Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
attachment.rtf
Скачиваний:
171
Добавлен:
22.03.2015
Размер:
1.48 Mб
Скачать

16. Особливості конфлікту та розвитку сценічної дії в драматургії Генріка Ібсена

В історії західноєвропейської "нової драми" роль новатора й першопрохідника належить норвезькому письменникові Генріку Ібсену (1828-1906). Його художня творчість стикається з багатьма літературними напрямками й не укладається повністю в рамки жодного з них. В 1860-і роки Ібсен починає як романтик, в 1870-і стає одним з визнаних європейських письменників-реалістів, символіка в його п'єсах 1890-х років зближає Ібсена із символістами й неоромантиками кінця століття. Але у всіх його творах гостро звучить соціальна й моральна проблематика, далека послідовному символізму й неоромантизму. Ібсена з повною підставою вважають творцем психологічної драми й філософської "драми ідей", які багато в чому визначили художній вигляд сучасної світової драматургії. У постановці проблеми й розв’язку конфлікту у своїй першій "новій драмі" Ібсен явно орієнтувався на художній досвід свого співвітчизника, письменника й драматурга Бйорнстьєрне Б’єрнсона (1832-1910). Його часто називають "піонером "нової драми" у Норвегії". За словами Г. Брандеса, у п'єсах Б’єрнсона "Банкрутство" й "Редактор" (обидві - 1874) "уперше в повний голос заговорила наша сучасність". А. Стріндберг назвав ці п'єси "сигнальними ракетами" "нової драми". Слідом за "Банкрутством" й "Редактором" побачили світ й інші проблемні драми: "Король" (1877), "Леонарда" (1879), "Нова система" (1879), "Рукавичка" (1883), "Понад наші сили", ч. I й II (1883 й 1885), і ін.

Б’єрнсон раніше, ніж Ібсен, переконався в тім, що сучасність є найбільш підходящим матеріалом для драматургії нового типу. Протиріччя соціальної дійсності він зображує у своїх п'єсах у формі гострих моральних колізій між представниками протиборчих сторін або суперечок-дискусій між ними, що завершуються позитивним рішенням конфлікту. В "Банкрутстві" комерсант Тьєлде, що всіма правдами й неправдами намагався сховати банкрутство своєї фірми, змушений відступити перед силою й справедливістю закону. Його фінансовий крах - це одночасно й початок морального відродження героя, з життя якого після пережитого ганьби викриття назавжди йдуть неправда й обман. В "Редакторі" здібний, але безпринципний журналіст, що оббрехав у газеті свого політичного супротивника й тим самим мимоволі став винуватцем його смерті, зрештою зазнає поразки й глибоко кається у вчиненому. В "Новій системі" директор, що видавав себе за творця нової системи керування залізничним транспортом, виведений на чисту воду молодим інженером, що зумів викрити свого начальника в обмані й домогтися скасування його "нової" системи, що наносила втрату суспільним інтересам.

Прагнення зобразити актуальні життєві конфлікти особливо яскраво проявляється в "новій драмі" Б’єрнсона, коли він сміливо вступає в полеміку з укоріненими поглядами на роль і місце жінки в сім'ї й суспільстві. Героїня "Рукавички" Свава рішуче заявляє про свої права, вимагаючи, щоб суспільство пред'являло однакові моральні вимоги як до жінки, так і до чоловіка. Усвідомлення й виявлення Ібсеном глибокого внутрішнього протиріччя між "ідеалом" й "дійсністю", видимістю й сутністю навколишнього світу визначило художню структуру його п'єс про сучасність. Драма Ібсена, по суті, починається з того моменту, де дія драми Б’єнсона завершується. Знаменита ретроспективна або "інтелектуально-аналітична" форма ібсенівської драми служить "впізнаванню" таємниці минулого його героїв. Залишаючись за рамками безпосередньої дії, воно аналізується й викривається ними в процесі, що відбувається. "Впізнавання" таємниці різко порушує спокійний і благополучний плин їхнього життя. Якщо в Б’єрнсона ще до початку основних подій, в експозиції, повідомляються необхідні відомості про героїв п'єси, то в Ібсена "експозиція", як правило, поширюється на всю її дію, і тільки в останніх сценах таємне стає явним. Викриття того, що було з героями в минулому, викликане подіями теперішнього часу, і чим більше читачеві або глядачеві відкривається таємниць їхнього минулого, тим ясніше причина, що викликала катастрофу. Коротше кажучи, за допомогою ретроспективної техніки Ібсен виявляє справжнє становище, сховане за оболонкою зовнішнього благополуччя. "Впізнавання" таємниці для нього найважливіший спосіб дослідження не тільки сценічних характерів, але й життя в цілому, у всьому багатстві її проявів, протиріч і можливостей.

У своїх п'єсах Ібсен прагне до абсолютної вірогідності дії. Він підкреслює, що його твори покликані "створити в читача або глядача враження, начебто перед ним сама теперішня дійсність", а від постановників вимагає, щоб їхнє сценічне втілення було "максимально природним" й "на всьому лежала б печатка справжнього життя". Вимога життєвої правди важлива й для мови ібсенівської  драми. Драматург домагається того, щоб репліки героїв точно відповідали мовним формам дійсності. Ще важливіше для нього широке використання підтексту. У репліках героїв часто прочитується додатковий зміст, що проливає світло на складні процеси, яких і самі вони часом не усвідомлюють. Поряд з діалогом значеннєве навантаження в мовленні героїв несуть і паузи, роль яких різко зростає в пізніх п'єсах драматурга.

Свою художню форму "нова драма" Ібсена знайшла в "Ляльковому домі". В "Стовпах суспільства" принцип ретроспективної композиції ще не здійснений повною мірою. Викриття Берніка відбувається не в розв'язці п'єси, а по ходу дії. В "Ляльковому будинку" Торстен довідається про "вчинок" Нори, скоєний задовго до початку подій у п'єсі, у її останньому акті. Напруженість досягається не за рахунок захоплюючої інтриги, а головним чином завдяки тонкому аналізу справжнього стану героїні, що з тривогою очікує свого викриття.

У фіналі п'єси після дискусії із чоловіком Нора відкриває для себе новий шлях у житті. За словами Шоу, завдяки дискусії у фіналі п'єси "Ляльковий дім" "скорив Європу й заснував нову школу драматичного мистецтва".

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]