19. Поняття про інтелектуально-аналітичну драму-дискусію.

Драма ( дія) - це один з літературних родів, що зображує світ у формі дії і, здебільшого, призначений для сценічного втілення. Виникла драма ще в античний період і впродовж розвитку літературного процесу вона зазнавала змін. Існує два жанрових типи драми:

 "арістотслівська", або "закрита", драма; "неарістотелівська", або "відкрита", драма.

Перший тип драми розкриває характери персонажів через їхні вчинки. У такій драмі завжди є зав'язка, розвиток дії, кульмінація та розв'язка. У ній зберігається хронологія подій і вчинків дійових осіб на відносно обмежено­му просторі.

Другий тип драми – до драми проникають чи епічні, чи ліричні елементи. Якщо у таку дра­му потрапляють ліричні елементи, тоді виникає лірична драма, в центрі зоб­раження якої внутрішній світ героїв. Якщо ж у таку драму домішують епічні елементи, то тоді вона називається епічною.

У центрі уваги "нової драми" кінця ХІХ-початку XX ст. постала осо­бистість з її переживаннями і почуттями. Нові драматурги не ставили за мету точно відобразити певні події, їхні твори -своєрідна метафора життя особистості (особливо її внутрішнього життя) та світу. Успіх п'єс Ібсена надихнув інших західноєвропейських драма­тургів на написання таких творів, де розкривалися найактуальніші соціальні та моральні проблеми суспільства. "Певним, шоком для театральної публіки став показ на сцені робітників, люмпенів, злидарів, а також звернення до таких тем, як спадкові хвороби або жіноче питання". А. Чехов "створив власний лірико-філософський театр, який став не­від'ємною частиною світової театральної революції"."Генрік Ібсен і світова драматургія".-"напружена бо­ротьба особистості за право на власний вибір та унікальний духовний світ, незавершений, відкритий фінал, розв 'язка давно назрілих конфліктів і розп­лата героя за минуле "). "Бернард Шоу "драми-дискусі. "основа драми - дискусія; глядачі як учасники театрального дійства, відкритий фінал, нові типи героїв, поєднання жанрових ознак драми і роману". Чехова - "глибокий пси­хологізм у висвітленні внутрішнього стану героїв і зображенні трагедії бу­денності; майстерне використання підтексту ("підводної течії"), паузу діа­логах, реплік ремарок..."Нова драма"

1.    Показує трагедію життя.

2.    У центрі уваги - душевні переживання людини, морально-філософські проблеми епохи.

3.    Конфлікт внутрішній - зіткнення персонажів із трагедією буття, зіткнення різних ідей, духовні суперечності героїв.

4.    Рушій сюжету - психологічні колізії, зіткнення ідей.

5.    Герой - особистість, "духовний симптом" епохи.

6.    Відображення складного духовного буття.

7.    Від реалізму і натуралізму - до модернізму.

8.    Автор відтворює загальну атмосферу часу, духовні пошуки епохи, прагне до морального пробудження особистості й суспільства.

9.    Глядач упізнає себе, долучається до внутрішньої дії, переживає й мис­лить разом із героями.

10.   Умовність, узагальнювальний зміст.

11.   Усі персонажі важливі, вони позбавлені однозначних характеристик.

12.   Пафос роздумів, переживання, суперечностей буття.

Г. Ібсена — норвезький поет і драматург. Ще за життя драматурга його називали творцем аналі­тичної п'єси XIX століття, яка відроджувала тради­ції античної драматургії. П'є­сою, в якій найбільш послідовно виявились нові принципи драматурга, стала драма «Ляльковий дім». На перший погляд, головну увагу письменник зосе­редив на проблемі прав жінки, але будова драми, система образів перекон­ливо доводять, що доля головної героїні відбиває глибинні протиріччя сучас­ного драматургу суспільства. «На початку драми автор відтворює життя-гру головних героїв і їхнє зовнішнє благополуччя. Конфлікт, що дав поштовх розвитку дії п'єси, виник давно, але до певного часу героями не усвідомлювався. Цей конфлікт розкривається ра­зом з таємницею головної героїні. Вісім років тому чоловік Нори, адвокат Хальмер, тяжко захворів, на його лікування потрібні були гроші. Батько Нори був при смерті, і вона не наважилась хвилювати його ще й звісткою про тяжку хво­робу свого чоловіка й матеріальну скруту, тому вирішила підробити його підпис на векселі. Минув час. Чоловік одужав, батько пішов з життя, впевнений, що щастю дочки нічого не загрожує. Нора потайки потроху виплачувала проценти, вдаючи безтурботну дружину-ляльку. Призначення «бездоганного чиновника» Хельмера директором банку, поява Крогстада, який погрожує викрити «таєм­ницю», якщо Хельмер не забезпечить йому пристойної роботи, дає поштовх для усвідомлення конфлікту і проявляє характери основних героїв: егоїзм та боягу­зтво адвоката Хельмера, силу, чесність, рішучість його, на перший погляд, лег­коважної дружини. Розкриває він і сутність соціальних норм, коли жінка боїться признатися в тому, що вона здатна на самовіддані вчинки, які державні закони й офіційна мораль визнають лише злочином. У фіналі п'єси конфлікт не вирішу­ється: Нора йде від чоловіка, сподіваючись усвідомити події, що сталися. Хель­мер залишається чекати «чуда з чудес» — повернення Нори і їхнього обопільного переродження.» Соціальні протиріччя у драмі Ібсена переростають у протиріччя моральні, які драматург вирішує у психологічному плані. Головну увагу драматург зосере­джує на тому, як Нора сприймає свої вчинки і вчинки інших героїв, як змінюєть­ся її оцінка світу й людей. її страждання і прозріння стають основним змістом драми. Прагнення переглянути й переоцінити всі сучасні звичаї й норми моралі з точки зору людяності перетворювало драми Іб.на дискусії. У драмі Іб. важливу роль відіграє символіка. Символічна назва п'єси — «Ляльковий дім». Маленька жінка постає проти суспільства, не бажаючи бути лялькою у ляльковому домі. Символіка ця знаходить відображення у системі «ігор»: Нора грається з дітьми, «грається» з чоловіком і доктором Ран­ком, і вони в свою чергу теж граються з нею. Все це готує глядача до фінального монологу Нору, в якому вона докоряє чоловікові й батьку, усьому суспільству, що її перетворили на іграшку, а вона зробила іграшками своїх дітей. Символ «ляльковій дім» вказує на головну ідею — забуття в людині людського. Висновок. У драмі «Ляльковий дім»зображено шлях становлення особис­тості головної героїні. Особливість драматичного конфлікту «Лялькового дому» полягає у тому, що його зав 'язка і розв'язка винесені автором за межі дії п'єси. Така будова твору давала автору можливість поставити гострі суспільні про­блеми, вирішення яких потребувало саме життя. Глядачі, а не герої п'єси, мали докласти зусиль для вирішення конфлікту.. Ібсен у своїй п'єсі «Ляльковий дім» змальовує картину прозріння Нори — дружини й матері чотирьох дітей - за допомогою такого мис­тецького набору, як репліки, дії, вчинки, що, на перший погляд, не мають пояснення, але передають внутрішню психологічну на­пругу і згодом набувають символічного значення, авторські ре­марки, монолог-сповідь героїні тощо. Усе це дає читачеві змогу збагнути глибинні джерела її страждань та справжні причини її ніби алогічного вчинку - рішення залишити сім'ю. Наявність вну­трішньої дії ми відчуваємо й у п'єсі А. Чехова «Вишневий сад», де за допомогою такого ж мистецького набору автор провокує гляда­ча до роздумів, скеровує його зусилля на розкодування підтексту. 

Висновок. Головна проблема п'єси «Пігмаліон» — це проблема можливос­тей людини для духовного розвитку. В п'єсі Шоу, як і в міфі, два плани цього розвитку: перший — Еліза, її «одухотворення» під впливом мистецтва Хіггінса, другий — сам Хіггінс, який повинен визнати, що крім цього «мистецтва», крім фонетики, є інші важливі речі: людські стосунки, людські долі. Письменники світу взяли на озброєння створені Чеховим нові художні форми: діалог з самим собою (прийом, що дає змогу по­бачити за словами і вчинками героїв їхнє психологічне підґрун­тя) , широке використання підтексту, свідоме зниження трагедійної ситуації, у яку потрапляє «людина на зламі часу», до рівня комедії (як у «Вишневому саді»: герої не відчувають, що нові часи несуть їм загибель фізичну), широке ви­користання образів-символів (чайка, вишневий сад), відсутність динаміки розвитку образів, нездатність персонажів до змін у змі­нюваному світі тощо.