18.Основні парадигми суспільного розвитку

Парадигма – модель, взірець. Платон. Парадигма – модель постановки і вирішення проблеми, яка забезпечує існування наукової традиції. Парадигма – сукупність стійких, загальнозначимих норм, теорій, методів, схеми наукової діяльності, які передбачають єдність у трактуванні теорії, в організації емпіричних досліджень, в інтерпретації наукових результатів. (Кун 1962р. «Структура наукових революцій»). Це стан нормальної науки. Особливість цього стану – консерватизм. По відношенню до соціальнихтеорій, це трактування парадигми є доволі умовним. Парадигма(приклад, взірець)-фіксує відношення між фізичним і метафізичним світом. Парадигма-модель постановки і вирішення проблеми, яка забезпечує існування наукових традицій. Визначення:-символічне узагальнення законів;-основні методологічні принципи;-набір стандартизованих інструментів і методів для вирішення типових завдань.(пр..-марксистська теорія лінійного трактування історії: розуміння розв. сусп. через економічні відносини, аналіз функціонув. економ. чинників формування сусп. як базових, тобто. об’єктом матеріалістичних трактувань історії.

Цей термін активно використав америк.історик і філософ Томас Кун,у кн."Структура наукових революцій". В ній він розглядає науку на певному етапі як вираз наперед усталеної парадигми, а революція в науці розглядається як розпад діючої парадигми і перехід до іншої. Першими парадигмами в історії філософії були: "Світ - це єдине", "Світ - це множинне", "Людина - є міра усіх речей" /Перменід/. На новому етапі - "Знання - сила" /Ф.Бекон/, "Існувати - значить мислити" /Р,Декарт/, "Існувати - значить бунтувати" /А.Камю/.У сучасний період у стилі мислення допускається діалектичний підхід, багатозначність логічних термінів, альтернативний вибір тощо.

1)формаційна (лінійно-стадіальномодель, аналіз історичного поступу через призму економічних чинників, антагонізм, як чинник розвитку, буття визначаєсвідомість, індивідуальну визначеність, визначеність суспільного буття). Вплив цієї парадигми на концепцію соціальних протиріч Дюркгейма.

2)теорія постіндустріального суспільства (лінійно-стадіальна модель історії, значення техніки і економіки як засад розвитку суспільства

3)постструктуралізм Фуко, Ентоні Гідденс (символічне виробництво-легітивна номінація. Індивід має право на інтерпретацію, спроможна привносити смисли в соціальний процес)

4)консюмеризм (теорія суспільства споживання Бодріяр) виробнича сфера входить в будденість людини. Економізується і капіталізується соціальна сфера. Бауман –нижча ланка-споживач.

5)комунікативна Аппель, Габермас.(проблематизується життєвий світ, пошук універсальної прагматики, людина осмислює і переживає себе в якійсь ситуації, має бути визначена етика.) комунікація – суть універсальної прагматики. Реальна практика взаємодій.

19.Ідеологія і соціальна дійсність

Ідеологія-(Дестют де Трасі)система поглядів, ідей, переконань, цінностей та установок, що виражають інтереси різних соціальних груп, класів, товариств. Вперше наукове з'ясування суті ідеології, її ролі в суспільному житті дав марксизм, який довів, що ідеологія-явище надбудовного характеру і являє собою відображення в свідомості людей їхнього суспільного буття. Особливістю ідеології є те, що зміни, які відбуваються у виробництві, відображаються в ній не безпосередньо, а через базис, через призму інтересів певних класів. Ідеологія має класовий характер, а ідеологічна боротьба є однією з форм класової боротьби. Ідеологія відіграє величезну роль у житті суспільства, прискорюючи (передова ідеологія) або гальмуючи (реакційна ідеологія) його розвиток.

Ідеологія – сукупність сусп ідей, теорій, поглядів, які відображ соц-екон умови життя людей з позиції певної соц спільності, а також програми із закріплення або зміни існуючих сусп відносин. Ідеологія – це складне духовне утвор, яке включає певну теорет основу, програму дій і механізми поширення ідеологічних настанов у масах, що виплив з цієї теорте основи. І – вищий рівень сусп свідомості, який є систематизованим, теортеично обгрунтованим духовним відображенням інтересів певного соц субєкта. Ідеологія створюється ідеологами, соц мислителями, політиками. І виражається у формі ідей, концепцій, теорій. В сусп існують різні соц субєкти з різними інтересами, тому не може бути єдиної ідеології. Носії ідеології прагнуть нав’язати свої погляди, ідеї теорії іншим соц групам.

І визначається соц-екон умовами життя людей, суспільним буттям, що формує певні сусп інтереси. І виступає у формах політичних, правових, релігійних, естетичних та філос поглядів.

І – відображення сусп буття, вона здатна впливати на всі сфери сусп життя, розвиток суспільства.

Досить влучним є визначення українських дослідників Л. Губерського, В. Андрущенка, М. Михальченка. Вони стверджують: „Ідеологія – це словесно-теоретична чи знаково-образна форма подання ціннісних орієнтацій певних соціальних груп. В ній з більшою чи меншою адекватністю виражено їх соціальне становище, колективний інтерес, історичну еволюцію, сучасний стан, можливі перспективи розвитку”

Можна визначити ряд характеристик ідеології з метою кращого усвідомлення даного феномену: завжди дає цілісну картину світу, акцентуючи увагу на місці і ролі людини в цьому світі; інтерферує знання, отримані попередніми поколіннями; стимулює і направляє людську поведінку, інтегруючи суспільні дії; є організуючою формою громадського життя; в цілому, визначає перетворення, розвиток і функціонування суспільства.