34.Наукові революції та зміна історичних типів наукової раціональності

Класична наука (17-19ст.). Тут домінує настанова на усунення зі сфери знань всього того, що відноситься до суб'єкта, засобів, прийомів та операцій його діяльності. Тут панує об'єктний стиль мислення, тобто прагнення осягнути світ як він існує сам по собі, безвідносно до умов конкретної ситуації. Ідеалом науки тут була побудова абсолютно істинної картини природи. Передумовою досягнення таких знань виступала редукція (зведення) знань про природу до фундаментальних уявлень та принципів механіки.

Некласична наука (кінець ХІХ - перша пол. ХХ ст.) відкидає об'єктивізм класичної науки та уявлення про реальність як щось незалежне від засобів пізнання. Вихідним пунктом науки на цьому етапі були такі відкриття: в фізиці - ділимості атома, становлення релятивістської та квантової теорій, в хімії - квантова хімія, в космології - концепція нестаціонарного Всесвіту, в біології - становлення генетики. Виникають та розробляються кібернетика та теорія систем. Тут ми маємо нове осмислення зв'язку між знаннями про об'єкт та характером засобів та операцій пізнавальної діяльності. Виявлення та осмислення цих зв'язків розглядається як умова об'єктивно істинного опису та пояснення світу.

Постнекласична наука (друга пол. ХХ ст.). На цьому етапі характерною ознакою є включення суб'єктивної діяльності в "тіло знання". Вона враховує не лише співвіднесеність характеру тих знань про об'єкт, що їх отримала людина, з особливостями засобів та операцій діяльності суб'єкта, але й з її внутрішнім світом, тобто ціннісно-цільовими структурами.

35.Загальнонаукові методологічні принципи як вимоги до наукової теорії

Наукова теорія-це найвища форма узагальнення й систематизації знань. Розрізняють гносеологічний, логічний і методологічний підходи до її визначення. Гносеологія номінує теорію як узагальнення результатів багато-вікової історії, впродовж якої предметно-практична й духовна діяль-ність людини розширювала горизонт пізнання явищ природи, суспіль-ства й мислення. Гносеологія встановлює, внаслідок чого з’являється теорія і для чого вона потрібна. Логіка розкриває структуру теорії та її співвідношення із закономірностями розвитку об’єктивної дійсності. Методологія визначає, що і як вивчається за допомогою теорії. Отже, теорія узагальнює предметно-практичну діяльність людей, створює систему елементів, де визначальному елементу субординаційно під-порядковані всі інші, що пояснюють виникнення, взаємозв’язки, сутність і закономірність розвитку об’єкта дослідження. Функціями наукової теорії є: пояснювальна, передбачувальна, фактична, систематична (передбачає спадкоємність знань) і методологічна.

У Поппера головним критерієм вибору теорії є можливість її фальсифікації. Власне це і є демаркацією наукової від ненаукової теорії. Ось принцип відбору теоріх. Поппер видiляє декiлька видiв змiсту теорiй. Перш за все, згiдно критерiя демаркацiї усяка наукова теорiя має емпiричний змiст - сукупнiсть тих "базисних" речень, котрi вона забороняє. Iнакше кажучи, емпiричний змiст теорiї дорiвнює класовi її потенцiйних фальсифiкаторiв.

У Куна критерієм відбору теорії є рівень можливості теорії вирішувати актуальні на даний час проблеми(головоломки). Котра теорія продуктивніше вирішує свої задачі, та і відбирається.

У Фейрабенда критерієм відбору є принцип проліферації (множення)

теорій, тобто теорії повинні по різному вирішувати питання. Даний принцип доповнюється принципом теоретичної впертості, тобто теорії повині бути цілісні та завершені.