61. Поняття про соціально-психологічний роман

Соціально-психологічний роман — це один із різновидів романного жанру, в якому в складних,часто екстремальних життєвих ситуаціях розкриваються багатогранні характери героїв з усім розмаїттям їхнього психологічного функціонування в контексті соціального середовища.Для соціально-психологічних творів характерне розкриття несподіваних вчинків, прихованих причин поведінки персонажів через розкриття спадкових факторів, потаємних бажань, роздумів, мрій, снів. На відміну від соціально-побутових творів, у яких увага митця прикута до повсякденного життя, зримих, передусім соціальних, причин і наслідків поведінки персонажів, автор соціально-психологічного твору досліджує взаємини особи і соціуму, враховуючи психологічні чинники: інтелектуальні зусилля, емоції, інтуїцію, свідомі й несвідомі поривання людини.

Історія жанру

Мабуть одним з перших творів цього жанру можна назвати роман «Червоне і чорне» Стендаля, що був надрукований 1830 року. Номінальним вважається епізод де Матильда де Ла-Моль думаючи про Жульєна Сореля малює його профіль - це один з елементів психологізму роману. Проте до цього жанру можна також віднести деякі романи О. Бальзака з його «Людської комедії» - «Батько Горіо» і «Розкоші і злидні куртизанок». Згодом їх традиції продовжив і вдосконалив Г. Флобер у своєму романі «Пані Боварі» (1857). В Англії представником соціально-психологічного роману став Теккерей - «Історія Пенденніса» (1850), «Ньюкоми» (1855) і Діккенс «Пригоди Олівера Твіста» (1837-1839), «Домбі і син» (1848) і ін. В Росії О. Пушкін «Євгеній Онєгін» (1923-1931), М. Лермонтов «Герой нашого часу» (1840), І. Тургенєв «Рудін» (1856), «Батьки і діти» (1862), Л.Толстой «Анна Кареніна» (1876-1877), Ф. Достоєвський «Злочин і кара» (1866). В ХХ ст. до цього жанру зверталось чимало письменників А. Кронін «Зірки дивляться вниз» (1935), Т. Драйзер «Трилогія бажання» (1914-1929), «Геній» (1916) і багато інших.

62. Художні особливості поетичних творів Артюра Рембо

Поетична творчість Рембо тривала всього лише десятиліття. У його віршах переплелися ліризм та іронія. Таким ліричним та іронічним водночас постає перед нами і учень Шарлевільського колежу. Тема романтичного бунту розвивалась у Рембо в запереченні усіх аспектів суспільного буття Другої імперії. В пошуках героїчного поет закономірно звернувся до теми революції. Величезною симпатією до народу просякнуті його вірші, звернені до Паризької комуни. Вони не були надруковані у 1871 р., їх розшукали і видали через багато років згодом. Це «Париж заселяється знову» і «Руки Жанни-Марії». Висока лірична напруга поєднується у них з підкресленою грубістю деталей. Рембо одразу ж поставив перед собою завдання розширити можливості вірша — ламав розміри, ламав звичні межі дозволеного. Для нього не було заборонених тем і заборонених слів. Традиції Гюго поет сприймав через призму творчості Бодлера, через навмисно заземлений образ. Рембо допускав вільне перенесення строфи, переходи з одного рядка в інший, знаходив нові і несподівані ритми.

Пошуки невідкритих засобів вираження пов’язані у Рембо зі спробами закласти основи своєї власної естетики, що стане згодом опорою символізму.

Символізм Рембо задовго до його «Осяяння» знайшов вираження і визнання передусім у віршах «Голосівки» і «П’яний корабель».

«Голосівки» — це поезія пошуку. Рембо випробовує у ній можливості поєднати лірику з живописом, малюнок — з ритмом вірша. Відповідно до свого естетичного завдання «говорити про незрозуміле незрозумілою мовою», він урівноважував звукові ряди тими образами, які видавались йому найбільш доцільними. Не підкоряючись законам логіки, цей вірш, разом з тим, є музикальним і гармонійним. «П’яний корабель» був написаний Рембо в шістнадцять років у Шарлевілі. Його знайомство з океаном обмежувалось тоді «Трудівниками моря» В.Гюго, романом Жуля Верна «Двадцять тисяч льє під водою» та екзотичними описами Шатобріана.

Образ п’яного корабля несе величезне ліричне навантаження і утворює наскрізну метафору. Поет і корабель то існують окремо, то зливаються в єдиний образ. У постійно мінливому морі ліричний герой втратив відчуття часу і простору. Постійно змінюється і його душевний стан: відчай дитини поступається місцем захопленню безмежною красою моря, потім — страху, відчаю, подиву, відразі… Таке накладання руху на рух не допомагає знаходження логічних зв’язків між образами поем. Навпаки, воно створює майже фізичне відчуття запаморочення, розгубленості (але поряд із відчуттям складності і різнобарвності життя). Вірш завершується щемною нотою туги за вітчизною людини, котра багато пережила і багато побачила. Фінал «П’яного корабля» називали пророчним. У ньому Артюр Рембо немовби передбачав свою долю.

Світ поезії Рембо вражає строкатістю і динамічністю. Статика, властива парнаській естетиці прекрасного, для нього є чимсь відразливим, що переборюється вільним рухом.

Основні твори: вірші «Париж заселяється знову», «Руки Жанни-Марі», «П’яний корабель» (усі — 1871), сонет «Голосівки» (1872) та ін.; поетичні збірки «Останні вірші» (1872-1873), вірші в прозі «Осяяння» (1872-1873) та «Сезон у пеклі» (1873).