2. Поетичний світ Поля Верлена

ВЕРЛЕН, ПОЛЬ-МАРІ (Verlaine Paul-Marie) (1844-1896), французький поет 19 в.

Народився в Меці (Лотарингія) 30 березня 1844. Батько - офіцер інженерних військ, мати із заможної селянській сім'ї з-під Арраса (Артуа). В 1851 родина перебралася до Парижа. В 1855 відданий в Ліцей Бонапарта; не проявляв старанності до занять; єдиним його захопленням була сучасна поезія. Верлену належить більше тисячі віршів. Він починав як соратник парнасцев Леконта де Ліля і Теофиля Готьє, але вже в "Романсах без слів" його стиль стає "імпресіоністським": це світ неясних, трудноуловимых настроїв, відчуттів, асоціацій, в яких розмита лінія переважає над контуром, відтінок - над однотонним кольором, світлотінь - над світлом і тінню. Поезія Верлена насичена меланхолією і безвихіддю, багато в чому обумовленої обставинами його життя. Нова поетика Верлена зумовлюється зовсім новим типом поетичного мислення. Поет підсилює ритмико-інтонаційний єдність вірша, при цьому послаблюючи логічність і зв'язаність поетичного тексту. Головне для нього - єдність враження від вірша. Такий підхід обумовлювався прагненням створити новий універсальний поетичний мову. Поезія Верлена загострює найбільш сумні почуття. Поет передає тонкі відтінки і глибокі розбіжності душевних поривів. Природа і людина є одним цілим, однією душею, однією піснею, а якою вона буде вирішувати людині, - таким є кредо французького романтична Поля Верлена. Підхопивши ідею Бодлера про розрив між реальністю і мрією, він довів її до логічного кінця: мрії є єдиним притулком поета. Увірувавши в абсолютну реальність мрій, Верлен фактично стирає межу між суб'єктивних і об'єктивних: його вірші впливають не своїм прямим предметним значенням, а створений і "підказаними" настроєм. Саме тому символісти вважали Верлена одним зі своїх попередників.

3. Реалізм як літературно-мистецький напрям6 філософсько-світоглядна основа, художньо-стильові особливості, вершинні прояви.

Поряд з романтизмом як художньою системою великого значення в європейських літературах XIX ст. набуває реалізм. Деякий час вони розвивалися нейтрально. Проте романтизм був домінуючим художнім напрямом першої половини століття, а реалізм другої. Реалізм - літературно-художнє напрямок, який остаточно сформувалося приблизно в середині ХІХ ст. і розробив принципи аналітичного осмислення дійсності і життєво достовірного її зображення в художньому творі. Реалізм розкривав сутність життєвих явищ через зображення героїв, ситуацій і обставин, "узятих з самої дійсності". Письменники цього напряму досліджували зовнішні (конкретні соціально-історичні) і внутрішні (психологічні) фактори описуваних ними подій, втілювали в персонажах не тільки індивідуальні людські характери, а і типові риси представників певних суспільних верств (саме завдяки реалізму виникло уявлення про соціально психологічних типах).

Реалізм (лат. realis - речовий, дійсний) - літературно-мистецький напрям, який полягає у всебічному відображенні взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування особистості.

Починаючи з 30_х рр. XIX ст. реалізм набуває класичних форм у Франції, згодом і в інших країнах. До типологічних рис реалізму XIX ст. належать:

- тяжіння до достовірності, об'єктивності;

-звільнення від канонічності, переважання індивідуальних стилів над «спільними»;

- пізнавальне спрямування (зв'язки з природознавством, історією, соціологією, психологією);

- намагання відтворити світ як складну єдність;

-увага до проблем взаємодії людини і середовища, до типових характерів за типових обставин;

- перенесення центру уваги на соціальну сферу;

- поява синтетичних індивідуальних стилів, які поєднували реалістичні та романтичні елементи.

Реалізм відрізняється від інших, попередніх художніх систем, проте реалісти запозичували прийоми, засоби, теми у своїх попередників.

У творчій практиці багатьох письменників, які вважаються реалістами, помітні романтичні тенденції (Стендаль «Червоне і чорне», Бальзак «Втрачені ілюзії»; Меріме; Пушкін, Лермонтов, Гоголь - у російській літературі; Ч. Діккенс, сестри Бронте - в англійській літературі; Уїтмен, Мелвілл - в американській літературі; Т. Шевченко, П. Куліш - в українській літературі). У цьому немає нічого дивного, тому що жоден літературний напрям у чистому вигляді не існує, але на окремих етапах історичного та культурного розвитку відокремлюється як домінуючий.

Отже, у 30-40-і роки XIX ст. в європейських країнах під впливом філософських, соціально-економічних, естетичних чинників утверджується реалізм.