23.Характеристика основних теорій регулювання валютного курсу.

Теорія ключових валют всі валюти поділяла на ключові (долар, фунт стерлінгів), тверді та м’які, а також утверджувала лідируючу роль долара (на противагу золота) та орієнтувала валютну політику всіх країн на долар і підтримання його як резервної валюти.

Теорія регульованої валюти: 1929-1933 рр. мала два напрями: 1) теорія рухливих паритетів: Фішер – стабілізація споживної вартості грошей шляхом маневрування золотим паритетом гр. од; Кейнс – зниження курсу нац. валюти з метою впливу на ціни, експорт, вир-во та зайнятість у країні. 2) теорія курсів рівноваги – нейтральний валютний курс. Теорія фіксованих паритетів та курсів: режим фіксованих паритетів, що може бути змінений лише при наявності стану нерівноваги платіжного балансу. Теорія плаваючих вал курсів: курс має вільно коливатися під впливом ринкових регуляторів. Нормативна теорія пояснює дію валютного курсу як допоміжного інструменту регулювання економіки поряд з адміністративним втручанням держави у валютну політику. Теорія паритету купівельної спроможності: курси будь-яких двох валют мають пристосовуватись один до одного відповідно до зміни рівнів цін у цих двох країнах. Теорія попиту на активи: протягом короткострокових періодів (менше року) рішення володіти вітчизняними або іноземними активами (грошовими коштами у валюті) відіграє значно більшу роль у визначенні валютного курсу, ніж попит на експортні або імпортні товари. Теорія процентного паритету: процентний арбітраж мусить пристосовуватися до різниці процентних ставок обох країн доти, доки він не досягне значення рівноваги, за якої вже не буде вигідно змінювати форму активу (конвертувати долари в євро і навпаки). Сьогодні відбувається пошук нових методів регулювання валютного курсу, його прогнозування та аналізу факторів, які впливають на нього.

24.Міжнародна валютна ліквідність та її основні компоненти.

Міжнародна валютна ліквідність (МВЛ) — здатність країни (чи групи країн) забезпечити своєчасне погашення своїх міжнародних зобов’язань прийнятими для кредитора платіжними засобами; - сукупність джерел фінансування та кредитування світового платіжного обігу; - сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані у міжнародних розрахунках. МВЛ визначається відношень-ням золотовалютних резервів центральних банків країн світового співтовариства до загальної суми річного імпорту товарів та послуг.

Основні компоненти МВЛ: офіційні золоті резерви країни-запаси золота у злитках та монетах; валютні резерви країни – іноз валюта резервна для міжнародних розрахунків; резервна позиція в МВФ (право країни – члена на автоматичне отримання безумовного кредиту в іноз валюті в межах 25 % від її квоти); розрахунки в СДР та Євро.

Стан МВЛ виражається такими показниками: якість резервів, що визначається часткою золота у ліквідних резервах, темпами зміцнення резервних валют, динамікою їхнього курсу та попиту на них на світових ринках, зовнішньою заборгованістю країн емітентів резервної валюти; відповідність обсягу резервів потребам у них, що визначається кількістю ліквідних резервів порівняно з обсягом міжнародних операцій певної країни, сальдо платіжного балансу, в тому числі поточного, зовнішнім боргом, рухом короткострокових і довгострокових капіталів. Функції: виступає засобом міжнародних платежів, що використовуються головним чином для покриття дефіциту платіжного балансу; є засобом валютних інтервенцій.

Резервна валюта – нац. валюта провідних країн світу, яка накопичується центральними банками інших країн як резерв коштів для міжнародних розрахунків. (національні валюти: долар США, фунт стерлінгів, японська ієна, міжнародні валюти СДР та регіональна Євро).