Zbirka_Part2

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ ПРОЦЕСИ. ПРОБЛЕМИ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ

Ярослав Чорногор (Київ, Україна)

ХРЕСТИТЕЛЕВСЬКИЙ ПЕРІОД ДІЯЛЬНОСТІ ГОСПІТАЛЯ Л. СИЛІНА (ВЕРЕСЕНЬ-ЛИСТОПАД 1941 р.)

Початок Великої Вітчизняної війни став надзвичайно важким випробуванням для населення та бійців Червоної армії. Німецькі війська просувалися дуже швидко, радянські ж зазнавали поразок одна за одною, значна кількість військових потрапляла в полон. За два місяці німці просунулися аж до Дніпра. У вересні 1941 року після важких боїв радянські війська залишили Київ і відійшли на лівий берег Дніпра. Але ворог продовжував наступ, і в районі міст Ромни та Лохвиця у ворожому кільці опинилися основнісилиПівденно-Західногофронту.Лишеневеликійчастинінашихвійськудалося вирватися з оточення, інші були або розбиті в багатоденних боях (зокрема, загинув командувач фронту генерал-полковник М. Кирпонос), або потрапили в гітлерівський полон, значна кількість полонених до того ж була поранена. Трагічний кінець настав у районі с. Оржиця Полтавської області, де кілька днів мужньо трималися з останніх сил важкопоранені бійці.

Трагедія полягала в тому, що в ході постійних відступів та проривів із ворожого оточення радянські війська змушені були залишати тяжкопоранених бійців на полі бою. Так сталося і біля села Хрестителеве, що неподалік від Оржиці. Хрестителеве в той період було частиною Полтавської області, нині за адміністративно-територіальним поділом належить до Чорнобаївського району Черкаської області [1]. Вороги оволоділи ним після наполегливого бою й на околиці села встановили артилерійські та мінометні батареї, які обстрілювали відступаючі радянські війська. Від гарматних та мінометних снарядів радянські бійці діставали важкі поранення й залишалися помирати на полях під відкритим небом, лише декому вдалося сховатися в колгоспних сараях на околиці села. Німецькі солдати без жалю знищили б цих важкопоранених, оскільки лікувати вони їх не стали б, а переправити до таборів для військовополонених не було змоги. Життя важкопоранених урятував Леонід Андрійович Силін, військовий юрист, який, користуючись відмінним знанням німецької мови, представився німцям як лікар і добився дозволу на створення госпіталю. Л. Силін сподобався німцям, тим паче, що його мати була чистокровною німкенею (за його словами). Німцям він недвозначно дав зрозуміти, що радіє успіхам німецьких військ і є прихильником німців. Л. Силін дістав дозвіл від німців відібрати з полонених, які перебували в таборі, що знаходився неподалік від села, групу лікарів, медичних сестер і санітарів, аби з їхньою допомогою перенести лежачих просто неба тяжкопоранених у сараї на околиці Хрестителевого [2, 92-93].

272Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

Слід відзначити, що до встановлення окупаційного режиму в Україні, в перші місяці війни, німецьке військове командування ставилося до українців досить прихильно. Радянських бійців українського походження (в значній кількості), які не були комуністами і не належали до командного чи політичного складу, в разі потрапляння в полон після перевірки відпускали додому. Це пояснюється ще й тим, що значна частина українців була мобілізовані до Червоної армії з цієї місцевості і зразу ж відправлена в бій. Не готові до військових дій, вони здебільшого гинули або потрапляли в полон.

Саме цей фактор і сприяв отриманню дозволу на організацію «українського» госпіталю. При цьому гітлерівці поставили декілька категоричних умов. По-перше, попереджали, що Силін несе персональну відповідальність за спробу втечі будького з його майбутніх підлеглих або пацієнтів з полону. По-друге, йому заборонялося підбирати з поля бою й доставляти в госпіталь важкопоранених комуністів, командирів та комісарів Червоної армії, євреїв і росіян за національністю. Він мав право надавати медичну допомогу тільки безпартійним, українцям за національністю, і в званні червоноармійця або сержанта. По-третє, німецьке командування сповістило, що воно не має наміру забезпечувати майбутній госпіталь продуктами харчування та медикаментами [3, 46].

Л. Силін погодився на всі висунуті йому умови і попросив дозволу негайно приступити до справи. Німецькому офіцеру доручили супроводжувати Силіна, і він разом із ним відправився в найближчий табір для радянських військовополонених, щоб там підібрати медичний персонал для майбутнього госпіталю. Табір для полоненихбуврозміщенийнедалековідХрестителевого.Цебулавеликаділянказемлі, обгороджена колючим дротом, і там просто неба, в холоді, голоді і бруді перебували десятки тисяч людей. Тут виявився і медичний персонал одного польового госпіталю захопленого гітлерівцями. Працювати в госпіталі погодилися медичні сестри та лікарі, серед них досвідчений хірург Михайло Олександрович Добровольський, хірурги Михайло Салазкін і Микола Калюжний, жінки-лікарі Федорова, Молчанова та інші. Силіну вдалося навіть умовити німців віддати йому з табору двох приречених на смерть євреїв — хірурга Портнова і окуліста Геккера за умови, що вони негайно будуть розстріляні, як тільки всі поранені вилікуються [2, 93].

Того дня лікарів і медичних сестер випустили з табору. Л. Силін зібрав увесь персоналсвогогоспіталюводномуізсараївнаоколиціХрестителевого.Вінпопередив, що ніхто не повинен намагатися втекти, інакше німці розстріляють і його, й інших. Головним лікарем госпіталю він призначив доктора Михайла Добровольського, кожний із хірургів дістав «палату» – один із сараїв. Лікарі й медсестри шукали в навколишніх полях тяжкопоранених, підбирали всіх, хто потребував допомоги, ні в кого ні про що не запитали. Але коли поранених доставляли в госпіталь, то Іванова, наприклад, записували в книгу обліку як Іваненко, Семенова — як Семенюка. Якщо боєць був командиром Червоної армії, з нього відразу знімали командирську гімнастерку й одягали солдатську, а в списку він значився як червоноармієць або сержант. І через два – три дні, коли в госпіталі було декілька сотень поранених, Л. Силін

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ ПРОЦЕСИ. ПРОБЛЕМИ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ

і представив гітлерівцям список пацієнтів, серед яких не було жодного російського прізвища, жодного командира, єврея або комуніста.

На полях боїв збирали також бинти, медикаменти та медичний інструмент, але звичайно,цьогобуломало,імедсестризмушенібулипратибинти,лікарікористуватися інструментами по черзі, але все ж таки допомагали пораненим – оперували й лікували. Проблемою було і харчування для кількох сотень хворих, за словами очевидців – жителів с. Хрестителеве, продуктами допомагали жителі Хрестителевого та навколишніх сіл, персонал госпіталю ходив по дворах і збирав харчі для поранених.

Леонід Силін спершу приховував навіть від свого персоналу, що він насправді не є лікарем. Його поведінка змінювалася залежно від того, чи знаходилися поряд німці, чи ні. Звичайно, це була чуйна і ввічлива людина, але при німцях він вдавав із себе суворого й вимогливого до персоналу начальника госпіталю, проте улесливого стосовно німецьких офіцерів. На прохання Л. Силіна, хірург М. Добровольський займався з ним вечорами медициною, щоб у критичний момент німці не змогли його викрити. Дружба Силіна і Добровольського зміцніла ще більше завдяки одній події. Трапилося так, що небезпечно захворів один з есесівців німецької комендатури Хрестителевого. У хворого був гнійний апендицит, який перейшов у стадію запалення. Німецький лікар заявив, що він відмовляється робити операцію: випадок був, на його думку, безнадійним. Тоді комендант Хрестителевого звернувся по допомогу до Л. Силіна. Той відразу зрозумів, які вигоди принесе справа у разі успіху, і звернувся до М. Добровольського. І хоча випадок був неординарним, а ризик дуже великим, усе ж таки Добровольський операцію провів успішно. Есесівець видужав. Гітлерівці були здивовані мистецтвом російського лікаря, і на прохання Л. Силіна комендант від імені окупаційних властей оголосив хірургу подяку за порятунок життя німецькому солдатові. Цю подяку він принагідно використовував на користь госпіталю. І, можливо, саме завдяки цій успішній операції німці не розправилися б із госпіталем Силіна, якби із шпиталю не втік один фельдшер. Як тільки це стало відомо, прибув до госпіталю німецький комендант із солдатами. Весь медичний персонал на чолі із Л. Силіним був вишикуваний біля сараю, і комендант заявив, що через втечу буде розстріляний кожний п’ятий. Завдяки неймовірним зусиллям Силіна вдалося відвернути цю жахливу акцію. Зрештою, вони розстріляли іншого фельдшера на очах у товаришів. Комендант додав, що відтепер у госпіталі запроваджується кругова порука. Усі лікарі, медсестри й поранені були поділені на п’ятірки і застережені про те, що коли один із п’ятірки втече, інші, четверо, будуть розстріляні. Ця розправа остаточно переконала Л. Силіна в тому, що госпіталю не можна залишатися в с. Хрестителеве [3, 50].

Зв’язки і знання німецької мови неодноразово допомагали Силіну. Йому дозволиливіднайтивнавколишніхселахприміщеннядлягоспіталю,післябагатоденної поїздки вдалося знайти місце, яке відповідало задумам, — село Вереміївку, що лежало в стороні від великих проїжджих доріг, майже на самому березі Дніпра. Тут не було ні комендатури, ні жандармерії, єдиним представником від німців був староста Мамлига, який який встановив порядки завдяки декільком поліцаям — жителів згаданого села. Оскільки гітлерівці з’являлися тут зрідка, жителі Вереміївки постраждали від окупації

274Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

менше, ніж селяни інших сіл. Л. Силін сподівався, що йому вдасться налагодити безперебійне постачання продуктів до госпіталю, адже тут було пристосоване до потреб госпіталю приміщення — двоповерхова цегляна будівля колишньої школи. Він заручився згодою старости, дістав у Кременчуці дозвіл на переїзд і, повернувшись у Хрестителеве, почав готувати поранених в дорогу. Наприкінці листопада кінний обоз госпіталю вирушив у дводенний шлях із Хрестителевого до Вереміївки.

Далі госпіталь Силіна продовжив свою діяльність на новому місці, але вона мала дещо інший характер: якщо в с. Хрестителеве перед персоналом госпіталю стояло завдання врятувати якомога більше важкопоранених бійців, то в с. Вереміївка Л. Силін переважно намагався готуватися до партизанської боротьби. Майже здорові бійці імітували хворих задля проведення кількох диверсійних операцій [4]. Проте здійснитися планам щодо створення партизанського загону не судилося, оскільки на Силіна був донос, за яким у березні 1942 р. його, кількох лікарів та кілька десятків поранених (комуністів, командирів, евреїв та частину росіян) було арештовано й пізніше страчено. Уже в травні 1942 р. шпиталь був розформований, частина персоналу та поранених, яким не вдалося втекти була відправлена до таборів для полонених [5].

Діяльність Л. Силіна є вчинком надзвичайно мужньої людини, яка, ризикуючи власним життям, намагалася допомогти важкопораненим полоненим і наблизити перемогу над фашизмом. Діяв він свідомо, про що красномовно свідчать заповіт та передсмертна записка [2, 89-92]. Крім того, вражає самопожертва та воля до перемоги всіх учасників діяльності цього госпіталю. Всі вони разом (і мільйони таких, як вони) зробили величезний внесок у перемогу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.

Джерела та література:

1.З історії рідного краю // http://cherlib.org/chernhistory.htm

2.Письмо-завещание и записка Л.А. Силина родным // Говорят погибшие герои: Предсмертные письма советских борцов против немецко-фашистских захватчиков (1941-1945 гг.). – М.: Политиздат, 1986. – С. 89-94.

3.Смирнов С.С. Госпиталь в Еремеевке // Рассказы о неизвестных героях. Собрание сочинений в 3-х томах. – Т. 2. – М.: Молодая гвардия, 1973. – С. 39-80.

4.Шпиталь Силіна // http://verschool.ho.ua/hospital.html

5.Смирнов С.С. Госпиталь доктора Силина. – М.: Молодая гвардия, 1963.

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ ПРОЦЕСИ. ПРОБЛЕМИ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ

Олег Шевченко (Київ, Україна)

ВЗАЄМНІ ПОЛЬОВІ, ТАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ Й МАНЕВРИ РСЧА І РЕЙХСВЕРУ ЯК ОДИН З ЕТАПІВ ВІЙСЬКОВИХ КОНТАКТІВ У 1922-1933 роках

Важливим фактором співробітництва РСЧА і рейхсверу в 1922-1933 роках стали поїздки радянського командирського складу в Німеччину для удосконалення військового мистецтва. Допускалося і відвідання німцями РСЧА.

У 1925 р. керівництво рейхсверу ухвалило рішення про допуск командирів РСЧА на тактичні навчання й маневри німецької армії. Але тільки після 1926 р., коли вперше на академічних курсах рейхсверу (фактично академія німецького Генштабу) навчалися викладачіакадеміїім.Фрунзе–М.СвєчниковіВ.Красильников,відрядженнячервкомів на навчання в Німеччину набули регулярного характеру. У листопаді 1927 р. уперше на тривалий термін у Німеччину для вивчення сучасної постановки військової справи виїжджали командувач Північнокавказького військового округу І. Уборевич (на 13 місяців), командири 1 рангу: начальник академії ім. Фрунзе комкор Р. Ейдеман і начальник 3 управління Штабу РСЧА комкор Е. Аппога (обидва на 3,5 місяці) [1]. Вони регулярно надсилали К. Ворошилову доповіді про своє навчання у Німеччині.

Ворошилов у листі-інструкції Уборевичу в грудні 1927 р. нагадував про “лінії поведінки”: добросусідські відносини треба підтримувати. Він зауважив, що питання про приїзд представників рейхсверу в СРСР “входить до компетенції інстанції”. Для ведення подібних переговорів у Берліні перебував військовий аташе Лунєв, а основним завданням Уборевича було навчання. Додатково до інструкцій Штабу РСЧА Ворошилов рекомендував збирати матеріал відносно взаємодії різних родів військ, а також сухопутної армії і флоту (“Німці критикували, і не без підстав, наші Одеські маневри, особливо спільні дії із флотом. Треба вивчати постановку цієї справи у німців: організації й застосування кавалерії; організації тилу в мирний і військовий час, укріплення районів, побуту німецької армії, дисциплінарної практики, а також матеріал із питань політико-просвітительської роботи і її методів”) [2].

Уборевич, Ейдеман і Аппога слухали лекції в академії, з’ясовували разом із німецькими слухачами академії військові завдання, відвідували казарми, ознайомлювалися із зимовим навчанням в усіх родах військ, бачили й випробували усі технічні досягнення, які були запроваджені в німецькій армії, знайомилися з організацією управління армією і її забезпечення.

Як писав Крестинський Сталіну 28 грудня 1928 р., їм у рейхсвері “були відкриті майже всі двері, за винятком лише абсолютно таємних речей” [3].

276Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

Результати відрядження Ейдемана й Аппоги, які повернулися з Німеччини наприкінці березня 1928 р., обговорювалися на нараді РВР СРСР під головуванням С. Каменєва в квітні 1928 р. На цій нараді було вирішено використовувати німецький досвід в організації навчання комполітскладу РСЧА і штатно-організаційної структури частин і підрозділів.

У підсумковому звіті про своє 13-місячне перебування в Німеччині Уборевич докладно описав про навчання у Військовій академії, маневри, польові поїздки, перебування серед усіх родів військ. Йому вдалося ознайомитися з оперативними, тактичними, організаційними, технічними поглядами німців на сучасну армію, методику підготовки військ, постановкою освіти й служби Генштабу.

Загальні установки військово-технічного забезпечення рейхсверу містили:

1)розробку удосконалених зразків озброєння;

2)підготовку промисловості для їхнього швидкого виготовлення;

3)проведення випробування цих зразків і навчання при цьому частини офіцерів і особового складу;

4)широке використання військового виробництва ряду закордонних країн (Швеція, Голландія, Іспанія, США, Англія, Чехословаччина).

Уборевич зазначав, що “німці є для нас єдиною поки відрадою, через яку ми можемовивчатидосягненняувійськовійсправізакордоном”,що“німецькіспеціалісти, у тому числі з військової справи, стоять набагато вище нас”[4].

За оцінкою Крестинського, “Уборевич і його товариші зробили пролом” у військовому співробітництві, тому у грудні 1928 р. для тривалого стажування в Німеччині приїхала нова група радянських командирів у складі п’ятьох чоловік (троє на рік і двоє на півроку). Це були командувач Українського військового округу (УВО) Якір, командир шостого корпусу Зомберг, начальник Першого (оперативного) управління Штабу РСЧА Степанов, а також Лаціс і Лонгва. 15 травня 1929 р. їм були продемонстровані заняття з бойової підготовки кавалерії й піхоти, а Лацісу й Лонгве – ще й артилерії. У червні 1929 р. Лаціс і Лонгва повернулися в СРСР [5].

У довготривалі навчальні відрядження в Німеччину виїжджали невеликі групи червоних командирів й у наступні роки. З грудня 1930 р. по червень 1931 р. на 2 і 3 курсах німецької військової академії навчалися командувачі Північнокавказького військового округу (ПКВО) Е. Бєлов і Середньоазіатського військового округу (САВО) П. Дубенко, а також інші [6].

Ось лише деякі новинки, продемонстровані німцями: зенітна гармата – калібр 75 мм, початкова швидкість 88 м/с, висота обстрілу 9,5 км, дальність 16 км; тобто, ця гармата в 2 рази перевищувала радянські зенітні гармати; новий оптичний прилад для зенітної стрільби професора Пшора, виготовлений фірмами “Сіменс” і “Цейс”, призначений для зенітного обстрілу по летючій ескадрильї ворога й попадання з першого пострілу; малокаліберна гармата, яку можна було використовувати одночасно і проти танків, і проти авіації; зенітний кулемет, який пробиває броню, більшу ніж 20 мм, тобто броню всіх легких і середніх танків із висотою обстрілу 4200 метрів (у радянського станкового кулемета висота обстрілу 1 км) [7].

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ ПРОЦЕСИ. ПРОБЛЕМИ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ

Окрім можливості вдосконалення у військовому мистецтві в Німеччині, німецька сторона, особливо деякі фірми, надавали РСЧА зброю, боєприпаси, обмундирування, різні технології воєнного виробництва. Так, під час переговорів із фірмою “Круп”

уквітні 1929 р. була досягнута угода “у сфері спеціального воєнного виробництва”. Фірма брала зобов’язання надати в розпорядження радянської сторони накопичений

улабораторіях і на полігонах досвід із зовнішньої балістики.

Починаючи з 1927 р. і до 1933 р. включно, обміни військовими делегаціями мали досить стійкий та регулярний характер. Причому делегації і рейхсверу, і РСЧА очолювалися особами, наділеними великими повноваженнями.

З радянської сторони в липні 1927 р. перебував із візитом у Німеччині заступник Голови РВР І. Уншліхт, у 1929 р. – начальник Чорноморського флоту В. Орлов, заступник Голови РВР і начальник озброєнь І. Уборевич, у 1932 р. – заступник Голови РВР і начальник озброєнь РСЧА М. Тухачевський.

У 1928 р. до СРСР виїжджали заступник начальника Генштабу рейхсверу полковник Х. фон Міттельбергер (травень) і начальник Генштабу генерал К. фон Хаммерштейн-Екворд; у 1930 р. – полковник Х. Хальм і генерал В. Хайє, а також інспектор транспортних військ рейхсверу полковник О. фон Штюльпнагель; у 1931 р. – послідовник Хаммерштейна генерал В. Адан; у 1933 р. – начальник озброєнь генерал А. фон Боккельберг [8]. Керівники делегації зустрічалися з вищим керівництвом армії сторони, яка приймала делегацію.

Після відставки Секта (головнокомандувача сухопутних військ рейхсверу), який був не тільки великою військовою, але, безумовно, значною політичною фігурою Німеччини, рейхсвер, як і раніше, очолювали особи, які прагнули зберегти дружні відносини з Радянською Росією, проте були вони і “калібром менші”, ніж Сект, а їхнє ставлення до великого східного сусіда ставало все більш прагматичним. І хоча радянські представники, враховуючи“особливість”офіцерського корпусу Німеччини, постійно намагалися починати розмови на політичні теми і про проблеми воєнної загрози для Німеччини і СРСР із боку Польщі, Франції й Великобританії, ті, так само, постійно уникали цього обговорення. Зрештою, сторони сконцентрувалися на практичних питаннях військового будівництва, вирішуючи при цьому кожна свої завдання. Водночас, незважаючи на зростаючу вже тоді в СРСР підозрілість до іноземних спеціалістів, стосунки між радянськими й німецькими офіцерами, а також між спеціалістами військової промисловості складалися по-різному – від міцної дружби (Бломберг-Уборевич) [9] до відвертої неприязні.

За оцінкою начальника розвідуправління Берзіна, який мав чудові аналітичні здібності (звіт Ворошилову про військове співробітництво від 24 грудня 1928 р.), до початку 1928 р. ставлення німців до співробітництва було очікуваним і досить прозоро відображало всі ті коливання між Сходом і Заходом, які спостерігалися в німецькій зовнішнійполітиці.Берзінвважав,щовійськовеспівробітництвозРадянськимСоюзом було “козирем” для німецької дипломатії в переговорах із Францією й Англією. Але після англо-французького зближення, яке розпочалося в 1928 р., що ознаменувало крах надій німецьких керівників на сприятливе вирішення репараційного питання,

278Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

атакож питання про виведення франко-бельгійських військ із рейнської зони, нове керівництво рейхсверу здійснило декілька кроків для активізації співробітництва із РСЧА, направило в СРСР “для вивчення можливостей співробітництва Міттельберга й Бломберга, і передало через радянського військового аташе в Берліні Корка нові пропозиції «урегулювання й розширення співробітництва» обох армій. Окрім організаційних питань у школах (заміна німецьких офіцерів запасу на офіцерів активної служби, а також радіостанції “для ув’язки роботи танкової школи в Казані і Липецької школи”), яким радянська сторона надавала велике політичне значення, було запропоновано: “поступове зближення морських штабів обох держав” (візити представників флотів), направити розвідувальну діяльність обох сторін проти Польщі, обмін розвідданих і зустрічі керівників розвідок обох армій, спільна робота конструкторів у галузі кулеметної справи, продовження практики взаємних відряджень офіцерів [10].

З 19 серпня до 17 вересня 1928 р. в СРСР знаходилася делегація на чолі з начальником штабу рейхсверу Бломбергом. До складу делегації входили: генерал Е. фон де Бусшсе–Іппенбург, командири полків полковники Кохенхаузен, Кестрінг, майор Бешніт (розвідка), капітани Хельмут (розвідка), Хартман (контррозвідка) і Галенкамп (ад’ютант Бломберга). Метою візиту був огляд військових шкіл у Казані, Липецьку, а також “Томки”, встановлення особистих контактів із керівниками РСЧА і вивчення Червоної армії. Під час огляду “Томки” був вироблений спільний протокол про подальше розширення діючої там установки й проведення дослідних робіт із газами. Відмітивши у своєму звіті добрий стан шкіл і їхнє практичне значення для підготовки кадрів, Бломберг підкреслив, що основну користь отримала німецька сторона від роботи шкіл. Потім делегація Бломберга була присутньою на повітряних маневрах під Гомелем і на маневрах УВО під Києвом. У Москві й Ленінграді Бломберг зустрівся практично з усіма керівниками РСЧА (наркомвійськмором Ворошиловим, начальником Штабу РСЧА Шапошниковим, начальником УВПС Барановим, начальником ВІХІМУ Фішманом, новим командувачем ЛВО Тухачевським, заступником командувача УВО Блюхером). Він високо оцінив усіх лідерів РСЧА [11].

Особливий інтерес представляють записи Бломберга про РСЧА. Загальне враження – “досить сприятливе”, Червона армія стала “фактором, на який варто зважати. Дружба з Червоною армією зможе принести тільки користь”. Бломберг відмітив, що Червона армія “надає велике значення співробітництву з рейхсвером”. Навчання червоних командирів у Німеччині він розглядав як “справедливий еквівалент” за можливість утримання в СРСР школи рейхсверу. Бломберг відзначив,

що і рейхсверу є чому навчитися у РСЧА (озброєння військ, саперна справа, хімзброя, ВПС та ін.) [12].

Бломберг перебував на посту начальника Генштабу рейхсверу близько двох років. У липні 1929 р. його було призначено командувачем військового округу у

280Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

червні 1931 р. Б. Шапошникова, план роботи Військової академії на 1930-1931 роки за всіма правилами побудований з урахуванням досвіду Німецької військової академії.

Водночас деякою мірою збільшився потік відряджених у Червону армію німецьких офіцерів.

Улітку 1931 р. Е. Кестрінга було запрошено керівництвом РСЧА взяти участь в інспекційній поїздці у частини Червоної армії. Він проїхав більше 7000 км (Бердичів, Курськ, Оренбург, Свердловськ). Повернувшись у Німеччину, Кестрінг написав своєму колишньому шефу генералу Секту про те, що сліди німецького впливу в Червоній армії видно скрізь: “Наші погляди і методи проходять червоною ниткою через їхні погляди

йметоди” [16].

Улистопаді 1931 р. до СРСР з офіційним візитом прибув новий начальник штабу рейхсверу генерал Адам (він замінив у 1930 р. генерал-полковника Хаммерштейна. Хаммерштейн став головнокомандувачем рейхсверу і перебував на цьому посту майже чотири роки, до кінця січня 1934 р.). Адама супроводжував підполковник Е. фон Манштейн і капітан Хофмайстер. Адам відвідав Військову академію у Москві, військову школу ім. Каменєва в Харкові, декілька військових підрозділів РСЧА (кавалерійський і танковий полки), харківську повітряну бригаду, моторизований розвідувальний загін у Києві, до якого він виявив підвищену зацікавленість [17].

Адам пообіцяв, що, “як і раніше”, командири РСЧА будуть допущені на останній курс німецької військової академії, декілька командирів пройдуть курс навчання військової залізничної справи й курс економічної мобілізації (“Вони зможуть усе переглянути й навчитися”). Передбачалося, що до СРСР потім прибудуть німецькі експерти. Причому німці відзначали, що навчання радянських спеціалістів має значення для німецької сторони лише в тому випадку, якщо інструктори-німці зможуть “на практичних прикладах на радянських підприємствах дати радянським спеціалістам поради” [18].

Увересні 1932 року, одразу після вступу Ф. фон Папена на пост рейхсканцлера, у Німеччині побувала радянська військова делегація на чолі з Тухачевським. Члени делегації були присутніми на осінніх маневрах рейхсверу; їм були показані полігони

йвипробування нової військової техніки. Тухачевський зустрівся з вищим військовим керівництвом Німеччини (Шляйхером, Хамерштейном і Адамом), був прийнятий президентом Німеччини фельдмаршалом П. фон Гінденбургом [19].

Метою осінніх маневрів рейхсверу в 1932 р. (у районі р. Одер) була розробка способів збройної боротьби на випадок війни з Польщею, яка, на думку німецького військового керівництва, має можливість напасти на Німеччину великими силами по широкому фронту і створити безпосередню загрозу для Берліна.

Уманеврах, яким надавали й політичного значення, брало участь усе керівництво рейхсверу, зокрема й президент Німеччини фельдмаршал Гінденбург. На них були запрошені всі військові аташе й представники закордонних держав, за винятком Польщі, Франції, Бельгії, Сербії. “Із відомих політичних причин німці особливо підкреслювали присутність на маневрах командирів Червоної армії на чолі з Тухачевським і представника Італійської армії – помічника начальника Генштабу