- •Відповіді по світовій літературі
- •1.Літературний процес xiXст. : етапи й головні тенденції
- •2. Поетичний світ Поля Верлена
- •3. Реалізм як літературно-мистецький напрям6 філософсько-світоглядна основа, художньо-стильові особливості, вершинні прояви.
- •4. Засади символісткої естетики в «Поетичному мистецтві» Поля Верлена
- •5. Національні та індивідуально-авторські прояви реалізму у світовій літературі XIX ст.
- •6. Суперечливість образу Раскольникова
- •7. Елементи реалізму в прозі Стендаля
- •8. Експерементльний характер поезії Артюра Рембо
- •9. Особливості і суспільство в зображені Стендаля
- •10. Поетика і стиль роману Оскара Вайльда «Портрет Доріана Грея»
- •11. Глибина психологізму Стендаля
- •12.Моральні й естетичні проблеми роману Оскара Вайльда «Портрет Доріана Грея»
- •13. Богатоаспектність зображення влади грошей над людиної в прозі Оноре де Бальзака
- •14. Шляхи розвитку європейської драматургії кінця XIX- початок XX ст..
- •15. Персонажі Оноре Дальзака у світовій галереї скнар
- •16. Особливості конфлікту та розвитку сценічної дії в драматургії Генріка Ібсена
- •17. Людина і суспільство в прозі Оноре Бальзака
- •18. Проблематика й художні особливості в п’єсі Бернарда Шоу «Пігмаліон».
- •19. Поняття про інтелектуально-аналітичну драму-дискусію.
- •20. Натуралізм та течії раннього модернізму в художній прозі другої половини XIX
- •21. Передумови та головні шляхи оновлення європейського театру.
- •22.Поліфонізм роману Федора Достоєвського «Злочин та кара».
- •23. Конфлікт краси й моралі в романі Оскара Вайльда «Портрет Доріана Грея».
- •24. Поняття про естетизм.
- •25. Психологічність і філософічність роману Федора Достоєвського «Злочин та кара».
- •26. Художня своєрідність поезії «Альбатрос» Шарля Бодлера.
- •27. Поняття про роман. Види роману.
- •28. Складність духовного світу людини в зображені Федора Достоєвського.
- •29. Майстерність відтворення «діалектики душі» в романах Льва Толстого.
- •30. Поняття натуралізму.
- •31. Утвердження християнських цінностей у ромні Федора Достоєвського «Злочин та кара».
- •32. Проблема кохання у французькому романі ст. На прикладі «Червоного та чорного» Стендаля.
- •33. «Діалектика душі» героїв прози Льва Толстого.
- •34. Образи головних героїв п’єси «Пігмаліон» Бернарда Шоу.
- •35. Пошук сенсу буття героями прози Льва Толстого.
- •36-37. Втілення в ліриці Волта Вітмена пафосу формування молодої американської нації, ідеї рівності та єдності всіх форм життя.
- •39. Нові художні напрями й течії у світовому письменстві на межі XIX-XX ст.
- •40. Причині духовної деградаціїголовнгого героя Оскара вайльда «Портрет Доріана Грея»
- •41.Особливості зображення людської душі та світу в поезії Поля Верна
- •42.Символізм як творчий метод: флософсько-естетичні засади, особливості національних модифікацій, чільні представники.
- •43. Суперечності характеру головного героя повісті Оноре де Бальзака «Гобсек»
- •44. Поняття про інтелектуальну прозу.
- •45. Образ ліричного героя поезії Вольта Вітмена
- •46. Історія написання та особливості побудови «Людської комедії» Оноре де Бальзака
- •47. Космізм зображення природного, соціального та духовного життя в поезії Вольта Вітмена.
- •48. Складність психології та духовного світу людини в романі Федора Достоєвського
- •50. Духовні пошуки особистості в європейській драмі на межі XIX-XX ст.
- •51. Соціально-психологічний роман.
- •52. Внутрішній світ ліричного героя поезії Шарля Бодлера
- •53. Мотив «влади золота» й особливості його втілення в «Людській комедії» Оноре де Бальзака
- •54. Поняття про роман-трагедію
- •55. Риси символізму в поетичній збірці Шарля Бодлера «Квіти зла»
- •56. Складність психології та духовного світу людини в романі Федора Достоєвського «Злочин та кара».
- •57. Протиставлення ідеалу й дійсності в поезіях «Квіти зла Шарля Бодлера.
- •58. Новаторство Достоєвського у зображенні «маленької людини.
- •59. Художня своєрідність поезії «голосівки» Артура Рембо
- •60. Прооблематика твору л.М.Толстого «Ання Кареніна»
- •61. Поняття про соціально-психологічний роман
- •62. Художні особливості поетичних творів Артюра Рембо
- •63. Поетична група «Парнас»
- •64. Поняття про роман-трагедія
- •66.Новаторство Чехова-драматурга
- •67.Особливості драматичного конфлікту та розвитку дії в п’єсі «Чайка» Чехова а.П.
- •68. Філософські, соціальні та морально-етичні ідеї твору.
- •69. Принципи натуралізму
- •70. Філософія декадансу
- •71. Поняття про вірші –«Пейзаж душі»
- •72. Поняття про символ
- •73. Поняття про роман-трагедію
- •74. Поняття про естетизм
- •75. Поняття про твір-епопею
- •76.Поняття про соціально-психологічний роман
- •Історія жанру
- •77. Поняття про нову драму та ібсенізм
- •78. «Нова драма», її різновиди
- •79. Поняття про психологізм у літературі.
- •80. Поняття про «діалектику душі».
- •81. Поняття про алітерацію
- •82. Поняття про асоціацію
- •83. Поняття про епос
- •84. Поняття про твір-епопею
- •85. Поняття про художню деталь
- •86. Поняття про мадернізм
- •87. Поняття про літературне угруповання.
- •88. Поняття про підтекст.
- •89. Поняття про відкритий фінал
- •90. Поняття про верлібр.
48. Складність психології та духовного світу людини в романі Федора Достоєвського
«Злочин та кара»
Жанрові особливості такого проблемного роману Достоєвського, як «Злочин і кара» не можна визначити однозначно. І не тільки тому, що це твір складний щодо свого задуму і об’ємний навіть в кількісному відношенні. Наприклад, про роман Л. Толстого «Війна і мир», при всій його масштабності, можна категорично твердити, що це роман-епопея. Про «Анну Кареніну» Толстого можна без зайвих коментарів сказати, що це соціально-сімейний роман, психологічно глибокий. Щодо «Злочину і кари» Достоєвського, то справа стоїть набагато складніше, бо до нього підходить декілька жанрово різних визначень, і кожне з них буде по-своєму справедливим, оскільки таке тематичне й естетичне наповнення в романі є. Роман соціально-психологічний. Так. На питання в даному творі Достоєвського є відповідей чимало. Роман – філософський, навіть дискусійно-філософський. Так, бо в цьому творі проблема засудження войовничого індивідуалізму й так званої «надособистості» знаходиться в центрі уваги. Роман – психологічний. Теж доречне визначення, оскільки йдеться у першу чергу про людську психологію, у різних її, навіть хворобливих проявах.
А до цього ще можна додати й інші, більш часткові жанрові особливості, пов’язані вже із самою структурою твору: внутрішні монологи; діалоги-дискусіїдійових осіб; картини майбутнього світу, в якому б запанувала ідея індивідуалізму, ідея поділу людей на «вищих» і «нижчих» в духовному плані, подана крізь сон Раскольнікова в кінці роману тощо, взагалі прагнення автора до акцентування окремої деталі і водночас неодмінних символічних узагальнень. Отже, різножанровість «Злочину і кари» є в даному разі головною умовою успішної творчої реалізації масштабного авторського задуму його дидактичної настанови), дуже характерної для літературної діяльності цього видатного письменника.
«Злочин та кара» – перший в ряду п’яти найкращих романів Достоєвського («Ідіот», «Біси», «Підліток», «Брати Карамазови»). Величезна трагічна сила роману, всебічне розкриття і викриття «надлюдини» (Ніцше), глибоке зображення соціальних умов життя міської бідноти, справжній демократизм і гуманізм письменника, його співчуття усім «униженньїм и оскорбленньїм» зробили твір однією з вершин реалістичного роману XIX століття. З надзвичайною силою Достоєвсь-кому вдалося показати небезпеку для людства індивідуалістичної свідомості, що прагне до самоствердження.
Письменник глибоко проникає в душу злочинця, і за ідеєю вбивства заради любові до людей, влади заради добрих справ, вбивства по совісті, відкриває найстрашнішу і найжахливішу для нього ідею – «ідею Наполеона», ідею влади заради влади, ідею, що розділяє людство на дві нерівні частини: більшість – «тварь дрожащая» і меншість – «власте-линн», які від народження покликані керувати більшістю, стояти поза законом і мають право, як Наполеон, в ім’я поставленої мети переступати через закон, порушувати божу мораль. Так, саме ця ідея штовхнула інтелігента Раскольнікова на страшний вчинок: «Тварь ли я дрожащая или право имею?» – хоче з’ясувати, вбиваючи стару лихварку (щоправда, були і соціальні причини – необхідні були гроші, щоб врятувати сестру від ганебного шлюбу, матір від жебракування). Та попри те, що все складається на його користь – доказів проти нього немає, інший бере вину Раскольнікова на себе, сам Родіон у своїй теорії не сумнівається – герой не має спокою.
Письменник застерігає людство від небезпеки захоплення будь-якими ідеями, в основі яких лежить індивідуалізм. Він показує, яку сильну владу над людьми може мати ідея, і якою страшною, злочинною може бути ця ідея.
В образі головного героя Достоєвський карає заперечення святості людської особистості і всім змістом роману показує, що будь-яка людська особистість священна і недоторкана, і що в цьому відношенні всі люди рівні. Ідея Раскольнікова про право сильної особистості на переступання моральних норм життя виявилась абсурдною. Він воскресає, коли звільняється від злочинної теорії «надлюдини» і прилучається до світу інших людей.
49. Сутність новаторства змісту й форми поезій Волта Вітмена
У 1855 році 36-річний Волт Вітмен у бруклінській друкарні сам набрав і сам надрукував невелику книжку у дев’яносто п’ять сторінок. Мала вона назву «Листя трави» і містила 12 поем і віршів. Ні сам автор, ні читачі, ні критики не знали, що судилося цій збірці закласти підвалини нової американської поезії, що витримає вона випробування роками, що і в ХХ столітті вона матиме значний вплив на творчість багатьох поетів у різних країнах. А тоді, у 1855 році, збірка не мала широкого розголосу, не зрозуміли її ні знавці мистецтва, ні читачі. Вірші Вітмена здивували й збентежили, бо дуже не були схожі на традиційні, класичні.
Навіть одного погляду на сторінку було достатньо, щоб помітити новітність їхньої форми: нічого схожого на звичну будову з чотирьох або восьми рядків, бо інколи ці рядки такі довгі, що автор змушений переносити їх. Якщо, зацікавившись зовнішньою формою, починаєш читати вірші, то дивуєшся ще більше: автор зовсім не дотримувався традиційного віршування. Слова у вірш ніби лягають вільно і невимушено, а ритм створюється не одним рядком, а накреслюється поступово від рядка до рядка, іноді змінюючись, перериваючись. Такий розкутий, вільний вірш був народжений новим змістом, таким самим вільним і розкутим. Поезія Вітмена змінювала існуюче на той час уявлення про «поетичне» «непоетичне». Своє поетичне гасло поет висловив так: «Все приймаю, нікого не кидаю, нікому не дам переваги».
Вірші Вітмена напрочуд сповідальні, відверті, поет ніби прагне подолати відстань між реальністю і її відображенням у поезії. Усе, що спостерігає поет, має право бути Поезією, бо все це прояви Життя.
Вірші Вітмена звернені до кожного, поет відчуває себе часткою людської спільноти, її самобутнім голосом: Перший, хто зустрінеться на моєму шляху, Якщо ти, проходячи повз мене, захочеш заговорити до мене, то чого б тобі не заговорити до мене? Чому б і мені не розпочати розмову з тобою?
Минуло чимало років, перш ніж «Листя трави» знайшло своїх шанувальників, перш ніж новаторські пошуки Волта Вітмена зрозуміли читачі. Визнання прийшло до поета не відразу тому, що його погляди на мистецтво поезії значно відрізнялись від поглядів його сучасників.
Найбільш повно ці риси вимальовуються у поемі «Пісня про себе». Найменше ця поема схожа на автобіографію, оскільки «я» Вітмена розростається до розмірів усього людства і всесвіту. Недаремно цей твір називають найдемократичнішою поемою у світовій літературі.
Я славлю себе і оспівую себе, І що я приймаю, приймете й ви, Бо кожен атом, який належить мені, належить і вам,так починається поема, в якій поет ставить вічні питання про людину, її сутність, надії і прагнення, про радість буття і свободу духу. Ці питання завжди хвилюють людство. Талант Вітмена полягає і в тому, що він знаходить яскраву форму вислову цих питань, зрозумілу кожному, і в тому, що знаходить свої Вітменівські відповіді на них.
Волт Вітмен називав своїм учителем філософа і поета, безумовного лідера трансценденталістів Ралфа Емерсона, який виголосив найважливіші для розуміння творчості Вітмена тези: «Природа — це символ духу», «Творення краси є мистецтво».
Волт Вітмен творить свій поетичний всесвіт, в якому перемагає гармонія. Його поетичні образи прості, як сама природа, і разом із тим багатовимірні і таємничі, як прояви духу. Саме такі образи переважають у «Поемі про себе». У простих і звичних речах Вітмен побачив прояви вічного і прекрасного, всесвітнього і дуже особистого. Поет ніби закликає подивитися на світ новими очима, очима дитини, безпосередньої і чистої. Згадаймо, дитина принесла повні пригорщі трави й запитала: «Що таке трава?» Що може відповісти поет? Це прапор моїх почуттів, кольору надії. Це хусточка, яку подарував людині на згадку Бог. А можливо, трава сама є дитина, немовля землі. Можливо, це таємний знак єдності усіх людей, бо трава росте скрізь, всіх приймає однаково, бідних і багатих, білих і темношкірих людей, робітника і політика. А можливо, вона прекрасне волосся могил і росте з грудей померлих, нагадуючи про смерть і безсмертя, і кожен її пагін свідчить про те, що смерті насправді немає.
Новаторство Вітмена полягає в тому, що він створює низку конкретних, яскравих образів, які поступово розкривають сутність життя. Ці особливості вітменівської поезії потребували від читача розмірковувати, співчувати, розуміти поета. Це залучення читача до творчої співпраці — ще одна з новаторських ідей поезії Вітмена.
Новаторські пошуки Волта Вітмена відкрили нові можливості поезії. Його вільний вірш, верлібр, дав поштовх для розвитку нових прийомів віршування. Новітність його тематики змінила уявлення про сутність поезії, про «поетичне» і «непоетичне». Емоційна, духовна наснага його образів дала читачеві можливість творчої співпраці з поетом.