- •Відповіді по світовій літературі
- •1.Літературний процес xiXст. : етапи й головні тенденції
- •2. Поетичний світ Поля Верлена
- •3. Реалізм як літературно-мистецький напрям6 філософсько-світоглядна основа, художньо-стильові особливості, вершинні прояви.
- •4. Засади символісткої естетики в «Поетичному мистецтві» Поля Верлена
- •5. Національні та індивідуально-авторські прояви реалізму у світовій літературі XIX ст.
- •6. Суперечливість образу Раскольникова
- •7. Елементи реалізму в прозі Стендаля
- •8. Експерементльний характер поезії Артюра Рембо
- •9. Особливості і суспільство в зображені Стендаля
- •10. Поетика і стиль роману Оскара Вайльда «Портрет Доріана Грея»
- •11. Глибина психологізму Стендаля
- •12.Моральні й естетичні проблеми роману Оскара Вайльда «Портрет Доріана Грея»
- •13. Богатоаспектність зображення влади грошей над людиної в прозі Оноре де Бальзака
- •14. Шляхи розвитку європейської драматургії кінця XIX- початок XX ст..
- •15. Персонажі Оноре Дальзака у світовій галереї скнар
- •16. Особливості конфлікту та розвитку сценічної дії в драматургії Генріка Ібсена
- •17. Людина і суспільство в прозі Оноре Бальзака
- •18. Проблематика й художні особливості в п’єсі Бернарда Шоу «Пігмаліон».
- •19. Поняття про інтелектуально-аналітичну драму-дискусію.
- •20. Натуралізм та течії раннього модернізму в художній прозі другої половини XIX
- •21. Передумови та головні шляхи оновлення європейського театру.
- •22.Поліфонізм роману Федора Достоєвського «Злочин та кара».
- •23. Конфлікт краси й моралі в романі Оскара Вайльда «Портрет Доріана Грея».
- •24. Поняття про естетизм.
- •25. Психологічність і філософічність роману Федора Достоєвського «Злочин та кара».
- •26. Художня своєрідність поезії «Альбатрос» Шарля Бодлера.
- •27. Поняття про роман. Види роману.
- •28. Складність духовного світу людини в зображені Федора Достоєвського.
- •29. Майстерність відтворення «діалектики душі» в романах Льва Толстого.
- •30. Поняття натуралізму.
- •31. Утвердження християнських цінностей у ромні Федора Достоєвського «Злочин та кара».
- •32. Проблема кохання у французькому романі ст. На прикладі «Червоного та чорного» Стендаля.
- •33. «Діалектика душі» героїв прози Льва Толстого.
- •34. Образи головних героїв п’єси «Пігмаліон» Бернарда Шоу.
- •35. Пошук сенсу буття героями прози Льва Толстого.
- •36-37. Втілення в ліриці Волта Вітмена пафосу формування молодої американської нації, ідеї рівності та єдності всіх форм життя.
- •39. Нові художні напрями й течії у світовому письменстві на межі XIX-XX ст.
- •40. Причині духовної деградаціїголовнгого героя Оскара вайльда «Портрет Доріана Грея»
- •41.Особливості зображення людської душі та світу в поезії Поля Верна
- •42.Символізм як творчий метод: флософсько-естетичні засади, особливості національних модифікацій, чільні представники.
- •43. Суперечності характеру головного героя повісті Оноре де Бальзака «Гобсек»
- •44. Поняття про інтелектуальну прозу.
- •45. Образ ліричного героя поезії Вольта Вітмена
- •46. Історія написання та особливості побудови «Людської комедії» Оноре де Бальзака
- •47. Космізм зображення природного, соціального та духовного життя в поезії Вольта Вітмена.
- •48. Складність психології та духовного світу людини в романі Федора Достоєвського
- •50. Духовні пошуки особистості в європейській драмі на межі XIX-XX ст.
- •51. Соціально-психологічний роман.
- •52. Внутрішній світ ліричного героя поезії Шарля Бодлера
- •53. Мотив «влади золота» й особливості його втілення в «Людській комедії» Оноре де Бальзака
- •54. Поняття про роман-трагедію
- •55. Риси символізму в поетичній збірці Шарля Бодлера «Квіти зла»
- •56. Складність психології та духовного світу людини в романі Федора Достоєвського «Злочин та кара».
- •57. Протиставлення ідеалу й дійсності в поезіях «Квіти зла Шарля Бодлера.
- •58. Новаторство Достоєвського у зображенні «маленької людини.
- •59. Художня своєрідність поезії «голосівки» Артура Рембо
- •60. Прооблематика твору л.М.Толстого «Ання Кареніна»
- •61. Поняття про соціально-психологічний роман
- •62. Художні особливості поетичних творів Артюра Рембо
- •63. Поетична група «Парнас»
- •64. Поняття про роман-трагедія
- •66.Новаторство Чехова-драматурга
- •67.Особливості драматичного конфлікту та розвитку дії в п’єсі «Чайка» Чехова а.П.
- •68. Філософські, соціальні та морально-етичні ідеї твору.
- •69. Принципи натуралізму
- •70. Філософія декадансу
- •71. Поняття про вірші –«Пейзаж душі»
- •72. Поняття про символ
- •73. Поняття про роман-трагедію
- •74. Поняття про естетизм
- •75. Поняття про твір-епопею
- •76.Поняття про соціально-психологічний роман
- •Історія жанру
- •77. Поняття про нову драму та ібсенізм
- •78. «Нова драма», її різновиди
- •79. Поняття про психологізм у літературі.
- •80. Поняття про «діалектику душі».
- •81. Поняття про алітерацію
- •82. Поняття про асоціацію
- •83. Поняття про епос
- •84. Поняття про твір-епопею
- •85. Поняття про художню деталь
- •86. Поняття про мадернізм
- •87. Поняття про літературне угруповання.
- •88. Поняття про підтекст.
- •89. Поняття про відкритий фінал
- •90. Поняття про верлібр.
83. Поняття про епос
ЕПОС - (від греч. - слово, оповідання, розповідь) - термін, яка вживається в двох значеннях. 1) Один з трьох літературних пологів (поряд з лірикою і драмою), представлений такими жанрами, як епопея, роман, повість, оповідання, повісті, епічна поема, окремі види нарису, казка, переказ і т.п. Як і драма, епос відтворює дію (події, що відбуваються в житті персонажів), разворачивающееся в просторі й часі. Головна особливість епосу полягає організуючої ролі оповідання. Оповідання в епосі ведеться від особи, званого повествователем, який виступає своєрідним посередником між автором і читачем. 2) У специфічному розумінні вживається словосполучення "героїчний епос", тобто героїчне оповідання про минуле, подобу детальну картину народної життя і що, за визначенням Є.М. Мелетинского, "в гармонічному єдності якийсь епічний світ і героїв-богатирів".
84. Поняття про твір-епопею
Один з головних ознак роману-епопеї - це реалізм і повнота знань про описуваних у ньому події та історичних явища. Він, на відміну від звичайного класичного роману (наприклад, тургеневского типу), являє собою опис цілого історичного періоду і як би не має чіткого початку і кінця.
Масштаб оповідання такий, що герої роману-епопеї часто виконують лише допоміжну художню роль, і покликані краще і повніше показати ознаки свого часу.
Ну, і звичайно, ця літературна форма передбачає серйозний масштаб.
Цей гібридний жанр не отримав широкого поширення у світовій літературі, але тим не менш представляє вершину художньо-естетичної трактування світу і людини. Романом він називається тому, що там присутній воля особи, існує персонаж, який уособлює собою вершину людського духу. З іншого боку, епопея - це різновид епосу, в якому прямо виражені колективні, національно-історичні та державні ідеї часу. У тому жанрі, який називається романом-епопеєю, присутній "рівність" сил, які впливають на відбувається процес." ...
85. Поняття про художню деталь
Художня деталь- образотворча і виразна подробиця, особливість якого-або предмета, частини побуту, пейзажу, інтер'єру, портрети і т.п.несуча підвищену смислове навантаження, що характеризує не тільки весь предмет (характер, простір, час у творі), частиною якого вона є, але і багато в чому визначає ставлення читача до нього.
86. Поняття про мадернізм
Модерні́зм (фр. modernisme), у мистецтві загальний термін, що використовується для виниклих на початку 20 століття спроб порвати з художніми традиціями 19 століття; заснований на концепції домінування форми на противагу змісту. В образотворчому мистецтві прямими представниками є абстракціоністи; у літературі — письменники, що експериментують з альтернативними формами оповіді; у музиці — традиційне поняття ключа було замінене на атональність; в архітектурі — центральними концепціями виступають функціоналізм і відсутність декоративності...
Окремі напрями модерністської літератури сьогодні стали класикою. Серед найбільш визначних — імажинізм та футуризм, акмеїзм та експресіонізм, сюрреалізм та «театр абсурду», дадаїзм та «новий роман». Деякі з них охопили не тільки літературу, а й інші види мистецтва (експресіонізм, сюрреалізм, футуризм поширилися також на образотворче мистецтво, музику, театр), проникли в кіно й на телебачення.
Не існує одностайної думки щодо виникнення модернізму. Тривалий час вважалося, що зародився він у Франції в 70-х роках XIX століття, а проявами модернізму були імпресіонізм і символізм.
Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною, елітарною. Модернізм зовсім не покликаний бути мистецтвом для широких мас, а навпаки. Відомий іспанський філософ та мистецтвознавець Хосе Ортега-і-Гассет зазначає: «Модерністське мистецтво має маси проти себе, і воно завжди буде мати їх проти себе. Воно, по суті, чуже народові й більш того, воно вороже народові». Модернізм ставить собі за мету бути «мистецтвом для митців, а не для мас людей. Це буде мистецтво касти, а не демократичне мистецтво». Втім, принцип цей не є для модернізму абсолютним. Винятком з «антидемократичного» правила може слугувати теорія і творча практика унанімістів та експресіоністів
Модернізм затверджує примат форми над змістом. Іноді форма модерністського твору є самодостатньою та абсолютизованою (футуризм, «новий роман»), іноді — підкорена формі категорія змісту є також важливою (експресіонізм, екзистенціалізм). Один з теоретиків модернізму К. Фідлер проголошує: «В художньому творі форма повинна сама по собі утворювати матеріал, заради якого й існує художній твір. Ця форма, що водночас є і матеріалом, не повинна виражати нічого, окрім себе самої... Зміст художнього твору є ніщо інше, як саме формоутворення».
Література модернізму є рішучим протестом і запереченням художніх принципів реалізму й натуралізму з їхнім зверненням до реальної дійсності, життєподібністю, демі-фологізмом, аметафізичністю. Той же К. Фідлер зауважує: «Мистецтво аж ніяк не покликане проникати в низьку дійсність, що є дійсністю всіх людей...» Але в той же час модернізм не приймає романтичної втечі від дійсності. Мистецтво, за виразом Фідлера, не має «сумнівного покликання врятувати людей від дійсності, виходячи з казкового королівства». Якщо донині, зазначає теоретик, точилися суперечки «за право виражати сутність художньої діяльності» — «наслідування чи перетворення дійсності» (тобто, як бачимо, суперечка реалістів з романтиками), то модернізм на місце цих традиційних двох принципів висуває свій, третій, — «створення нової дійсності». На зміну реалістичній та натуралістичній об'єктивності приходить модерністська художня суб'єктивність. Модерністів не цікавить предметний світ — він завжди ними деформується та абсурдизується. І ця «нова дійсність» є для митців-модерністів абсолютно реальною. Чим неправдоподібнішою є картина світу, тим вірогіднішою вона стає для модерністів. Загалом вони виступили проти реалістичного, здебільшого життєподібного відтворення дійсності. Реалізм для модерністів — це лише один з можливих засобів відображення світу. Але справжньої реальності — ірраціональної, метафізичної, непізнаванної та, врешті-решт, ірреальної — реалізм не досягає. Американський літературознавець Дж. Е. Міллер слушно зауважив, шо «модернізм можна вважати бунтом проти „реалізму", але не проти „реальності". Реальність слід знаходити не в узгоджених зовнішніх подіях, а в потоці свідомості, що виникає в зіткненні з цими подіями, які швидко обираються, набирають певної форми, викликають переживання».
«Потік свідомості», про який пише американський дослідник, є одним з основних художніх прийомів літератури модернізму. Термін цей належить відомому психологові та філософові В. Джемсу. Класичними зразками застосування потоку свідомості в модерністській літературі є романи «Улісс» Джеймса Джойса, «У пошуках втраченого часу» Марселя Пруста, «Місіс Деллоуей» Вірджинії Вулф.
Іншим популярним художнім прийомом модернізму є монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва (фільми Сергія Ейзенштейна). Він заснований на поєднанні різнорідних тем, фрагментів, образів. У футуризмі, дадаїзмі, «театрі абсурду» монтаж виступає як засіб пізнання світу: створюючи абсурдний образ, він наочно показує обрис безглуздого світу. Нерідко монтаж тісно пов'язаний з прийомом внутрішнього монологу. Так, аналізуючи Джойсів «потік свідомості», С. Хоружий пише: «...зберігаючи основні ознаки внутрішнього мовлення, Джойс в той же час піддає його операції монтажу: проводить в його масиві жорсткий відбір, виганяє будь-який баласт і формує нове мовлення, згущене та високоорганізоване. Спільність з методом монтажу Ейзенштейна тут цілковита; обидва митці досягають такої виразності та життєвості свого матеріалу, якою ніколи не володіє реальне, незмонтоване життя».
Модерністи віддають перевагу умовним формам, що, однак, зовсім не виключає використання засобів цілком життєподібних. Проте нерідко саме життєподібні елементи творів модернізму створюють ефект ірреального, неправдоподібного. Фантастика тісно пов'язана з реальністю в мистецтві модернізму. І, за словами Д. Затонського, «найбільш неймовірне, безглузде та незрозуміле відбувається в буденній, тривіальній обстановці. Вторгнення фантастичного аж ніяк не супроводжується барвистими романтичними ефектами, а оформлюється як найприродніша річ у світі, що не викликає ні в кого подиву». Яскравим прикладом цього є твори Франца Кафки.
Нерідко модерністи руйнують традиційні конструктивні елементи твору. їхнім творам може бракувати сюжету й композиції, художнього часу та простору, персонажів і дії. На всю художню діяльність модерністів поширюється «тотальна» іронія. Згідно з цим, постійно натрапляємо на пародію та алюзію, оголення прийому та акцентацію на «зробленості» твору, елементи гри та ілюзії творчості.
Модернізм створює власні міфи, твори його нерідко перетворюються на міфологеми. «Замість розповідного методу ми можемо використовувати тепер міфічний метод», — писав один з найвизначніших модерністів XX століття Томас Стернз Еліот. Міфотворчими є твори Дж. Джойса та А. Бєлого, Г. Мейрінка та В. Хлєбникова, Т. С. Еліота та Ε. Паунда, Д. Буццаті таX. Л. Борхеса. Процес модерністської творчості, зазначав Д. Затонський, «є процесом перетворення реальних явищ, подій, проблем на ідіоми, символи, знаки — тобто абстрактні форми, що не відображають дійсності, а лише її символічно моделюють, створюють дещо подібне до адекватного їй душевного настрою».