- •Відповіді по світовій літературі
- •1.Літературний процес xiXст. : етапи й головні тенденції
- •2. Поетичний світ Поля Верлена
- •3. Реалізм як літературно-мистецький напрям6 філософсько-світоглядна основа, художньо-стильові особливості, вершинні прояви.
- •4. Засади символісткої естетики в «Поетичному мистецтві» Поля Верлена
- •5. Національні та індивідуально-авторські прояви реалізму у світовій літературі XIX ст.
- •6. Суперечливість образу Раскольникова
- •7. Елементи реалізму в прозі Стендаля
- •8. Експерементльний характер поезії Артюра Рембо
- •9. Особливості і суспільство в зображені Стендаля
- •10. Поетика і стиль роману Оскара Вайльда «Портрет Доріана Грея»
- •11. Глибина психологізму Стендаля
- •12.Моральні й естетичні проблеми роману Оскара Вайльда «Портрет Доріана Грея»
- •13. Богатоаспектність зображення влади грошей над людиної в прозі Оноре де Бальзака
- •14. Шляхи розвитку європейської драматургії кінця XIX- початок XX ст..
- •15. Персонажі Оноре Дальзака у світовій галереї скнар
- •16. Особливості конфлікту та розвитку сценічної дії в драматургії Генріка Ібсена
- •17. Людина і суспільство в прозі Оноре Бальзака
- •18. Проблематика й художні особливості в п’єсі Бернарда Шоу «Пігмаліон».
- •19. Поняття про інтелектуально-аналітичну драму-дискусію.
- •20. Натуралізм та течії раннього модернізму в художній прозі другої половини XIX
- •21. Передумови та головні шляхи оновлення європейського театру.
- •22.Поліфонізм роману Федора Достоєвського «Злочин та кара».
- •23. Конфлікт краси й моралі в романі Оскара Вайльда «Портрет Доріана Грея».
- •24. Поняття про естетизм.
- •25. Психологічність і філософічність роману Федора Достоєвського «Злочин та кара».
- •26. Художня своєрідність поезії «Альбатрос» Шарля Бодлера.
- •27. Поняття про роман. Види роману.
- •28. Складність духовного світу людини в зображені Федора Достоєвського.
- •29. Майстерність відтворення «діалектики душі» в романах Льва Толстого.
- •30. Поняття натуралізму.
- •31. Утвердження християнських цінностей у ромні Федора Достоєвського «Злочин та кара».
- •32. Проблема кохання у французькому романі ст. На прикладі «Червоного та чорного» Стендаля.
- •33. «Діалектика душі» героїв прози Льва Толстого.
- •34. Образи головних героїв п’єси «Пігмаліон» Бернарда Шоу.
- •35. Пошук сенсу буття героями прози Льва Толстого.
- •36-37. Втілення в ліриці Волта Вітмена пафосу формування молодої американської нації, ідеї рівності та єдності всіх форм життя.
- •39. Нові художні напрями й течії у світовому письменстві на межі XIX-XX ст.
- •40. Причині духовної деградаціїголовнгого героя Оскара вайльда «Портрет Доріана Грея»
- •41.Особливості зображення людської душі та світу в поезії Поля Верна
- •42.Символізм як творчий метод: флософсько-естетичні засади, особливості національних модифікацій, чільні представники.
- •43. Суперечності характеру головного героя повісті Оноре де Бальзака «Гобсек»
- •44. Поняття про інтелектуальну прозу.
- •45. Образ ліричного героя поезії Вольта Вітмена
- •46. Історія написання та особливості побудови «Людської комедії» Оноре де Бальзака
- •47. Космізм зображення природного, соціального та духовного життя в поезії Вольта Вітмена.
- •48. Складність психології та духовного світу людини в романі Федора Достоєвського
- •50. Духовні пошуки особистості в європейській драмі на межі XIX-XX ст.
- •51. Соціально-психологічний роман.
- •52. Внутрішній світ ліричного героя поезії Шарля Бодлера
- •53. Мотив «влади золота» й особливості його втілення в «Людській комедії» Оноре де Бальзака
- •54. Поняття про роман-трагедію
- •55. Риси символізму в поетичній збірці Шарля Бодлера «Квіти зла»
- •56. Складність психології та духовного світу людини в романі Федора Достоєвського «Злочин та кара».
- •57. Протиставлення ідеалу й дійсності в поезіях «Квіти зла Шарля Бодлера.
- •58. Новаторство Достоєвського у зображенні «маленької людини.
- •59. Художня своєрідність поезії «голосівки» Артура Рембо
- •60. Прооблематика твору л.М.Толстого «Ання Кареніна»
- •61. Поняття про соціально-психологічний роман
- •62. Художні особливості поетичних творів Артюра Рембо
- •63. Поетична група «Парнас»
- •64. Поняття про роман-трагедія
- •66.Новаторство Чехова-драматурга
- •67.Особливості драматичного конфлікту та розвитку дії в п’єсі «Чайка» Чехова а.П.
- •68. Філософські, соціальні та морально-етичні ідеї твору.
- •69. Принципи натуралізму
- •70. Філософія декадансу
- •71. Поняття про вірші –«Пейзаж душі»
- •72. Поняття про символ
- •73. Поняття про роман-трагедію
- •74. Поняття про естетизм
- •75. Поняття про твір-епопею
- •76.Поняття про соціально-психологічний роман
- •Історія жанру
- •77. Поняття про нову драму та ібсенізм
- •78. «Нова драма», її різновиди
- •79. Поняття про психологізм у літературі.
- •80. Поняття про «діалектику душі».
- •81. Поняття про алітерацію
- •82. Поняття про асоціацію
- •83. Поняття про епос
- •84. Поняття про твір-епопею
- •85. Поняття про художню деталь
- •86. Поняття про мадернізм
- •87. Поняття про літературне угруповання.
- •88. Поняття про підтекст.
- •89. Поняття про відкритий фінал
- •90. Поняття про верлібр.
16. Особливості конфлікту та розвитку сценічної дії в драматургії Генріка Ібсена
В історії західноєвропейської "нової драми" роль новатора й першопрохідника належить норвезькому письменникові Генріку Ібсену (1828-1906). Його художня творчість стикається з багатьма літературними напрямками й не укладається повністю в рамки жодного з них. В 1860-і роки Ібсен починає як романтик, в 1870-і стає одним з визнаних європейських письменників-реалістів, символіка в його п'єсах 1890-х років зближає Ібсена із символістами й неоромантиками кінця століття. Але у всіх його творах гостро звучить соціальна й моральна проблематика, далека послідовному символізму й неоромантизму. Ібсена з повною підставою вважають творцем психологічної драми й філософської "драми ідей", які багато в чому визначили художній вигляд сучасної світової драматургії. У постановці проблеми й розв’язку конфлікту у своїй першій "новій драмі" Ібсен явно орієнтувався на художній досвід свого співвітчизника, письменника й драматурга Бйорнстьєрне Б’єрнсона (1832-1910). Його часто називають "піонером "нової драми" у Норвегії". За словами Г. Брандеса, у п'єсах Б’єрнсона "Банкрутство" й "Редактор" (обидві - 1874) "уперше в повний голос заговорила наша сучасність". А. Стріндберг назвав ці п'єси "сигнальними ракетами" "нової драми". Слідом за "Банкрутством" й "Редактором" побачили світ й інші проблемні драми: "Король" (1877), "Леонарда" (1879), "Нова система" (1879), "Рукавичка" (1883), "Понад наші сили", ч. I й II (1883 й 1885), і ін.
Б’єрнсон раніше, ніж Ібсен, переконався в тім, що сучасність є найбільш підходящим матеріалом для драматургії нового типу. Протиріччя соціальної дійсності він зображує у своїх п'єсах у формі гострих моральних колізій між представниками протиборчих сторін або суперечок-дискусій між ними, що завершуються позитивним рішенням конфлікту. В "Банкрутстві" комерсант Тьєлде, що всіма правдами й неправдами намагався сховати банкрутство своєї фірми, змушений відступити перед силою й справедливістю закону. Його фінансовий крах - це одночасно й початок морального відродження героя, з життя якого після пережитого ганьби викриття назавжди йдуть неправда й обман. В "Редакторі" здібний, але безпринципний журналіст, що оббрехав у газеті свого політичного супротивника й тим самим мимоволі став винуватцем його смерті, зрештою зазнає поразки й глибоко кається у вчиненому. В "Новій системі" директор, що видавав себе за творця нової системи керування залізничним транспортом, виведений на чисту воду молодим інженером, що зумів викрити свого начальника в обмані й домогтися скасування його "нової" системи, що наносила втрату суспільним інтересам.
Прагнення зобразити актуальні життєві конфлікти особливо яскраво проявляється в "новій драмі" Б’єрнсона, коли він сміливо вступає в полеміку з укоріненими поглядами на роль і місце жінки в сім'ї й суспільстві. Героїня "Рукавички" Свава рішуче заявляє про свої права, вимагаючи, щоб суспільство пред'являло однакові моральні вимоги як до жінки, так і до чоловіка. Усвідомлення й виявлення Ібсеном глибокого внутрішнього протиріччя між "ідеалом" й "дійсністю", видимістю й сутністю навколишнього світу визначило художню структуру його п'єс про сучасність. Драма Ібсена, по суті, починається з того моменту, де дія драми Б’єнсона завершується. Знаменита ретроспективна або "інтелектуально-аналітична" форма ібсенівської драми служить "впізнаванню" таємниці минулого його героїв. Залишаючись за рамками безпосередньої дії, воно аналізується й викривається ними в процесі, що відбувається. "Впізнавання" таємниці різко порушує спокійний і благополучний плин їхнього життя. Якщо в Б’єрнсона ще до початку основних подій, в експозиції, повідомляються необхідні відомості про героїв п'єси, то в Ібсена "експозиція", як правило, поширюється на всю її дію, і тільки в останніх сценах таємне стає явним. Викриття того, що було з героями в минулому, викликане подіями теперішнього часу, і чим більше читачеві або глядачеві відкривається таємниць їхнього минулого, тим ясніше причина, що викликала катастрофу. Коротше кажучи, за допомогою ретроспективної техніки Ібсен виявляє справжнє становище, сховане за оболонкою зовнішнього благополуччя. "Впізнавання" таємниці для нього найважливіший спосіб дослідження не тільки сценічних характерів, але й життя в цілому, у всьому багатстві її проявів, протиріч і можливостей.
У своїх п'єсах Ібсен прагне до абсолютної вірогідності дії. Він підкреслює, що його твори покликані "створити в читача або глядача враження, начебто перед ним сама теперішня дійсність", а від постановників вимагає, щоб їхнє сценічне втілення було "максимально природним" й "на всьому лежала б печатка справжнього життя". Вимога життєвої правди важлива й для мови ібсенівської драми. Драматург домагається того, щоб репліки героїв точно відповідали мовним формам дійсності. Ще важливіше для нього широке використання підтексту. У репліках героїв часто прочитується додатковий зміст, що проливає світло на складні процеси, яких і самі вони часом не усвідомлюють. Поряд з діалогом значеннєве навантаження в мовленні героїв несуть і паузи, роль яких різко зростає в пізніх п'єсах драматурга.
Свою художню форму "нова драма" Ібсена знайшла в "Ляльковому домі". В "Стовпах суспільства" принцип ретроспективної композиції ще не здійснений повною мірою. Викриття Берніка відбувається не в розв'язці п'єси, а по ходу дії. В "Ляльковому будинку" Торстен довідається про "вчинок" Нори, скоєний задовго до початку подій у п'єсі, у її останньому акті. Напруженість досягається не за рахунок захоплюючої інтриги, а головним чином завдяки тонкому аналізу справжнього стану героїні, що з тривогою очікує свого викриття.
У фіналі п'єси після дискусії із чоловіком Нора відкриває для себе новий шлях у житті. За словами Шоу, завдяки дискусії у фіналі п'єси "Ляльковий дім" "скорив Європу й заснував нову школу драматичного мистецтва".