42.Символізм як творчий метод: флософсько-естетичні засади, особливості національних модифікацій, чільні представники.

Символізм є душею (точніше - духом культури ще й тому, що він багатозначною, складається з таких знаків, які вміщують в себе нескінченну смислове поліфонію. Наприклад, змія, що кусає свій хвіст. Це і коло, по якому рухається природа; це і нескінченність просторів, в яку "занедбаний" людина; це і вічність, на яку ми всі сподіваємося; це і вища мудрість, що веде нас до вічності.

Нарешті, символізм є душею культури ще й тому, що він вселяє. На своєму умовному і багатозначному мовою символ вселяє нам ідеї про иномирных далечінь, кличе нас до досконалої життя, алегорично тягне до ідеалу. Ми навіть не помічаємо процесу навіювання, але, потрапивши в "поле" символу, віддаємо йому свою душу і йдемо за ним туди, куди він нас веде. Всі пророки й святі всіх релігій світу - потужні символи духовної реконструкції світу. Це ідеали, ведуть нас до вищої ідеї. Вони - вселяють.

Можна припустити, що без цих трьох властивостей символізму (умовність, багатозначність і навіювання) не було б культури, не було б душі, духу, - аби тільки був мертвий природний об'єкт.

Символізм - це загальний душевний пейзаж, що викликає до життя символічне мистецтво. Вічний символізм - це духовна сутність буття; це та нескінченна першооснова, до якої повертається художник в цілях отримання нової творчої ініціативи. У чому особливість російського символізму як художнього течії в історії мистецтв? Про це ми докладно говоримо нижче, намітимо лише попередні загальні ідеї.

Во второй половине XIX века зарождается символизм, как творческий метод, сосредоточенный на выражении посредством символа интуитивно постигаемых сущностей и идей, смутных, часто изощренных чувств и явлений. Представителями символизма являются поэты второй половины XIX века Ш.Бодлер ("Цветы зла"), П.Верлен ("Песня без слов", "Искусство поэзии"), А.Рембо ("Пьяный корабль"), Э.Верхарн ("Фламандки", "Города спруты").

43. Суперечності характеру головного героя повісті Оноре де Бальзака «Гобсек»

Досвід переконує, що дуже непростими є осмислення образу головного героя повісті, оскільки, зрозуміти “Романтичні і реалістичні риси неоднозначного образу “філософа і скнари” Гобсека” дуже складно. Об'єднання рис романтизму і реалізму в “художній системі” Бальзака взагалі і в повісті “Гобсек” зокрема підвищує психологічну переконливість створених письменником образів, що, з одного боку, помітно ускладнює їх вивчення, з іншого боку - робить це вивчення цікавішим, привабливішим. Розглянемо, як характеризує Гобсека-людину опис його зовнішності, представлений письменником в повісті.Відношення Гобсека до віщої краще за усе простежити на прикладі опису його житлу: “Його кімната, де усе було охайно і потерте, починаючи із зеленого сукна на письмовому столі до килима над ліжком, підкинулася на холодне житло старої диви, яка цілими днями стирає порох зі своїх меблів. Взимку головешки в каміні, завжди присипані купкою попелу, диміли, колись не розгораючись полум'ям”. Так починається наше знайомство з Гобсеком, той самий камін стає останнім, що ми бачимо в кімнаті лихваря, що майже вже помер, який “глянув на камін, такий найхолодніший”.Аскетичні умови життя цієї надзвичайно заможної людини, з одного боку, підкреслюють його уміння відрізняти справжні цінності життя від штучних, з іншого боку, створюють уявлення про сильний характер людини, яка здатний відмовитися від зовнішнього заради втілення у життя своєї життєвої філософії, досягнення головної мети за рахунок відмови від другорядних речей.Коли ми читаємо опис зовнішності Гобсека, то не можемо не звернути увагу ту, що Бальзак вустами Дервиля свідомо підкреслює, можна назвати це так, “метал” його обличчя: “… тьмяна особа, з дозволу Академії, я б назвав його місячним лицем, оскільки воно підкинулося на позолочене срібло, з якого зійшла позолота… Риси його обличчя, непорушні, холодні, як в Талейрана, були мов вилиті з бронзи”. Більш того, треба помітити, що цей “метал” зовнішності Гобсека виникає не лише як зовнішню ознаку, вона також є провідною характеристикою душі головного героя : “Надвечір людина-вексель становилася звичайною людиною, а зливок металу в її грудях - людським серцем”. Примітно, що для опису зовнішності і внутрішнього світу героя автор звертається до порівнянь, які пов'язані виключно з цінними металами : золото, срібло, бронза. Частіше за усе згадується золото, і це невипадкове.Пригадаємо, що Гобсек, досить щиро, можна сказати, відверто викладаючи Дервилю свої погляди на життя, на стосунки між людьми, на головні сили, які, на його думку, забезпечують існування як світу взагалі, так і окремої людини зокрема. Він робить наголос на тому, що саме золото визначає суть сучасного суспільства : “… з усіх земних благ є тільки одно, досить надійне, щоб людина прагнула його. Це… золото. У золоті втілено усі людські сили”.Треба також звернути увагу на те, що Гобсек - “людина-автомат”, для якої, за затвердженням Дервиля, “усе життя зводилося до золота”, створює також своєрідну “філософію влади золота” над людьми і людством. Згідно цієї філософії, як досить переконливо доводить Дервилю Гобсек, золото є не лише матеріальним, а і духовним володарем сучасного героям суспільства : “Золото - ось духовна суть усього справжнього суспільства”.І його розповідь про те, як він скористався своєю владою над Анастази де Ресто для безжального приниження жінки, яка належить до “вищому світу”, підтверджує цю життєву філософію. Свідоцтвом того, що погляди Гобсека стають переконливими, переконує Дервиля, в якому він відверто зізнається після розмови із старим лихварем, який нещодавно викликав у нього лише жалість : “Я повернув у свою кімнату зовсім приголомшений. Цей маленький худорлявий старичок раптом виріс в моїх очах, став фантастичною фігурою, втіленням влади золота. Життя і люди викликали у мене в цю мить жах.На перший погляд здається, що Гобсек сповідує лише культ золота, що саме володіння золотом, багатство стають для нього головною метою життя. Принаймні складається враження, які саме в цьому він намагається переконати Дервиля. Втім, як виявляється далі, “купи золота” потрібні йому в першу чергу для того, щоб з його допомогою він міг довести власну значущість, підтвердити собі і іншим, що він є незвичайною людиною, яка має не стільки матеріальну, скільки духовну владу над усіма, хто її оточує. Ось що він говорить Дервилю: “Мій погляд як в пани бога, - я читаю в серцях. Від мене нічого не сховається. А хіба можуть в чомусь відмовити тому, у кого в руках мішок; золото”