77. Поняття про нову драму та ібсенізм

Кордон XX століть в історії західноєвропейської літератури відзначений потужним підйомом драматичного мистецтва. Драматургію цього періоду сучасники назвали "нової драмою", підкреслюючи радикальний характер відбулися в неї змін, "Нова драма" виникла в атмосфері культу науки, викликаного надзвичайно бурхливим розвитком природознавства" філософії і психології, і, відкривати для себе нові сфери життя, ввібрала в себе дух всемогутнього і всепроникаючого наукового аналізу. Вона сприйняла безліч різноманітних мистецьких явищ, зазнала впливу різних ідейно-стильових течій і літературних шкіл, від натуралізму до символізму.

"Нова драма" - умовне позначення тих новацій, які заявили про себе в європейському театрі 1860- 1890-х років. Головним чином це соціально-психологічна драматургія, у момент свого виникнення ориентировавшаяся на натуралізм в прозі, на обговорення в театрі цивільно значущих "злободенних проблем" . Однак, незважаючи на всю важливість натуралізму і натуралістичної літературної теорії ("Натуралізм в театрі" Э.Золя), а також спроби ряду натуралістів перенести свої романи на сцену, "нова драма" чи сводима до чого-то однозначного, так сказати, програмного. Вона виявилася чуйною до найрізноманітніших літературним віянням і запропонувала своє, в даному випадку спеціально театральне, прочитання не тільки натуралізму, але і імпресіонізму, символізму, впливової протягом усього XIX ст. лінії романтичної драматургії (наприклад, у Р. Роллана, Е. Ростана).

Називатися так "нова драма" стала, швидше за все, тому, що протиставила себе традиції - в даному випадку эпигонскому і стилізованому під буржуазні смаки романтизму, естетики "добре зроблених" або в цілому розважальних п'єс. Порівняно з мелодраматичним репертуаром французького театру середини XIX в. "нова драма" не тільки злободневна, виводить нові соціальні типажі, але і підкреслює драматизм людського існування.

Але головне, "нова драма" підійшла до сучасності з самими серйозними етичними і ідеологічними вимог, маючи намір описати її готівковий стан і від свого імені сформулювати завдання, що стоять перед суспільством. В п'єсах Ібсена і Шоу, Гауптмана і Стріндберга гострій критиці піддалися як конкретні соціальні інститути, так і загальноприйнята мораль. Від "нової драми" чекали суворого, чи не "об'єктивного" дослідження сучасної дійсності, здатного відповісти на питання про причини недосконалості світу і людини.

В історико-літературної перспективі "нова драма", яка послужила докорінної перебудови драматургії XIX в., ознаменувала собою початок драматургії XX століття. В історії західноєвропейської "нової драми" роль новатора і першопрохідця належить норвезькій письменникові Хенріку Ібсена (1828-1906).

Школа Ібсена, таким чином, підсумовує Шоу, створила нову форму драми, дія якої "тісно пов'язане з обговорюваної ситуацією". Ібсен "ввів дискусію і розширив її права настільки, що, розповсюдившись і ввійшовши в дію, вона остаточно з ним асимілювалася. П'єса і дискусія стали практично синонімами". Риторика, іронія, спір, парадокс і інші елементи "драми ідей" покликані служити тому, щоб пробудити глядача від "емоційного сну", змусити його співпереживати, перетворити в "учасника" виниклої дискусії - словом, не дати йому "порятунку у чутливості, сентиментальності", а "навчити думати".