26. Художня своєрідність поезії «Альбатрос» Шарля Бодлера.

Французького поета Шарля Бодлера можна вважати романтиком життя. Тогочасна Франція здавалась йому нудним порожнім царством буржуа. Це поняття означало для поета не класову, а духовну категорію. Бодлер прагне змінити світ.

У поезії "Альбатрос" він постає в образі повітряного мандрівника - альбатроса. "Юрба несамовита" - це дійсність, і велетенський птах-поет може жити тільки "серед хмар".

Мені найбільш сподобався бодлерівський «Альбатрос», написаний у 1841 році під час мандрівки на острови Репоньон і Маврикій.

У перших рядках автор розповідає, як матроси задля розваги ловлять величних альбатросів, «що люблять пролітати слідами кораблів».

Альбатрос - величний птах, володар морських просторів, що супроводжує кораблі. На палубі він має вигляд дуже безпорадного птаха:

На палубу несуть ясних висот владику,

І сумно тягне він приборкане крило,

Що втратило свою колишню міць велику,

Мов серед буйних вод поламане весло.

Автору жаль птаха, свій біль і сум він передає у підкресленні величі цього володаря просторів. Поранений альбатрос не може протистояти натовпу моряків, він не може злетіти в повітря, бо крила його поламані, у нього нема майбутнього.

Поступово цей образ набуває символу образу самого поета і його долі у людському вирі життя. Шарль Бодлер не знаходить розуміння серед людей і тому не може злетіти думкою, а «волочить... крила велетня по землі»:

Поет подібний теж до владаря блакиті,

Що серед хмар, мов блискавка в імлі.

Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій

Він крила велетня волочить по землі.

З образом цього птаха пов'язане все піднесене, він у центрі уваги, автор захоплюється ним і висловлює йому співчуття. У полоні альбатрос стає безсильним і смішним, бо він - жертва насилля. У цьому вірші Шарль Бодлер протиставляє високе і низьке, небесне і земне, поезію і прояву, у ньому висловлені гіркі роздуми автора про трагічну долю поета в сучасному йому суспільстві.

Отже, у своїх віршах Бодлер протиставляє дійсність ідеалу, визнає велику місію поета - врятувати світ своїм стражданням і величчю душі. Але неможливість досягти ідеалу на землі викликає в поета розчарування, і він впадає у відчай. Звідси також розуміння призначення поезії як засобу вирощування квітів (тобто Прекрасного) зі зла, а також його чорна меланхолія і тотальний нігілізм. Поет не тільки не звертався до Бога за допомогою - він демонстративно нехтує ним і схиляється перед Сатаною. Водночас деякі риси стилю Бодлера суперечать романтизмові: ретельно виважена композиція і бездоганна форма поезії. Не сприймає поет і романтичного розуміння природи як джерела оновлення почуттів або засобу захисту від цивілізації. Природа постає у Бодлера ворогом людини. Він шукає натхнення в "іншій природі" - штучній: у витворах мистецтва і людської праці.

27. Поняття про роман. Види роману.

Роман - жанр літературних епічних творів, вид описовій літератури має максимально допустимий розмір, значна зміст роману обволікає значний часовий відрізок і описує долі багатьох діючих персонажів.

У романі широко зображена життя, гладко збудований ряд подій, зазвичай використовується велика кількість героїв, які беруть участь у подієвому ряді твори.

Роман дає талановитому письменникові можливість показати прогрес духовного світу задіяних героїв, оголювати зміни на будь-якому відрізку часу, робити якийсь аналіз тих умов, які здатні вплинути на формування їхніх характерів.

Автори романів для створення унікальних художніх образів вдаються до різних хитрощів, використовують різноманітні технічні прийоми.

Це можуть бути і описания, і певний розкриття подій, і індивідуальна мовна характеристика героїв що беруть участь у житті роману. Звідси і композиція таких творів часто буває досить складним для сприйняття читачем.

Зручним прикладом романа може служити робота Федора Михайловича Достоєвського «Злочин і кара". У ньому дотримані наступні характерні риси істинного романа: суперечливий, складний духовний світ основного героя розкритий з вичерпною повнотою, показано його розвиток.

Основні сторони характеру героя розглянуті в тісному взаємозв'язку з цінностями в творі соціальними контрастами і печалями всього суспільства в цілому.

Активну участь у драматичні події, приймають ще кілька персонажів.

У романі порушені гострі соціальні і найглибші моральні філософські питання, які Достоєвський успішно вирішує, в результаті різноманіття описаної їм життя, дає складну композиційну структуру всього твори: гранично напружений, стрімко конфлікт, що розростається, зіткнення протилежно розташованих ідей, прекрасне використання у творі діалогів і багато іншого.

Ознаки, які були наведені для роману "Злочин і покарання" Ф.М. Достоєвського, властиві для наступних літературних творів: "Анни Кареніної" пера Лева Миколайовича Толстого, "Олівера Твіста" у виконанні Діккенса, "Майстра і Маргарити" Михайла Булгакова, "Євгена Гранде" від Бальзака, і інших популярних романів.

ОСНОВНІ ВИДИ РОМАНА

Запропонована класифікація не претендує на повноту, якій важко досягти, маючи справу з таким жанром, як роман. Вона дозволяє об'єднати при порівнянні деякі романи, щоб привернути увагу до особливостей подібності. На відміну від античного епосу, середньовічного лицарського роману або, скажімо, елегії, роман завжди був в постійному конфлікті з існуючими літературними умовностями. Весь час змінюючи способи оповідання, роман запозичив елементи стилю у драми, журналістики, масової культури і кіно, ніколи, проте, не втрачаючи традицію репортажу, що йде з 17 в.

Соціальний роман.

Оповідання цього роду зосереджена на різноманітних варіанти поведінки, прийнятого в кожному даному суспільстві, і на те, як вчинки персонажів відповідають або суперечать ціннісних установок даного суспільства. Двома різновидами соціального романа є нравописательный роман і роман культурно-історичний (як правило, будується як історія родини). Їх персонажі завжди подані на тлі культурних стандартів свого часу. Навіть якщо у центрі оповідання знаходиться внутрішнє життя героїв його двигуном завжди є їхні конфлікти з зовнішнім світом, представниками інших класів і переконань.

Нравописьмений роман.

Нравописательный роман під пером Джейн Остін, Едіт Уортон і Г.Джеймса є більш ніж камерним соціальним розповіддю. Зосереджений на нюансах і стандарти поведінки в суспільстві, цей тип літератури досягає найбільших успіхів у результаті ретельного аналізу найдрібніших зіткнень, що відбуваються часто в відгородженої від решти світу середовищі. Гордість і переконання Джейн Остін - це розслідування поганої поведінки, неджентльменских вчинків і відмінності між власне гордістю і різними формами зарозумілості, свавілля й егоцентризму. Г.Джеймс та Едіт Уортон також роблять чайну чашку на рауті плавильним котлом, де вирує боротьба між індивідуалізмом і соціальних конформізмом. Невеликі помилки ведуть до страждань і смерті героїні в Дейзі Міллер Джеймса. "Звичаї", які описує нравописательный роман, давно вже вийшли за межі "пристойного суспільства". Він може мати справу з богемою, наркоманами, університетськими професорами і студентами, столичними штучками і провінційними увальнями. Від Джейн Остін і до наших днів романіст-нравописатель часто стає сатириком, як, наприклад, Ф.Рот, у романі Прощай, Колумбус роблячий об'єктом сатири середній клас.

Культурно-історичний роман.

Культурно-історичний роман багатший за фактурою. На відміну від плутовского романа це не побіжний огляд соціальних типів змінюють один одного строкатих епізодах. Культурно-історичний роман, такий, як Батько Горио Бальзака, Крихта Дорріт Діккенса, Війна і мир Толстого, У пошуках втраченого часу Пруста, вивчає окремі особистості, пропонує власну соціальну психологію класів і груп, містить вражаючі символи, у яких виражається відношення автора до цілого способу життя. У романі цього типу зустрічаються і елементи філософії, і експерименти з формою, але головним у ньому є розкриття значень, принципів і стилів соціальної поведінки, які управляють життями людей. Герой культурно-історичного роману дізнається по ходу дії механізм соціального просування, а також власне місце в загальному пристрої світу (наприклад, бальзаківський Ежен де Растиньяк).

Інтерес до історії, характерний для культурно-історичного роману, часто проявляється в описі декількох поколінь. Для Толстого у Війні й світі минуле належить одночасно і суспільству і приватного життя. З появою монументальних мемуарів Пруста культурно-історичний роман вступив в нову фазу. У пошуках втраченого часу - це не тільки відтворення звичок і манер більш раннього періоду, але відтворення роботи свідомості автора, проникаючого сутність ілюзій як щодо соціального життя, так і любові. У семи томах Пруст зібрав детально документований матеріал про стан суспільства, що, власне, і є головним досягненням автора культурно-історичного роману.

Для дослідження суспільства в якості яка представляє його мікрокосму часто використовується історія родини. Т.Манн в Будденброках відсліджує, як одна сім'я втрачає згодом свою групову ідентичність, перетворюючись в нових поколіннях з якогось бюргерського єдності в збори невротиков. Культурно-історичний роман як художня форма дуже часто імітується. Так звані блокбастери дуже часто рекламуються як чого-то "бальзаківського" або "толстовського". Віднесені вітром Маргарет Мітчелл і багато післявоєнні твори того ж типу мають всі зовнішні прикмети культурно-історичного роману, проте їх вельми поверхнева соціальна психологія, стереотипні герої, мелодраматичні ситуації і повна нездатність охопити всю складність і багатозначність соціального життя явно виводить їх за межі обговорюваної тут літератури.

Психологічний роман.

Психологічний роман відрізняє сугубое увагу до внутрішнього світу людини. У його технічний арсенал входять аналітичний коментар, символіка, внутрішній монолог і потік свідомості. Найбільш часто зустрічаються форми психологічного роману - "роман виховання" і деталізований портрет. Під портретом мається на увазі послідовне вивчення персонажа у момент кризи.

Роман виховання відсліджує тимчасові стадії в житті героя, що ставить перед собою певну мету. У ній переважає оптимістичний настрій, бо досягається мета - це художній або професійний успіх, духовний ріст, досягнення емоційної повноти. Протагоніст вивчає світ, страждає і під кінець дозволяє або хоча б починає по-новому розуміти всі конфлікти, руйнуючи його в дитинстві та юності.

В "Великі надії" Діккенса Піп, найбільш складний психологічний образ з усіх персонажів письменника, бореться зі страхами дитинства, з самовдоволеними фантазіями, які приходять в суперечність із власними кращими задатками, зі своїми дорослими недоліками. У результаті він не стільки домагається успіху, скільки відмовляється від свого незрілого "я". Інший мотив, рушійний героєм, - виклик суспільству. Їм характеризується Жюльєн Сорель з Червоного і чорного Стендаля, він же є мотивом Портрет художника в юності Джойса. Психологічний роман досяг "фрейдових" одкровень задовго до Фрейда. Вже Діккенс використовував страшну, загрозливу фігуру каторжника Мэгвича у Великих надіях як пригнічений дитячий образ, що символізує асоціальні сили, що впливають на людську долю.

В арсеналі романістів-психологів крім прямого описания Є й інші методи. Герой часто сам "видає себе". Так надходить Достоєвський в Записках з підпілля, даючи виговоритися своєму анонімному "парадоксалисту". Потік свідомості, що відрізняється від свідомо вибудуваного внутрішнього монологу хаосом образів і асоціацій, відкриває, ніж свідомість є для самого себе. Класичним прикладом тут є асоціативні скачки, передавальні невыстроенную внутрішню мова героя Улісса Леопольда Блума. Існують і інші способи розкриття думок і почуттів. Один з них парадоксальним чином заперечує будь-який зазирання всередину. "Психологія" персонажа виражається у цьому разі предметами, що попадають у його полі зору. А.Роб-Грийе в Ревнощів з майже маніакальною точністю описує звичайні предмети, які потрапляють у поле зору трьох людей на колоніальної плантації, а також їх дії. Однак на рівні мотивації і стилю поведінки нічого не з'ясовано. Для Роб-Грийе людська поведінка дуже складно, щоб укладатися в звичні психологічні категорії.

Невимовне, таємниче і непрозоре стало однією з характеристик сучасного оповідання - від Хемінгуея, чиї герої відмовляються розкрити себе, до голосів С.Беккета, нічого не говорять про самих себе, але наговаривающих тома про анонімності людської свідомості в постсовременном світі.

Роман ідей.

У романі завжди знаходилося місце для різного роду теорій і думок щодо суспільства, космосу, моральних цінностей, власне, про все на світі. На відміну від психологічного роману, роман ідей, або "філософський" роман, використовує персонажів як носіїв інтелектуальних теорій. Але якщо, скажімо, в діалогах Платона учасники є лише рупором філософа, герої роману - повноцінні персонажі, які поділяють ті або інші погляди. У Братів Карамазових Достоєвський використовує і фантастичні (Легенда про Великого Інквізитора), і "реальні" сцени, щоб висловити ідеї, які мучать героїв. Т.Манн в Чарівній горі використовує і дебати в дусі Достоєвського (діалоги ліберала Сеттембрини з єзуїтом Нафта), і складну систему символів (рентгенівський знімок як поетичне проникнення в глиб речей) для висловлення своїх ідей щодо сучасної цивілізації. Дебати і символіку використовує Кафка в Процесі. У світі Кафки чоловік, який став жертвою переслідування, завжди виявляється винним; за дивною логіці сучасного світу, самої спробою звільнитися він заробляє собі покарання. Чеський романіст М.Кундера створює навколо своїх героїв загрозливий політичне оточення, що змушує їх шукати автономії від нього в грі, секс і мистецтві. У Нестерпна легкість буття він досліджує наслідки панування тоталітарного режиму 1968.

Пригодницький роман, роман з інтригою, роман пошуків.

Всі ці типи романа досліджують територію, що виходить за межі звичайного життя. Як правило, вони передбачають мільйони сюжетних ускладнень. Будь то дешеве розвага або високе мистецтво, ці романи задовольняють очікування тих читачів, кому до душі сильні герої, хто любить швидке, кінематографічне миготіння декорацій. У традиції лицарського романа протагоніст переслідує або ідеал, або коханої людини, або зачаровану місце, або якусь певну ідею. На шляху його чекають випробування, перешкоди, приниження; в самому кінці - виконання бажань, аварії або розчарування.

На відміну від психологічного портрета пригодницька історія завжди пов'язана з дією. Дороги, річки, морські подорожі і все в цьому дусі часто є ключовим елементом у якості або функціонального, або символічного шляху до досягнення мети. Любов і пристрасть - центральний елемент романа пошуків. Його найпростіша форма - готична історія про бідну дівчину, що зустрілася з благородним багатою людиною (Ребекка Дафни дю Морье).

Більш високою якістю володіють любовні історії з елементом розважальності, але збагачені поетичним почуттям, іронією, трагізму. Такими романами пошуків, незважаючи на всі відмінності, є Грозовий перевал Емілії Бронте, Великий Гэтсби Фицджералда і Лоліта Набокова. Як всі романи пошуків, вони сповнені готичним духом чудесного і страшного. Презирство до всього умовного і практичного відрізняє майже всі романи пошуків. Твеновский Гек Фін готовий вирушити хоч в пекло, за умови, що там його не зустріне міс Уотсон. Спалює за собою мости і герой Мобі Діка Мелвілла.

Персонажі, які шукають пригод або втягнуті в інтригу, часто зустрічаються з трагічними наслідками. Трактування пригоди як катастрофи виділилася в майже окремий жанр. Річкове подорож у Серце темряви Конрада і закінчується трагічно плавання по річці в Позбавленні Дж.Дики ніяк не нагадують втеча Гека Фіна від цивілізації. Шпигунські історії, вибудовують складні інтриги навколо людей, що живуть у виняткових обставин, також можуть закінчуватися самим непередбачуваним чином. Зрада і політичний цинізм руйнують життя героїв шпигунського трилера Ле Карре Шпигун, який повернувся з холоду. Потенціал романа пригод і пошуків дуже великий. Він може включати в себе все можливе і хоч трохи-трохи правдоподібне для людей з уявою. Головне, щоб це не нагадувало щоденне життя. Його герої і антигерої завжди знаходяться в надзвичайних ситуаціях і в дивному антуражі, але ніколи не відриваються від коренів роману, що передбачає позицію об'єктивного репортажу; вони ніколи не стають продуктами чистої фантазії.

Експериментальний роман.

Подібно тим психологічних романів, що рішуче рвуть з логікою причини і наслідки в сюжеті і характеристиці персонажів, експериментальний роман додає літератури одна важлива якість - постійне усвідомлення своєї літературної техніки.

Експериментальний роман часом важко читати, так як він вважає своєю метою не відтворення реальності, але побудова власної форми. Сюжет і характер постійно піддаються автором сумніву. Основи такого підходу заклав ще Стерн в "Тристрама Шенді". Стерн і його послідовники вступають в прямий контакт з "спільником-читачем" (вираз Кортасара).

Ця лінія не заглухла і у 19 ст., що демонструють "Sartor Resartus" Карлейля, "Записки з підпілля" Достоєвського. Структура ж "історії" піддали сумніву ще в романі Гюисманса "Навпаки", де головний герой зайнятий лише читанням і потуранням своїм примхам. В епопеї Пруста "У пошуках втраченого часу" головне - не сюжет, але сам момент спогади, коли під впливом якоїсь незначною причини починає працювати пам'ять Марселя. Немає "історії" в строгому сенсі і в Улиссе Джойса, який є, насамперед, проекцією того, що може втримати в собі людська свідомість: вражень, відчуттів, знань.

Ще більш важкі для сприйняття письменники, які руйнують сюжетне оповідання. "Безіменний" Беккета являє собою монолог, що не має стосунку ні до яких подій. Інші експериментатори зберігають умовність "розповідання історії", проте абсолютно не зацікавлені в її ясності та доступності. Роман перетворюється на своєрідний лабіринт, де головними елементами стають стиль і структура. Подібно до сторінки Писання, сторінка романа має авторитет написаного слова. Будучи стародавніми, як сама західна цивілізація, слова можуть бути розташовані так, щоб розважати і наставляти. Слова змушують читача співпрацювати, працювати для власного освіти і розуміння.

Сучасний досвід читання романа пов'язаний з тишею і отгороженностью від світу. Жанр став свого роду внутрішнім простором, місцем, де можна міркувати, уявляти, згадувати. Роман - це форма пізнання, розрахована на століття завдяки своїй гнучкості та постійному прагненню оцінювати можливості людини, що знаходиться в оточенні інших людей.