63. Поетична група «Парнас»

Естетичні принципи і художні досягненя «парнасців», їх вплив на всесвітню і українську поезію. Парнас – це гора в Греції, де, за еллінськими міфами, мешкали музт на чолі з богом поезії та сонця Аполлоном. Слово Парнас вживається як символ мистецтва (поезії зокрема), як найвищий рівень художньої досконалості. «Парнас» (Рагназе) – така назва закріпилась за групою французьких поетів після виходу  збірки «Сучасний Парнас» (1866; Створити світ безстрасної поезії, прекрасних форм і вишуканої поетичної мови – таким було прагнення мешканців «сучасного» «Парнасу» Протиставлення «чистої» поезії «прози» дійсності, характерне для багатьох французьких романтиків, було встановлене ще Т. Готьє. Ця ідея «мистецтва для мистецтва» зіграла вирішальну роль і в становленні «парнасців». Збірник «Античних віршів» (1852) Ш. Леконта де Ліля став для груп програмним. Пластичність образів, колоритність і вишуканість ритмів рим, характерні для віршів Леконта де Ліля, були сприйняті багатьма я маніфест нової поезії. В головне ядро «Парнасу» ввійшли поети Т. д Банвіль (1823-1891), А. Лемуан (1822-1907), А. Глатіньї (1839-1873), Л Двєркс (1838-1912), Е. Дезессар (1839-1909), К. Мендес (1841-1909) Сюллі-Прюдом (1839-1907), Ж. М. Ередіа (1842-1905). Великим авторитетом користувався Банвіль, який в коментарях до «Акробатичних о, (1857) обгрунтував свою відмову від існуючого суспільства тим, що «буржуа – людина, яка поклоняється тільки п’ятифранковій монеті»

Органом парнасців в 1860 р. став журнал «Фантастичний огляд».Його випускав поет К. Мендес, керували ним Леконт де Ліль і Банвілі деякий час до редакційної роботи був залучений Бодлер. Програма журналу виявилась досить широкою для участі в ньому літераторів романтичного та реалістичного напрямів. Журнал проіснував рік. Місцем для зустрічі парнасців став також салон дружини поета і видавця Л. К. Д. Рікара, що публікував у своєму журналі «Огляд морального, літературного, наукового і художнього прогресу» (1863-1864) вірші учасників групи. Але Рікар прагнув відстоювати свободу поетичних поглядів, і цезура заборонила це видання.

Отже, головним для парнасців став культ форми і вишуканість  мовних засобів. Всього в збірнику брало участь 37 поетів. «Душею» групи залишились Мендес і Рікар. Видавництво «Сучасного Парнасу» мало  успіх, викликало суперечки, а разом з тим критику, памфлети і пародії , а все ж таки ідейні протиріччя між членами групи, загострен’ подіями напередодні Паризької Комуни (1871), сприяли її розпаду. Прагнення Банвшя закріпити формальні досягнення парнасців в «Маленькому трактаті про французьку поезію» (1872), ні участь багатьох парнасців в журналі 70-х років не змогли зупинити розпаду групи. І 1876 році виходить остання збірка «Сучасного Парнасу», але по суті це була вже просто антологія сучасної французької поезії.

Група «Парнас» не залишилася непоміченою ні у французькій, ні у всесвітній поезії. В рядах парнасців були відомі в майбутньому символи П. Верлен, С. Малларме, тут почав молодий А. Франс. Парнасц подарували світові відточеність поетичних форм, вишуканість поетичних засобів, збагатили мову, відшліфували ритми і рими. На початку XX століття досягнення парнасців сприйме і розвине талановита плеяда українськимх поетів, що назвуть себе неокласиками.