51. Характеристика специфічних відмінностей світових фінансових ринків від національних.

Міжнародний фінансовий ринок – це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл капіталу між кредиторами і позичальниками через посередників на основі попиту і пропозиції на капітал. Основою його є національні фінансові ринки, але він має інтернаціональний характер, оскільки суб'єктами фінансових угод виступають юридичні та фізичні особи іноземних держав, а угоди передбачають трансформацію грошово-кредитних ресурсів з однією валюти в іншу. На цьому ринку здійснюється рух позикового капіталу між країнами.

Відмінності світових фінансових ринків від національних:

- величезні масштаби (щоденні операції на світових фінансових ринках у 50 разів перебільшують операції світової торгівлі товарами);

- відсутність географічних кордонів;

- цілодобове проведення операцій;

- використання валют провідних країн, а також ЕКЮ (1979—1998 рр.), ЄВРО з 1999 р., частково СДР;

- учасниками є переважно першокласні банки, корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом;

- доступ на ці ринки відкритий у першу чергу першокласним позичальникам чи під солідні гарантії;

- диверсифікація сегментів ринку та інструментів операцій за умов революції у сфері фінансових послуг;

- специфічні — міжнародні — процентні ставки;

- забезпечуються стандартизація та високий ступінь інформаційних технологій безпаперових операцій на базі використання комп’ютерів.

52. Світові фінансові центри : поняття, стадії розвитку, необхідні елементи та основні умови функціонування.

Міжнародний фінансовий центр — це місце зосередження банків, спеціалізованих кредитно-фінансових інституцій, що здійснюють міжнародні валютні, кредитні, фінансові операції, операції з цінними паперами та золотом.

Існують певні стадії розвитку міжнародного фінансового центру, а саме:

- перша стадія — розвиток місцевого ринку;

- друга стадія — перетворення в регіональний фін центр;

- третя стадія — розвиток регіонального фінансового центру до стадії міжнародного фінансового ринку.

До найважливіших елементів існування міжнародного фінансового центру, якими має володіти країна, належать:

• стійка фінансова система та стабільна валюта;

• наявність інституцій, що забезпечують раціональне функціонування фінансових ринків;

• гнучка система фінансових інструментів, що забезпечують кредиторам та позичальникам різноманітність варіантів щодо затрат, ризиків, прибутків, строків, ліквідності та контролю;

• людський капітал, що вільно володіє спеціальними фінансовими знаннями, як результат систематичного навчання і перепідготовки;

• здатність спрямовувати іноземний капітал через активні, всеохопні й мобільні ринки, тобто існування комплексних ринків, як довгострокових, так і короткострокових, які надають позичальникам та інвесторам великі можливості;

• економічна свобода: фінансовий ринок не може існувати без свободи діяльності, споживання, накопичення та інвестування;

• найсучасніша технологія передавання інформації та засоби зв’язку, що дозволяють ефективно здійснювати безготівкові розрахунки та готівкові платежі.

Найбільш активно перелив фінансових ресурсів здійснюється у таких міжнародних фінансових центрах світу, як Нью-Йорк і Чикаго — в Америці, Лондон, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюріх, Женева, Люксембург — в Європі, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн — в Азії.

53. Характеристика найважливіших світових фінансових центрів.

До найважливіших міжнародних фінансових центрів належать Лондон, Нью-Йорк, Токіо.

Лондон як міжнародний фінансовий центр. Лондон — визнаний міжнародний фінансовий центр. Його особливість — здат­ність до «виклику та відповіді» на будь-яку нову ситуацію і фінансові інновації.

Характеристика сегментів Лондонського міжнародного фінансового центру. Лондонський ринок довгострокового позичкового капіталу складається з:

• первинного ринку, який включає:нові цінні папери, випущені урядом (першокласні цінні папери Об’єднаного Королівства) та фірмами Об’єднаного Королівства; єврооблігації, випущені іноземними позичальниками;

• вторинного ринку, організаційною основою якого є Міжнародна фондова біржа, що включає чотири ринки.

Лондонський ринок короткострокового капіталу — найстаріший ринок і водночас такий, що відповідає рівню сучасних вимог. Він складається з традиційного грошового ринку і додаткового (паралельного) грошового ринку.

Лондонський валютний ринок — найбільший у світі (середньодобовий оборот валюти становить близько 500 млрд дол. На ньому діє 500 британських і зарубіжних банків, з них 143 іноземні банки з більш ніж з 400 відділеннями, філіями, представництвами).

Таким чином, Лондон є одним із найважливіших фінансових центрів світу завдяки:

• домінуючим позиціям на міжнародному євровалютному ринку;

• розміру його валютного ринку (до 300—500 млрд дол. за добу оборот валюти);

• міжнародному лістингу цінних паперів;

• відмінній мережі зв’язку;

• спеціальним знанням його учасників.

Нью-Йорк як міжнародний фінансовий центр. Нью-Йорк вважається другим за розмірами міжнародним фінансовим центром. Його становлення обумовлене розвитком національної економіки США.

Фінансова система США складається з 3 основних елементів: фінансові інституції (фінансові посередники, агентські брокери, фондові біржі); фінансові ринки (довгострокові та короткострокові); фінансові інструменти (юридичні вимоги, захищені законом).

Характеристика окремих сегментів Нью-Йорку як міжнародного фінансового центру.

Ринок довгострокового позичкового капіталу включає:ринок облігацій і акцій;іпотечний ринок ринок державних облігацій (цінних казначейських паперів);ринок промислових облігацій цільові позики підприємствам;ринок закордонних

Ринок короткострокового капіталу Нью-Йорку включає:казначейські векселі цінні папери федеральних агенцій США;перехідні сертифікати;угоди про купівлю цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною;акцептовані банком векселі;комерційні короткострокові векселі;позики дилерам та брокерам.

У США, крім Нью-Йорка, є ще фінансові центри в Чикаго, Сан-Франціско, Маямі.

Токіо як міжнародний фінансовий центр.

Завдяки «економічному диву», зростанню актив­ного сальдо торговельного балансу і високому рівню приватних заощаджень, сильній єні та ефективним кредитно-фінансовим установам Токіо у 80-х роках ХХ ст. перетворився у конкурентоспроможний міжнародний фінансовий центр.

Розглянемо характеристику сегментів фінансового ринку Японії. Японський ринок довгострокового позичкового капіталу включає: ринок акцій; процентні державні облігації; дисконтні державні ноти і векселі; облігації муніципалітетів; енергетичні цінні папери, гарантовані державою; промислові облігації; інозем­ні облігації в єнах; конвертовані облігації; облігації з підписними сертифікатами.

Японський ринок короткострокового капіталу включає:первинний та вторинний ринки державних облігацій;ринок Генсаки — ринок узгоджень про купівлю державних цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною;ринок казначейських векселів;обліковий ринок векселів;ринок депозитних сертифікатів;ринок іноземних короткострокових комерційних векселів;ринок євро-єнових депозитних сертифікатів;

Токійський валютний ринок характеризується високим добовим оборотом іноземної валюти (до 130 млрд дол.), особливо угод в єна/долар. Як наслідок, Токіо став третім валютним ринком світу.

53. Валютний ринок : поняття, передумови створення, функції, основний товар та суб’єкти.

Валютний ринок — це: офіційні центри, де здійснюється купівля-продаж іноземних валют за національну, за курсом, що складається на базі попиту та пропозиції;

сфера економічних відносин, що виникають за здійснення операцій купівлі-продажу іноземної валюти, а також операцій з руху капіталу іноземних інвесторів.

Основні особливості сучасних валютних ринків:інтернаціоналізація валютних ринків;широке використання електронних засобів зв’язку;безперервність здійснення операцій;уніфікована техніка валютних операцій;страхування валютних та кредитних ризиків;переважання спекулятивних та арбітражних операцій над комерційними;нестабільність валют.

Функції валютних ринків:обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталу;формування валютного курсу під впливом попиту та пропозиції;надання механізмів для захисту від валютних ризиків, руху спекулятивних капіталів і інструментів для цілей грошово-кредитної політики центрального банку.

Основний товар валютного ринку — будь-яка фінансова вимога, визначена в іноземній валюті.

Суб’єкти валютного ринку:державні установи (переважно центральні банки та казначейства);юридичні та фізичні особи;комерційні банківські установи;валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж;

Валютний ринок складається з багатьох національних валютних ринків, які об’єднуються у світову систему.

53. Структура валютного ринку, об’єми та сучасні тенденції розвитку валютного ринку.

Для кращого розуміння структури валютного ринку доцільно класифікувати його за такими основними ознаками:

За суб’єктами:— міжбанківський (прямий і брокерський).

За терміновістю операцій:— спот-ринок; — форвардний ринок;— своп-ринок;— клієнтський;

—біржовий: торгівля через валютну біржу; торгівля деривативами.

За функціями:— обслуговування міжнародної торгівлі; — суто фінансові трасфери (спекуляція, хеджування, інвестиції).

Відносно валютних обмежень:— вільні;— обмежені.

За застосуванням валютних курсів:— з одним режимом; — з кількома режимами.

Залежно від об’єму й характеру валютних операцій:— глобальні; — регіональні; — внутрішні.

Приблизний розподіл угод зіноземною валютою на світових фінансових ринках«Спот» 67%, «Форвард» 5%,«Своп»28%.

В останні десятиліття характер торгівлі на валютному ринку змінився: значно зріс обсяг угод, виконання яких відноситься на майбутнє. Цьому сприяли такі чинники:

• прискорення передачі інформації за допомогою сучасних засобів зв'язку;

• глобалізація фінансових та валютних ринків різних країн;

• фінансова лібералізація та послаблення державного валютного регулювання та контролю.

Усе це зумовило, з одного боку, підвищену вразливість валютного ринку до кон'юнктурних змін і значне збільшення валютних коливань, а з іншого — зростання можливостей для високоефективного інвестування.

Поряд із традиційними валютними біржами почали функціонувати біржі, що спеціалізуються на торгівлі фінансовими активами і валютою на строк.

Особливістю сучасного валютного ринку є децентралізований характер проведення валютних операцій.

53. Поняття валютної операції та валютних цінностей. Класифікація валютних операцій.

Валютні операції — це контракти агентів валютного ринку щодо купівлі-продажу та надання позик в іноземній валюті на певних умовах, у певний момент часу.

Валютна операція у широкому розумінні — це конкретна форма прояву валютних відносин у народногосподарській практиці, у вузькому розумінні — операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обороті, увезенням, вивезенням, переказуванням на територію країни та за її межі валютних цінностей.

Валю́тні ці́нності — родове поняття, що охоплює наступні речі:

а) валюта України

б) іноземна валюта

в) платіжні документи та цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України, в іноземній валюті або банківських металах;

г) банківські метали — золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Основні види валютних операцій:

• конверсійні (форексні) операції (обмін однієї валюти на іншу),

• залучення та розміщення валютних коштів

• кореспондентські відносини з іноземними банками

• неторгові операції

• міжнародні розрахунки

• ведення валютних рахункі

• інші операції

53. Валютна операція та характеристика її основних інструментів

Валютна операція у широкому розумінні — це конкретна форма прояву валютних відносин у народногосподарській практиці, у вузькому розумінні — операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обороті, увезенням, вивезенням, переказуванням на територію країни та за її межі валютних цінностей.

Валютні операції – 1) валютні операції спот (валюта – американські долари, крос-курси); 2) форвардні валютні операції (форварди утрайт, валютні свопи).

Основні інструменти валютних операцій.

Інструментами валютних операцій здавна слугували перевідні комерційні векселі (трати) — вимоги, виписані експортером або кредитором на імпортера або боржника. З розвитком банків вони стали витіснятися банківськими векселями і чеками, а з другої половини ХІХ ст. – переводами. Банківський вексель – це вексель, виставлений банком даної країни на свого іноземного кореспондента. Купивши ці векселі у національних банків, боржники (імпортери) пересилають їх кредиторам (експортерам), погашаючи таким чином свої боргові зобов’язання. Банківський вексель поступово витісняється банківським чеком. Банківський чек – письмовий наказ банка-власника авуарів за кордоном своєму банку-кореспонденту про перечислення певної суми з його поточного рахунку держателю чека. Експортери, отримавши такі чеки, продають їх своїм банкам. У сучасному міжнародному платіжному обороті широко використовуються банківські переводи — почтові і особливо телеграфні. Перевід — наказ банка банку-кореспонденту у іншій країні виплатити за вказівкою свого клієнта певну суму в іноземній валюті зі свого рахунку.

Також широко застосовуються акредитиви. У випадку, коли експортер не отримує передплати, покладаючись лише на обіцянку імпортера заплатити, застосовують підтверджений безвідзивний акредитив. Акредитив – це документ, виданий банком імпортера, що зобов’язує цей банк акцептувати векселі, виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до оговорених умов. Ці умови включають величину кредиту, термін сплати векселя, загальний опис товару, додаткові необхідні документи, кінцевий термін сплати.

53. Валюта котирування та методи валютного котирування.

Валютний курс – вираз ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях іншої.

Функції валютного курсу · Інтернаціоналізація грошових відносин · Забезпечення взаємного обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів і кредитів. · Використовується для порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених в національних чи іноземних валютах. · Використовується для періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті компаній та банків. · Перерозподіл національного продукту між країнами.

Процес встановлення валютного курсу є котируванням валют.

Існує два метода котирування іноземної валюти до національної:  Пряме котирування і Непряме котирування. Котирування валют — це встановлення курcів іноземних валют відповідно до чинного законодавства та існуючої практики. На міжнародному фінансовому ринку немає єдиного центру, який встановлює курси валют. Але налагоджений зв'язок і розвинута система інформації сприяють вирівнюванню валютних курсів різних секторів цього ринку. В умовах плаваючих валютних курсів можливі різкі та важкопередбачувані зміни курсів, що за тиждень сягають 5% і більше. Валютні котирування можуть бути: — офіційними й здійснюватися уповноваженими банками, державними органами, спеціальними підрозділами на валютних, фондових і товарних біржах; — ринковими й здійснюватися великими компаніями та банками на неофіційному ринку. Котирування буває твердим та номінальним. Тверде котирування зобов'язує того, хто його здійснює, виконувати угоду відповідно до нього. Номінальне котирування є лише орієнтовним і не обов'язковим для учасників угоди.

53. Характеристика спот–ринку : поняття, учасники, операції, звичаї.

Спот-ринок — це ринок негайної поставки валюти.Найбільш частими є угоди з терміном розрахунку через два робочі дні після дня її укладення за курсом, зафіксованим в угоді.

Основні учасники — комерційні банки, які ведуть операції з: напряму з клієнтами-підприємствами приватного та державного секторів; на міжбанківському ринку напряму з іншими комерційними банками; через брокерів з банками та клієнтами;з центральними банками країн;

Валютна операція «спот» — це купівля-продаж валюти за умов її поставки протягом двох робочих днів від дня укладення угоди за курсом, зафіксованим в угоді.

Звичаї спот-ринку:

Здійснення платежів протягом двох робочих банківських днів без нарахування процентної ставки на суму поставленої валюти.

Операції здійснюються переважно на базі комп’ютерної торгівлі з підтвердженням електронними повідомленнями (авізо) протягом наступного робочого дня.

Існування твердих валютних курсів: якщо дилер великого банку цікавиться котируванням іншого банку, повідомлені йому валютні курси є обов’язковими для виконання операції з купівлі-продажу валюти

Торгівля на ринку здійснюється на базі встановлення обмінного курсу валют (котирування валют). Різні методи котирування створюють практичні зручності для валютних операторів, оскільки виключають необхідність додаткових розрахунків. Котирування за прямим методом на двох ринках повинні бути оберненими, тобто вартість курсового перерахунку валюти дорівнює 0.

Пряме котирування дорівнює 1/ Обернене котирування

Крос-курс — співвідношення між двома валютами, що є похідними від їхніх курсів відносно третьої валюти (звичайно долара США).

53. Поняття валютної позиції та її форм. Привести приклади валютних позицій

Вал́ютна поз́иція - співвідношення вимог і зобов'язань банку в іноземній валюті.

Здійснення банком валютних операцій супроводжується зміною співвідношення його вимог і зобов'язань в іноземній валюті, тобто зміною валютної позиції. Розрізняють закриту та відкриту валютні позиції. Закрита валютна позиція виникає у разі рівності вимог і зобов'язань, відкрита валютна позиція — за незбігу вимог і зобов'язань. Остання пов'язана з ризиком втрат банку, якщо до моменту контроперації (купівлі раніше проданої або продажу раніше купленої валюти) курс валюти зміниться у несприятливому для нього напрямі.

Відкрита валютна позиція може бути довгою та короткою. Довга валютна позиція складається, коли вимоги перевищують зобов'язання, коротка — коли зобов'язання більші, ніж вимоги. Наприклад, купуючи 1 млн дол. США за німецькі марки за курсом 1,6790, банк створює довгу позицію на суму 1 млн дол. США та коротку позицію на суму 1,679 млн нім. марок. Ця операція може бути подана у такому вигляді:+1 000 000 USD - 1 679 000 DM.

Довга валютна позиція дає прибутки при підвищенні курсу іноземної валюти і завдає збитків — при зниженні її курсу. Коротка позиція — навпаки, дає прибутки при зниженні курсу іноземної валюти, але завдає збитків при підвищенні курсу. Залишаючи валютну позицію відкритою, учасники валютного ринку грають на валютних курсах з метою отримання прибутків спекулятивного характеру, наражаючись свідомо на підвищений ризик. Учасники валютного ринку мають самі визначити рівень валютного ризику, який вони можуть взяти заради отримання прибутків. Але для тих учасників валютного ринку, фінансовий стан яких зачіпає інтереси багатьох інших суб'єктів економічних відносин (до них належать банки), рівень валютної позиції регулюється офіційно. У більшості країн світу держава регламентує розмір відкритої валютної позиції банків. Банки постійно спостерігають за зміною валютної позиції.

61. Строковий валютний ринок. Строкові операції валютного ринку та їх видів.

Строкова валютна операція – це операція, пов’язана з поставкою валюти на строк більше ніж три дні з дня її укладення.На вал ринку строкових операцій розрізняють: 1) ринок форвардних угод; 2) ринок угод «своп»; 3) ринок ф’ючерсних контрактів; 4) ринок опціонів.

Серед учасників строкового валютного ринку слід розрізняти хеджекерів, спекулянтів (позиційних та скалперів), арбітражерів і трейдерів.

Строкові валютні операції полягають у купівлі-продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Ці операції, у свою чергу, підрозділяються на кілька видів залежно від механізму їх здійснення: форвардні, ф'ючерсні, опціонні та їх похідні.

Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають об'єктом купівлі-продажу на валютних ринках. Ці документи називаються валютними деривативами. До них належать передусім форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони.

Строкові операції на валютних ринках з'явилися відносно недавно (в 70-80-ті роки XX ст.) і розвиваються дуже швидко. Це обумовлено насамперед частими і значними коливаннями валютних курсів і пов'язаними з ними суттєвими валютними ризиками. Строкові операції дають можливість, з одного боку, застрахуватися від вал ризиків, а з іншого - одержати дод дохід спекулятивними діями.

Форвардні операції- це різновид строкових операцій, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома суб'єктами з наступною передачею валюти в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладання контракту. У форвардних контрактах строки передачі валюти звичайно визначаються в 1, 2, 3, 6 та 12 місяців.

Ф'ючерсні операції - це теж різновид строкових операцій, в яких два контрагенти зобов'язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладання угоди (купівлі-продажу ф'ючерсного контракту). Відмінності їх від форвардних операцій зводяться до такого: вони здійснюються тільки на біржах, під їх контролем, а форма і умови контрактів чітко уніфіковані (біржа строго визначає вид валюти, що продається, обсяг операції, строк оплати, курс). Розрахунки щодо купівлі-продажу ф'ючерсних контрактів здійснюються через розрахункову палату біржі, яка гарантує своєчасність і повноту платежів. 

Опціонні операції - це різновид строкових операцій, за яких між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право (але не обов'язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом. Така угода називається опціон.

61. Строковий валютний ринок та його учасники.

Строкова валютна операція — це операція, пов’язана з поставкою валюти на строк більше ніж три дні з дня її укладення. На валютному ринку строкових операцій розрізняють: ринок форвардних угод; ринок угод «своп»; ринок ф’ючерсних контрактів; ринок опціонів.

Серед учасників строкового валютного ринку слід розрізняти хеджекерів, спекулянтів (позиційних та скалперів), арбітражерів і трейдерів. Хеджекери здійснюють конверсійні операції, намагаючись закрити свої відкриті валютні позиції. Спекулянти свідомо беруть на себе валютний ризик, підтримуючи відкриту позицію для отримання прибутку від непрохеджованої валютної позиції. Позиційні спекулянти підтримують відкриті позиції протягом тривалого періоду — до кількох місяців. Скалпери грають на зміні курсів протягом однієї торгової сесії, систематично закриваючи позиції в кінці кожного робочого дня. Арбітражери здійснюють купівлю іноземної валюти на одному валютному ринку з одночасним продажем її на іншому валютному ринку. Вони відкривають протилежні позиції щодо однієї валюти на різні (однакові) строки на одному чи кількох взаємозв’язаних ринках, змен­шуюючи величину валютно-курсового ризику. Трейдери купують валюту за дорученням та за рахунок клієнта в торговому залі біржі за комісійну винагороду.

Оскільки строковий валютний ринок є похідним від валютного ринку спот, зазначені фін інструменти назива-фють ще похідними інструментами, або деривативами.

61. Форвардні валютні операції. Методи котирування форвардного курсу.

Форвардні валютні операції — це угоди з обміну валют, які відбуватимуться у майбутньому, але за курсом, зафіксованим на поточну дату. Укладаються, як правило, на строк до одного року, проте в окремих випадках, коли йдеться про ринок стабільних валют (наприклад, долар США відносно англійського фунта стерлінгів, євро чи японської ієни), можливе оформлення угод на п'ять або більше років наперед. Ринок форвардних операцій терміном до 6 міс, як правило, досить стабільний, а на довший термін — нестійкий. При цьому окр операції мо-жуть викликати сильні коливання обмінних курсів. Гол особливостями фін операцій на термін є:

• Валютний курс фіксується в момент укладення контракту; • Як правило, валютний курс не збігається із курсом спот;

• Виконання контракту (поставка валюти) здійсн або на певну дату в майб, або між 2 певними датами;

• Не існує стандартизації форвардних контрактів.

Угоди з іноземною валютою на термін укладаються з метою: - конверсії валют у комерційних цілях,

- страхування портфельних чи прямих капіталовкладень за кордоном

- отримання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці.

До методів котирування форвардного курсу належать:

1) метод "аутрайт" – банк вказує для клієнтів як повний спот-курс, так і повний форвардний курс, а також термін та суму поставки валюти; Курс аутрайт - невідкладний курс, в якому враховані премія чи знижка. У разі наявності премії валюта на строк дорожча, ніж готівковий курс, за наявності знижки - дешевша.

2) метод своп-ставок. У більшості випадків на міжбанк ринку форвардний курс котирується за допомогою своп-ставок. Угоди своп означають комбінацію 2 протилежних конверсійних операцій з різними датами валютування.

Якщо є значення премії і дисконту, можна розрахувати курс аутрайт. Термін "аутрайт" вживається для запобігання плутанини в розумінні умов форвардної операції, коли йдеться про одиничну форвардну угоду (на відміну від операції форвард, яка є частиною операції своп, що являє собою поєднання купівлі на умовах спот з одночасним форвардним продажем).

Форвардні пункти - це абсолютні пункти даного валютного курсу (в одиницях валюти котирування), на які коригується курс спот при проведенні форвардних операцій. Відображають різницю у процентних ставках за конкретні проміжки часу між валютами (процентний диференціал). Форвардні пункти також називають своп-пунктами, форвардною різницею або своп-різницею.

61. Ф’ючерсна валютна операція. Поняття ордеру у ф’ючерсній торгівлі та основні його видів.

Ф'ючерс — це біржовий контракт, який засвідчує зобов'язання купити або продати фінансовий актив за стандартизованими вимогами за ціною, зафіксованою на момент укладання угоди.Ціну фінансового активу, зафіксовану в контракті, називають ціною поставки. Відкриття короткої позиції означає, що учасник ринку продав ф'ючерсний контракт, а відкриття довгої позиції — що учасник, навпаки, купив контракт. У наш час ф'ючерсні операції відіграють помітну роль тільки на ринку США, де на них припадає до 15 % обсягу валютних операцій. Головна мета ф'ючерсів — хеджування (страхування ризику) та спекуляція. Готівкою при укладанні угоди вноситься невеликий гарантований депозит. На ринку ф'ючерсів діють не тільки банки, а й фірми та приватні особи. Ці контракти відрізняються від форвардних, хоча і є похідними від них. Ф'ючерси — це чисті (абсолютні) застави в умовах руху валютних курсів. Якщо після купівлі ф'ючерсу ціна підвищилася, то його власники отримують прибуток, якщо знизилася — зазнають збитків. Продаж ф'ючерсу дає прибуток, якшо ціна знижується. Інакше кажучи, коротка позиція — ставка на те, що ціна знизиться, а довга — на те, що вона зросте.

За метою проведення ф'ючерси можна поділити на спекулятивні і хеджингові. Спекулятивні ф'ючерси передбачають, що учасник ринку одержить прибуток за рахунок очікуваної зміни цін на ф'ючерсний контракт. У свою чергу, інших учасників фінансового ринку, які здійснюють операції з ф'ючсрсами, називають хеджерами. Останні відкривають позиції з метою страхування від можливих негативних змін процентних ставок або цін на фінансові активи. Спекулянти, як правило, займають протилежну щодо хеджерів позицію ф'ючерсної угоди і таким чином забезпечують ліквідність фьючерсного ринку.

Ордер — це замовлення на угоду. Ордер по ринку — ордер на купівлю або продаж того чи іншого ф’ючерсного контракту за поточним ринковим котируванням. Ордер із суворим обмеженням за ціною — у разі наявності такого ордера угода може бути здійснена тільки у тому випадку, якщо ціна дійшла до вказаної трейдером величини або навіть стала кращою за неї. Ордер з несуворим обмеженням за ціною — трейдер указує брокеру величину, по досягненні якої його ордер повинен бути виконаним. При цьому брокер здійснює угоду навіть тоді, коли ціна відійшла від зазначеного ліміту. Сигналом до дії слугує досягнення ринком указаної трейдером ціни. Ордер для обмеження збитків по відкритій позиції. У даному разі при досягненні ціною рівня, визначеного трейдером, брокер повинен укласти угоду за поточним котируванням. Це необхідно для того, щоб обмежити збитки трейдера, оскільки ціна може продовжити швидко змінюватися в несприятливий для трейдера бік. Відповідно до часу, протягом якого ордер вважається дійсним, він буває: денний — вважається дійсним протягом даного робочого дня і в кінці дня автоматично анулюється; «дійсний, поки не анулюється» — дійсний так довго, як того побажає трейдер, і тільки він особисто може анулювати цей ордер; дійсний протягом відкриття (закриття) біржової торгівлі.

61. Операції “своп”. Мотивація здійснення “своп” - операцій. Класифікація свопів (типи та види).

Своп-контракт (від англ. swap - обмін) - це угода між контрагентами про обмін (один або кілька) певної кількості базових інструментів на визначених умовах у майбутньому. Як і більшість інших фінансових деривативів, своп-контракти частіше за все укладаються в розрахунку на умовну суму, що передбачає лише обмін різницями в цінах базових інструментів, а не самими інструментами. Як правило, за умовами угоди проводиться серія зустрічних платежів протягом періоду дії або один обмін у момент відкриття контракту з умовою проведення зворотної операції на час закінчення свопу. Умовні суми, які обмінюються в свопі, можуть бути однаковими або змінюватися. Основною особливістю свопів є взаємовигідність, коли завдяки проведенню операцій обміну обидві сторони досягають тієї мети, яку вони перед собою поставили. Угода "своп" укладається тоді, коли потенційні учасники мають намір скористатися тими можливостями іншої сторони, яких вони самі не мають. Отже, від своп-контракту переваги отримують обидва учасники, жоден з яких не програє та не виграє, завдяки чому вдається знизити вартість операції "своп". Своп-контракти порівняно недорогі інструменти хеджування ризиків і за здійснення операції зацікавлена сторона сплачує комісійну винагороду в розмірі близько 1 % від суми угоди. Розрізняють два види своп-контрактів: валютний "своп" і процентний своп, кожен з яких має на меті хеджування відповідного виду ризику: валютного чи процентного. На практиці валютні та процентні свопи часто поєднуються в одній угоді, яка називається комбінованим свопом.

Процентний своп-контракт - це угода між двома контрагентами про обмін процентними платежами в розрахунку на визначену суму з метою встановлення нижчих витрат запозичення. На практиці прийнято розрізняти два типи відсоткових свопів: прості свопи передбачають обмін фіксованої відсоткової ставки на плаваючу чи плаваючої ставки на фіксовану; базисні свопи - в результаті їх здійснення плаваюча ставка обмінюється на плаваючу, але розраховану на основі іншої базової ставки.

Валютний своп - це строкова валютна операція, яка поєднує купівлю або продаж певної суми валюти на умовах "спот" із одночасним продажем (купівлею) тієї ж суми валюти на певний термін на умовах "форвард", тобто здійснюється комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакові суми, але з різними датами валютування.

Розрізняють класичні операції "своп" та їх різновиди у вигляді форвардних, опціон них, комбінованих свопів тощо.

61. Валютний опціон: поняття, види, стилі, ціна опц.

Валютний опціон — це контракт, який надає право покупцеві (але не зобов’язує) купівлі або продажу обумовленої суми валюти за фіксованим курсом на визначену дату або протягом визначеного періоду в майбутньому в обмін на опціонну премію, виплачену продавцеві опціону. Призначення валютних опціонів полягає в захисті власника від несприятливих коливань валютних курсів. Водночас, якщо валютний курс змінився у сприятливому для власника напрямку, то опціон дає можливість скористатись перевагами. У цьому разі власник може обміняти валюту за вигіднішим ринковим курсом, не користуючись опціоном. Валютний опціон обмежує валютний ризик учасника ринку, пов’язаний зі змінами валютних курсів. Розмір ризику при використанні опціону як інструменту страхування валютних ризиків обмежується розміром опціонної премії. Премія, тобто вартість опціону, залежить від співвідношення спот-курсу валюти в момент укладення угоди та курсу опціону, а також від тривалості періоду дії опціону. Якщо опціон дає право продажу визначеної валюти, то це опціон PUT за даною валютою. При наданні права купівлі валюти опціон називається CALL за даною валютою. Вказування виду валюти з назвою опціону обов’язкове, оскільки опціон PUT є одночасно опціоном CALL за тією валютою, за яку продається опціонна валюта, і навпаки.

Найпоширеніші опціони двох стилів — американський і європейський. Американський опціон може бути погашений в будь-який день до експірації (закінчення терміну дії). Тобто для такого опціону задається строк, під час якого покупець може виконати даний опціон. Європейський опціон може бути погашений тільки в одну вказану дату (дата експірації, дата виконання, дата погашення).

Для опціону, ціна виконання (або Страйк) є ключовим параметром для контрактів з цінними паперами між двома контрагентами. Угода передбачає постачання основного активу за наперед встановлену ціну — ціну виконання — не залежно від того яка ціна цього активу зараз на ринку (Спот ціна).

Означення: Ціна виконання — це наперед фіксована ціна основного активу чи товару, за якою власник опціону може купити (у випадку кол опціону) або продати (у випадку пут опціону) даний актив. Це ціна, за якою може бути продано або куплено актив коли опціон погашається.

61. Арбітражні операції: поняття та види.

Арбітражні угоди - це різновид строкових біржових угод з цінними паперами, сторони яких мають у своєму розпорядженні відомості про умови торгів на інших біржах і прагнуть використати різницю в ціні. Від звичайних строкових угод арбітражні відрізняються тим, що розрахунок базується на різниці курсу не в часі, а в просторі. Результат арбітражних угод - вирівнювання курсу цінних паперів на різних біржах і, зрештою, створення загальносвітового валютно-фондового ринку. Розрізняють: 1)вексельні, або девізні арбітражні угоди, їх суть полягає в скуповуванні певної валюти на одних біржах, де її курс нижчий, з метою реалізації на інших, де курс значно вищий. Цей процес призводить до вирівнювання валютних курсів, встановлення курсового паритету. При цьому можуть мати місце: а) прямі угоди, якщо на куплену на одній біржі валюту на іншій безпосередньо купується інша; б) непрямі арбітражні операції у тих випадках, коли вигідно перейти через валюту третьої і навіть четвертої країни); 2) фондові арбітражні угоди. Вони пов'язані з реалізацією брокерами за наказом арбітражерів акцій та інших цінних паперів в одному місці і купівлею їх в іншому. Як і при вексельному арбітражі клієнтам доводиться враховувати суму витрат, пов'язану з обома угодами. Коли операція здійснюється між містами двох країн, фондовий арбітраж пов'язаний з вексельним. 3) товарні арбітражні угоди, де предметом виступають виключно біржові товари. Крім того, вел роль у таких уго-дах відіграє облік вартості страхув, фрахту, митних зборів. Угоди з премією - їх мета полягає в обмеженні ризику при укладенні строкових угод. При угоді з премією тій чи іншій стороні строкової біржової угоди надається право вибору однієї з декількох, визначених сторонами, дій. За це одна сторона повинна сплатити іншій стороні заздалегідь обумовлену винагороду - премію, що визначається, як правило, в процентах від ціни угоди. Різновиди угод з премією: проста угода з премією, подвійна угода з премією, угода до запитання.

61. Міжнародний фондовий ринок :структура та сучасні тенденції розвитку.

Міжнародний фондовий ринок (stock market) – це частина валютно-фінансового ринку, на якому здійснюється купівля-продаж цінних паперів – титулів власності. Міжнародний фондовий ринок поділяється на ринок акцій та ринок депозитарних розписок. Акції (stock) – це цінні папери, що підтверджують право власника на частку в статутному капіталі акціонерного товариства. Депозитарні розписки (Depository receipt) – це цінні папери, що підтверджують право власності національного банку на акції іноземних компаній. Суб’єктом фондового ринку є фондова біржа – акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, є організаційно оформленим, постійно діючим ринком, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Біржа сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до законів, статуту і правил фондової біржі. Функції фондового ринку полягають у переміщенні капіталу в галузі з найвищою нормою прибутку, а також виконанні посередницької ролі у процесі збирання коштів у їхніх власників – внутрішніх та іноземних інвесторів (юридичні особи або громадяни, що купують цінні папери від свого імені і за свій рахунок) та ефективному їх розміщенні як у державному, так і приватному секторах

Тенденції

а) глобалізація (інтернаціоналізація), зокрема створення зони євро;

б) інституціоналізація, посилення ролі інституційних інвесторів у корпоративному управлінні;

в) технологізація (комп'ютеризація), згортання традиційної торгівлі і створення нових електронних торгових систем; торгівля безпосередньо через мережу Інтернет;

г) скорочення кількості фондових бірж (у багатьох країнах торгівля зосереджується на одній біржі);

г) дематеріалізація, електронний обіг цінних паперів;

д) особливий захист дрібних інвесторів, зокрема прав меншості акціонерів;

е) випереджаючий ріст ринку акцій; є) злиття та поглинання компаній.

61. Довгострокові боргові цінні папери на міжнародному фондовому ринку.

Облігації — багатоваріантні довгострокові боргові цінні папери з фіксованим доходом, що знаходяться у відкритому продажу та випускаються з різним номіналом низкою інститутів-позичальників — від держави до приватних інвесторів. За строками погашення: • строкові випуски (мають єдиний для всіх строк погашення); • серійні випуски (випускаються із серією різних строків погашення); За відкликанням: • відклична; • безвідклична; За забезпеченням: • старші облігації (забезпечені приорітетним правом вимог на визначене майно емітенту): — облігації із заставою майна; — облігації з фінансовою заставою; — сертифікати під закупівлю устаткування; — облігації з комбінованою заставою; • молодші облігації (забезпечені тільки обіцянкою повернення боргу емітентом): — незабезпечені облігації; — другорядні або субординовані облігації; — прибуткові облігації; За категоріями позичальників: • казначейські; • федеральних агенцій; • муніципальні: — генеральні (забезпечені податковими надходженнями відповідного органу влади); — прибуткові (забезпечені надходженнями від конкретного комерційного проекту); • корпоративні; • інституціональні (випускаються некомерційними організаціями: церквами, школами, лікарнями тощо). До базових характеристик облігацій відносяться: ставка купона або ставка оголошеного процента, можливість дострокового погашення, номінальна або викупна вартість, дата погашення. Рейтинг облігацій — поточна оцінка кредитоспроможності боржника щодо кожної конкретної облігації. Облігації з фіксованою ставкою— це довгострокові боргові цінні папери з фіксованими купонними виплатами у вигляді визначеного процента від номінальної вартості. Такі облігації звичайно погашають за номінальною вартістю, хоча можливі премії та дисконти. Облігації з плаваючою ставкою — це довгострокові боргові цінні папери, купони за якими встановлюються на рівні визначеної ставки грошового ринку плюс (мінус) маржа.

61. Іноземні облігації та єврооблігації . Порівняльна характеристика

Ринок міжнародних облігацій – це облігації, що розміщуються на закордонних ринках і продаються у валюті країни – позикодавця. Міжнародні облігації поділяються на іноземні та єврооблігації (євробонди).    Іноземні облігації – це цінні папери, які випущені й розміщені емітентом у будь-якій іноземній країні у валюті розміщення позики. Інакше валюта позики для позичальників є іноземною, а для інвесторів національною. Як правило іноземні облігації випускаються на тривалий термін (20 – 30 років). Їх емісія та розміщення здійснюється андерайтенговими синдикатами, які проводять роботу з потенційними інвесторами і беруть на себе зобов’язання щодо розміщення випуску облігацій. Доступ до ринку міжнародних облігацій ускладнений для позичальників, які не мають достатньо високого кредитного рейтингу.    У випадку, коли позичальником на міжнародному ринку виступає та чи інша країна, її кредитний рейтинг встановлюється міжнародним рейтинговим агентствами на основі рейтингів економічного, політичного ризику та ризику переказу. Відповідно до кредитного рейтингу і рекомендацій андерайтера встановлюють процентні ставки за борговими зобов’язаннями країни – емітента.      Вагомим джерелом залучення фінансових ресурсів державами та корпоряціями слугує ринок європозик, тобто випуск облігацій у євровалюті. Європозика характеризується такими особливостями: розміщується одночасно на фінансових ринках ряду країн на відміну від традиційних іноземних облігаційних позик, які випускаються на одному ринку країни-кредитора; емісія єврооблігацій не підлягає під національні правила регламентації операцій з цінними паперами країни, валюта якої є валютою позики. Основна різниця між двома видами облігацій (іноземними та єврооблігаціями) полягає у тому, що перші продаються на певній біржі, тоді як другі не обов’язково котируються на біржі (позабіржовий обіг).    Єврооблігації – це міжнародні цінні папери на пред’явника, пойменовані у валюті, відмінній від тієї за яку вони продаються. Вони випускаються емітентом (позичальники) з метою отримання довготермінових позик на євроринку. На відміну від іноземних облігацій, які розміщуються на ринку однієї країни, єврооблігації розміщуються на ринках кількох держав. Валюта єврооблігації для кредиторів є іноземною, за винятком банків США. Єврооблігації, як інструмент боргового зобов’язання, випускаються без забезпечення, але для них необхідна певна гарантія. Гарантування і розміщення єврооблігацій здійснюється звичайно міжнародними андеррайтинговими синдикатами. Строк випуску єврооблігацій здебільшого становить 10-15 років.    Єврооблігації випускають від імені агентів урядів міжнародних фінансових інститутів, ТНБ ТНК, що мають високий кредитний рейтинг, залежно від якого здійснюється рейтингова оцінка облігацій.

61. Особливості функціонування ринку іноз облігацій.

Іноземні облігації — це боргові цінні папери, випущені нерезидентом у національному фінансовому центрі і деноміновані в національній або іноземній валюті. Це відносно довгостроковий борговий інструмент із терміном погашення 20—30 років. Емісія іноземних облігацій регламентується законодавством з цінних паперів країни-емітента, але на практиці їх обіг значною мірою відповідає принципам євроринків.

Іноземні облігації є переважно інструментом з фіксованим доходом, а процентні ставки за ним, як правило, визначаються рівнем процентних ставок, що склався на місцевому національному ринку довгострокових позичкових капіталів. Іншим фактором, що впливає на процентні ставки за іноземними облігаціями, є міжнародна кредитоспроможність того чи іншого позичальника. Рівень процентного доходу за іноземними облігаціями залежить також від стабільності валюти емісії. Загальне правило таке: чим стабільнішою є валюта випуску, тим нижчими є процентні ставки.

Класичні позики у формі вільного випуску облігацій на іноземному ринку цінних паперів основані на принципі єдності місця (Нью-Йорк, Лондон, інший фінансовий центр), валюти (зазвичай валюта кредитора) та біржового котирування.

Основними покупцями іноземних облігацій є місцеві інвестори, яким інвестування в такі інструменти надає можливість здійснити міжнародну диверсифікацію ризику неплатежу за облігаціями, незважаючи на коливання валютних курсів. Емітентів іноземні облігації приваблюють тим, що відкривають доступ до великих національних ринків позичкового капіталу. До того ж іноземні облігації мають ціну вищу, ніж єврооблігації. Втім, з появою ринку єврооблігацій роль ринку іноземних облігацій помітно знизилася, а темпи його розвитку істотно відстають від темпів розвитку ринку міжнародних облігацій.

У сучасних умовах емітентами іноземних облігацій залишилися тільки провідні країни. Залежно від країни емісії іноземних облігацій мають спеціальні назви: Yankee Bonds — в США, Samourai та Shibo-sai Bonds — в Японії, Bulldog Bonds — у Великобританії, Rembrandt Bonds — у Нідерландах, Matador Bonds — в Іспанії та Chocolate Bonds — у Швейцарії.

61. Особливості функціонування ринку єврооблігацій.

Єврооблігація — облігація, розміщена за межами як країни позичальника, так і країни, у валюті якої вказано номінал єврооблігації; єврооблігації розміщені одночасно на ринках кількох країн через міжнародні синдикати їхніх фінансових інститутів. Дохід за єврооблігацією сплачується один раз на рік, а погашення відбувається наприкінці терміну одночасним платежем або протягом певного терміну із фонду погашення.

Види: 1) із фіксованою ставкою: стандартні облігації; облігації, що конвертуються в акції; облігації з варантом чи сертифікатом на підписку; багатовалютні облігації. 2) з плаваючою ставкою: облігації мінімакс; облігації FLIP-FLOP; облігації з регулюючими ставками; облігації з фіксованою верхньою межею; облігації з валютним опціоном. 3) Інші види облігацій міжнародних ринків: облігації з нульовим купоном; облігації, гарантовані іпотекою.

Звичайно витрати за емісією єврооблігацій на міжнародному ринку значно нижчі за вартість випуску схожих за основними параметрами облігацій на національному ринку.

Особливості: єврооблігації розміщуються, як правило, одночасно на фінансових ринках кількох країн; єврооблігації купуються інвесторами різних країн на базі котирування їх національних бірж; емісія єврооблігацій меншою мірою підпадає під державне регулювання, не підпорядковується національним правилам проведення операцій з цінними паперами тієї країни, валюта якої є валютою позики; валюта єврооблігації не обов'язково має бути національною грошовою одиницею ні для емітента, ні для інвестора; єврооблігації, як правило, являють собою цінний папір на пред'явника з фіксованою відсотковою ставкою; гарантійне розміщення єврооблігацій здійснюється емісійним синдикатом; випуск та обіг єврооблігацій відбуваються згідно з правилами та стандартами, що встановилися на ринку; утримувачам єврооблігацій дохід сплачується у повному обсязі, без податку на відсотковий дохід, що стягується в країні емітента.

Переважна більшість єврооблігацій випускається: 1) великими корпораціями приватного сектору; 2) міжнародними організаціями; 3) державними органами.

61. Короткострокові боргові цінні папери на міжнародному ринку боргових цінних паперів.

Недостатність внутрішніх інвестиційних ресурсів зумовлює підвищення значення міжнародних ринків для залучення капіталу. Міжнародний ринок боргових цінних паперів — це частина ринку позичкових капіталів, де здійснюються емісія, купівля-продаж цінних паперів. Боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання. Теоретики традиційно розрізняють ринок короткострокових позичкових капіталів (грошовий ринок) та ринок середньо- і довгострокових капіталів (ринок капіталів).

Строки погашення короткострокових цінних паперів — звичайно до року, іноді — до 5 років. У деяких країнах (наприклад, у Великобританії) проценти за депозитними сертифікатами зі строками до 5 років звільнені від податків. Найбільший ринок короткострокових боргових цінних паперів — американський. Європейські ринки: єврокомерційних паперів (ЕСР), стерлінгових комерційних паперів, французьких комерційних паперів, датських комерційних паперів, швейцарських комерційних паперів. Звичайно тільки великі інститути ведуть операції з цими цінними паперами, тому що їх продають великими лотами.

Короткострокові (комерційні) цінні папери — це векселі зі скороченим строком погашення, що знаходяться у вільному обігу. Випускаються, як правило, з дисконтом до їхньої номінальної вартості. Номінал вищий, ніж у довгострокових паперів. Випускаються на пред'явника. До комерційних цінних паперів грошового ринку можна віднести казначейські векселі - це державні цінні папери, які випускаються для залучення коштів до бюджету країни та мають короткостроковий термін погашення.

Євроноти — це короткострокові боргові папери, які випускаються на строк 1, 3, 6 місяців через тендер та гарантуються інвестиційним банком чи групою банків, які викупають їх самі або продовжують позичальнику кредитну лінію.

Депозитні сертифікати (СД) — сертифікати, що випускаються комерційними банками чи позико-ощадними асоціаціями під термінові депозити.

61. Середньострокові боргові папери на міжнародному ринку боргових цінних паперів.

Недостатність внутрішніх інвестиційних ресурсів зумовлює підвищення значення міжнародних ринків для залучення капіталу. Міжнародний ринок боргових цінних паперів — це частина ринку позичкових капіталів, де здійснюються емісія, купівля-продаж цінних паперів. Боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання. Теоретики традиційно розрізняють ринок короткострокових позичкових капіталів (грошовий ринок) та ринок середньо- і довгострокових капіталів (ринок капіталів).

Середньострокові боргові папери є гібридними інструментами з елементами комерційних паперів, євронот, євробондів. Випускаються невеликими деномінаціями через дилерів або тендер. Котуються більше на базі процента від номінальної вартості, ніж прибутковості. Можуть бути як з фіксованими, так і з плаваючими ставками, зі строками погашення від 1 до 5 років,, іноді — до 10 років. Зазвичай середньострокові боргові інструменти випускаються через дилерів або методом тендеру. Можуть мати фіксовану, або плаваючу ставку. Термін розрахунку за угодами із даним видом інструментів на вторинному ринку складає 7 діб.

Середньострокові ноти — це боргові цінні папери, випущені на ринок зі скидкою від заявленої вартості та гарантовані банками. Вони забезпечують позичальнику більшу ліквідність, надають гарантії середньострокового фінансування, створюють можливість отримання резервних кредитів. Ноти використовуються невеликими фірмами як замінник банківських позик і для зменшення ризику гарантуються банківським синдикатом, який має викупити їх у разі кризи ліквідності.

Існують дві основні програми випуску середньострокових боргових паперів::

• COLTS — різновид середньо- та довгострокових облігацій з нульовим купоном на базі казначейських паперів, що випускаються на регулярній основі;

• MTTN — мультитраншеві середньострокові євроноти, уперше введені компанією Merrill Lynch.

61. Міжнародний ринок титулів власності та його сучасні тенденції.

Титули власності - це інструменти, які підтверджують участь інвестора в капіталі компанії. Міжнародний ринок титулів власності поділяється на ринок акцій, на який припадає близько 80 % усіх нових міжнародних розміщень титулів власності, та ринок депозитарних розписок, на який припадає близько 20 %.

Акція - пайовий цінний папір без установленого строку обігу, що закріплює права її власника на отримання певної долі прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні ним, а також на відповідну частину майна в разі ліквідації цього товариства. Акції можуть бути іменними і на пред'явника. Номінальна вартість акції встановлюється під час формування акціонерного товариства і фіксується на її лицьовій стороні. Номінальна вартість акції не є відображенням величини реальних активів корпорації і останнім часом, як правило, не вказується. Акції без номінальної вартості випускаються за ціною, привабливою для інвесторів. Балансова вартість акції обчислюється як частка від ділення чистої вартості активів акціонерного товариства на кількість випущених і розповсюджених акцій. Курсова (ринкова) вартість акцій визначається співвідношенням попиту і пропозиції на них на ринку цінних паперів. Це - поточна вартість на фондовій біржі або в позабіржовому обігу. Відкриті акції— акції, що знаходяться у вільному обігу. Закриті акції— акції, що знаходяться в обмеженому обігу або ж взагалі без обігу. Іменна акція — акція, в якій вказано ім'я її власника. Преференційна акція — свідоцтво пайової участі в капіталі корпорації, що дає право першочергового отримання активів компанії, але забезпечує менший контроль за управлінням корпорації. Проста акція — свідоцтво на володіння долею капіталу корпорації, що дає власнику право голосу під час отримання долі прибутку. Ринок євроакцій — це ринок акцій, що продаються за межами країни, в якій знаходиться компанія, яка їх випустила. Головні чинники інтернаціоналізації ринку акцій: ■ інтернаціоналізація корпоративної власності; ■ розширення компаніями-нерезидентами свого володіння акціями шляхом реєстрації своїх акцій на ринках інших країн. ■ іноземними акціями компанія-нерезидент може скористатися для оплати праці місцевих менеджерів, службовців; володіння ними допо магає створити позитивний образ компанії в очах місцевих споживачів та постачальників інвестиційного капіталу; ■ зменшення фінансового ризику шляхом диверсифікації своїх портфелів акцій у різних країнах.

Структура капіталізації міжнародного ринку акцій характеризується такими даними: на всі розвинуті ринки припадає 91 %, у тому числі на США - 50,5, Японію - 8,3, а на ринки, що розвиваються, - 9 %.

Депозитарна розписка – документ, який дозволяє купівлю-продаж акцій на міжнародних ринках. Основними видами депозитарних розписок є Американські депозитарні розписки (АДР), Європейські депозитарні розписки (ЄДР) та Глобальні депозитарні розписки (ГДР).

61. Ведучі ринки акцій та особливості їх функціон.

Акція - пайовий цінний папір без установленого строку обігу, що закріплює права її власника на отримання певної долі прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні ним, а також на відповідну частину майна в разі ліквідації цього товариства.

Однією з найважливіших класифікацій ринків цінних паперів є їх поділ на розвинені ринки та ринки, що формуються. В основі класифікації Міжнародної фінансової корпорації (International Finance Corporation), що входить до групи Світового банку, лежить критерій рівня розвитку ринку акцій. Так, до групи ринків, що формуються, потрапило 77 країн світу, а до групи розвинених ринків — 24.

Частка семи провідних розвинених країн на світовому ринку цінних паперів майже вдвічі перевищує їх частку у світовому ВВП. Висока частка розвинених країн у сукупному світовому фондовому ринку призводить до того, що світові пропорції повністю визначаються пропорціями фондового ринку розвинених країн за впевненого домінування США. Посилення взаємозалежності національних фондових ринків сьогодні проявляється у синхронному підвищенні чи падінні курсів цінних паперів на нац ринках капіталів різних країн.

За нинішніх умов американський ринок капіталів значною мірою визначає кон'юнктуру світового ринку капіталів. Динаміка котирувань цінних паперів на американському ринку значно впливає на курси цінних паперів на інших ринках, а рівень капіталізації американського ринку впевнено перевищує ринок будь-якої іншої країни . В цілому на п'ять країн (США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція) — приблизно 75 %.

Особливості сучасного розвитку міжн ринку акцій:

• постійне зростання випусків міжнародних акцій, що пояснюється як приватизацією компаній державного сектора в розвинутих країнах і країнах, що розвиваються, так і розвитком процесу злиттів і поглинань у розвинутих країнах. Протягом 1983—1999 р. приватизація, здійснювана через емісію акцій, сприяла майже 11-разовому зростанню загальної капіталізації світових фондових ринків — з 3,4 трлн дол. до 35,0 трлн дол. США;

• міжкраїнний рух корпоративного акціонерного капіталу відбувається переважно через механізм депозитарних розписок, а не у формі іноземних акцій чи євроакцій;

• переважання прямої купівлі цінних паперів на зовнішніх фондових ринках над інвестуванням у іноземні акції на власному національному ринку;

• інтеграція боргового та акціонерного сегментів міжнародного ринку цінних паперів: з появою єврооблігацій, які конвертуються в акції, зростає взаємозв'язок ринків єврооблігацій і міжнародних акцій;

• посилення інтеграції найбільших національних ринків акцій, яке виявляється у взаємодії та консолідації їхніх торговельних і розрахунково-клірингових систем і, як наслідок, зростанні між країн них потоків капіталу.

Міжнар ринок акцій має тенденцію концентруватися на зрілих фондових ринках двох регіонів — Європи (головним чином у Великій Британії та, меншою мірою, у Німеччині) та США. У Європі зосереджені випуск і торгівля іноземними акціями, у США — емісія та обіг депозитарних розписок.

61. Порівняння міжнародного ринку титулів власності та міжнародного ринку боргових цінних паперів.

Міжнародний ринок боргових цінних паперів — це частина ринку позичкових капіталів, де здійснюються емісія, купівля-продаж цінних паперів. Боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання. Теоретики традиційно розрізняють ринок короткострокових позичкових капіталів (грошовий ринок) та ринок середньо- і довгострокових капіталів (ринок капіталів).

Титули власності - це інструменти, які підтверджують участь інвестора в капіталі компанії. Міжнародний ринок титулів власності поділяється на ринок акцій, на який припадає близько 80 % усіх нових міжнародних розміщень титулів власності, та ринок депозитарних розписок, на який припадає близько 20 %.

Міжн ринок боргових ЦП охоплює ринок міжнародних облігацій і ринок середньострокових нот, а також цінні папери грошового ринку. Інструменти ринку позичкових капіталів засвідчують боргові відносини між позичальником і кредитором. Міжн ринок титулів вл-ті представлений міжн акціями та іншими правами власності, що є похідними від акцій інструментами, зокрема такими, як депозитні розписки. Інструменти цього ринку засвідчують відносини власності і підтверджують права на співволодіння корпорації-емітента. Одною з визначальних рис нинішнього світового фін ринку – інтенсивний розвиток міжн ринку акцій, але сукупний обсяг міжн ринку акцій залишається значно меншим за розмір міжн ринку облігацій. Міжн ринок акцій складається з трьох сегментів – іноземних акцій, євроакцій та депозитарних розписок. Відмінності між цими інструментами пов’язані з наявністю різних механізмів розміщення і торгівлі акціями. Іноземні акції випускаються корпорацією-нерезидентом на фонди ринок іншої країни. Євроакції пропонуються для продажу одночасно на кількох нац фондових ринках. Депозитарні розписки випускаються на національних фондових ринках як субститути акцій іноземних компаній, що перебувають у трастовому управлінні банку-депозитарію.

Міжн ринок облігацій у широкому сенсі охоплює такі види боргових інструментів, як іноземні облігації', єврооблігації, глобальні облігації та програми середньострокових нот. Відмінності між цими ЦП стосуються сфери і методів розміщення, режиму оподаткування, кола потенційних інвесторів. Особливе місце серед міжнародних облігацій належить програмам середньострокових нот.

Це інструмент фінансування, який передбачає багаторазову емісію боргових зобов'язань (нот) на євроринку або на ринку іноземної держави в рамках заздалегідь визначеної програми випуску цінних паперів. Програми боргового фінансування на основі випуску середньострокових євронот є одним з найгнучкіших інструментів фінансування на міжн ринках позичкового капіталу.

61. Ринки акцій країн третього світу та особливості їх функціонування.

Саме з цією групою країн пов'язані найбільш суттєві зміни на світовому фондовому ринку в 1980—1990-ті роки. Майже за шість—сім років фондові ринки деяких держав, що розвиваються, Латинської Америки та Азії досягли рівня розвитку фондових ринків деяких країн Європи.

1) ринки деяких країн цієї групи (Бразилія, Китай, Корея, Мексика, Малайзія, Тайвань) за масштабами перевищують ринки розвинених країн, водночас у групу входять країни з ринком невеликого розміру (Угорщина, Чехія, а тим більше Маврикій та Кіпр);

2) у групі є ринки як з високим (Греція, Польща), так і з низьким (Нігерія, Пакистан) ступенями прозорості;

3) деякі ринки функціонують протягом більш ніж 100 років (Індія, ринки країн Латинської Америки), інші — трохи більше 10 років (країни Сх та Центр Європи, країни СНД).

Єдине, що зближує країни групи ринків, що формуються, — високе значення волатильності фондових ринків та їх залежність від зовнішніх фінансових ресурсів. Чим більш зрілими є ринки, що формуються, тим вони стійкіші і тим менший рівень ринкового ризику вони відчувають у довгостроковій перспективі. Відповідно, меншим є і спад на таких ринках у період значних скорочень попиту міжн інвесторів на цінні папери, що на них обертаються.

Незважаючи на підвищення рівня капіталізації та кількості національних лістингових компаній, левова частка ринку, як правило, припадає на незначну кількість компаній. Так, на азіатських ринках, де ступінь концентрації є найменшим, на 10 найбільших компаній у 1997 р. припадало в середньому 40 % загальної капіталізації ринку. У країнах Лат. Америки частка 10 найбільших компаній у капіталізації ринку в той самий період становила близько 50 %. Зростання капіталізації ринку в країнах Африки також пов'язане з підвищенням вартості акцій обмеженого кола провідних компаній.

У групі фондових ринків, що формуються, у довгостроковому періоді можна виділити:

• ринки, що втрачають власну ринкову нішу (частку в сукупному обсязі інвестиційних ресурсів, що залучаються) відносно інших ринків (Тайвань, Південна Корея, а в останні роки і Малайзія); • ринки, що поступ збільшують ринкову нішу (Бразилія, Індія);

• ринки, котрі швидко збільшують свою ринкову нішу (Індонезія, Китай, Туреччина, Мексика).

Серед найновіших ринків, що формуються, в 1995—2000 pp. утворилася група країн, які характеризуються високим значенням ринкового ризику (Індонезія, Таїланд, Малайзія, певною мірою країни СНД, Туреччина, Філіппіни).

61. Капіталізація ринку акцій. Параметри, що відрізняють національні ринки акцій між собою.

Масштаби акціонерного капіталу в тій чи іншій країні х-ться насамперед показниками капіталізації, її частки у ВВП, обсягом торгівлі акціями, кількістю акцій, що мають регулярне котирування (лістинг).

Капіталізація ринку — це сукупна курсова вартість усіх емітованих акцій компаній, що мають регулярне котирування. Цей показник відображає ринкову вартість усіх компаній, що входять до лістингу фондових бірж (ринкова вартість компанії визначається як добуток курсо-вої вартості акції на к-сть її акцій, що перебувають в обігу).

Фактори збільшення рівня капіталізації:1) зростання курсової вартості акцій; 2) збільшення заг к-сті компаній, що випускають акції для продажу шир колу інвесторів.

Фактор збільшення кількості компаній, які випускають акції, має суттєве значення тільки на ринках, що формуються. На розвинених ринках кількість компаній, цінні папери яких входять до лістингу на організованому ринку, являє собою досить стабільний показник.

Найвищий показник капіталізації має ринок акцій США, друге місце припадає на ринок Японії, а три найбільші ринки світу (США, Японії та ВБ) мають спільний показник капіталізації, що становить 77 % світового ринку акцій. Капіталізація ринку США, наприклад, у 10 разів перевищує цей же показник ринку Німеччини, а капіталізація ринку Японії більш, ніж у 30 разів більша, ніж для ринку Італії. Якщо ж порівняти показник капіталізації ринку з розміром валового внутрішнього продукту (ВВП), то Японія і ВБ мають найвищі показники капіталізації ринку, які сягають понад 100 % від ВВП. Щодо США, то цей показник стан 42 % від ВВП, що досить близько до аналог показників Кана-ди, Австралії та Швейцарії. На ринках Італії, Німеч і Франц показники капіталізації ринків щодо ВВП найнижчі.

Однак рівень капіталізації щодо ВВП країни часто не стільки говорить про розвинутість чи відсталість нац ринку акцій, скільки характеризує підхід компаній цієї країни до мобілізації ресурсів на фін ринку. Саме компанії Італії, Нім і Франції традиційно надають перевагу не випуску акцій, а залученню банківських кредитів. Отже, випуск акцій, як гол джерело мобілізації коштів на фін ринку, властивий не всім розвинутим країнам.

В той же час показник частки капіталізації у ВВП часто використовується для порівн х-ки ступеня розвиненості акціонерного капіталу в економіці тієї чи іншої країни.

61. Депозитарні розписки на міжн ринку титулів вл-сті.

Депозитарна розписка (depositary receipt) — це сертифікат, який випускають депозитарні банки США або Західної Європи. Він засвідчує володіння іноз цінними паперами, які, своєю чергою, емітовані на внутр ринку відповідної країни у вигляді простих акцій, тобто іноз інвестор дістає можливість стати власни-ком акцій будь-якої країни, отримавши розписки на них.

Переваги для інвесторів: депозитарні розписки є зручною формою здійснення інвестицій в акції іноземних компаній; депозитарні розписки спрощують здійснення операцій і розрахунків за акціями іноземних компаній. Рівень витрат, пов’язаний з торг операціями та зберіганням, нижчий, ніж у разі прямої купівлі акцій на іноз ринках; установчими документами багатьох амер банків та пенс фондів передбачена заборона придбання іноз цінних папе-рів. Виплати дивідендів за базовими акціями конвертую-ться у долари банком-депозитарієм. Ця властивість депозитарних розписок практично позбавляє інвесторів проблем, пов’язаних з валютним обміном; інвестиції у депоз. розписки зазвичай знижують ризик і збільшують дохідність; власнику депозитарних розписок не потрібна реєстрація в іноз реєстратора, бо всі операції з перереєстрації здійснює банк-зберігач, який виступає номінальним утримувачем акцій, на які було випущено депозитарні розписки; власник депозитарних розписок може укладати угоди купівлі-продажу за межами країни емітента, що звільняє їх від сплати місцевих податків; депозитарій допомагає інвесторові підготувати й надіслати в податкові органи країни компанії-емітента необхідну документацію для запобігання подвійному оподаткуванню; у випадках, коли інвестор володіє правом голосу, він прий має участь у зборах акціонерів, перебуваючи у своїй країні.

Класифік: 1. залежно від місця випуску та обігу: Глобальні ДР, Нац ДР; 2. Зал від участі емітента ЦП, на які випускаються ДР: Неспонсоровані ДР–випускають без участі емітента ЦП за рішенням одного чи групи депозитаріїв. Спонсоровані ДР– ДР, які випускає депозитарій, призначений емітентом ЦП; 3. Зал від того, на якому ринку відбулося придбання ЦП депозит установою, ДР первинного ринку, ДР вторинного ринку– ДР. 4. Залежно від рівня депозитарн програми: ДР першого рівня (на позабірж ринку), другого рівня (на біржовому, і позабіржовому ринках), ДЗ третього рівня (жорстке державне регулювання,. приватного розміщення (незначна кількість регуляторних вимог).

81. Характеристика інвестиційних ринкових механізмів.

Суч інвестиційні механізми надзвичайно складні і різнома-нітні; в їх структурі виділ. 2 види компонентів: базові (вла-сне інвестування) та додаткові (д-сть з управління інв-ми).

Базові – компоненти механізму інвестування: 1) самоінвестування (один суб'єкт - громадянин, підприємство або організація - мобілізує внутрішні (якщо юридична особа, то прибуток, амортизаційні відрахування тощо, а якщо фізична особа, то заощадження) інвестиційні ресурси і самостійно їх розміщує), 2) інвестиційна кооперація (передбачає мобілізацію членами кооперативу інвестиційних ресурсів з метою подальшого розподілу загального фонду виключно серед тих, хто брав участь у його формуванні) 3) інвестиційне посередництво (представлене перш за все банківським кредитуванням, бюджетним субсидуванням, емісією ЦП).

Інвестиційні посередники: 1. Інституційні: кредитні організації, фондові біржі та організації, що формують і виконують державний бюджет (податкові органи і казначейство); юр особи, що активно інвестують власні кошти та кошти клієнтів в акції та інші фінансові активи на професійній основі. 2.Поліінституційні: виникли у процесі взаємодії банківських, фондових, бюджетних та інших інституціональних посередників, припускають спільну участь інституційних утворень у рамках асоціацій, консорціумів, спілок та ФПГ. 3. Неінституційні: представлені численними спеціалістами, які здійснюють операції з інвестування без утворення юридичної особи.

Додаткові – компоненти діяльності з управління інвестиціями: матеріальне стимулювання і відповідальність, страхування, заставні операції, трастові операції, факторинг, лізинг, податковий метод.

Інші складові інвестиц. ринк. механізму – установчі та поточні інвестиції (залежно від частоти надходження коштів), по-друге, коротко-, середньо-і довгострокове інвестування (залежно від терміновості вкладень), по-третє, внутрішнє, зовнішнє і акціонерне інвестування (залежно від правового статусу інвестора), по-четверте, фінансові, матеріальні та нематеріальні інвестиції (в залежності від об'єкта і форми інвестування) і, по-п'яте, реінвестування, «нетто-інвестування» (вкладення з метою розширення основних засобів ), лізинг і «податковий метод» (залежно від ролі в процесі відтворення).

81. Міжнародний кредит : джерела, принципи, функції.

Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов’язаний із наданням у тимчасове користування грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим на умовах платності, строковості, повернення.

Джерела: 1)тимчасово вивільнена у підприємств у процесі кругообігу частина капіталу в грошовій формі; 2)грошові накопичення держави, мобілізовані банком; 3)грошові заощадження індивідуального сектору, мобілізовані банком.

Принципи: 1повернення — необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником. Якщо отримані кошти не повертаються, то має місце фінансування; 2строковість — необхідність його повернення не в будь-який прийнятний для позичальника час, а в чітко визначений строк, зафіксований у кредитній угоді; 3платність — необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, а й проплати права їх використання; 4забезпеченість — передбачає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора у разі порушення позичальником узятих на себе зобов’язань і відображається у таких формах кредитування, як позики під заставу чи під фінансові гарантії; 5цільовий характер — притаманний більшості кредитів і відображає необхідність цільового використання коштів, які отримані від кредитора; 6диференційований характер — визначає диференційований підхід з боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників залежно від інтересів як банку, так і країни, в якій розташований банк-кредитор.

Функції: 1перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного в-ва; 2економію затрат обігу у сфері міжнар. розрахунків; 3прискорення концентрації і централізації кап-лу; 4обслуговування міжнар. товарообігу; 5прискорення НТП.

81. Міжнародний кредит та його форми

Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов’язаний із наданням у тимчасове користування грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим на умовах платності, строковості, повернення.

Форми МК можна класифікувати за кількома головними ознаками, що характеризують окремі сторони кредитних відносин: за формою кредитування: товарні, валютні; за цільовим призначенням: зв’язані кредити — надаються на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угоді; комерційні — для закупівлі певних видів товарів і послуг; інвестиційні — для будівництва конкретних об’єктів, погашення заборгованості, придбання ЦП; незв’язані, або фінансові, кредити —не мають цільового призначення і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі; за загальними джерелами: внутрішні — надаються національними суб’єктами для здійснення зовнішньоекономічної діяльності іншим національним суб’єктам; іноземні (зовнішні) — надаються іноземними кредиторами національним позичальникам; змішані — кредити як внутрішнього, так і зовнішнього походження; за кредиторами: приватні, урядові (державні), кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій, змішані кредити; за формою забезпечення: забезпечені, незабезпечені; за терміном кредиту: коротко-, середньо-, довго строк.; за валютою позики: у валюті країни-позичальника; у валюті країни-кредитора; у валюті третьої країни; за технікою надання: готівкові кредити, коли кошти зараховуються на рахунок боржника в його розпорядження; акцептні кредити — надаються у формі акцепту тратти (пе-реказного векселя) імпортером, переважно банком, що полегшує облік тратти в банку; облігаційні позики — широко використовуються при залученні коштів на довгостроковій основі; синдиковані і консорціальні кредити — дають змогу позичаль-никові мобілізувати особливо великі суми на довгий строк, тому що кредитором виступає не один банк, а кілька — «синдикат» чи кілька десятків банків — «консорціумів»

81. Валютно-фінансові та платіжні умови міжнародного кредиту

В угоді про надання міжнародного кредиту визначаються його валютно-фінансові й платіжні умови:

Валюта кредиту і платежу — одна з найважливіших умов міжнародного кредиту, бо від її вибору залежить подальший фінансовий стан кредитора. На вибір валюти впливають: стабіль-ність валюти; рівень процентної ставки; практика міжнародних розрахунків; ступінь інфляції; динаміка курсу валют. До валюти міжнародних кредитів належать: національні грошові одиниці; євровалюта; міжнародні розрахункові валютні одиниці. Коли валюта платежу не збігається з валютою кредиту, то це так звані м’які позики.

Сума (ліміт) кредиту — частина позичкового капіталу, який надається в товарній чи грошовій формі позичальникові. Сума банківського кредиту ще має назву кредитна лінія.

Міжнародний кредит надається у вигляді однієї частки чи кі-лькох часток (траншів), які можуть різнитися умовами.

Строк міжнародного кредиту — це також одна із важливих умов міжнародного кредиту. До факторів, що впливають на строк міжнародного кредиту, відносять: цільове призначення; співвідношення попиту та пропозиції аналогічних кредитів; розмір контракту; національне законодавство; традиційна практика кредитування; міждержавні угоди. Для визначення ефективності кредиту розрізняють повний і середній строк.

Вартість. Елементи вартості МК: проценти, суми кредиту, витрати на оформлення, банківська комісія, завищення ціни товарів за фірмовими кредитами, примусові депозити в установленому розмірі від позики…

Забезпеченість — може бути фінансово-товарне та юридичне.

Захист від кредитних, валютних, регіональних та інших ризиків. Ця умова міжнародного кредиту передбачає, що при ви-значенні валютно-фінансових умов міжнародного кредиту креди-тор ураховує: кредитоспроможність ; платоспроможність.

81. Міжнародний ринок банківських кредитів.

Міжнародний ринок банківських кредитів — це сфера рин-кових відносин, де здійснюється рух позичкового капіталу між країнами на умовах повернення та платності, формується попит та пропозиція (виник у 50-ті рр XX ст.)

Основні сегменти: 1)традиційні коротко-, середньо- і довгострокові іноземні кредити, що характеризуються єдністю місця і валюти позики; 2) ринок середньо- і довгострокових єврокредитів (синдико-ваних кредитів, що виникли з 1968 р.) від 1 до 15 років та більше.

Основні оператори ринку: Світовий банк та його організаційні структури, держави, корпоративні позичальники, банки і фінансові інституції, фізичні особи.

Сучасна характеристика міжнародного ринку банківських кредитів:

• відбувається постійна зміна структури;

• спостерігається вдосконалення механізму діяльності ринку;

• на ринку переважають представники розвинених країн;

• тенденція до сек’юритизації — переважання на ринку пози-чкових капіталів емісії цінних паперів над банківськими креди-тами, оскільки останні є менш привабливими для представників промислово розвинених країн.

Стратегія надання позичкових коштів тій чи іншій країні, як з боку урядів, міжнародних організацій, так і з боку комерційних структур визначається політичними, економічними та гуманними чинниками.

81. Ризики при міжнародному кредитуванні та методи їх мінімізації.

Ризики операторів міжнародного ринку банківських кредитів: 1. кредитний ризик, або ризик неплатоспроможності позичаль-ника; 2. валютний ризик, пов’язаний з коливаннями вал курсу; 3. регіональний ризик (ризик, пов’язаний з діяльністю в пев-ному регіоні чи в одній країні); 4. органічний ризик, пов’язаний зі змінами ринкових умов і якості всього сектору фінансового ринку; 5. ризик зміни ціни товару після укладення контракту;

6. відмова імпортера від прийняття товару, особливо при інка-совій формі розрахунку; 7. помилки в документах чи оплаті товарів; 8. зловживання чи розкрадання валютних коштів; 9. коливання процентних ставок; 10. інфляція.

Методи мінімізації та перенесення ризиків:

• страхування МК;

• хеджування (від англ. hedge — огородити, захищати);

• вимога якісного і достатнього забезпечення виданих кредитів;

• оперативність при стягненні боргу — термінове вжиття за-ходів, щодо стягнення боргу в разі виникнення у позичальника фінансових проблем;

• надання кредитів синдикатом банків (дозволяє диверсифікувати ризик між його учасниками);

• використання гарантій (уряду чи першокласного банку);

• відбір кредитів та структурування;

• диверсифікація кредитних вкладень — розподіл наданих кредитів між різними суб’єктами різних країн у різній валюті;

• професійне оцінювання кредитоспроможності позичальника.

81. Факторинг.

Факторинг (factoring, від англ. factor — посередник) — різновид посередницької операції, що проводиться банками і спеціальними компаніями, являє собою купівлю грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасацію.

Інкасація боргових зобов’язань — банківська послуга з отриманням за дорученням клієнта коштів від боржника такого клієнта у рахунок погашення його боргу або акцепту за векселями, чеками, іншими розрахунковими і товарними документами.

Факторингова операція — комісійно-посередницька операція з передання клієнтом банку права на стягнення боргів.

Суб’єкти факторингових операцій:

• факторинговий відділ банку або факторингова кампанія (або фактор-фірма) — спеціалізована установа, яка скуповує рахунки-фактури у своїх клієнтів;

• клієнти — постачальники товару або виконавці робіт — промислові та торговельні фірми, що уклали угоду з банком чи факторинговою компанією;

• покупці товарів та послуг.

За видами здійснення операцій ф-ринг:

• конвенційний (широкий) факторинг — універсальна система фінансового обслуговування, яка включає бухгалтерський облік, розрахунки з постачальниками та покупцями, страхове кредиту-вання, представництво та ін.;

• конфіденційний (обмежений) факторинг — обмежується ви-конанням тільки деяких операцій: сплата боргів, передання права на отримання грошей та ін.

Факторингова компанія дозволяє скоротити управлінські ви-трати, підвищити ефективність комерційної роботи, а також поряд з бухгалтерським обслуговуванням фактор-фірми здійснює кредитний контроль за угодами клієнта, проводить загальний аналіз госп діяльності фірми.

81. Форфейтинг.

Форфетинг  — купівля середньострокових векселів, інших боргових і платіжних документів, що виникли з товарних поставок, спеціальним кредитним інститутом (форфете-ром) за готівковий розрахунок без права регресу на експо-ртера при наданні останнім достатнього забезпечення.

Форфетингова операція — купівля експортних вимог форфейтером (банком або спеціалізованою фінансовою компанією) з виключенням права регресу на експортера (форфетиста) у випадку несплати.

Форфетинг застосовується у фінансових операціях — з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов’язань, в експортних операціях для сприяння надходженню готівки експортеру, який надав кредит зарубіжному покупцеві.

Форфетер надає фінансове забезпечення для покупців, які пе-ребувають за кордоном, і негайно розраховується з експортером без права обороту. Імпортер повинен надати простий вексель з гарантією банку. Експортер продає його форфетинговому банку зі знижкою, яка найчастіше базується на домінуючій на даний момент процентній ставці. Форфейтер бере на себе всі політ та комерц ризики.

Форфетування доповнює традиційні методи кредитування зо-внішньої торгівлі і державне страхування експортних кредитів, оскільки включає додаткові ризики. Тому форфетер надає перевагу боржникам з країн з високим міжнародним рейтингом.

Форфетування використ. для кредитування експорту обладнання, сировини, товарів ши-рокого вжитку.

Форфетинговими інструментами є вексель та інші боргові та товарні документи, що виникають із товарних поставок.

На відміну від традиційного обліку векселі форфетування застосовуються:

• у разі поставки обладнання на великі суми (мінімальна сума — 250 тис. дол.);

• за умови надання тривалої відстрочки — платежу від 6 місяців до 5—7 років (понад традиційні 90—180 днів);

• якщо вексель містить гарантію чи аваль першокласного банку, які необхідні для переобліку векселів.

81. Міжнародний лізинг.

Лізинг – це довгострокова оренда майна з подальшим правом викупу, що володіє деякими податковими преференціями. Лізинг є великим джерелом капіталу, особливо для дрібних і середніх компаній, для яких він виступає дешевшим способом формування осн фондів.

Зміст лізингу: одна комерційна організація (лізингоодержувач) звертається до іншої комерційної організації (лізингодавцю) з проханням (заявою) придбати обране першою організацією майно у третьої комерційної організації (продавця, постачальника), обраної першою організацією, і передати таке майно першій організації у тимчасове володіння і користування.

Суб’єкти лізингової операції виступають сторони угоди, якими є: власник майна (лізингодавець), користувач майна (лізингоотримувач) — особа, яка отримує майно у тимчасове використання; продавець (постачальник, виробник) майна — особа, яка продає майно, що є об’єктом лізингу; інвестор — особа, що бере участь у фінансуванні лізингової угоди (у разі високої вартості угоди для фінансування проекту лі-зингодавцем залучаються банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та ін.).

Залежно від терміну корисного використання об'єкта лізингу та економічної сутності договору лізингу розрізняють:

1. Фінансовий лізинг (фінансова оренда). Термін договору лізингу можна порівняти з терміном корисного використання об'єкта лізингу.

2. Операційний (оперативний) лізинг. Термін договору лізингу істотно менше терміну корисного використання об'єкта лізингу. Зазвичай предметом лізингу є вже наявні в розпорядженні лізингодавця активи (може не бути третьої сторони – продавця).

За економічною природою лізинг схожий з кредитними відно-синами й інвестиціями. Такі принципи кредитних відносин, як строковість, поверненість, платність, притаманні і лізингу.

Функції міжн лізингу: фінансова, виробнича, ф-я збуту, інвестиційна

81. Синдикований кредит та та процес синдикації. Методи зниження ризиків при наданні синдик кредитів.

СК – кредит, що надається одному позичальнику кількома кредиторами (синдикатом кредиторів), зазвичай, у межах однієї кредитної угоди з розподілом часток кредиту між учасниками синдикату, внаслідок чого сума кредиту та ризики розподіляються між банками-учасниками. С.к застосовується в разі, якщо позичальник потребує великої суми кредиту, а один банк не може забезпечити його потреби необхідним обсягом ресурсів.

Основною метою С.к. є проектне фінансування, кредитування операцій з придбання активів, торгові кредити, лізингові операції, кре­дит­ні лінії, рефінансування заборгованості тощо. Найбільшого поширення С.к. набули у вигляді термінових позик, револьверних кредитів, а також трансферабельних і мультивалютних кредитів. Найбільші суми, як правило, залучають крупні підприємства з високим кредитним рейтингом.

 Залежно від кількості банків, які беруть участь у кредитуванні, С.к. може бути відкритим, коли залучаються кошти всіх бажаючих банків, або клубним, якщо до складу кредиторів входить обмежене коло банків. Пошук банків-учасників для С.к. здійснює банк-організатор (лід-менеджер). С.к. також поділяють на забезпечені та незабезпечені.

При організації С.к. позичальник будує відносини з одним банком-організатором кредиту. Банком-організатором, зазвичай, визначається один із найбільших кредиторів. За організацію синдикату банк-ор­га­ні­затор отримує комісійну винагороду.

 За умовами надання С.к. позичальник повертає кошти кожному кредиторові рівними частками. Таким чином, індивідуальний ризик кожного кредитора на основі солідарної відповідальності пов’язаний із загальним ризиком С.к.

Метод зниження ризиків - сек’юритизація — заміщення традиційних форм банківського кредиту випуском цінних паперів. Забезпеченням їхньої емісії служить «пакет» зобов’язань банківських клієнтів за отриманими ними аналогічними за характером кредитами. Це переважання на ринку позикових капіталів емісії цінних паперів над банківськими кредитами (інозем­ними і синдикованими єврокредитами), оскільки останні є менш привабливими для представників промислово-розвинених країн.