78. «Нова драма», її різновиди

Кордон XX століть в історії західноєвропейської літератури відзначений потужним підйомом драматичного мистецтва. Драматургію цього періоду сучасники назвали "нової драмою", підкреслюючи радикальний характер відбулися в неї змін, "Нова драма" виникла в атмосфері культу науки, викликаного надзвичайно бурхливим розвитком природознавства" філософії і психології, і, відкривати для себе нові сфери життя, ввібрала в себе дух всемогутнього і всепроникаючого наукового аналізу. Вона сприйняла безліч різноманітних мистецьких явищ, зазнала впливу різних ідейно-стильових течій і літературних шкіл, від натуралізму до символізму.

"Нова драма" - умовне позначення тих новацій, які заявили про себе в європейському театрі 1860- 1890-х років. Головним чином це соціально-психологічна драматургія, у момент свого виникнення ориентировавшаяся на натуралізм в прозі, на обговорення в театрі цивільно значущих "злободенних проблем" . Однак, незважаючи на всю важливість натуралізму і натуралістичної літературної теорії ("Натуралізм в театрі" Э.Золя), а також спроби ряду натуралістів перенести свої романи на сцену, "нова драма" чи сводима до чого-то однозначного, так сказати, програмного. Вона виявилася чуйною до найрізноманітніших літературним віянням і запропонувала своє, в даному випадку спеціально театральне, прочитання не тільки натуралізму, але і імпресіонізму, символізму, впливової протягом усього XIX ст. лінії романтичної драматургії (наприклад, у Р. Роллана, Е. Ростана).

Називатися так "нова драма" стала, швидше за все, тому, що протиставила себе традиції - в даному випадку эпигонскому і стилізованому під буржуазні смаки романтизму, естетики "добре зроблених" або в цілому розважальних п'єс. Порівняно з мелодраматичним репертуаром французького театру середини XIX в. "нова драма" не тільки злободневна, виводить нові соціальні типажі, але і підкреслює драматизм людського існування.

Хоча "нова драма" виявилася здатною увібрати в себе різноманітні впливу і розвиватися в рамках різних художньо-стильових явищ, становлення її проходило під знаком натуралізму, оскільки саме ця школа дозволяла драматургам найбільш виграшно розкрити взаємини людини з навколишнім його середовищем. Так, умовні декорації і невизначений романтичний антураж в п'єсах першої половини сторіччя поступово виявилися витіснені точним відтворенням на сцені побутових умов та історичних обставин. Установка на "жизнеподобие" призвела до того, що актор при роботі над роллю повинен був не просто освоїти ряд психологічно переконливих прийомів для передачі душевних переживань персонажа, але і особливим чином "вжитися в роль, тобто запропонувати глядачам образ, який ніс на собі відбиток специфічних, всякий раз унікальних громадських та соціальних умов, що "середовища", в якій, згідно з задумом драматурга, виріс і сформувався даний персонаж. Це не могло не накласти відбиток на сценографію, манеру акторів рухатися, говорити, жестикулювати. Подання про єдність психологічних і фізіологічних процесів в організмі людини диктувало такий малюнок ролі, що витікав б не тільки з інтриги дії, створеної драматургом, але і з сценічної обстановки, рішення мізансцен, покрою костюмів, музичного супроводу, освітлення сценічної майданчики тощо. Тому для нового театру важливе значення набула фігура постановника. Якщо раніше режисер був всього лише помічником драматурга, то тепер він перетворився на справжнього співавтора спектаклю. Драматурги не відразу змирилися з таким положенням справ і ще довго намагалися привласнити собі режисерські функції, насичуючи тексти своїх п'єс найдокладнішими ремарками, де самим скрупульозним чином описувалася як сценічний майданчик і будова мізансцен (Ібсен), так і зовнішність персонажів (Гауптман), їх походження, виховання, утворення, звички і навіть риси характеру (Шоу).

Але головне, "нова драма" підійшла до сучасності з самими серйозними етичними і ідеологічними вимог, маючи намір описати її готівковий стан і від свого імені сформулювати завдання, що стоять перед суспільством. В п'єсах Ібсена і Шоу, Гауптмана і Стріндберга гострій критиці піддалися як конкретні соціальні інститути, так і загальноприйнята мораль. Від "нової драми" чекали суворого, чи не "об'єктивного" дослідження сучасної дійсності, здатного відповісти на питання про причини недосконалості світу і людини.