50.Взаємообумовленість свободи, випадковості і необхідності у русі суспільства

Вся історія людства – досягнення найв духовно цінності – свободи.

Історично проблема свободи піднімалась в зв’язку з проблемою „свободи волі” і „свободи вибору”. В філософії стародавньої Греції часто-фаталізм виключав свободу волі, свободу вибору. Декарт розумів свободу, як усвідомлену необхідність. Свобода розумілась як свобода тварини, яку ведуть на бойню, вона це розуміє, але нічого зробити не може. Німецький філософ Ніцше розумів свободу, як уміння здолати себе, як фактичну даність, прориву у сферу можливого. Ніцше загострив розуміння питання „свободи від” і „свободи для”. „Свободи від” обов’язків, від роботи, від діяльності. „Свободи для” вибору, для боротьби, для проявлення свого „я”. Гегель: світова історія – процес зростання свободи. Свобода багатолика, але сутність її одна – наявність різноманітних можливостей, внаслідок чого вона – найвища цінність. Маркс: лише за умови знаходження соціальної свободи починається розвиток людських сил, який є самоціллю.

Цікавим поглядом є погляд представника класичної німецької школи Шеллінга. Свобода – усвідомлена діяльність, необхідність – підсвідома діяльність. Він досліджує зв’язок між ними–перетворення свободи в необхідність: вільна діяльність, об’єктивуючись, перетворюється в діяльність необхідну. Виходить, що свідома діяльність призводить до протилежних результатів. Суперечливість свідомої діяльності Шеллінг називає необхідністю. Він вважав, що люди не можуть переслідувати цілі, які можуть повністю здійснитися, і тому не припускав, що антагонізм свободи і необхідності з часом може бути усунений. В середині 20 ст. Ерік Фром в роботі „Втеча від свободи” показав свободу як взяття відповідальності, перш за все індивідуальної відповідальності за свою долю, боротьби цієї індивідуальності від колективного і фюрерського навіювання, зараження.

Проблема свободи зараз - як базовою антропологічною характеристикою людини. В даному контексті свобода - одночасно як дарунок і як тягар, і людина сама вільна визначати приймати її чи відмовлятися від неї. За Карлом Попером свобода людини, суспільства - це здатність управляти власним розвитком, щільно пов’язаним з самосвідомістю, гнучкістю, відкритістю, готовністю до змін. Свобода не протилежна детермінізму, а співвідноситься з конкретними даностями і незворотностями, по відношенню до яких свобода тільки і визначається. Власне свобода і є можливість змінити те, що маємо, здатність трансформувати свою природу. Нове розуміння свободи і необхідності пов’язане з синергетичною теорією Іллі Пригожина. Згідно цієї теорії свобода є розрив детермінації в точках біфуркації (точки розходження) в залежності від характеру атрактора (те, що впливає). Причому напрямок в точках біфуркації може бути випадковим. Отже свобода – це розрив детермінації.

Свобода - самовизначення духа. Саме свобода за внутрішньою суттю може надати можливість людині бути і залишатися самою собою і не підкорятися обставинам. Іммануїл Кант майже першим в історії філософії обґрунтував принципову різницю між причинністю духовного світу особи і причинністю світу зовнішнього, природно-матеріального. Людина, за Іммануїлом Кантом, не є тільки чуттєво-природна істота, а, по-перше, істота розумна й моральна. І як раз такій якості людини притаманна незалежність від визначальних причин світу зовнішньої необхідності. Ця незалежність і складає свободу людини. Жан Поль Сартр.- суть людини - це задум, проект, майбутнє. Людина є тим, ким намагається бути, сама визначає своє майбутнє, проектує долю.М. Бердяєв-У центрі філософської концепції - особа в усій різноманітності її духовного життя. Особа розуміється філософом не як мала частина соціального цілого (держави, роду, соціальної групи), а як всесвіт-універсум, мікрокосм. Важливо, що особа не просто маленька копія величезного понадчуттєвого світу, а й абсолютна цінність світу

С і Необхідність – філ. категорії, що виражають взаємовідношення між діяльністю людей і об’єкт. з-нами природи і сусп-ва. Ідеалісти: С і Н – взаємовикл. поняття; С.- самовизначення духу, свобода волі, можливість діяти згідно волевиявленню, яке не детерміноване зовн. умовами; ідея детермінізму, що встановлює необх-ть люд. вчинків, знімає відп-сть Л. і унеможливлює моральну оцінку її дій; тільки нічим не обмежена свобода виступає єд. основою люд. від-сті, а, отже, і етики. Екзист. (Сартр, Ясперс): суб’єктивізм в поясненні С. Механістичний детермінізм: заперечують свободу волі; вчинки Л. визначені зовн., незал. обставинами→фаталізм. Наук. пояснення С і Н засн. на визнанні їх органічн. взаємозв’язку. 1-й – Спіноза: С – усвідомлена Н. Гегель: розгорнута концепція діалект. єдності С і Н. Наук., діалект.-мат. вирішення проблеми С і Н виходить з визнання об’єктивної Н. як первинного, а волі і свідомості Л. – як вторинного. Н. існ. в природі і сусп-ві у формі об’єкт. з-нів. Непізнані з-ни прояв. як „сліпа” Н. На поч. своєї історії Л. – раб непізнаної Н. Чим глибше усвідомл. об’єкт. з-ни, тим більш свободою стає діяльність. + обмеження люд. С. обумовлене залежністю людей від пануючих сусп. сил.