12. Зовнішній борг та можливі наслідки його існування для країни.

Зовнішній борг - це частина державного боргу, яка підлягає сплаті у валюті, іншій ніж гривня і визначається на певну дату як різниця між сумою державних зовнішніх запозичень (прийняття зобов’язань) та сумою платежів з погашення державного зовнішнього боргу станом на певну дату, у тому числі операції на цю дату.

На даному етапі розвитку світова економіка не може існувати без міжнародних потоків позикового капіталу. Кредити є поширеним методом фінансування масштабних державних проектів, розвитку економіки та інфраструктури, дефіциту платіжного балансу та ін.. Кредитна залежність стає особливо актуальною в кризові часи. Так, зовнішня заборгованість США за останніми даними вже становить 17 млрд. дол. Найбільшими світовими боржниками є також Японія, Німеч та Франція.

Рівень зовнішньої заборгованості держави є одним з вирішальних факторів динаміки її подальшого економічного розвитку. Постійне нарощення зовнішньої заборгованості призводить до таких наслідків:

1. Економічна залежність країни від кредиторів;

2. Нарощення витрат, пов’язаних з обслуговуванням зовнішньої заборгованості; 3. Відволікання коштів з прибуткових секторів економіки на оплачування боргу;

4. Необхідність в підвищенні податків для покриття боргових витрат; 5. Погіршення інвестиційної привабливості країни та її рейтингів; 6. Боргова пастка: країни починають брати нові кредити для покриття існуючих, таким чином все більше нарощуючи зовнішню заборгованість.

13. Криза світової заборгованості. Характеристика стадій сучасної кризи світової заборгованості.

Однією з серйозних проблем функціонування глобальної фінансово-економічної системи є криза міжнародної заборгованості. Такі кризи починаються з того, що будь-яка країна або група країн оголошують про неможливість виплачувати свої зовнішні борги або про анулювання свого боргу. Однією з гол причин періодичної повторюваності міжн кризи заборгованості є наявність сильної мотивації щодо відмови від платежів за боргом суверенними боржниками. Стадії:

1980—1985 рр. «Банкірська криза» - Великі країни із середнім доходом більшою частиною мали заборгованість перед основними комерційними банками; проблема заборгованості полягала скороченні поточних зобов’язань боржника з обслуговування боргу шляхом перенесення строків погашення основної суми боргу. Така стратегія оберталася для боржника нарощуванням його загальних боргових зобов’язань і значним зростанням майбутніх зобов’язань з обслуговування боргу.

1985-1989 рр. – багато проблем позичальників мали структурний характер. Соціальні і політичні фактори нівелювали або затримували здійснення внутрішніх реформ, що погіршувало платіжний баланс. Відповідно до плану Бейкера для підтримання рівнів інвестування були виділені нові грошові кошти. Він запропонував простимулювати боржників продовжити виконання поточних зобов’язань з обслуговування боргу, пообіцявши найбільшим з них надати нові кредити у разі виконання ними умов своїх угод з міжнародними фінансовими закладами.

з 1989 р. «кризи боржника» - Ніколас Брейді закликав до проведення нової стратегії погашення боргу на основі принципу скорочення заборгованості - борг не буде повністю сплачено і банки зазнають втрат.

На сучасному етапі розвитку економіки теж застосовуюється стратегія Брейді, проте країи все ж остерігаються дефолту. Так, незважаючи на складне становище в ЄС, всі негаразди в окремих країнах намагаються фінансувати довгостроковими кредитами та дотаціями ЄС. На сьогодні існує тенденція до зростання боргів як економічно розвинених країн, так і країн, що розвиваються. Це, перш за все, зумовлено фінансово-економічною кризою 2008 р. Постійно зростає кредитна залежність країн від світових фінансових структур, таких як Група Світового Банку та ЄБРР.