31. Європейський економічний та валютний союз. План «Делора» та «Маастрихтська Угода».

Створення Європейського валютного союзу розпочалося виконанням плану Комісії Європейських спільнот під керівництвом Жака Делора (червень 1989) щодо переходу до Валютного та економічного союзу країн-членів ЄС, основною метою якого є формування Європейської валютної системи. Рішення про перехід до валютного союзу відбиває політичне намагання країн ЄС зміцнити багатосторонні зв’язки для досягнення більшої еконо-мічної, фінансової та валютної стабільності. Цей перехід передбачалося провести в три етапи: І – 1 липня 1990 р. - 31 грудня 1993 р. II – 1 січня 1994 р. - 31 грудня 1998 р., III – 1 січня 1999 р. - 2002 рік. План Делора передбачав:

- Створення загального (інтегрованого) ринку

- Структурне вирівнювання відсталих зон та регіонів

- Координація екон, бюдж, митної політики для стримуван-ня інфляції, стабілізації цін і екон росту, обмеження дефіциту держ бюджету та вдосконалення методів його покриття.

- Заснування наднаціонального Європейського валютного інституту в складі керівників центральних банків і членів директорату для координації валютної політики.

- Єдина валютна політика, уведення фіксованих валютних курсів і колективної валюти — ЕКЮ.

- Створення до 2000 р. політичного союзу ЄС.

Європейський екон та вал союз — фінансово-економ. об’єднання, завданнями якого є формування єдиного внутрішнього ринку країн ЄС, координація основних напрямів їхньої внутрішньої та зовнішньої політики, скасування перешкод на шляху переміщення товарів, послуг і капіталів, введення єдиної валюти. Є новітнім етапом західноєвропейської екон інтеграції.

Маастрихтська угода (Maastricht Treaty, Договір про утворення ЄС 1992 р., чин з 1993) внесла відповідні корективи, тому критерії конвергенції, які обов'язкові до виконання державами-членами ЄВЕС або тими, які хочуть до нього приєднатися, називаються Маастрихтськими:

1. Стабільність цін: ставка інфляції не повинна перевищувати 1,5% ставки інфляції трьох країн з найнижчою інфляцією. 2. Загальна заборгованість держави: < 60% ВВП 3.Бюджетний дефіцит: < 3% ВВП Валютні коливання: 4.Участь в Європейському валютно-курсовому механізмі ІІ як мінімум два роки 5.Довгостроковість досягнутої конвергенції: довгострокові процентні ставки не можуть бути вищими ніж 2% поза проц ставками держав-членів з найнижчими показниками.

32. «Критерії конвергенції» для участі в Євро-зоні. Пакт стабільності й економічного росту.

Маастрихтська угода (Maastricht Treaty, Договір про утворення ЄС 1992 р., чин з 1993)внесла відповідні корективи, тому критерії конвергенції, які обов'язкові до виконання державами-членами ЄВЕС або тими, які хочуть до нього приєднатися, називаються Маастрихтськими:

1. Стабільність цін: ставка інфляції не повинна перевищу-вати 1,5% ставки інфляції трьох країн з найнижчою інфляцією. 2. Загальна заборгованість держави: < 60% ВВП 3.Бюджетний дефіцит: < 3% ВВП. Валютні коливання: 4.Участь в Європейському валютно-курсовому механізмі ІІ як мінімум два роки 5.Довгостроковість досягнутої конвергенції: довгострокові процентні ставки не можуть бути вищими ніж 2% поза процентними ставками держав-членів з найнижчими показниками.

Пакт про стабільність і зростання 1997 р. мав на меті гарантувати дотримання країнами, учасницями Економічного та монетарного союзу, «бюджетної дисципліни» після впровадження єдиної валюти. Практично Пакт складається з резолюції Європ Ради, ухваленої в Амстердамі 17 червня 1997 р, та двох постанов Ради міністрів від 7 липня 1997 р, які описують технічні деталі домовленостей щодо нагляду за бюджетом, координації економічних політик і штрафних санкцій у разі порушення бюджетної дисципліни. В резолюції Амстердамської Європейської Ради три сторони — держави-члени, Комісія та Рада міністрів взяли на себе обов'язки повною мірою виконувати домовленості щодо нагляду за бюджетом і дотримання бюджетної дисципліни. Пакт надав Раді міністрів право вдаватися до покарання країни-учасниці, що не доклала достатньо зусиль для дотримання передбачених меж бюджетного дефіциту (3 %). Спершу покарання передбачає безвідсотковий внесок на користь Спільноти; а якщо протягом 2 років країна не виправила становища, на неї може бути накладений штраф. Втім чітких правил щодо цих покарань немає, тож їх застосування залишається на розсуд Ради.