, 2004.

44Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

41.Дейвіс, Норман. Європа: Історія / Пер. з англ. П.Таращук, О. Коваленко. – К., 2001. –

С.1064.

42.Snyder T. The Reconstruction of Nation: Poland, Ukraine, Lithuania, Belarus, 1569-1999. – New Haven; London, Yale University Press, 2003. – Р.205.

43.Маґочій Павло Роберт. Історія України. – К., 2007. – С. 545.

44.Martin Gilbert, Atlas of the Holocaust. – London, 1982. – S. 82.

45.Дейвіс Норман. Європа: Історія / Пер. з англ. П.Таращук, О.Коваленко. – К., 2001. –

С.1066.

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

Тетяна Клименко (Черкаси, Україна)

ПЕРЕБІГ ВАЖЛИВИХ ВІЙСЬКОВИХ ДІЙ У ХОДІ КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ ОПЕРАЦІЇ ЗА ДОКУМЕНТАЛЬНИМИ ДЖЕРЕЛАМИ ДЕРЖАВНОГО АРХІВУ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

На важкому шляху до остаточного розгрому гітлеровської Німеччини радянські війська здійснили багато визначних перемог. Серед найбільших битв Великої Вітчизняної війни важливе місце посідає Корсунь-Шевченківська операція, проведена 1-м Українським фронтом під командуванням генерала армії М.Ф. Ватутіна, і 2-м Українським фронтом, яким командував генерал армії (з 20 лютого 1944 р. – Маршал Радянського Союзу) І.С. Конєв. Ці фронти повинні були зустрічними ударами з’єднатися в районі Звенигородки і стиснути ворога міцним кільцем, аби остаточно його знищити.

Попри наявність значного масиву вітчизняних публікацій з історії Великої Вітчизняної війни, вказана проблематика ще недостатньо висвітлена в українській історіографії. У цьому контексті, намагаючись якомога об’єктивніше показати процеси, що відбувалися в той період, актуалізується потреба дослідження і введення до наукового обігу нових документів та неупереджене їхнє оцінювання. Спираючись на матеріали Державного архіву Черкаської області, як беззаперечні першоджерела, що відтворюють історію глобального масштабу, спробуємо реконструювати події того часу.

Зима 1944 р. видалася в Україні хоча й сніжною, проте теплою та дощовою. Повітря було насичене вологою, ґрунтові дороги розмило, пересування було важким. Однак в умовах бездоріжжя 24 січня війська 2-го Українського фронту перейшли у стрімкий наступ. Через два дні рушили вперед і війська 1-го Українського фронту. Його ударні сили 40-ї, 27-ї і 6-ї танкових армій генералів П.Ф. Жмаченка, С.Г. Трофименка, А.Г. Кравченка [1, 322] при підтримці 293-ї бомбардувальної авіаційної дивізії прорвали ворожу оборону і спрямували свої сили назустріч 2-му Українському фронту. 28 січня танкові з’єднання генерала А.Г. Кравченка зустрілися в районі м. Звенигородки з військами 5-ї гвардійської танкової армії генерала П.А. Ротмістрова, відрізавши шляхи відходу фашистським військам, що оборонялися всередині Канівського виступу.

У цей період авіація діяла з особливою бойовою напругою. Бомбардувальники, незважаючи на несприятливі погодні умови, робили по кілька вильотів на день, перешкоджаючи гітлерівцям передислоковувати свої сили та дезорганізуючи роботу їхнього тилу. До самої середини лютого йшла смертельна сутичка з ворогом. Весь льотний склад удень і вночі розчищав від сніжних заметів злітні доріжки польових аеродромів. У ті дні кожен бойовий виліт можна було назвати подвигом. За мужність

46Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

ігероїзм, виявлені особовим складом, за наказом наркома оборони 5 лютого 1944 р. бомбардувальну авіаційну дивізію було перейменовано на 8-му гвардійську бомбардувальну Черкаську авіаційну дивізію.

Жорстокі бої зі знищення угруповань противника розгорілися 28 січня.

Гітлерівське командування хотіло танковими ударами розірвати кільце оточення й вивести свої війська. Проти 3-го батальону 181-ї танкової бригади капітана

В.Янушкевича фашисти направили в контратаку близько 20-ти танків із піхотою. Радянські піхотинці, заохочені діями танкістів, не тільки втримали висоту, але й рішуче просунулися вперед на новий рубіж. За мужність і військову майстерність капітана

В.Янушкевича, який особисто підбив 5 танків, за цей бій було відзначено високою нагородою – орденом Червоного Прапора [2, 22].

Відбиваючи запеклі контратаки ворога, багато воїнів виявляли гідні подиву стійкість і самовладання. У важкій бойовій обстановці війська безупинно рухалися вперед, завершуючи оточення гітлерівських військ. Так, взвод протитанкової батареї 181-ї бригади, за точними розрахунками командира В. Івасєва, прицільним вогнем знищив значну кількість гармат і кулеметів ворога.

28 січня в ході жорстоких боїв гвардійцями 20-го танкового корпусу 155-ї танкової бригади 2-го Українського фронту під командуванням підполковника І. Прошина, а із заходу – воїнами 233-ї танкової бригади 1-го Українського фронту німецькі війська було оточено і того самого дня визволено м. Звенигородку [3, 9]. На згадку про цей подвиг нині в центрі Звенигородки на високому постаменті встановлений танк Т-34.

Ворог усіма силами намагався вирватися з „котла”, користуючись тим, що частини 5-ї гвардійської і 6-ї танкових армій 1-го Українського фронту, просуваючись уперед, відірвалися від основних сил фронтів і самі опинилися в оточенні. Вузький коридор міг перехопити ворог. Однак ціною неймовірних зусиль 3 лютого війська 2-го Українського фронту утворили внутрішній фронт оточення й суцільну оборону на зовнішньому фронті. Відрізані від основних військових сил у районі м. КорсуняШевченківського 10 гітлерівських дивізій (57-ма, 72-га, 82-га, 88-ма, 112-та, 167-ма, 168-ма, 332-га, 213-та – охоронна і танкова – СС ”Вікінг”), мотобригада „Валонія”, два армійських корпуси (11-й і 42-й) і танкові дивізії (3-тя, 11-та, 13-та, 16-та, 17-та, 24-та), що становило близько 80 тис. гітлерівців, 1600 гармат і мінометів, 270 танків і штурмових гармат при спробі прорвати зовнішнє кільце оточення були повністю розгромлені. Спроби допомогти боєприпасами і пальним шляхом доставки їх транспортними літаками у ворога провалилися. Тільки за два дні, 3 і 4 лютого, радянські повітряні сили збили понад 100 літаків Ю-52.

Тому, розуміючи безвихідне становище, у якому опинився ворог, радянське командування 8 лютого 1944 р. за підписами заступника Верховного Головнокомандувача маршала Радянського Союзу Г.К. Жукова, командувача військ 1-го Українського фронту генерала армії М.Ф. Ватутіна та командувача військ 2-го Українського фронту генерала армії І.С. Конєва висунуло ультиматум оточеним угрупованням ворога, у якому зазначалося: „... Ви, як командири і офіцери оточених частин, добре розумієте, що не маєте ніяких реальних можливостей прорвати кільце

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

оточення. Ваше становище безнадійне, і подальший опір безглуздий. Він призведе тільки до значних жертв серед німецьких солдатів і офіцерів.

Аби запобігти даремному кровопролиттю, ми пропонуємо вам прийняти такі умови капітуляції:

1.Усі оточені німецькі війська на чолі з вами і вашими штабами негайно припиняють бойові дії.

2.Ви передаєте нам увесь особовий склад, зброю, усе бойове спорядження, транспортні засоби і всю техніку неушкодженими.

Ми гарантуємо всім офіцерам і солдатам, які припинять опір, життя і безпеку, а після закінчення війни повернення в Німеччину чи в будь-яку іншу країну за особистим бажанням військовополоненого.

...На вашу відповідь чекаємо до 1100 9 лютого 1944 р. за московським часом у письмовій формі через ваших представників.

...Якщо ви відхилите пропозицію скласти зброю, то війська Червоної армії і Повітряний флот почнуть дії зі знищення оточених військ, і відповідальність за їхнє знищення понесете ви” [4, 62, 63].

Однак гітлерівське командування вимагало від оточених битися до кінця, а у разі загрозиполонувдаватисядосамогубства.А.Гітлерзапевнявкомандувачаугруповання

В.Штеммермана: «Можете покластися на мене, як на кам’яну гору. Ви будете визволені з котла. А поки тримайтеся до останнього набою» [2, 23]. Командування 8-ї гітлерівської армії своєю чергою вимагало від В. Штеммермана вжиття рішучих і жорстких заходів щодо дезертирів [5, 8]. Усе це спонукало відхилити пред’явлений ультиматум про капітуляцію і вчинити відчайдушний спротив у подальших бойових діях.

Генерал В. Штеммерман поспіхом створив ударне угруповання в складі бойової групи 332-ї піхотної дивізії, що перебувала в резерві в районі м. КорсуняШевченківського, 72-ї піхотної дивізії, посиленої батальоном танків дивізії СС «Вікінг», мотополком «Німеччина» та моторизованою бригадою СС «Валонія». 12 лютого війська цієї групи перейшли в наступ проти 27-ї армії 1-го Українського фронту, завдаючи удару в районі сіл Стеблева і Шендерівки. Вони розраховували прорвати фронт у цій вузькій смузі фронту (близько 14 км) і з’єднатися зі своїми частинами, які одночасно завдавали удару у напрямку на Лисянку. На зовнішньому фронті оточення німецьке командування зосередило 14 дивізій, з них 8 – танкових. Ціною неймовірних зусиль їм вдалося пробитися в район с. Шендерівки, таким чином скоротивши відстань до 10 – 12 км. Генерали Г. Хубе, командувач 1-ї танкової армії, та Г. Брайт, командувач 3-го танкового корпусу, не раз повідомляли В. Штеммерману, що вони його врятують.

На загрозливу ділянку радянське командування терміново передислокувало стрілецькі з’єднання, танкові й кавалерійські корпуси, артилерію, інженерні частини і спрямувало свої дії в район сіл – Журжинці та Комарівка. Цими зусиллями просування гітлерівців було зупинено. Крім того, зі звільненням 10 лютого 4-ю гвардійською з півдня і 52-ю зі сходу арміями м. Городища було отримано значне поповнення трофейним озброєнням у кількості 100 танків, 1 тис. автомобілів, понад 1 тис. возів та близько 3 тис. коней [5, 15]. Уже 14 лютого німецькі війська були вибиті з

48Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

м.Корсуня-Шевченківського – важливого вузла шляхів та опору противника [6, 3]. Не сподіваючись на допомогу, вищі офіцери кидали свої війська й на літаках вибиралися з оточення. Уночі, 17 лютого, німецьке командування зробило останню відчайдушну спробу пробитися через бойові порядки радянських військ [7, 2]. Проте 27-ма й 4-та гвардійські арміії і 29-й танковий корпус, які вчасно атакували ворога поблизу с. Шендерівки, не дали йому можливості вирватися з оточення. Вояки радянської армії в жорстоких боях демонстрували нечуваний героїзм. Так, командир танка 2-го танкового батальйону 181-ї танкової бригади молодший лейтенант С. Абрамцев, перебуваючи в засідці на розі шосейних доріг за три км на захід від с. Юрківки, знищив 2 ворожі танки, 7 бронетранспортерів, близько 50-ти ворожих солдатів і офіцерів. У бою поблизу с. Журжинці ліквідував 2 танки, 4 гармати, 12 бронетранспортерів, 80 автомашин із вантажем і кілька десятків солдатів. За мужність і героїзм С. Абрамцев посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Тієї ночі залпом прямої наводки 2-го дивізіону 329-го гвардійського мінометного підрозділу на безіменній висоті між селами Комарівкою і Петровським був убитий

командувач 11-го армійського корпусу і Корсунь-Шевченківського угруповання генерал-лейтенант німецьких військ В. Штеммерман [4, 82].

На світанку, 17 лютого, усвідомлюючи безнадійність свого становища, решта сил противника почала здаватися в полон. Корсунь-Шевченківська битва закінчилася повним розгромом гітлерівських військ [8, 7].

За офіційними даними, ворог утратив 55 тис. солдатів і офіцерів убитими

іпораненими, понад 18 тис. полоненими [9, 11]. Хоча у своїх спогадах маршал бронетанкових військ П.А. Ротмістров зазначив, що лише„при спробі прорвати кільце оточення на зовнішньому фронті фашисти втратили лише вбитими 20 тис. солдатів

іофіцерів, багато бойової техніки, 329 літаків, понад 600 танків і 500 гармат” [2, 27]. Усього з боку німецьких військ на зовнішніх та внутрішніх фронтах оточення діяло близько 26 дивізій, у тому числі 9 танкових і значні сили авіації [2, 28].

На ознаменування Корсунь-Шевченківської битви 18 лютого о 1.00 год. м. Москва салютувала доблесним військам 2-го Українського фронту 20-ма артилерійськими залпами з 224-х гармат [11, 137]. Шістьом військовим з’єднанням і частинам, які відзначились у боях з німецькими загарбниками за визволення м. Звенигородки, присвоєно найменування „Звенигородських”, 7 нагороджено орденом Червоного Прапора; 2 – орденом Богдана Хмельницького 2-го ступеня. 23-м військовим з’єднанням і частинам, які відзначилися в боях, після знищення оточеного угруповання німецьких загарбників у районі м. Корсуня-Шевченківського, присвоєно найменування„Корсунських” [10, 88, 89].

Уході бойових дій під час Корсунь-Шевченківської операції масовий подвиг солдатів і офіцерів ставав звичною і повсякденною нормою. У боях відзначилися війська генерал-полковника Ротмістрова, генерал-лейтенантів Трофименка, Смирнова, Коротєєва, Селіванова і Горюнова, генерал-майорів Кириченка і Полозкова [11, 137]. 73-м воїнам за виявлену мужність у Корсунь-Шевченківській битві присвоєно звання Героя Радянського Союзу [11, 112].

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

Нині важливість проведеної радянськими військами операції визнають навіть німецькі історики, зазначаючи, що результатом Корсунь-Шевченківської операції став «новий Сталінград, хоча масштаби катастрофи цього разу були меншими... проте втрати, надто в артилерії, – величезними» [2, 28], а сучасні вітчизняні історики назвали Корсунь-Шевченківську битву «Сталінградом на Дніпрі» [12, 72].

Відтак героїчною сторінкою в літопис Великої Вітчизняної війни вписана Корсунь-Шевченківська битва як один із зразків військової майстерності та масового героїзму. Успішне завершення операції створило сприятливі умови для скорочення лінії фронту, що дало змогу вивільнити значну кількість військ для подальшого розгортання наступу на Південний Буг і Дністер.

Джерела та література:

1.Безсмертя. Книга Пам’яті України. 1941 – 1945 / Головна ред. кол.: І.О. Герасимов, І.Т. Муковський, П.П. Панченко та ін. – К., 2000.

2.Державний архів Черкаської області (ДАЧО). – Ф. П-5644. – Оп. 6. – Спр. 248.

3.Там само. – Ф. П-5644. – Оп. 1. – Спр. 616.

4.Там само. – Оп. 6. – Спр. 2.

5.Там само. – Спр. 463.

6.Там само. – Спр. 372.

7.Там само. – Спр. 218.

8.Там само. – Спр. 384.

9.Там само. – Ф. П-864. – Оп. 10. – Спр. 15.

10.Там само. – Ф. П-5644. – Оп. 6. – Спр. 1.

11.Там само. – Спр. 353.

12.Там само. – Ф. П-864. – Оп. 26. – Спр. 15.

50Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

Геннадій Коваль (Миколаївська область, Україна)

ВНЕСОК У ПЕРЕМОГУ ТА ВТРАТИ МОГО НАРОДУ, ОБЛАСТІ, РАЙОНУ, СЕЛА ТА СІМ’Ї У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ

Друга світова війна належить до історичних подій, процесів, які мають непересічне значення і впливають на весь світ, його історію. Мета роботи – на прикладі Миколаївської області, Новоодеського району, сіл – Новосафронівки, Кам’янки, Зарічного, власної родини розкрити величний подвиг наших співвітчизників.

Український народ вніс гідний вклад у боротьбу проти німецько-фашистських загарбників і японських мілітаристів. Усім відомі імена відважних воїнів-українців: тричі Героя Радянського Союзу І.М. Кожедуба, двічі Героїв Радянського Союзу Д.Б. Глинки, О.Г. Молодчого, С.П. Супруна, П.А. Тарана, Героїв Радянського Союзу Б.Б. Глинки, Н.М. Шолуденка та багатьох інших. Близько 2,5 млн наших співвітчизників нагороджені орденами і медалями, понад 2 тисячі удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. З українського середовища вийшли такі полководці і флотоводці, як М.Є. Басистий, А.Л. Гетьман, А.Г. Головко, А.А. Гречко, А.І. Єременко, П.Ф. Жмаченко, М.П. Кирпонос, П.К. Кошовий, А.Г. Кравченко, Д.Д. Лелюшенко, Р.Я. Малиновський, К.С. Москаленко, С.Г. Руденко, П.С. Рибалко, С.К. Тимошенко, Я.М. Федоренко, І.Д. Черняховський та інші, котрі відзначилися на фронтах Великої Вітчизняної війни [1, 159 – 160].

Кілька десятків генералів-українців командували під час війни загальновійсь- ковимиарміями,сотні–очолювалистрілецькікорпуси,дивізії,полкиташтабиз’єднань. У цілому у Червоній армії було близько 300 генералів українського походження.

Частка українців серед Героїв Радянського Союзу становила 18,2 % (для порівняння: росіяни становили 71 %, білоруси – 3,3 %, представники інших 40 національностей – 7,4 %). Із 115 двічі Героїв Радянського Союзу 35 були українцями або ж уродженцями України. Серед трьох Героїв Радянського Союзу, які удостоїлися цієї нагороди тричі, один – льотчик Іван Кожедуб – українець. Загалом частка одержаних українцями нагород (20 – 30 %) збігається з часткою українських солдатів у Червоній армії [2, 262].

Україна була безпосереднім полем бою, зазнала величезних матеріальних втрат. Нацисти закатували близько 5,5 млн цивільних, 1367 тисяч військових бранців, 3 млн загинули під час бойових дій. Сукупні втрати становили близько 20 % населення; 2,5 млн депортовані на примусові роботи до Німеччини (так звані «остарбайтери»). Матеріальні збитки сягнули суми 286 млрд крб. У військах чотирьох Українських та 1-го Білоруського фронтів, які вели бойові дії проти німецької армії на території