40. Причині духовної деградаціїголовнгого героя Оскара вайльда «Портрет Доріана Грея»

У романі розв'язується, кілька проблем, що були центральними для Уайльда упродовж його життя. Це проблеми Краси, Мистецтва, співвіднесеності Мистецтва і Дійсності, Мистецтва і Моралі. Вони втілюються насамперед в образах героїв "Портрету Доріана Грея".

У романі розказана історія життя і смерті молодого красеня Доріана Грея. Багато в чому вона перегукується із історією доктора Фауста, що продав душу дияволу, із безсмертного твору Гете, а також з історією бальзаківського Рафаеля Валантена, якому дістається дивовижна шагренева шкіра, що з кожним виконаним бажанням її володаря зменшується і скорочує його життя. Хоча Доріан і залишається назавжди молодим і вродливим, його краса тільки зовнішня. Всі ж його жах­ливі злочини змінюють портрет, що, за Вайльдом, є "сумлінням" героя. Портрет Доріана Грея з уособлення його молодості й краси стає символом моральної деградації. "Як хробаки пожирають мертве тіло, так поро** ки Доріана Грея будуть роз'їдати його зображення на полотні", -— говорить оповідач у романі. Недаремно американський художник Іван Олбрайт зобразив Доріана на своєму відомому полотні як портрет у стилі колажу з хробаків. Портрет є центральним образом роману. Це метафора душі героя, його "щоденник", як говорить сам Доріан. Фантастичний образ портрета-сумління, портрета-душі є найреальнішим, і лють героя є, якщо згадати один з афоризмів із передмови Вайльда, є люттю Калібана, який впізнав себе справжнього в зображеному.

Доріан у гонитві за насолодою й новими враженнями втрачає будь-яке уявлення про добро і зло, про християнську мораль. Життя героя постає ланцюжком аморальних вчинків, які контрастують з його ангельською зовнішністю. Спроба поставити себе над мораллю веде до морального падіння. Спроба мати користь (чуттєву насолоду) з Краси веде до спотворен­ня його портрета. Пияцтво, розпуста, наркотики, спілкування з покидьками суспільства приносять героєві дедалі більше насолоди, ніж милування красою.

41.Особливості зображення людської душі та світу в поезії Поля Верна

Поль Верлен посідає особливе місце серед видатних французьких ліриків кінця XIX століття. Проголошений "принцом поетів" і шанований як визнаний майстер символічного напряму, він, проте, не був ні його лідером, ні теоретиком. Факти особистої біографії поета та його творчість нерозривно пов'язані. Натура пристрасна й неврівноважена, Верлен часто згинався під тягарем життєвих обставин, заплутувався в суперечностях власної долі й характеру.

Поетична творчість Верлена розпочалася в традиціях парнаської школи. В його юнацьких віршах помітне прагнення до чіткості образів, скульптурності мови. Але вже у перших зрілих збірках Верлена «Сатурнічні вірші» і «Вишукані свята» крізь традиційну форму поглядають нові дивні образи. «Сатунічні вірші» відкриваються зверненням до «мудреців колишніх днів», котрі вчили, що ті,хто народжується під знаком сузір’я Сатурна, мають неспокійну уяву, даремно ганяючись за ідеалом і зазнаючи злигоднів. Через прибрану поетом маску об’єктивного мудреця явно прозирають риси покоління кінця віку і власне лице Верлена. друга поетична збірка «Вишукані свята» зображувала витончені розваги ХVІІІ ст.,у цій книзі химерно переплелись лірика та іронія.

Найкращою поетичною книгою Верлена стали «Романси без слів». Музикальна гармонія, за вченням Платона, повинна єднати душу людини з Всесвітом, і Верлен прагнув через музику пізнати себе. Такий шлях видався йому новаторським і єдино правильним. Майже одночасно в «Поетичному мистецтві» він висунув вимогу музикальності як основи символістської поетики: «Найперше — музика у слові»

У цьому ж програмному вірші Верлен, пародіюючи знамените «Поетичне мистецтво» Буало, який вимагав творчості, ясності, зрозумілості у літературі, проголосив заміну ясності музикальністю і відмовився від об’єктивності мистецтва.

Про що б не писав Верлен, все пронизане його меланхолією, незрозумілою печаллю. Погляд Верлена на світ нагадує пейзажі художників-імпресіоністів. Він також любить зображувати дощ, тумани, вечірні сутінки. Існування речей важливе для Верлена лише у тому сенсі, в якому він їх одухотворює, — в настрої. Поет не прагнув до цілісного відтворення матеріального світу. В «Романсах без слів» Верлен остаточно відмовився від традицій парнасців — яскравої декоративності і графічної точності їх малюнка, від історичних картин. У його віршах майже немає подій. Він немовби свідомо нехтував конкретними реаліями у світі і в історії людей, щоб звернутися до свого серця.

Навіть так часто оспівана Верленом природа, імпресіоністські пейзажі його віршів були, по суті, пейзажами душі поета.

Ставлення ліричного героя Верлена до природи дуже складне. Природа настільки близька поетові, що його авторське «Я» часто відходить на другий план, замінюється пейзажем, щоб потім знову в ньому ожити. Сам світ уподібнюється до пристрастей і страждань поета. Таке зміщення акцентів у Верлена зумовлене не силою його почуттів, а їхньою надзвичайною витонченістю. Кожне дерево, листок, дощова крапля, птах мовби видають ледь чутний звук. Всі разом вони утворюють музику верленівського поетичного світу. Поза цією особливістю, поза цією музикою немає поезії Верлена.